Контрактна армія України: наскільки якісними є зміни в українському війську

Спілкування з багатьма респондентами — офіцерами, солдатами, цивільними працівниками та членами родин військовослужбовців — досить переконливо свідчить, що на сьогодні головною мотивацією служби багатьох контрактників є зарплата 7–8 тис. грн. Звісно, чимало з військових патріотичні й мотивовані люди. Але є і ті, для кого визначальний чинник — гроші. І це небезпечно.

Згадаймо ситуацію, що склалася навесні 2014 року в Криму, коли із 20 тис. військовослужбовців та правоохоронців 14 тис. залишилися на півострові. Із них приблизно половина зрадили присязі й пішли на службу до силових структур країни-агресора — Російської Федерації. До зради цих людей спонукали два фактори:

– обіцяна значно більша зарплата в ЗС РФ;
– походження з тієї самої території (Криму), де особа проходила військову службу й де панували проросійські настрої.

Водночас навесні — влітку 2014-го, коли почалася війна на Донбасі, більшість військовослужбовців Збройних сил України, а також чимало працівників правоохоронних органів відмовилися співпрацювати із сепаратистами й виїхали з тимчасово окупованих територій. Попри обіцянки «кращого життя» з Росією і сепаратистські настрої, що панували в деяких частинах Донецької та Луганської областей, ці люди залишилися вірні присязі.

Із давніх часів існувало два типи комплектування армій: за наймом (із грошовою винагородою) та за призовом — відповідно до загального військового обов’язку. Другий тип формування збройних сил потребує високої патріотичної свідомості громадян та широкого залучення коштів на озброєння й постачання. Саме за таких умов армія призовників здатна перемагати ворога. Без патріотизму війська, укомплектовані за призовом, легко піддаються деморалізації: так було з російською армією під час Першої світової. Без грошей навіть патріотичне військо не здатне достатньо озброїтись і одягнутись, а отже, виграти війну.

Армії за наймом зазвичай складаються з людей, які обрали військову справу своєю професією або яким нікуди подітися. Вважається, буцімто найманці схильні за більшу суму перейти на службу до когось іншого, навіть до ворога. Але історії випадки їхніх масових зрад, навіть якщо їм заборгували зарплату, практично не відомі.

Мобілізовані — це часто малокеровані люди, що не відчувають мотивації до участі в бойових діях, загалом не дуже спортивні, не без проблем зі здоров’ям. Контрактники — переважно професійні солдати без таких вад. Серед мобілізованих трапляється досить великий відсоток дисциплінарних правопорушень, передусім на тлі зловживання алкоголем. У Збройних силах України з початком демобілізації шостої хвилі рівень злочинності різко впав.

Звісно, можна запитати: якщо контрактники кращі за мобілізованих, то чому вони у 2014 році не дали гідної відсічі ворогові? Але тут є кілька об’єктивних причин:

– професійні солдати — це чоловіки 25–40 років. Однак українські контрактники зразка 2014-го були переважно 19–21-річними юнаками, набраними під час останнього призову 2013-го, які оформили контракт;
– у Збройних силах України до 2014-го військові навчання та стрільби проводили в мінімальних, недостатніх для вишколу солдатів масштабах;
– морально-психологічний стан контрактників, особливо після подій на Майдані, був нестабільним.

ЗА БАГАТЬМА ПОКАЗНИКАМИ НИНІШНІ КОНТРАКТНИКИ НА КІЛЬКА ГОЛІВ СТОЯТЬ ВИЩЕ ЗА СВОЇХ ПОПЕРЕДНИКІВ

Нині за багатьма показниками (вік, фізичний стан, військові навички, психологічна підготовка до ведення бою та знищення ворога) контрактники на кілька голів стоять вище за своїх попередників.

Водночас чимало контрактників стомилися від служби, особливо коли немає активних бойових дій, а термін угоди добіг кінця. Але їх не відпускають, бо згідно із Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» у разі виникнення кризової ситуації строк цієї служби для них установлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. 6 грудня Рада ухвалила закон, який дозволяє військовим розривати контракт під час АТО, однак він ще не підписаний президентом і до його імплементації ще далеко.

Безстрокові контракти погіршують моральний стан солдатів та офіцерів. Багато з них примусово залишаються на службі в армії.

Згідно з повідомленням прес-служби Міністерства оборони, на кінець вересня 2016 року зі Збройними силами України уклало контракт 53 тис. військовослужбовців. Окрім того, за оптимістичними твердженнями МО, лави армії щомісяця поповнює до 6 тис. нових контрактників.

Однак є і альтернативні дані, за якими приблизно в половини військових термін дії контрак­ту сплив і вони перебувають в армії фактично з примусу. Що ж до поповнень контрактниками, то називають менші цифри: і 4 тис., і навіть 2 тис. за місяць.

Після особистого спілкування з працівниками військкоматів може виникнути враження, що загалом вони оптимісти. За їхніми словами, значна частина людей, які укладають контракт, прагне потрапити в певні роди військ чи частини. Їхня мотивація — реалізуватися в одній з армійських професій. Раніше, до 2014 року, попри обіцяні високі зарплати, охочих служити за контрактом було менше. Нині бачимо зростання популярності військової служби, адже зберігається небезпека російського вторгнення й на Донбасі продовжують існування сепаратистські «республіки».

Середній вік осіб, які підписують контракт, — 30–40 років, значна частина їх — це люди, що реа­лізували себе, мають добрі здоров’я та фізичний стан.

Зазвичай охочим пропонують угоду: солдатам на три роки, сержантам та офіцерам на п’ять. Однак в умовах збереження особливого періоду вона перетворюється на безстрокову: людей не відпускають з армії.

Досить оптимістичними є коментарі й офіцерів, які служать у високомобільних десантних військах, силах спеціальних операцій, повітряних силах.

За їхнім твердженням, солдати-контрактники десанту й спецназу — це переважно учасники бойових дій 2014–2015 років. Умовно їх можна поділити на дві категорії:

– ті, хто має мотивацію (помститися за друзів, не допустити сепаратистів та прихильників «русского міра» до своїх домівок), любить військову справу і збирається реалізувати себе в цій галузі; таких солдатів більшість, і вони прагнуть потрапити в зону АТО;
– контрактники, яким уже все набридло і які хотіли б покинути службу, але змушені залишатися, бо їх не відпускають з армії «до закінчення особливого періоду»; ці військовослужбовці переважно виконують свої обов’язки в тилу: ходять у наряди, бувають залучені до господарчої роботи тощо.

Дисципліна серед контрактників надзвичайно висока. Значною мірою її підтримує система штрафів: одна догана — мінус 20% зарплати. Якщо військовослужбовець систематично порушує дисципліну, він ризикує взагалі перестати отримувати гроші, крім того, до нього погано ставитимуться в частині.

Принципи комплектування мають свої плюси й мінуси. Військкомати передусім комплектують контрактниками «свої» частини, тобто розташовані на території області. З одного боку, цим військовим зручно діставатися на вихідні додому, із другого — така ситуація негативно впливає на комплектацію сил спеціального призначення, які набираються з усієї України. Спецпризначенці й десантники все-таки мають бути людьми не дуже залежними від родинного життя.

Техніка, озброєння, уніформа та харчування — усе це на значно вищому рівні, ніж було до 2014 року, але, звісно, ще не так добре, як в арміях країн НАТО.

Однак є й інші враження від сучасної контракт­ної армії. Психолог Оксана Н., яка працює з військовослужбовцями від 2014 року і спостерігала за всіма хвилями мобілізації, вважає, що нинішні контрактники здебільшого служать заради грошей. Її спостереження стосуються передусім частин сухопутних військ, які перебувають у зоні АТО. Серед контрактників-піхотинців, на думку фахівця, залишився дуже малий відсоток тих, хто має моральну мотивацію захищати країну. Решта пливе за течією. Причому Оксана стверджує, що нормальні люди, схильні до будь-яких видів праці (розумової або фізичної), здатні заробити ці гроші й у цивільному житті. А тому, навіть потрапивши в лабети безстрокового контракту, вони намагаються всіма способами (передусім за станом здоров’я) покинути армію.

Поміж солдатів-контрактників мотопіхотних та механізованих частин справді панують різні настрої. Серед цих людей чітко вирізняється три категорії:

– особи, що свідомо підписали контракт «до перемоги» й залишатимуться в армії до кінця;
– військовослужбовці, які готові повернутися до армії в разі, якщо поновляться бойові дії, але зараз хочуть додому (проте їх не відпускають);
– ті, хто служить задля зарплати.

Після звільнення шостої хвилі мобілізованих, яку провели восени 2016 року, треба буде вирішувати питання солдатів, чиї контракти добігли кінця. Ці люди віддали частину свого життя захисту Батьківщини, і за умов виникнення бойових дій більшість із них знову прийде до армії. Навіть якщо кількість особового складу Збройних сил України радикально зменшиться, їх треба відпустити, і тоді військо помітно оздоровиться морально.

Автор: Ярослав Тинченко, ТИЖДЕНЬ