Порушники режиму або «Мертві душі» навпаки

Я – «бомж». Хоч орендую пристойну київську квартиру, працюю в офісі й вважаюся середнім класом. Але отримувати свої «кревні» цивілізовано, через банк не можу: фінансові установи мені не довіряють і не відкривають рахунків: у моєму українському паспорті давно немає позначки про реєстрацію місця проживання. Доводиться зберігати заощадження під матрацом або користуватися послугами друзів для оформлення депозиту. Нас – багато! 

Тільки за 10 місяців 2009 р. співробітники київської міліції оформили близько 12 тис. протоколів за статтею 197 КЕЗКП за проживання громадян без реєстрації місця проживання. Й це вершина айсберга: більшість воліє домовлятися з правоохоронцями «без протоколу».

Конституція України надає кожному громадянинові безумовне право на свободу пересування й вибору місця проживання всередині країни. А в Законі «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» чітко сказано: «реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод… або приводом для їх обмеження».

Очевидно, сама по собі реєстрація задумана для комунікації органів влади і населення, контролю над міграцією всередині країни. Проте через складність оформлення реєстрації загубився її первісний зміст. Нонсенс – у столиці вже рідко зустрінеш людину, яка живе за адресою своєї реєстрації.

Обезправлені

Громадяни без реєстрації стикаються з труднощами також при обслуговуванні в медичних установах і кабінетах чиновників, отриманні посвідчення водія і закордонного паспорта, поданні заяви в міліцію. «Ви порушуєте паспортний режим», – стандартна відповідь службовців, які не бажають мати з вимушеними «бомжами» жодних справ.

Де-юре всі права застережені. «Без реєстрації в паспорті ви можете вільно і без проблем звернутися до нотаріуса за вчиненням будь-якої нотаріальної дії, подавати документи, заяви, клопотання в будь-який державний орган, – запевняє старший юрист юридичної фірми «АНК» (м. Одеса) Максим Карпенко. – Нотаріус або чиновник повинен вказати місце проживання зі слів заявника». На практиці все інакше. На одному з юридичних форумів Ярослава К. нарікає, що їм із чоловіком через відсутність у паспортах реєстрації не вдається оформити в РАГСі розлучення, хоча на те є постанова суду. Подружжя продало квартиру, щоб полегшити поділ майна.

Усі проблеми виникають через некомпетентність чиновників у питаннях правового статусу та наслідків реєстрації місця проживання людини, вважає Карпенко. Відмовляючи громадянам у задоволенні їхніх клопотань, службовці намагаються зняти з себе відповідальність за принципом «не впевнений – не берися». Тож якщо є час, можна відстояти свої права в суді за місцем фактичного проживання.

Складніше з банками. Як пояснює керуючий партнер юридичної компанії Jurimex Юрій Крайняк, відкриттю рахунку має передувати ідентифікація клієнта, у зв’язку з чим необхідний паспорт. Коли він не дає банку можливість визначити місце проживання або тимчасового перебування фізичної особи, то службовець має право вимагати інший документ для підтвердження цих даних.

«Проте переконливіший документ, ніж паспорт із позначкою, банкірам знайти складно. У зв’язку з цим їм простіше відмовити у відкритті рахунку, ніж шукати інші документи, що підтверджують місце проживання потенційного клієнта», – каже Крайняк. Про моє право обирати влада може забути – мене просто немає в жодному зі списків виборців, які складають за місцем реєстрації.

«Малоймовірно, що ви зумієте зареєструватися фізичною особою–підприємцем, оскільки державний реєстратор перевіряє реєстрацію і використовує її як місце ведення підприємницької діяльності, – продовжує список «заборонених зон» Карпенко.

По суті, реєстрація – це рудимент паспортного режиму, що зберігся з радянського часу. Чинна в СРСР дозвільна система прописки не тільки давала право на рівні частини квартири всім прописаним, а й обмежувала громадян у багатьох елементарних правах, таких як вибір роботи й відмова від неї, вибір місця проживання, свобода пересування всередині країни.

Сьогодні реєстрація не пов’язана з правом власності на квартиру, проте навряд чи ви знайдете господаря, який здає в оренду помешкання й погодиться прописати вас на своїй території.

Без виходу

Нас ігнорують. Починаючи з 2004 року, у Верховній Раді не було зареєстровано жодного законопроекту, що передбачає спрощення процедури реєстрації фізичних осіб. Хоча є безліч наочних прикладів, як ця процедура має здійснюватися.

Так, в Ізраїлі реєстрація місця проживання спрощена до краю: потрібно повідомити про нове місце проживання у відділення МВС і тут же, на місці, отримати відповідний запис у посвідченні особи. Вся процедура займає близько півгодини. В цій країні до місця проживання прив’язане лише відділення поліклініки, де вас обслуговують. Аналогічна процедура в Швейцарії, де реєстрація потрібна громадянам виключно для того, аби платити податки в бюджет свого кантону.

У Німеччині та Австрії для реєстрації в орендованій квартирі громадянам достатньо показати договір оренди на неї у відповідні органи влади. А громадянам США позначати свої координати в документах зовсім не потрібно. Щоправда, місце проживання фіксують, коли ви відкриваєте банківського рахунок – але для цього достатньо пред’явити оплачений за вашою адресою рахунок за комунальні послуги.

В Україні саме такий рахунок є перешкодою для відмови від бюрократії. Послуги з «утримання будинків і прилеглих територій», а також газ, вода та опалення (за відсутності лічильників) оплачуються відповідно до кількості зареєстрованих у квартирі мешканців. І якщо ситуація з наданими благами обґрунтована, то стягувати квартплату (плату «за утримання будинків») набагато логічніше, виходячи з метражу приміщення. Але це питання може вирішитися хіба що в розрізі загальної реформи житлово-комунального господарства, якої, коли говорити про конкретний план дій, у нашій державі немає поки і в проекті. До речі, в оприлюдненій 2 червня версії президентської програми економічних реформ до 2014 року – жодного слова про реформування ЖКГ.

За такого стану справ, із урахуванням національної особливості українців робити все розмірено, не поспішаючи, спрощення процедури реєстрації громадян можна чекати в найкращому разі років через 5 – із того часу, як таке питання постане перед можновладцями. А поки те та се, нам, «бомжам» середнього класу, потрібно терміново переходити на здоровий спосіб життя й берегти себе. Адже без прописки, як відомо, не поховають і на цвинтарі.

Автор: Неллі Вернер, УТ