Судова реформа: хто і як буде карати і виправдовувати українців і навіщо системі «свіжа кров»

Нещодавно до списку 120 фахівців, які складуть основу нового Верховного суду країни потрапив «кіборг» Олександр Мамалуй – суддя господарського суду Харківської області, призваний до війська в квітні 2014 року. Експерти впевнені, що для змін також потрібні люди «не з системи». 

У виданні REALIST спробували зрозуміти, чи була ефективною відкрита конкурсна процедура відбору і що робити далі.

Портрет судді

Влітку Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) – орган, уповноважений державою проводити конкурс на посади суддів Верховного суду, – оприлюднив списки 120 переможців. Позаяк уперше до змагання за право носити мантію були допущені не тільки судді, а й представники інших правничих професій, склад переможців доволі розмаїтий: 9 адвокатів, 16 науковців, четверо осіб із сукупним стажем роботи в різних юридичних інституціях.

Олександр Мамалуй / facebook.com

Проте переважна більшість – це все-таки судді (91 особа). Юридична спільнота звернула увагу на те, що серед них не переважають «старі» судді зі складу Верховного та вищих судів (з 17 осіб із колишнього ВС, які були допущені до конкурсу, до легіону переможців долучилися лише п’ятеро, із 121 судді вищих спеціалізованих судів пройшли рейтинговий відбір тільки 46). А отже, Верховний суд не являтиме собою ту саму, тільки перетасовану колоду карт, і 27 суддів апеляційних судів, а особливо 9 – із судів місцевих, котрі успішно пройшли іспитові випробування, отримали завдяки конкурсу надшвидкісний соціальний ліфт.

Станіслав Щотка

У Вищій кваліфкомісії також зауважують на високому професійному рівні конкурсантів-переможців. «Серед переможців – 12 докторів юридичних наук, 34 кандидати юрнаук, загалом рівень професійності високий», – стверджує Станіслав Щотка.

Враження від конкурсу та його результатів у Дениса Бугая, адвоката і громадського діяча, президента Асоціації правників України (2012-2017 рр.), загалом позитивні: «Дивлячись на список, я розумію, що ми отримали шанс на зміни. Особисто я бачу в ньому щонайменше 30 прізвищ людей, які заслуговують найвищої оцінки і як фахівці, і з точки зору їх доброчесності. Якби не цей конкурс, вони б ніколи не стали суддями Верховного суду».

Денис Бугай / facebook.com

Останнє речення цілком суголосне історії Олени Кібенко, харківського юриста і науковця з 20-річним стажем, яка зізнається: подалася на конкурс імпульсивно, з бажання вийти на нову орбіту життя. Пані Кібенко викладала господарське право в Харківській юридичній академії, потім – дисципліни, суміжні з цивільним правом в Університеті ім. Каразіна, уклала перший в Україні підручник з корпоративного права.

«Мій приклад відкидає будь-які сумніви навколо прозорості проведення конкурсу і закреслює будь-які «теорії змов», – говорить пані Олена. – Мені складно оцінити весь склад нового Верховного суду, можу говорити лише про, так би мовити, не-суддів. У касаційному господарському суді ВС, в який я увійшла, їх найбільше – 11 осіб. Коли я побачила прізвища цих колег, то навіть пережила приємний шок, адже всі вони досить сильні кандидати, відомі своїми професійними досягненнями».

Олена Кiбенко / facebook.com

Олена Кібенко має амбітну мрію, про яку складно говорити без пафосу. Каже, хоче змінити суспільні уявлення про образ судді: бути відкритою, комунікабельною і навіть пересуватися містом демократично – ходити на роботу пішки або їздити на велосипеді. Адже досі судді вищих судів, законсервовані в броні дорогих авто, були своєрідною кастою в Україні, закритою не тільки для суспільства, а й для інших прошарків правничого середовища.

Тест на доброчесність

Станіслав Щотка зазначає з досвіду спілкування з колегами в різних площинах правничих середовищ: вони розуміють, що до ВС пройшли люди високого фахового рівня, питання виникають до окремих персон, і лежать вони у не в площині професійності, а суто в площині доброчесності.

Водночас міжнародні партнери визнали, що конкурс проходив безпрецедентно відкрито та публічно.

Так, спеціальний представник генерального секретаря Ради Європи в Україні Режі Брійя зауважив, що «ВККС використовувала усі наявні засоби для дотримання принципів відкритості та публічності під час проведення конкурсу до Верховного суду». «Ведення інтерв’ю з кандидатами або оприлюднення цих матеріалів на веб-сайті Комісії не є загальноприйнятою практикою держав-членів Ради Європи. Водночас ми розуміємо, що ці кроки вживаються українською владою з метою відновлення повної довіри до системи правосуддя, і тому ці заходи можна вважати ефективними на даному етапі», – резюмував пан Брійя.

Режі Брійя (слева) / facebook.com

На думку Олени Кібенко, ГРД виконала свою роботу чесно і з ентузіазмом і перепинила шлях до Верховного суду багатьом недоброчесним кандидатам. «Для ГРД це був також перший досвід, тому, можливо, вони діяли десь несистемно, емоційно – власне, з такою безпосередністю і затятістю, як бачить ситуацію в суддівській системі саме суспільство, – говорить пані Олена. – Тому вони вишуковували навіть «плями на сонці». Вважаю, що чимало кандидатів, щодо яких ГРД дала негативний висновок, мали б самі вийти з конкурсу, адже посада судді передбачає незаплямовану репутацію».

Пустити кров

Людей «не з системи» у складі нового ВС – 26%. «Тільки» чи «аж» – питання дискусійне навіть для самих юристів.

Андрій Жук / facebook.com

Стара судова система настільки корупційна, що без вливання нової крові вона стала загрозою для нормального функціонування держави. Тільки де її взяти, ту «нову кров»? Як заохочувати адвокатів, науковців-правників, правозахисників перекваліфіковуватися на суддів?

Олена Кібенко звертає увагу на те, що залучення не-суддів у суддівський корпус – проблема не суто українська, а світова: «У Великій Британії дуже активно намагаються залучити адвокатів, існує безліч тренувальних програм, та незважаючи на це, адвокати неохоче ідуть у судді. Чому? По-перше, тому що це держслужба. У судді менша платня, ніж у адвоката, натомість висока суспільна увага, адже суддя є фігурою публічною і має підлаштовувати своє життя, навіть особисте, під цю вимогу професії».

Олена Кібенко звертає увагу на те, що залучення не-суддів у суддівський корпус – проблема не суто українська, а світова: «У Великій Британії дуже активно намагаються залучити адвокатів, існує безліч тренувальних програм, та незважаючи на це, адвокати неохоче ідуть у судді. Чому? По-перше, тому що це держслужба. У судді менша платня, ніж у адвоката, натомість висока суспільна увага, адже суддя є фігурою публічною і має підлаштовувати своє життя, навіть особисте, під цю вимогу професії».

Так, половина суддів, адвокатів та правників іншого профілю вважають, що довіра до судової системи у їхньому середовищі залишилася такою ж невисокою, як була досі. На думку чверті експертів, за останні два роки довіра до судової системи тільки знизилася. Лише п»ята частина впевнена, що позитивні зміни все-таки є.

Вочевидь, брак довіри, що панує навіть усередині фахового світу, спричинив і нехіть до активної участі в реформах. Так, тільки п’ята частина опитаних брали участь у конкурсі до Верховного суду чи в підготовці та реалізації судової реформи. Утім, згідно з даними опитування TNS, респонденти бачать мотивацію в такій участі. Прикметно, що до можливої участі в реформуванні системи їх майже рівною мірою стимулює як земне, так і високе, себто як матеріальне, так і нематеріальне: посада (її назвали мотивацією 30% опитаних юристів), оплата (23%) і віра та бажання долучитися до реальних зрушень у системі (22%).Варто відзначити, що головним стимулом до участі в конкурсі до Верховного Суду вважають зарплатню саме судді, що не брали в ньому участі (45%), тоді як матеріальний стимул як головний визначили для себе лишень 22% опитаних юристів. Нагадаємо, що місячний оклад судді Верховного суду складатиме 225 тисяч гривень.

Та хоч би як, а фахівці вже вбачають позитивні зрушення у судовій системі, і пов’язують їх з такими факторами:

Юристи:

39%

за усунення впливу політичних органів на судову владу

37%

за можливість для людей не з системи стати суддею

34%

за обмеження суддівського імунітету

30%

за старт конкурсу до Верховного суду

24%

за зміни до Конституції в частині правосуддя

Суддi:

53%

за усунення впливу політичних органів на судову владу

11%

за можливість для людей не з системи стати суддею

6%

за обмеження суддівського імунітету

25%

за старт конкурсу до Верховного суду

28%

за зміни до Конституції в частині правосуддя

У Вищий кваліфікаційній комісії впевнені, що відкритість, яка супроводжувала конкурс до Верховного Суду, та його результати розвіють сумніви у тих не-суддів, хто не наважувався податися на конкурс. «Усі юридичні середовища пильно стежили за конкурсом і попри певний негатив, який раз по раз спливав навколо нього, знають, що процедура проходила чесно, не «в темну», корупційних скандалів, пов»язаних з ВККС, не було, бо ніхто тут не брав «лимони» сумками і нікого не протягував.

Тому до наступних конкурсів довіра значно зросте», – таку думку ми почули від одного з членів ВККС. А от Станіслав Щотка взагалі сповнений оптимізму. «Такий якісний результат першого конкурсу повинен переконати юридичних важковаговиків, що ВККС – чесний партнер, який не вдається до маніпуляцій, що з нашими процедурами можна мати справу, і заохотити їх до участі в другому етапі конкурсу на посади суддів Верховного суду, – говорить він. – Упевнений, результати другого етапу взагалі будуть близькими до ідеальних».

Реформа на марші

Коли ж буде оголошено другий конкурс на посади суддів Верховного суду України?

«Перш ніж оголошувати новий конкурс до Верховного суду, треба зробити висновки з першого конкурсу, подивитися, які моменти потребують технологічного виправлення; щось хочемо змінити в наших нормативних документах, якісь речі глибше пропрацювати», – пояснює Станіслав Щотка.

На його думку, слід уникнути тих процедурних моментів, які несуть внутрішні конфлікти і щодо яких лунали звинувачення громадськості: «Наприклад, хтось із конкурсантів писав модельну судову справу як форму письмового завдання за «живою» судовою справою, до якої він мав колись відношення. Тож ми вирішили дещо змінити нормативи. Якщо станеться так, що затверджена модельна справа має відношення до когось із конкурсантів, можна буде вивести цих конкурсантів «за дужки» і для них спеціально згенерувати інший варіант модельної справи».

Денис Бугай

Високо оцінивши роль ГРД у конкурсі, Денис Бугай пропонує Громадській раді доброчесності випрацювати чіткі системні підходи, щоб не довелося скасовувати свої ж висновки.

Андрій Жук

Андрій Жук вважає, що «ВККС слід проаналізувати можливість встановлення всіх чітких критеріїв конкурсу ще до його початку – маються на увазі прохідні, мінімально допустимі бали».

Валентина Данішевська

Валентина Данішевська вважає за доцільне виділити більше часу на виконання практичного завдання, або проводити його із застосуванням комп’ютерів, бодай надати можливість користуватися базовою програмою «Законодавство». «Необхідність нести з собою купу законів на паперових носіях виглядає дещо несучасно та не дозволяє кандидатам, за потреби, з’ясувати, яким було регулювання на той час, коли сторони здійснювали ті чи інші правовідносини. Дуже багато часу забирає викладення обставин справи, тоді як за наявності матеріалів в електронному вигляді це зайняло би лічені хвилини. Технічне оснащення дозволило б конкурсантам краще виконати завдання, та і перевірка робіт не забрала б стільки часу у ВККС», – підсумовує пані Валентина.

Щотка

Та головне, на думку експертів, нині конче треба заповнювати кадрові провалля в апеляційних судах та оновлювати суддівський корпус у місцевих судах, звідки зі стартом судової реформи пішли приблизно дві тисячі людей (власне, відбулося певне самоочищення системи). «Ми хочемо, щоб усі ланки судової системи були кадрово наповнені, не кажу вже заповнені. Щоб через відсутність достатньої кількості кваліфікованих суддів у апеляційних судах не стався колапс, коли перші інстанції видаватимуть рішення, які не вступатимуть в силу, бо відсутня ревізійна інстанція – апеляція. Так само через це може загальмуватися робота нового Верховного суду, – застерігає пан Щотка. – Відсутність ефективної функції в будь-якій з цих ланок призупинить процеси у всій системі».

Джерело: REALIST