Работает ли публичное посрамление мужчин, которые покупают секс?

С целью обуздать проституцию полицейские участки округа Орандж, Калифорния, вывешивают на своих сайтах фотографии клиентов. Фотографии висят там до одного года. Защитники секс-работы и права на приватность считают, что это только разрушает жизни. (укр)

Копи в цивільному з округу Орандж, що в Каліфорнії, провели багато часу в машинах, припаркованих біля дешевих мотелів та масажних салонів. Вони повільно патрулюють основні проїзди, де дівчата у коротких спідницях і на високих каблуках прогулюються туди-сюди по вулиці. Копи моніторять квартирні комплекси у дорогих кварталах міста, де розташовані секретні борделі. «Куди ходять за повіями — зовсім не секрет, — розповідає С’юзан Кенг Шрьорер, прокурорка й голова штабу обласного прокурора округу Орандж. — Усі знають, куди йти. Так повсюди». Під час облави в приміщення вламуються копи в цивільному — і починається череда арештів.

Але зараз, на відміну від попередніх часів, поліція карає клієнтів — так званих «Джонів» — у новий спосіб. Якщо їх засуджують або вони підписують угоду про визнання своєї провини (а більшість так і робить), їхні імена та фото з’являються на веб-сайті офісу обласного прокурора. Частково це робиться з метою компенсувати мінімальні покарання за купівлю сексу, але ще одна мета полягає у тому, щоб попередити спільноту та осоромити так званих «покупців сексу». Фото висять на сайті до одного року.

«Насправді нікого не засуджують до тюремного ув’язнення за купівлю сексу, — каже Шрьодер, — особливо у Каліфорнії, де тюрми перенаселені. До початку цієї програми, клієнтам лише пригрозили б пальцем, суддя б наклав на них штраф чи засудив до громадських робіт, і ніхто б ніколи не дізнався про їхні вчинки».

Публічне осоромлення — частина ширшої програми з боротьби з секс-трафікінгом. Це також серйозна зміна у ставленні обласного прокурора до секс-робітниць. Адже влада Каліфорнії дедалі частіше вбачає у них жертв, а не злочинців.

Одним із джерел цієї зміни парадигми стала Пропозиція 35 — підтриманого виборцями заходу, що призвів до призначення важчих покарань за торгівлю людьми: більш тривалих термінів ув’язнення, реєстрації секс-трафікерів як сексуальних злочинців, посиленої уваги поліції до секс-трафікінгу та вимоги, щоб секс-трафікери платили штрафи, які йшли б на обслуговування потреб їхніх жертв.

У 2013 році у статті для бюлетеня ФБР лейтенант поліції округу Орандж Стів Марсін написав: «Наша мета — рятувати жінок від сутенерів та спрямовувати їхні життя в новому напрямку, одна за одною витягуючи жінок із проституції».

Частина плану з боротьби з проституцією полягає в обмеженні до неї доступу чоловіків, які бажають купити секс, шляхом їх осоромлення.

Однак захисники права на приватність на кшталт Лі Роуланд, старшого юриста проекту «Мова, приватність і технології» некомерційної організації Американський союз із захисту громадянських свобод, кажуть, що публічне осоромлення клієнтів тільки призводить до подальших страждань. «Це реальні люди, чиї життя можуть бути зруйновані», —  каже вона.

Округ Орандж — заможний район у південній Каліфорнії. Тут є гарні пляжі, «Діснейленд», а ще — це батьківщина популярного серіалу «Відчайдушні домогосподарки». Шрьодер каже, що багатство цього району та туризм приваблюють численних секс-трафікерів. Але за ресторанами мережі Cheesecake Factory та ледь не вилизаними газонами ховаються злидні кварталу Енехейм, де процвітає бідність. Дешеве житло, будинки для кількох сімей, автомайстерні, алкогольні магазини. Багато мешканців цього кварталу працюють на низькооплачуваних роботах у сфері послуг. Цей район — геттоїзована пляма на обличчі Магічного Королівства, і він є основним місцем для секс-трафікінгу.

«Ми отримували скарги від власників бізнесу, які казали: “Агов, там повії стоять біля мого закладу, вони шкодять йому, заарештуйте їх”, —  згадує Шрьодер. —  Тому поліцейські йшли та арештовували їх, іноді тих самих людей заарештовували двічі на день. Їх забирали під варту, роздивлялися їхню особову справу, а потім випускали».

За словами Шрьодер, вони не розуміли на той час, що дівчата не працювали самостійно та не стояли там з власної волі. Вони були жертвами трафікінгу.

Якщо цей район хоче позбутися повій, то, за словами Шрьодер, йому треба було перестати переслідувати жінок і натомість почати переслідувати чоловіків — і тих, що беруть участь у трафікінгу, і тих, що купують секс. З її досвіду, більшість повій мають сутенерів та є жертвами торгівлі людьми. Дуже мало хто працює самостійно.

Кілька років тому офіс окружного прокурора створив оперативну групу, яка мала покінчити із проблемами проституції та пов’язаного із нею насильства. Зараз, коли дівчат заарештовують за проституцію, офіс прокурора намагається переконати їх свідчити проти своїх кривдників.

Денне світло —  ключовий інгредієнт. Звідси й фото джонів. «Люди більше не зможуть робити це в темряві, — каже Шрьодер. — Усі мають знати, чим займаються ці чоловіки, їхні дружини та близькі мають про це знати й усе бачити».

З точку зору закону —  все чесно. Адже коли чоловіків заарештовують, їхні імена й фото стають інформацією, якою може розпоряджатися держава.

Це сучасний еквівалент ганебного стовпа, середньовічного покарання, коли порушників виставляли напоказ. Сьогодні ж зразковою громадською площею є Інтернет.

Шрьодер вважає цю програму успішною. З самого її початку наприкінці 2013 року приблизно 130 трафікерів отримали вироки.

Інші міста, зокрема Дейтон (Огайо), Флінт (Мічиган) та Окланд (Каліфорнія), також розробили схожі програми. Деякі вивішують імена та фотографії клієнтів одразу після арешту, інші ж —  як округ Орандж —  чекають, поки їх засудять або поки вони підпишуть угоду про визнання провини.

У 2013 році в окрузі Нассау, штат Нью-Йорк, під час облави на клієнтів було заарештовано більше сотні чоловіків, чиї фотографії та імена потім опинилися на веб-сайті відділка. Ця операція отримала назву «Змити клієнтів». Більшість заарештованих чоловіків підписали угоду про визнання провини. Один із заарештованих, Луїс ДіМарія, сказав, що цей арешт зруйнував його життя, та подав на місто в суд. Цей процес триває і досі, каже його колишній адвокат. Кримінальну справу на ДіМарію закрили через кілька місяців після його арешту, але його адвокат у цивільному позові відмовився давати нам коментарі.

Хоча поліцейські відділки мають право оприлюднювати фотографії, захисники права на приватність застерігають проти цієї практики як такої, що порушує державну політику. «У нашій судовій системі люди є невинними доти, доки їхню провину не буде доведено в суді, —  каже захисниця приватності Лі Роуланд. — За визначенням, люди, яких просто заарештували чи які мають якесь непорозуміння з поліцією, є невинними за законом. Тому, коли поліцейські відділки самі вирішують оприлюднювати інформацію про людей, яких не було засуджено, то виходить, що відділки самі призначають себе суддями, присяжними та виконавцями вироку в очах громади. Я думаю, що нас це має непокоїти».

В окрузі Орандж фотографії чоловіків не вивішують, поки їх не засудять. Однак Роуланд все одно вважає, що публічне осоромлення —  це «найгірший шлях допомогти комусь реінтегруватись у суспільство та стати продуктивним громадянином» після того, як тебе визнали винним у скоєному правопорушенні.

Що ж до питання, чи стримує практика осоромлення інших від того, щоб іти до повій, Роуланд каже: «Слово “стримування” часто вживають задля виправдання всіх видів покарань та політик. Але до цього часу існує зовсім мало фактів, які б показали нам, яка саме поведінка держави стримує злочинність».

Прокурорка С’юзан Канг Шрьодер зауважує, що програма осоромлення в окрузі Орандж —  лише частина більшої ініціативи, тому складно виокремити один елемент і зрозуміти, чи він дає бажаний ефект. Загалом же обраний підхід результати дає. Деякі трафікери мають сторінки у соціальних мережах, — розповідає Шрьодер, — і вони там скаржаться одне одному, постять щось на кшталт: «Не їдь до округу Орандж, вони мають спеціальну оперативну групу». «Деякі обвинувачувані казали одному з прокурорів, що округ Каунті — “галімий”, —  каже Шрьодер. -— Хоча це й погане слово, ми сприйняли його як комплімент».

Багато прихильників декриміналізації стверджують, що нелегальна проституція ставить жінок у небезпеку, і що осоромлення чоловіків, які купують секс, може підштовхнути індустрію до того, щоб піти ще глибше в тінь. «Коли проституція криміналізована, повіям стає важче повідомляти про скоєне проти них насильство, не інкримінуючи при цьому самих себе, —  каже Джиліан Абель, професорка охорони суспільного здоров’я з Університету Отаго в Крістчьорчі, Нова Зеландія. — Тоді індустрія стає дуже небезпечною, адже зловмисники знають, що можуть уникнути покарання».

У Новій Зеландії, де проституцію декриміналізовано, людині, яка хоче працювати у секс-індустрії, має бути 18 років або більше. Якщо ж повії менше вісімнадцяти, «соціальні робітники, що працюють на вулиці та стикаються із такою ситуацією, знаходять для них тимчасове житло і  намагаються знайти інші способи заробітку», —  каже Абель.

Шрьодер переконана, що в окрузі Орандж декриміналізація не спрацює навіть для жінок, яким уже є 18. Вона вважає, що декриміналізація обернеться проти самих жінок, адже офіс прокурора не буде в змозі впоратись із усіма трафікерами. Шрьодер каже, що багато чоловіків, які змушують до проституції повнолітніх жінок, також мають і неповнолітніх дівчат, яких вони змушують працювати на себе.

Успіх оперативної групи, організованої Шрьодер, дуже залежить від того, чи їм вдається переконати дівчат свідчити проти своїх сутенерів. Багато жінок та молодих дівчат вірять, що вони —  у романтичних стосунках із сутенерами. А через те, що багато молодих повій — втікачки з прийомних сімей, вони бояться, що їх заберуть від сутенерів, і вони знову опиняться у притулку.  

Через ці причини переконати жінок свідчити проти сутенерів —  завдання не з легких. Нещодавно під час суду над сутенером із Лонг-Біч Еріком Евері, який торгував неповнолітними дівчатами, одну з них викликали у якості свідка. Los Angeles Times зафіксували шматок цієї доволі сухої перепалки між колишньою повією та обласним прокурором:

Коли прокурор попросив її вказати на Евері, вона відповіла, що не хоче цього робити.

— Ти хочеш бути тут сьогодні? —  спитав прокурор.

— Ні, —  відповіла дівчина.

— Чому ні? —  спитав прокурор.

Дівчина відрубала:

—  Бо не хочу.

Евері зрештою засудили до 47 років ув’язнення. Така розв’язка подій — найбажаніший сценарій для Шрьодер та її колег. І вона вважає, що клієнти також на це заслуговують.

Декому з дівчат всього лише 13 років, стверджує Шрьодер. Вона каже, що декотрі з них мають синці під очима від побоїв, а декотрих трафікери «заклеймили», витатуювавши свої імена на обличчі. Шрьодер каже, що владі часто вдається повернути дівчат назад батькам, а якщо ті не мають батьків, то знайти їм інше житло та повернути їх до школи.

«Коли клієнти купують когось —  це ж чиясь дочка, це ж втікачка, це чиясь дитина, яка зараз стикається із найгіршими труднощами за все своє життя, її експлуатують і над нею знущаються, —  каже Шрьодер. —  Можливо, це не змінить чиюсь думку, але принаймні люди мають знати про них [клієнтів] —  їхні сусіди, жінки, друзі. Я задоволена, що ми їх осоромлюємо. Вони мають бути осоромленими».

Перекладено заVice Переклала Дафна Рачок, Політична критика 

 

You may also like...