Основні виклики та ризики для України. Середина січня 2018

Негативний інформаційний фон довкола передачі Україні її ОВТ з окупованого Криму слід розглядати як елемент широкої кампанії з дискредитації американської військової допомоги ЗСУ. За оцінкою фахівців ЦДАКР, найближчим часом можна очікувати зростання інтенсивності антиукраїнських інформаційних операцій. Останній приклад – звинувачення України у поставках вибухівки для атаки російської авіабази Хмеймім у Сирії.

 Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої половини січня 2018 року.

Росія на Донбасі: Ні війни, ні миру

«Різдвяне перемир’я» на Донбасі розпочалося 23  грудня. Попри це, ситуація в зоні АТО в святковий період  не мала жодних ознак затишшя. Зменшення числа обстрілів простежується лише порівняно з попереднім піком ескалації, який припав на першу  половину грудня. За інформацією українських військових, з 11 січня ворог суттєво збільшив кількість та інтенсивність вогневих ударів, включно з великокаліберними мінометами та артилерійськими системами калібру 122-мм. Найбільш загрозлива ситуація спостерігається на Світлодарському напрямку. Таким чином оперативна обстановка на лінії зіткнення залишається стабільно  напруженою — обмін полоненими, як і нинішній «режим тиші», не вплинули на динаміку бойових дій.

Ця тенденція свідчить що Кремль не збирається  відмовлятися від мови війни в переговорному процесі.  Загроза поновлення масштабних бойових дій залишається головним важелем тиску на Київ і західні столиці. Тому, вочевидь, навіть напередодні президентських виборів (березень 2018) Москва не поставить на паузу конвенційний шантаж.

Втім, фактор електоральної кампанії в РФ певною мірою сковуватиме дії російського командування на Донбасі. Сценарій ескалації напередодні переобрання Путіна є небажаним для Кремля. В таких умовах оперативні можливості бойовиків фактично обмежуються режимом «турбуючого вогню», адже масштабний наступ на позиції  ЗСУ спричинить не лише значні втрати серед особового складу російської армії, але й  призведе до нових санкцій зі сторони Заходу. 

Російський режим підходить до четвертої каденції свого «деміурга» не з кращими показниками в економіці. Приміром, на днях був ліквідований Резервний фонд РФ, об’єм якого станом на початок інтервенції в Україну становив бл. 87 млрд. доларів, а 1 січня 2018  — лише бл. 17 млрд. доларів. Залишки фонду будуть неправлені на покриття дефіциту федерального бюджету. З іншого боку, скорочення бюджетного корита провокуватиме часті зіткнення всередині путінського «двору», які затьмарять наступний термін президенства Путіна. Жорсткий вирок колишньому міністру економічного розвитку Олексію Улюкаєву (15 грудня того засудили до 8 років за гратами) може бути лише першою ластівкою.

Контекст цієї справи засвідчив що російський президент, захопившись грою в геополітику, більше не відіграє роль рефері в суперечках свого оточення. З часом ця тенденція може призвести до того що процес «бродіння» в середовищі нині лояльних фінансово-промислових груп РФ набуде антипутінського «запаху».  В цьому контексті варто нагадати, що  в лютому 2018 року відповідно до положень «Акту щодо протидії противникам Америки шляхом запровадження санкцій» очікується введення Вашингтоном обмежень щодо установ, які взаємодіють із оборонними та розвідувальними відомствами РФ та оприлюднення інформації про наближених до російського режиму олігархів та іноземних  політиків, а також про розмір їхніх активів. Відтак для Путіна важливо розпочати новий термін  з політико-дипломатичного поступу в питанні Донбасу з метою досягти поступок в питанні санкцій. При цьому Кремль не збирається відмовлятися від контролю над окупованими територіями Донеччини та Луганщини, в якому вбачає «контрольний пакет акцій» української інтеграції в НАТО та ЄС.

Реалізувати вигідний для себе сценарій російське керівництво намагається через відомий алгоритм — змусити Київ вести прямий діалог з кремлівськими маріонетками ЛДНР, що дасть змогу Москві загорнути зовнішню агресію в обгортку  внутрішньоукраїнського конфлікту і обміняти цю химеру на  зменшення   дипломатичного і санкційного тиску. Зав’язкою такого сценарію мав стати вихід російських офіцерів зі Спільного центру з контролю та координації (СЦКК) і спричинена цим кроком Кремля паралізація роботи Спеціальній моніторинговій місії   (СММ) ОБСЄ. 

Однак підвищення ставок через  руйнацію одного з механізмів контролю стану безпеки  в зоні конфлікту не принесло Москві очікуваних дивідендів.  Політичні лідери Заходу закликали Росію повернути своїх представників до складу СЦКК.  Нещодавно цю позицію підтвердив міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель під час свого візиту до України. Німецький дипломат заявив що «Заміна російських офіцерів у цьому центрі (СЦКК – ред.) не принесе якоїсь переваги, тому що його мета полягає у тому, щоби зберігався безпосередній контакт між українськими і російськими представниками, і через те наша мета повинна полягати в тому, щоб повернути російських офіцерів до складу цієї групи".

Окрім того, днями в США звинуватили Росію в тому, що вона продовжує залякувати та перешкоджати СММ ОБСЄ на Донбасі виконувати свої обов’язки. З такою заявою виступив в ході засідання Постійної ради ОБСЄ у Відні тимчасово повірений у справах США при Організації Гаррі Кеміан. Ця диспозиція сторін переговорного процесу дозволяє українській владі ухилятись від спроб кремлівських ляльководів посадити своїх маріонеток за стіл переговорів.

Нове вікно «можливостей» для Кремля відкриває ініціатива щодо миротворчої місії ООН. Як відомо, ще у вересні минулого року Росія направила до ООН  проект резолюції про розміщення миротворчого контингенту на Донбасі, в якому відвела тому  роль охоронців місії ОБСЄ. Усі спроби західної дипломатії (зокрема, в рамках формату Волкер-Сурков) вплинути на позицію Москви і  сформувати  повноцінну  місію, розширивши її мандат на всю територію окупованих районів, включно з неконтрольованою Києвом ділянкою україно-російського кордону  залишаються безуспішними. Втім, після фіаско з СЦКК, Кремль може погодитись на певні поступки в питанні миротворців ООН з метою обілення свого образу «миротворця».

Рамкові пропозиції, ймовірно, будуть озвучені на зустрічі міністрів закордонних справ нормандської четвірки, яка відбудеться на полях   Мюнхенської конференції 16-18 лютого. Втім не  варто очікувати  дипломатичного прориву, адже позиції сторін зберігають суттєві розбіжності.  Так, очільник МЗС Німеччини Зігмар Габріель в ході зустрічі з українським колегою Павлом Клімкіним солідаризувався з позицією Києва, зазначивши що "Має бути озброєна й сильна миротворча місія ООН, яка повинна перебувати на окупованій території, а не охороняти лише, у вигляді нечисленної групи, представників ОБСЄ".

Тим часом російське окупаційне командування на Донбасі розпочало підготовку до нових кроків Москви  на дипломатичній арені – окупанти за останні півроку продовжують переносити окремі ділянки російсько-українського кордону вглибину ОРЛО, фактично, змінюючи конфігурацію державного кордону. Також продовжуються перешкоджання роботі СММ ОБСЄ. За повідомленням української сторони в СЦКК,  з  початку  року міжнародні спостерігачі продовжують фіксувати випадки погроз, обмеження доступу до військових об’єктів і свободи пересування своїх патрулів в ОРДЛО. Ці обставини вказують на те, що попри словесну еквілібристику, цілі Москви діаметрально протилежні задуму миротворчої місії ООН.  

Чому українській владі варто ігнорувати пропозицію Путіна щодо передачі ОВТ з окупованого Криму?

Дану пропозицію Путіна також варто розглядати крізь призму президентських виборів в РФ.  Навряд чи в Кремлі розраховували що Київ погодиться на принизливих умовах забрати вкрадене в 2014 озброєння та військову техніку (ОВТ). Тому ця дискусія, в першу чергу, спрямована на російську аудиторію. Мета її ініціаторів –  посилити враження про військове домінування РФ  та дискредитувати ЗСУ.

На іншій стороні медалі такої «милості» Кремля проглядається намагання покращити міжнародну кон’юнктуру. За задумом російського керівництва, початок процесу передачі українського ОВТ з Криму сприятиме створенню умов для стримування санкційного запалу США  і поступового зняття обмежень з боку  ЄС.

З точки зору посилення потенціалу ЗС України, повернення ОВТ з Криму не матиме жодного позитивного значення і, навпаки, спричинить неприйнятні фінансові затрати (в тому числі, з виплатою країні-агресору за запасні частини значних коштів). За наявною інформацією, починаючи з квітня 2014 року, коли російська сторона заблокувала переговори з Україною щодо можливого формату повернення захопленою російськими окупантами українського озброєння та військової техніки, представники ЧФ РФ знищують українське ОВТ. Зокрема, вітчизняні кораблі (наприклад, найбільш боєздатні українські кораблі БДК "Костянтин Ольшанський», корвети «Тернопіль» та «Луцьк») використовуються як «донори» для російських кораблів тих же проектів – їх розбирають на комплектуючі для ремонту суден ЧФ РФ.

У зв’язку з цим, найбільш ймовірно, український корабельний склад (так само, як і авіаційний та бронетехніка, а також системи ППО) зараз перебувають в Криму у непридатному до використання стані. Виходячи з досвіду розподілу ЧФ СРСР (в 90-і роки), Росія за жодних умов не передаватиме Україні ОВТ у справному стані. Ремонт та відновлення технічної готовності та боєздатності цього озброєння потребуватиме значних коштів. При цьому, цей процес поставить Україну у залежність від Росії і стане приводом для реалізації потужної антиукраїнської інформаційної кампанії.

З огляду на це , ЦДАКР рекомендує українській владі:   

—   Не погоджуватися на жодні переговори (навіть для «попередньої верифікації ОВТ») з російською стороною за цією тематикою до президентських виборів.

—   Офіційно проголосити про недоцільність повернення знищеної небоєздатної техніки з Криму.

—    Продовжити роботу в рамках існуючих процесів та формату МЗС, МОУ та Міністерства юстиції України щодо подачі позовів до міжнародних судів стосовно виплати Росією компенсації за захоплені ОВТ в Криму.

Негативний інформаційний фон довкола передачі Україні її ОВТ з окупованого Криму слід розглядати як елемент широкої кампанії з дискредитації американської військової допомоги ЗСУ. За оцінкою фахівців ЦДАКР, найближчим часом можна очікувати зростання інтенсивності антиукраїнських інформаційних операцій. Останній приклад – звинувачення України у поставках вибухівки для атаки російської авіабази Хмеймім у Сирії.

Для мінімізації відповідних ризиків Києву варто активно здійснювати контр-інформаційні акції проти РФ, одночасно, не піддаватися на тиск з боку західних партнерів, які в наступні місяці можуть діяти під впливом фарисейської риторики Кремля.

Нардепи «доповнили» деокупацію Донбасу

На початку наступного пленарного тижня (згідно з оцінкою народних обранців — 16 січня) Верховна рада розгляне у другому читанні законопроект про деокупацію  Донбасу (Повна назва документу —  Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях). Текст законопроекту  пройшов сито профільного комітету ще 19 грудня. Втім наприкінці року влада вирішила відтермінувати остаточне голосування, пояснивши такий крок бажанням не допустити зрив переговорів щодо обміну полоненими.  За оцінкою ЦДАКР, схвалення даного законопроекту матиме позитивний ефект у контексті зміцнення позицій Києва у переговорному процесі щодо врегулювання питання Донбасу та справах проти РФ в міжнародних судах. До ключових аспектів даного правового акту фахівці зараховують:

— Визначення ОРДЛО тимчасово окупованою територією та закріплення на законодавчому рівні правового статусу відповідних районів;

— Офіційне визнання Росії країною-агресором, що автоматично унеможливить будь-які формати участі Кремля та його сателітів по ОДКБ у миротворчому врегулюванні ситуації на Донбасі;

— Закріплення Україною своєї позиції щодо тимчасово окупованих територій, що, зокрема, передбачає зняття з себе будь-якої відповідальності за дії Росії на території непідконтрольних Києву районів;  таким чином унеможливлюється фіксація ЛДНР стороною протистояння, із якою слід домовлятись і узгоджувати миротворчі формати;

— Усунення правових протиріч в управлінні силами АТО.

Ключовими доповненнями законопроекту, у порівнянні з першим читанням, ЦДАКР вважає такі:

—  Внесення положень про Крим, що ускладнить спроби Кремля уникнути відповідальності за анексію півострова в обмін на «каналізацію» своїх псевдореспублік на сході України.  Окрім того, скасовується Закон України «Про створення вільної економічної зони "Крим", прийнятий в серпні 2014;   

—  Делегування права визначати межі та перелік районів і населених пунктів тимчасово окупованих територій  президенту  (за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу ЗСУ).  В попередній версії законопроекту ці повноваження надавалися МОУ за поданням Генштабу;

—  Покладання на РФ відповідальності за моральну та матеріальну шкоду, завдану державі, фізичним та юридичним особам, вчинену за період збройної агресії проти України;

—  Особи, які беруть участь у збройній агресії РФ або залучені до участі в окупаційній адміністрації, відповідно до законопроекту, нестимуть кримінальну відповідальність за діяння, що порушують законодавство України та норми міжнародного гуманітарного права. Дана норма фіксує фактичний провал спроб Москви нав’язати українській стороні своє бачення амністії бойовиків;

—  Безпосереднє керівництво силами та засобами ЗСУ та іншими силовими органами в межах проведення АТО ту разі ухвалення законопроекту здійснюватиме Командувач об’єднаних сил, який призначатиметься Президентом України за поданням начальника Генерального штабу і реалізуватиме свої повноваження через Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ.

НАТО йде на діалог з Росією і поглиблює співпрацю з Україною

В 2018 році на території України має відбутись шість військових навчань за участі військовослужбовців країн НАТО. Зокрема, плануються українсько-американські навчання «Репід Трайдент-2018» та «Сі Бриз-2018», багатонаціональні навчання «Світла Лавина-2018» і «Чисте небо-2018», а також українсько-румунські навчаннях «Ріверіан-2018».

Тим часом, вже на початку року в Чорному морі відбулись спільні україно-американські тренування типу PASSEX із кораблем USS Carney (DDG 64) ВМС США. Відповідь РФ не забарилася – російське командування розгорнуло 12січня новий дивізійний комплект зенітної ракетної системи С-400 «Тріумф» на бойове чергування в Севастополі. Такий крок Москва «виправдала» випробуваннями українського оперативно-тактичного ракетного комплексу «Грім-2», які начебто «становлять небезпеку для півострова».

Також НАТО планує розшити командний пункт Військово-морських сил у Великій Британії в зв’язку зі зростанням активності підводних човнів Росії в британських водах. Генсек Єнс Столтенберг оцінив  активність російських субмарин  в Атлантиці «найвищою з часів Холодної війни». Особливе занепокоєння в Альянсі викликає  «інтерес» Москви до підводної інфраструктури НАТО, зокрема, каналів зв’язку між США і Європою. Ймовірно, дане питання буде одним з ключових  на  анонсованій зустрічі головкома військ США і НАТО в Європі Кертіса Скапаротті та глави Генштабу ЗС Росії Валерія Герасимова в січні 2018 року в Баку. Також  найближчим часом має бути визнане місце, де розміститься один з двох відновлених командних центрів НАТО, а саме пункт координації пересування військ на європейському континенті. Скоріш за все, країною-хазяйкою стане Польща.

На початку року в українському медіапросторі з’явились застереження щодо головування з 1 січня 2018 Італії в ОБСЄ та Болгарії в Раді Євросоюзу. Рим та Софія і справді не перебувають в ар’єргарді прихильників жорсткої політики ЄС стосовно агресивних дій РФ.   Більш того, прем’єр-міністр Болгарії Бойко Борисов заявляв, що під час головування у Раді ЄС його країна має намір домагатися скасування антиросійських санкцій. В той же час, в ЦДАКР вважають що адресатом подібних заяв  є  внутрішня аудиторія, невдоволена економічною політикою Брюсселя. Протягом останніх років останнє слово в питаннях санкцій та роботи ОБСЄ на Донбасі залишалось за Берліном та Парижем – учасниками нормандського формату. Наразі немає підстав вважати, що 2018 рік принесе суттєві зміни до алгоритм прийняття зовнішньополітичних рішень в ЄС.

Джерело: ЦИАКР

Читайте также: