«Зайці» до Європи пнуться вагонами. Україні — проблеми й збитки

Об’єднана Європа, розширившись після 2004-го на схід, значно збільшила спільний простір, керуючись при цьому ліберальною політикою щодо вільного внутрішнього переміщення людей і товарів. Проте євроспільнотою в такій системі вбачаються певні вади. Зокрема, можливість поширення нелегальної міграції. 

Практично кожен, хто зміг перебратися через велику «Шенгенську стіну», не має якихось серйозних проблем із переміщенням з однієї країни ЄС до іншої. Головне – не потрапити на очі поліції чи міграційній службі, аби не отримати від них «квиток на виліт». Тоді з часом можна знайти роботу і поборотися хоча б за якийсь офіційний статус.

За різними оцінками, у 27 країнах євроблоку перебуває від 8 до 10 мільйонів нелегалів, що примушує ці держави активно працювати у напрямі зведення бар’єрів та пересторог на шляху до «повзучої натуралізації» незваних гостей заможного навіть у кризу Старого Світу. Європейці бояться різних проблем, що виникають з прибуттям шукачів кращої долі: етнозлочинності, фундаменталістських осередків, які можуть підтримувати терористів, тощо. Чимало нелегалів, прибувши цілком законно, не виїздять по завершенню дії візи. Так, за оцінками британської влади, лише до Сполученого Королівства, де за деякими підрахунками вже проживає без дозволу понад півмільйона людей, щодня приїздить близько 1,5 тисячі осіб, які не збираються залишати країну.

Важливим кроком подальшої розбудови безпекової європейської архітектури стало позаторішнє ухвалення Євросоюзом єдиних правил екстрадиції нелегалів, яких відтепер затримуватимуть на строк до півтора року. Нині ЄС реалізовує стратегію на покращення охорони своїх кордонів, зокрема східних, розбудову інфраструктури утримання нелегалів. Чільне місце в цих планах відводиться Україні.

«Зайці» до Європи пнуться вагонами

Наша країна – найбільший на континенті транзитер людських потоків у напрямку Схід-Захід, тож участь міжнародної спільноти в наведенні порядку в міграційних процесах нам лише на користь. Адже некерованість таких процесів загрожує національним інтересам, створює проблеми в системі держуправління. До того ж декларування європейського вибору вимагає конкретних кроків щодо впровадження загальних стандартів у сфері політики щодо нелегалів.

Проблема нелегальної міграції в Україні розглядається через призму євростандартів, хоч просування до їхнього прийняття в країнах ЄС, де досі не існувало єдиних підходів, було традиційно кволим. Приміром, суттєво різнилися терміни затримання: у Франції нелегалів запроторювали до буцегарні на 32 дні, в Угорщині – на рік, Латвії – на 20 місяців, у деяких країнах цей час взагалі не обмежувався. Тим не менше, уніфікації таки вдалося досягти. В Україні громадянам, які допомагають «підпільним мігрантам», загрожує ув’язнення строком від двох до п’яти років, а за новим законопроектом, який нині перебуває на розгляді у Верховній Раді, така відповідальність посилюється, передбачаючи до восьми і, як максимум, до 15 років неволі.

Якщо мігрант стане об’єктом екстрадиції, то йому заборонять в’їзд до країн Євросоюзу на 5 років. Звісно, це неадекватна лякачка, що аж ніяк не зупиняє чергових спроб просочитися через кордон, так як варіант офіційного в’їзду за візою багатьма нелегалами взагалі не розглядається. Країни-члени ЄС зобов’язалися дотримуватися основних прав затриманих, зокрема, надавати їм безоплатну юридичну допомогу. Неповнолітніх і сім’ї з дітьми затримуватимуть лише у випадку відмови співробітничати з владою або необхідності їхньої перевірки в країні походження. Такі ж підходи вже практично втілені в Україні, що значно полегшує долю тих, хто наважився на «західний ривок». Так, скорочений період невизначеності для затриманих нелегалів, що триває під час їх ідентифікації.

Станемо «відстійником» чи ні?

Деякі експерти припускають, що українська земля дуже скоро може стати «міграційним відстійником» Європи. Певний резон у тому є. Це таки станеться, якщо українська сторона не виконає взятих на себе зобов’язань з інфраструктурної та нормативної розбудови системи протидії нелегальній міграції. Більшість нелегалів в Україні, 80% яких до нас потрапляє з території Росії, затримується на західному кордоні. Позаяк цей відтинок «шенгенського рубежу» охороняється краще, ніж наш східний кордон із РФ, інакше більша частина «євроспринтерів» не доїжджала б до Карпат, Західного Бугу і Тиси. Сенсу в полюванні за нелегалами по всій державі (приміром, як то робиться шляхом проведення загальнодержавних оперативно-профілактичних операцій) небагато, оскільки викривають при цьому переважно пункти «відсидки» навколо Києва чи обласних центрів, розташованих на шляху трафіку «живого товару».

Є й інші думки, причому, не менш фахові та аргументовані: Україна нізащо не стане міграційним відстійником. Мовляв, це некоректне перебільшення. Серед найбільш переконливих аргументів такий: Україна й до угоди з ЄС приймала всіх, кого депортувала Європа, але за двосторонніми домовленостями. І таких депортантів щороку меншало. За повідомленням Держприкордонслужби, середня кількість мешканців пунктів тимчасового перебування нелегалів з 2006-го до 2009 року зменшувалася з 600 до 130. Втім, після підписання угоди про реадмісію ця тенденція зазнає змін, щоправда, не кардинальних. Перший заступник голови Держприкордонслужби – директор Департаменту охорони держкордону генерал-полковник Павло Шишолін прогнозує на 2010-й зростання кількості осіб, які будуть прийняті внаслідок реадмісії. Заступник міністра внутрішніх справ Василь Мармазов теж дотримується думки про вірогідність зростання кількості мігрантів, хоча й несуттєве – на 100-200 осіб на рік. За угодою щодо реадмісії, нелегалів повертатимуть тільки за згоди української сторони.

Прогнозоване зростання кількості мігрантів внаслідок виконання реадмісійних зобов’язань Україною, цілком можливо, буде компенсуватися подальшою прямою участю Євросоюзу в розбудові безпекової інфраструктури нашої держави, фінансовим донорством і методологічною допомогою. Це, так би мовити, заохочувальні бонуси та вигідна сплата можливих ризиків і незручностей від перебування нелегалів. Співпраця ЄС-Україна в прикордонній сфері посилюється за всіма напрямами. Звісно, спецслужби теж не залишаються поза її орбітою. Приміром, 16 лютого відбулася знакова тристороння зустріч очільників служб безпеки України та Молдови з главою Місії Євросоюзу з прикордонної допомоги згаданим країнам Удо Буркхолдером, що засвідчує створення локального бар’єру для криміналу і нелегальної міграції. Адже придністровський конфліктний вузол ніяк не розв’язується, а він є одним з ключових у проблемі контрабанди і неконтрольованого переміщення людей та товарів у Європі.

Поки політичних домовленостей не досягнуто, правоохоронцями успішно проводяться спільні акції. Серед них – операція спецслужб регіону «Ніконій», яка мала на меті зокрема і ліквідацію міграційних каналів.

Куди йдуть гроші ЄС

Дещо детальніше про реадмісійну угоду із ЄС, ратифіковану парламентом два роки тому (окремі положення цієї угоди стосовно реадмісії громадян України набули чинності з 1 січня 2010-го, а стосовно реадмісії громадян третіх кран та осіб без громадянства – наберуть сили у квітні). Органи МВС і Держприкордонслужби розглядатимуть (за визначеними процедурами ідентифікації і безпечного повернення порушників порядку в’їзду й перебування) запити європейських держав щодо передачі тих осіб, які прибули до ЄС з нашої країни. Україна і держави євроблоку зобов’язалися за принципом рівності сторін приймати на своїй території співгромадян, які порушили режим перебування за кордоном, а також підданих третіх країн і осіб без громадянства й розміщувати їх у пунктах тимчасового перебування. Отже, нелегалів прийматиме не лише Україна, а й Євросоюз. «Третіх мігрантів» і «непідданих» доправлятимуть на їхню батьківщину, а не до країн транзиту. Але це добре більше для Європи. Чому? Тому, що порушників, які прибули з європейських країн до наших теренів і яких треба депортувати, значно менше, ніж таких же непослухів, котрі потрапили до ЄС з берегів Дніпра. Недаремно Євросоюз зобов’язався фінансово підтримати українських партнерів у розбудові тимчасових прихистків нелегалів.

Нині в Україні функціонує два пункти тимчасового перебування для нелегалів, де водночас можуть утримуватися 373 особи. Один – у Розсудові на Чернігівщині, інший – у Журавичах на Волині. Нещодавно ці установи отримали 140 тис. євро від ЄС на додаткове обладнання системами безпеки периметру. Такому вияву неабиякої щедрості передував візит угорських експертів, які склали звіти, за котрими рівень безпеки тих «мігрантських буцегарень» та унеможливлення втеч з них недостатній, тож потребує покращення в рамках фінансованого GDISC ERIT проекту «Розширення можливостей і технічна допомога органам влади України для ефективної боротьби з неврегульованою транзитною міграцією», учасниками імплементації якого є партнери з шістьох міграційних служб – Чехії, Угорщини, Польщі, Словаччини, Великобританії і Нідерландів.

Приміром, пункт у Журавичах отримав електронну систему ідентифікації мігрантів, електронні замки, протиударну плівку на вікна. До того ж, в обох центрах фахівцями МВС Чехії під керівництвом Марцели Ентліхової проводились тренінги і семінари для тамтешнього персоналу. Зокрема, – із запобігання масовим втечам, конфліктам та заворушенням та іншим кризовим ситуаціям. Ще 55 тис. євро у межах цього ж проекту, що триває два роки, виділено на мобільний центр тимчасового перебування нелегалів у місті Середино-Буда на Сумщині, розрахований на 14 осіб. Цей центр легко передислоковується у разі змін міграційних потоків.

Найближчим часом на східному і південно-східному кордонах буде споруджено коштом ЄС ще 5 пунктів тимчасового перебування нелегалів на 100-150 осіб. Загалом, за підрахунками оргкомітету проекту «Консультаційна допомога зі створення центрів затримання та тимчасового перебування нелегальних мігрантів в Україні – «Реадміт-1», сукупна вартість всіх пунктів тимчасового перебування нелегалів становить близько 120 мільйонів євро. У 2007-му виділено 10 мільйонів, наступного року – 30 мільйонів, ще стільки ж буде надано цього року. Решту – 50 мільйонів – мають розподілити на найближчі роки.

Слабка ланка: українсько-російський кордон

Чому ЄС вигідно якнайшвидше спорудити пункти тимчасового перебування нелегалів в Україні саме на східному кордоні? При тому, що українсько-російський кордон наразі є слабкою ланкою антинелегального бар’єру Європи, у майбутньому, за умови сучасного технічного реформування, там акумулюватиметься більшість нелегальних мігрантів. Але неспішність росіян з демаркацією суходільного кордону, яку вони хочуть провести синхронно з делімітацією Азовського моря й Керченської протоки, допоки не додає оптимізму.

Голова делегації Євросоюзу в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра наголошує на виконанні умов щодо демаркації, належного управління кордоном, запровадження паспортів з біометричними даними як перестороги фальсифікаціям. Тільки після цього може настати час візової лібералізації. За словами першого заступника директора Департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС Віктора Давиденка, останні п’ять років кількість нелегалів, виявлених міліцією, є доволі стабільною: від 12 до 14 тисяч на рік.

Нещодавно пан Жозе Мануель Пінту Тейшейра, передаючи обладнання системи безпеки від Міжнародного Центру розвитку міграційної політики до пункту тимчасового перебування нелегалів у Розсудові, зробив кілька цікавих наголосів. Зокрема, пан посол зазначив: «Україна проголосила європейську стратегію розвитку, відтак має триматися відповідних стандартів і взятих зобов’язань, зокрема, в протидії нелегальній міграції.

У Чехії, населення якої становить 10 мільйонів осіб, є два таких центри загалом на 500 місць. Україна, з населенням у 4,5 разу більшим і загальною довжиною кордонів у майже 7 тисяч кілометрів, відчуває нестачу цих пунктів. Та може так статися, що в недалекому світлому майбутньому вона стане країною, де мігрантів не лише затримуватимуть. Вони стануть у пригоді як робоча сила». Експертами називаються окремі проблеми, які ще належить вирішити українській стороні.

Так, йдеться про захист прав нелегалів-дітей, які, потрапивши у пункти тимчасового перебування, повинні навчатися в школі. Загалом захист прав людини є одним з напрямів проекту GUMIRA, фінансованого ЄС, Федеральним бюро Німеччини з питань міграції та біженців й Італійським Департаментом співробітництва заради розвитку, що збільшує можливості українського уряду щодо виконання реадмісійних зобов’язань, зокрема, сприяння програмам добровільного повернення мігрантів, підтримання діяльності п’яти Центрів консультування мігрантів у Києві, Львові, Харкові, Одесі та Тернополі.

Автору довелося побувати в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, що розмістився на території колишньої військової частини стратегічного призначення в с. Розсудові Ріпкинського району Чернігівщини. За словами його директора Євгена Солуяна, цей заклад, де утримується понад сто осіб з 30 країн (з липня 2008-го тут побувало понад 600 мігрантів), увійшов до п’ятірки кращих у Європі. Приміром, тут є спецкімнати, де представники різних конфесій можуть виконати необхідні ритуали, й бібліотека книг кількома мовами.

Також у розпорядженні нелегалів – телевізор із супутниковою системою, яка «ловить» телесигнал практично з усіх куточків світу. Харчуються вони за «слов’янським меню», проте дехто з ревних мусульман не вживає свинини, а ще, аби українські борщі і каші нагадували національні страви, нелегали (більшість з них – адепти південної гастрономії, яку важко уявити без спецій) полюбляють їх рясно приперчувати. За бажання мешканці пункту виходять почистити сніг, прибрати листя або розім’ятися на спортмайданчику.

Проживають тут і матері з дітьми. Мабуть, через комфортні умови за півтора року тут сталося всього три спроби втеч. Голова Ріпкинської райдержадміністрації Віктор Бугай вважає, що рішення про розбудову пункту для тимчасового перебування нелегалів у Розсудові було вірним, оскільки допомогло розв’язати одне з головних питань – це працевлаштування людей. Зі 140 чоловік, які працюють у пункті, 120 є жителями навколишніх сіл.

Робочі місця – це добре, але…

Вартість утримання одного нелегала на добу, як розповіли в розсудівському пункті, становить 25 гривень. За елементарним арифметичним підрахунком, утримання 14 тисяч нелегалів (це з посиланням на дані Віктора Давиденка) має обходитися Україні щонайменше у 350 тис. грн на добу, відповідно на рік – майже 130 мільйонів гривень. Багато це чи мало? Порівняймо: за такі кошти можна щороку придбавати, приміром, 70 комплексів магніторезонансної томографії або стільки ж сучасних реанімобілів чи 600 апаратів для штучної вентиляції легень.

Але ж необхідно зважити ще й на міжнародні зобов’язання і авторитет. Та є ще й інший аспект розбудови таких пунктів. Вже очевидно, що владі потрібно дуже виважено підходити як до обрання місць дислокації таких тимчасових прихистків нелегалів, так і до проведення інформаційних кампаній щодо необхідності виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов’язань.

Будівництво того ж пункту у Журавичах викликало акції протесту. Зокрема, в Луцьку відбувся марш, спрямований проти нелегальної міграції, організований «свободівцями», які висували вимоги закрити цей заклад. Незгоду громади вже в іншому регіоні – Закарпатті – підтримала місцева влада, висловившись проти будівництва нового пункту тимчасового перебування нелегалів у селі Дерцен Мукачівського району навзаєм нещодавно закритого.

Про те було заявлено самим головою Закарпатської ОДА Олегом Гаваші, який виказав солідарність мукачівцям, котрі кілька років поспіль добивалися закриття пункту тимчасового перебування нелегалів «Павшино». Чому у цьому краї настільки вороже ставляться до ініціативи із «міграційною буцегарнею»? Вочевидь, закарпатці, як ніхто інший, відчули на собі, як то воно збирати на своїй землі шукачів кращої долі з усіх усюд.

Зокрема, вони згадують спалах черевного тифу азійського походження і скаржаться на те, що такі об’єкти псують туристично-рекреаційний імідж краю. Вирішальне значення для прийняття наприкінці минулого року рішення не будувати пункт тимчасового перебування нелегалів у Буську на Львівщині також мало його несприйняття місцевим населенням. Отже, у цій справі потрібно, як то кажуть, відміряти, як мінімум, сім разів…

Геннадій Карпюк, Іменем Закону

Читайте также: