Плювок в обличчя прокурорів і суспільства — Львівський суд відпустив на свободу кілерів!

Випадок, який ми нині описуємо, настільки неординарний, що його історія львівського криміналу і суддівства (ці дві структури завжди поряд) навряд чи знала… Було різне: за 50 тисяч доларів суд виправдовував мера міста на прізвисько «Доля», на повному серйозі мільйони гривень назбирував у своєму кабінеті після посівальників голова суду Ігор Зварич, але ТАКЕ…

…Для правоохоронних органів Львова ця історія розпочалася 6 вересня 2003 року, коли в районі Кривчиць під час затримання підозрюваного Артура Сушка, якого УБОЗ Рівненщини розшукував за скоєння розбійних нападів, застрілили підполковника міліції спецпідрозділу «Сокіл» Андрія Орєхова та помічника оперуповноваженого цього ж підрозділу старшину міліції Богдана Миська.

Історія з їх смертю вельми «мутна» і потребує детальнішого дослідження, відтак її наразі не деталізуватимемо. Коли після тривалих пошуків Артур Сушко опинився в СІЗО і почав давати перші покази, з’ясувалося, що в його банді було не багато – не мало — понад 20 осіб, і керував цією структурою не Сушко, а громадянин із Жовківського району Львівщини на прізвище Максимів (не судимий і не «кримінальний»).

керівник “бригади” Степан Максимів
керівник «бригади» Степан Максимів 

Артур Сушко
Артур Сушко

На свій рахунок упродовж 1998-2003 рр. «бригада» записала низку розбійних нападів на квартири грошовитих мешканців і вбивств на території західних областей. Зокрема, на Рівненщині банда вчинила два вбивства і три розбійні напади, на Тернопільщині — три розбійні напади, на Львівщині — вісім розбоїв і вбивств. У Києві кілери, які входили до згаданого угруповання, теж скоїли кілька замахів і вбивств на замовлення.

Бандити застосовували тортури і були озброєні. Можна впевнено стверджувати: низка злочинів залишилася нерозкритою, інші — «беззаявочними», оскільки потерпілі самі займалися протиправною або напівзаконною діяльністю чи були слугами кордону — митниками. Суми викрадених грошей коливались у межах від 100 тисяч до півмільйона доларів США! Багато учасників групи не знали один одного, були на вчиненні окремих епізодів, які вже потім об’єднали в одну велику справу.

У жовтні 2007-го в Апеляційному суді Львова на вулиці Пекарській нарешті почався судовий процес над 24 «лицарями праски і паяльника» (ще семеро були в розшуку). Усі підходи до суду перекрили бійці «Беркуту», «Грифону», ДАІ та конвойні підрозділи. Боялися втечі, бунту й інших неприємностей. Процес виявився вельми затяжним: велика кількість підсудних, кримінальних епізодів, свідки з інших областей, змінені покази, хворі адвокати, конвой — тому дехто сидів у львівському СІЗО ще з 2003 року! Аж ось у лютому 2011 року, коли процес уже добігав до логічного завершення, сталося те, чого не було навіть при більшовиках!

…Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області під головуванням судді В. Перетятька прийняла ухвалу, якою вирішила «Справу Мял-на Володимира, Брос-го Павла, Тим-я Юрія повернути на додаткове розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства. Міру запобіжного заходу щодо них, у вигляді взяття під варту ЗМІНИТИ на підписку про невиїзд із негайним звільненням із Львівського СІЗО № 19, де вони утримуються…»

Здавалося б, суд виправляє деякі досудові помилки. Якби не одне «але»… А у чому ж звинувачували цю трійцю слідство? Та, дурниця: у період серпня—жовтня 2000 року ці троє для вчинення у місті Києві із застосуванням вогнепальної зброї умисного вбивства президента Народної компанії «Цемекс енерго» Побережного О.В. на замовлення невстановлених осіб за 30 тисяч доларів США і часток на базі відпочинку у місті Славську Львівської області, створили стійке мобільне злочинне об’єднання — організовану групу, залучивши до неї інших охочих до своїх часток.

Простіше кажучи, хлопці створили львівську кілерську «бригаду», котра за пристойні гроші обіцяла в Києві «вирішити усі ваші проблеми». Власне, ці троє, на переконання слідства, здійснювали керівництво рядовою кілерською «піхотою» з питань організації збору інформації і даних про особу, оброблення цих даних та організацію їх перевірки, підготовки та вчинення вбивства, розробки плану вбивства та втечі після його вчинення, організації конспірації та переховування учасників групи, забезпечення виконавця вбивства вогнепальною зброєю.

Один із рядових членів цієї групи Бал-ш 7 грудня 2000 року в приміщенні ЗАТ «Народна компанія «Енергетичні ресурси» в місті Києві переплутав Побережного з його водієм і всадив у того кілька куль. У березні-травні 2001 року ці ж кілери за 40 тисяч доларів США на замовлення невстановлених слідством осіб зробили спробу отруїти громадянина Шабаліна з допомогою «піпекуронію броміду» в шприці.

28 серпня 2001 року на проспекті Героїв Сталінграда у м. Києві біля помешкання жертви на неї вчинили напад, але жертва такою бути не хотіла і вчинила відчайдушний опір. Замах не вдався. Довелося підчищатися. Керівництво кілерів послало на проспект Героїв Сталінграда іншого виконавця — Кос-ка. Той теж «лоханувся», і 20 травня 2002 року замість «об’єкта» Шабаліна вбив його сусіда. Погодьмося, група хоча і кілерська, але якась не «фартова».

Група, запевняє слідство, була озброєна браунінгами з глушниками, пістолетами ТТ, гранатами і вибуховими пристроями.

Колегія суддів, проаналізувавши досліджені докази по справі, самі обставини справи, процесуальні документи досудового слідства, стверджує, що обвинувачення базується на «неналежно перевірених даних і матеріалах». Питання до слідства, звичайно, є, бо в одному з пунктів звинувачень, зокрема, сказано: «З метою реалізації свого злочинного наміру Т. та Б., діючи в групі за попередньою домовленістю із М., …придбали у невстановленої слідством особи у м. Львові за невстановлених слідством обставин невстановлений слідством пістолет калібру 6.35 мм, котрим може бути самозарядна або автоматична вогнепальна зброя, призначена для стрільби набоями Браунінга калібру 6,35 мм, зокрема невстановлений слідством пістолет іноземного виробництва «Астра», а також набої Браунінга калібру 6,35 мм, призначені для стрільби з цього пістолета, та невстановлений слідством глушник до нього, після чого у невстановлений слідством час»…

Зрозуміло, що таких речей ще можна знайти в документах чимало, але ж, панове, затримані за підозрою у кілерстві сидять уже ШОСТИЙ рік (двоє — 5 років 10 місяців, один — 5 років і 7 місяців)! А суд уже триває ЧЕТВЕРТИЙ рік! То чому увагу на ці недоречності звернули тільки зараз, коли в суді почали активно цікавитися прізвищами і діями ЗАМОВНИКІВ убивств?! Виглядає на те, що суд керувався афоризмом дотепника: «Чорт на виправдання власних дій завжди знайде цитату з Біблії»…

Львівські суди через кілька років роздумів вирішили, що всі ці докази здобуті з грубими порушеннями законів, і тому потрібно «повернути справу на додаткове розслідування із наведенням в ухвалі відповідних мотивів». А як же численні явки з повинною? Нікого не потрібно зайвий раз переконувати, що в міліції б’ють, але ж у матеріалах справи не лише недоречності і припущення, чи не так?!

І якщо лідери групи на волі, то чому члени цієї групи і далі за ґратами? Адже, якщо керівництва групи НЕ було, то не було і ЖОДНИХ протиправних дій членів групи? Вони що: не стріляли, не кололи і не збирали інформацію про своїх жертв? А якщо стріляли, то за чиїм наказом? Адже керівництва групи НЕ БУЛО? Це ж так логічно! Хоча, панове судді, пахне тут, на жаль, зовсім не логікою, а відвертою підозрілою заангажованістю, яка базується аж ніяк не на дотриманні букви закону.

Що цікаво: тепер не лише ті, кого вже завуальовано виправдано в скоєнні замовних вбивств, а їх подільники з «кілерської групи» почали в категоричній формі заперечувати вчинення ними інкримінованих їм злочинів. І стверджують, що подана до суду справа сфабрикована працівниками міліції, вказавши, що факти, вказані в їх показах, були ними дані під фізичним та психологічним тиском працівників міліції, а органи досудового слідства допускали порушення права підсудних на захист.

Дивує, що Апеляційний суд повірив, скажімо, підсудному виконавцю К-ко, який вказав, що особа на ім’я Сергій, якого він ідентифікує як Волика-Петренко (на слідстві Волик давав свідчення під іменем Петенко) та інші невідомі йому особи, шляхом шахрайства з, нібито, викраденою автомашиною, примушували його до скоєння вбивства Шабаліна, фото якого надавали для ознайомлення та давали тримати пістолет, руків’я якого було обмотане марлею. І він чомусь тримав! Абсурд? Поза всяким сумнівом! А суд повірив!

Мовляв, він, К-ко, в останній момент відмовився від скоєння цього злочину і з місця події втік. А хто ж тоді саме в цей момент помилково вбив сусіда Шабаліна? Суд повірив, хоча й поставився до його показів «критично»! А також суд повірив одному з замовників банкіра Дро-ду і бізнесмену Ш-ку, які відмовилися від своїх попередніх свідчень про фінансування замахів. Просто ПОВІРИВ! Чи НЕ ПРОСТО? Адже в кілера Юрія Тим-я (саме його випустили, і, за свідченнями оперів, його вина доведена на 2000 процентів!) було знайдене фото жертви, яке йому передав замовник Ш-к! Але для суду це не доказ! Іншого відпущеного судом — М-на, свідки опізнали по фото, та суд стверджує, що це фото долучили до справи… з грубим порушенням чинного законодавства!

Поза всяким сумнівом, Львівський суд взяв за основу рішення Донецького суду 2010 року, який виправдав керівника злочинної групи Гіві Намсадзе, на рахунку якої доведених 52 (!) убивства — на підставі того, що групою начебто керував не Гіві, а його брат-небіжчик Гурам. Який, за свідченнями очевидців, був звичайним наркоманом і до «стрілок» і «розбірок» не мав жодного стосунку.

Щоправда, дивує, чому Львівський суд не повернув кілерам зброї, яка, вочевидь, теж була вилучена під час слідства незаконно. Цікава деталь: керівників кілерської групи звільнили не з СІЗО, а прямо з залу суду, КУДИ ВОНИ ПРИБУЛИ ВЖЕ ЗІ СВОЇМИ РЕЧАМИ!!! Якщо хтось після цього переконуватиме автора, що це не свідчить про їх поінформованість щодо рішення суду, то готовий закластися на мантію головуючого на судовому засіданні, що мій опонент глибоко помиляється.

Спробуймо спрогнозувати реальний розвиток подій: невдовзі всі оперативні служби України розшукуватимуть відпущених на волю львівських кілерів, а вони за гроші замовників убивств під керівництвом колишнього офіцера спецпідрозділу внутрішніх військ Володимира Мял-на, який має досвід оперативно-розшукової справи, просто «розчиняться» на теренах України чи за кордоном. І якщо ми не почуємо про них, то ми стовідсотково почуємо відлуння їх майбутніх діянь.

…Виглядає на те, що невдовзі нікого вже не здивує, якщо на свободу вийде і «винищувач міліціонерів» Артур Сушко. Бо зброї, з якої він застрілив Орєхова і Миська, так і не знайшли, а під час його затримання спецпідрозділ діяв щодо Артура «з грубими порушеннями чинного законодавства»…

Коментар

Працівник Генпрокуратури Сергій Овчаренко, який розслідував цю справу: «Я, і не тільки я, просто шоковані! Органами Генпрокуратури це нічим не підкріплене рішення Львівського суду вже оскаржене, та є одне питання: а де, власне, матеріали справи?! Суддя просто не відсилає документи в Генпрокуратуру! Уявляєте?! Кілери, а я з повним правом стверджую, що це cаме кілери, чи по-простому сказати, вбивці на замовлення, ходять завдяки цьому підозрілому рішенню на свободі, вирішують питання (а як вони їх можуть «вирішити», я знаю), а суддя тримає всі документи в себе!

Нашій слідчій групі тоді вистачило шість місяців, аби сформувати доказову базу (а там є все: покази, зброя, фотографії, експертизи, явки з повинною, аналізи ДНК тощо) і скерувати справу до суду, а суд, не поспішаючи, з перервами, тримав цих людей за ґратами понад чотири роки, а потім несподівано виніс свій щонайменше дивний вердикт. Як? Керівників кілерської організованої групи на підписку?! А за що ж тоді сидять звичайні виконавці цих убивств?

Адже їх затримали саме завдяки показам ватажків цієї кілерської «бригади»! Весь фокус у тому, що вони давали покази в присутності власних адвокатів, під відеозйомку йшли відтворення і саме завдяки показам тієї трійці, яку нині судді відпустили, ми й дізналися про деякі епізоди та співучасників у Києві, про які не відали ні сном, ні духом! І всі вони згодом підтвердилися! Одному кілеру суд вірить, що він «прийшов у магазин купувати дитині іграшковий пістолет, а йому підсунули потриматися за справжній», в іншого вдома знаходять фото жертви з відбитками замовника, а суд на це чомусь не звертає уваги… Мені і дивно, і смішно, і страшно: адже так можна докотитися до повної правової сваволі. Домінує бажання просто подивитися головуючому судді в очі».

Автор: Микола Савельєв, Львів

Читайте также: