Україно-колумбійський наркокартель: з оптимізмом у майбутнє?

Вітчизняні мафіозо активно освоюють кокаїнові ринки. Полювання, влаштоване українським МВС і спецслужбами, аж ніяк не відвернуло кокаїнових баронів від нашої країни.У Таїланді на вимогу США затримано колишнього одесита бізнесмена Віктора Бута. Йому закидають, перш за все, нелегальний продаж зброї повстанцям у Сьєрра-Леоне, Анголі й Афганістані. Проте є ще один пункт обвинувачення, безпосередньо пов’язаний з Україною – постачання зброї у другій половині 1990-х колумбійським наркокартелям. Прикметно, що у цьому епізоді фігурував ще й росіянин, підозрюваний у контрабанді української військової техніки – Олег Орлов, убитий минулого року в київському СІЗО № 13. Так само загадково розпрощалися з життям інші фігуранти, у тому числі – загиблий у ДТП керівник «Укрспецекспорту» Володимир Малєв.

Звичайний бартер

Після розпаду СРСР Україна мала значні запаси озброєнь. Кримінальні авторитети швидко знайшли спільну мову з корумпованими чиновниками та перетворили нелегальну торгівлю зброєю в прибутковий бізнес. За даними Цетрального розвідувального управління США (ЦРУ), з 1992 по 1998 рік приблизно третину українських арсеналів було викрадено й продано за кордон, що принесло злочинцям близько $30 млрд.

Ще у 2001 році американська телекомпанія NBC оприлюднила деталі звіту ЦРУ та військової розвідки США щодо механізму діяльності потужного каналу постачання наркотиків із Колумбії в Європу через країни СНД. Діяв бартер – в Колумбію йшла зброя, у зворотному напрямку – кокаїн. Представники американських спецслужб стверджують, що військові транспортні літаки, які перевозили зброю та наркотики, злітали також з української території. Попри те, що профільні міністерства та служби України всіляко заперечували ймовірність контрабанди зброї, демонструючи митні документи, їм вказували на один цікавий факт: військові аеродроми, які перебувають під контролем Чорноморського флоту Росії, не контролюються українськими митниками. Зокрема, як можливий пункт відправки зброї згадувалося військове летовище під селищем Красногвардійським у Криму. Військовий «транспортник», покинувши летовище, міг несподівано змінювати курс, пославшись на «об’єктивні причини». Далі ж він йшов заздалегідь підготовленим «зеленим коридором».

Вантажний Іл-76, популярний у зброярних і наркоконтрабандистів, може прийняти на борт до 40 тонн вантажу. Це понад 5 тис. автоматів Калашникова та 360 тис. магазинів до них. Відповідно, дорогою назад такий лайнер міг доправити 40 тис. кг наркотиків. Один кілограм розфасованого кокаїну в Європі коштує до $50 тис. Неважко підрахувати, що за таких обсягів мова йде про десятки мільярдів доларів. Колумбійський кокаїн, як відомо, продається в країнах СНД частково. Основна маса скеровується до Європи. Отримані гроші відмиваються неподалік місця базування наркокартелів – в оффшорах Карибського басейну. Зокрема, за даними спецслужб, на острові Сен-Мартен, який входить у групу нідерландських Антильських островів, попри закон, спрямований проти «відмивання» грошей, подібні операції виконуються досі.

Хоча проблема «брудних» грошей є досить поширеною, американські та британські офіційні особи зосереджують свою увагу на діяльності саме російських і українських злочинних угруповань. Один американський слідчий в інтерв’ю газеті «Вашингтон Пост» заявив, що підозри в чергове виникли, коли влади країн Карибського басейну повідомили про різке збільшення числа туристів з країн колишнього СРСР за останні півтора року: «Поліція бачила, як вони зустрічалися з місцевими злочинними авторитетами».

Бандероль із Нікарагуа

У квітні 2005 року Апеляційний суд Києва засудив до 9 років позбавлення волі мешканця Черкас Олександра Ларінова. За ним п’ять років полювали СБУ, Агентство боротьби з наркотиками США, ФСБ, митна служба Великобританії, Інтерпол і поліція Нікарагуа.

Олександр Ларінов починав з дрібного підприємництва. Колись в одному із сіл Черкаської області він заснував ТОВ «Термінал-Плюс», яке спеціалізувалося на торгівлі продуктами харчування. Порадившись із колегами, вирішив спробувати щастя за кордоном. Маючи знайомих у Нікарагуа, комерсант відправився в Латинську Америку, щоб заснувати там філію. А уже відтіля він запланував поставляти товари українським партнерам. Спочатку Ларіонов отримав право на проживання у Нікарагуа (тамтешні угрупування є фактично васалами колумбійських), вступивши у цивільний шлюб із місцевою жінкою, котра народила йому декількох дітей. У столичному передмісті Манагуа – столиці Нікарагуа – купив будинок, пару магазинів.

У поле зору української спецслужби Ларінов потрапив у червні 2000 року, коли в посилці, відправленій з Латинської Америки до України, у спеціально обладнаних схованка, було виявлено близько 400 г кокаїну. За ґратами опинилися знайомі нікарагуанського українця – жителі Черкас Володимир Зубко й Олександр Лисенко. 26 жовтня 2001 року Придніпровський районний суд Черкас визнав їх винними в оборудках із наркотиками та засудив до двох років колонії кожного.

У грудні 2000 року Ларінова оголосили в міжнародний розшук. Обмінюючись інформацією з іноземними колегами, працівники СБУ довідалися, що Ларінов «наслідив» і в США. Так, у 1998 році тамтешнє Агентство боротьби з наркотиками одержало свідчення, що якийсь Олександр із колумбійського наркокартеля причетний до постачань кокаїну в Західну Європу. Незабаром у Києві одержали вагомі докази, що Ларінов справді є одним з організаторів стійких контрабандних наркоканалів, а також причетний до вербування моряків для перевезення «порошку». У травні 2004 року його схопила нікарагуанська поліція. У цю країну відрядили оперативну групу працівників СБУ. Її керівник надав досить переконливих доказів про існування кокаїнових бізнесів-схем. Тому Верховний суд Нікарагуа вирішив видати Ларінова Україні. Згодом з’ясувалося, що з Ларіоновим працювали вихідці з України, Росії, Прибалтики, Білорусії та Центральної Америки.

Транснаціональний наркокартель починав свою діяльність під прикриттям рибальського промислу. Були придбані малотоннажні судна, що спочатку курсували між Нікарагуа, Перу, Еквадором, Панамою та Колумбією. Щоправда, повної самостійності в регіоні, давно підкореному місцевим криміналітетом, бригада Ларінова не отримала. Тому він працював під «дахом» глави колумбійського наркосиндикату Розаріо Марії Пінзона.

Пік кримінальних операцій Ларінова та його поплічників припав на 1999 рік. Мафіозі спеціально наймали українських моряків для обслуговування рейсів у Європу, розробляли нові схеми транзиту кокаїну. Зокрема, у СНД на підставних осіб реєструвалися фіктивні фірми, що орендували складські приміщення. Потім ці підприємства постачали в Латинську Америку деякі товари, наприклад, запчастини до автомобілів «ВАЗ». Фокус був у тому, що товар повертався назад – як бракований, насправді ж в ньому ховали кокаїн. Гроші за наркотики надходили на рахунки в оффшорних зонах, причому визначена частина прибутку виділявся на підкуп чиновників.

У січні 2000 року спецслужби США та Чилі провели спільну операцію, у ході якої на судні під панамським прапором «Натіва» знайшли 8,5 т кокаїну. До складу екіпажу входили 11 громадян України. За рік приблизно в 500 милях від мексиканського кордону було затримане судно «Стелла Мару» (частина екіпажу – українці) з 12,8 т наркотика. У червні 2003 року в Карибському морі корабель британських ВМС за допомогою берегової охорони США затримав судно «Ялта» з 3,3 т кокаїну на борту. Дев’ятеро українських моряків відправили до в’язниці. Але через рік адвокатам удалося довести, що екіпаж нічого не знав про незаконний вантаж, і українців було виправдано.

Наркокартель по-київські

Від того часу й дотепер колумбійці й їхні «колеги» з інших країн Південної Америки не обмежуються веденням справ у межах свого континенту. Україна їх спокушає як транзитна територія для торгівлі наркотиками в країнах Євроспільноти.

У 1996-1997 роках в Києві діяло транснаціональне ОЗУ, що доправляло в Західну Європу кокаїн. Його ліквідація почалася після того, як у Боготі (Колумбія) затримали кілька ящиків з квітами, в яких поліція знайшла понад 20 кг кокаїнової пасти (напівфабрикат). Незабаром ще 18 кг пасти вилучили в Німеччині. В обох випадках наркотики були адресовані одній людині в Києві.

Завдяки «наводці» закордонних колег київська міліція затримала еквадорця Ричарда Ортегу Алевара. Свого часу він учився в Києві в Інституті міжнародних відносин, а до того брав участь у бойових діях у Колумбії на боці Еквадорського опору, організованому, до речі, спеціально для боротьби з колумбійськими наркокартелями.

Крім еквадорця арештовано ще семеро, серед яких – українці, колумбійці, перуанці. Один з підозрюваних у причетності до цього наркотрафіку – італієць Девід Чапара, теж колишній київський студент-міжнародник – досі в міжнародному розшуку. На відміну від Ортеги, в обов’язки якого входили тільки прийом і складування кокаїнової пасти в Україні, Чапара, як вважають правоохоронці, відповідав за постачання наркотиків із Києва в Італію. Там на шкіряному заводі в одному з містечок працювала лабораторія з виготовлення, так би мовити, кінцевого продукту. Сировину доправляли не лише поштою, але й провозили через кордон під вустілками для взуття або ж з вантажем пальмової олії.

У 1997 році співробітники СБУ на одній із закарпатських митниць знайшли кокаїн-напівфабрикат (159,8 кг) у двохстах бочках пальмової олії, привезеної з Гамбурга. У Німеччину цей вантаж доправляли морем. Перед тим, як потрапити до нас, товар «зробив» ледве не кругосвітню подорож. А з України мав надійти в Угорщину для подальшої переробки, та далі – в Західну Європу.

Полювання, влаштоване українським МВС і спецслужбами, аж ніяк не відвернуло кокаїнових баронів від нашої країни. За словами керівника Головного управління боротьби з корупцією й організованою злочинністю Богдана Сокрута, лише минулоріч його відомство вилучило 19 кг кокаїну. У лютому цього року 39 кг латиноамариканських наркотиків під виглядом консервованих ананасів знайшли на митному посту «Одеса-Порт».

Василь Васютин, Євген Котенко, УТ