АВТОМОБІЛЬ – НЕ РОЗКІШ, А ЗАСІБ ВІДСТОРОНЕННЯ АДВОКАТІВ

Залишилися лічені дні до того моменту, коли Генеральний прокурор України має оголосити про розкриття вбивства Георгія Гонгадзе. 6 січня 2003 року добігає кінця піврічний термін, протягом якого Святослав Піскун, заступаючи на посаду, обіцявся віддати до суду вбивць журналіста. Тому нині вже мають проходять останні репетиції вистави “Вбивство Гонгадзе розкрито”. Першим дзвоником у фойє прокурорського театру абсурду стало відсторонення від участі у справі адвоката Андрія Федура, який представляє у справі інтереси потерпілої Лесі Гонгадзе і який встиг випити чимало крові з підлеглих Святослава Михайловича. Проти відомого адвоката порушено кримінальну справу, а самого Федура генпрокурор публічно звинуватив у тім, що він їздив на вкраденому автомобілі.Чому Гонгадзе не був журналістом (версія ГПУ)

Те, що Леся Гонгадзе має шукати собі нового представника в кримінальній справі, що вже третій рік перебуває в провадженні Генпрокуратури, ні для кого не стало несподіванкою. Нещасна жінка, яка стільки часу не може поховати свого сина, звикла до образ і відвертих знущань з боку найвищої наглядової інстанції. Хоча, як нещодавно з”ясувалося, з точки зору пана Піскуна, Георгій Гонгадзе взагалі не був журналістом, як і інші співробітники створеного ним Інтернет-видання “Українська правда”, оскільки воно не зареєстровано як ЗМІ.

А підставою для відсторонення адвоката пані Лесі Андрія Федура від участі в справі стало те, що проти нього 19 вересня 2002 року порушено кримінальну справу по обвинуваченню в підробці документів. Постанову про те виніс 13 грудня 2002 року слідчий Генпрокуратури Валерій Сілін, який оголосив, що з цього моменту А.Федур не має права представляти інтереси Л.Гонгадзе. При цьому в ГПУ не поцікавилися точкою зору самої потерпілої – чи має, наприклад, вона кошти на оплату роботи іншого представника, (А.Федур не взяв з Л.Гонгадзе ані копійки), але ж закон не передбачає урахування думки потерпілого. Згідно зі статтями 61, 63 Кримінально-процесуального кодексу України адвокат не може брати участь у справі як представник потерпілого, зокрема, у тому випадку, якщо проти нього порушено кримінальну справу.

Ясна річ, що підробка печаток та підписів нотаріусів на документах є злочином, і якщо А.Федур його дійсно скоїв, то має відповідати перед законом. Але оскільки мотиви такого дивовижного вчинку з боку відомого адвоката були незрозумілими, автор спробував розібратися в цій кримінальній історії, зустрітися з нотаріусами, чиї підписи, за версією ГПУ підробляв А.Федур, поговорити з потерпілими від його шахрайства. І не зміг цього зробити. Тому, що ані підроблених документів, ані потерпілих виявити не вдалося.

Бережись автомобіля

Про те, що на адвоката Федура та його клієнтів очікують несподіванки стало ясно ще на початку цієї осені, коли в газеті “2000” за 6 вересня 2002 року вийшло інтерв”ю з С.Пискуном, де найголовніший борець за торжество законності заявив про А.Федура дослівно (мовою оригіналу): “Он ездил на ворованой машине, находившейся в розыске и угоне”. Оскільки адвокати останнім часом стали проявляти незвичні для пана Піскуна ознаки честі та гідності, у відповідь А.Федур оголосив, що притягне Святослава Михайловича до відповідальності за наклеп. Ясна річ, заявляти, що адвокат чотири роки їздить по всій країні на вкраденій машині було не дуже розумним вчинком з боку Генерального прокурора, оскільки таке обвинувачення є абсолютно бездоказовим. Треба думати, що пан Піскун, який все ж таки має деякі юридичні навички, вчасно збагнув, чим для нього може закінчитися судова справа за позовом ображеного адвоката, і тому в прокуратурі, налякані обіцянкою А.Федура подати до суду на С.Піскуна, пішли іншим шляхом – 12 жовтня на балакучого адвоката було вдягнуто наручники, а сам він вміщений в ІТУ на Подолі, звідкіля був звільнений без жодних пояснень через три дні. Одночасно з тим в численних коментарях посадові особи з відомства С.Піскуна поширили заяву про те, що проти А.Федура порушено кримінальну справу за ознаками частин 1, 3 статті 358 Кримінального кодексу України, оскільки адвокат начебто підробив довіреність на свою машину. Позаяк про співучасть приватного нотаріуса, що засвідчив ту довіреність, в заявах прокуратури не йшлося, можна було зробити висновок, що Федур сфальсифікував саме підпис і печатку нотаріуса.

Скандал почався пізніше, у Печерському суді, куди адвокат та його захисники – Віктор Агєєв, Вікторія Даниленко і народний депутат Григорій Омельченко – оскаржили затримання А.Федура слідчим Омаром Базуркаєвим. Суд, природньо, визнав дії слідчого незаконними, оскільки, по-перше, санкція за інкримінований Федурові злочин не передбачає позбавлення волі, отже затримувати підозрюваного саме за ч.1,3 ст. 358 не дозволяється. По-друге, навіть якби Федур і дійсно підробив у 1998 році підпис приватного нотаріуса, на той момент ця дія не становила складу злочину (колишня редакція Кримінального кодексу передбачала лише відповідальність за підробку підпису державного нотаріуса). І нарешті, оскільки злочини, передбачені ч.1,3 ст. 358 КК (тобто підробка документа та використання підробленого документа, що видаються нотаріусом) належать до категорії злочинів невеликої тяжкості, з 1998 року вже добіг кінця термін давності, який у даному випадку складає три роки.

Більш того, авторові цих рядків нескладно було встановити, що автомобіль “Джип Гранд Черокі” 1995 року випуску, державний номерний знак 252-91 КВ, ніколи не належав до категорії викрадених машин та не перебував “в угоні”. Подальший пошук інформації дозволив з”ясувати, що цей автомобіль був придбаний А.Федуром у 1998 році в одного зі своїх знайомих, Євгена Заруцького, якому перед тим він як адвокат надавав юридичну допомогу в питанні, пов”язаному якраз з цим автомобілем. А саме – Є.Заруцький видав доручення на управління своїм “джипом” іншій людині, яка встряла в якусь халепу, внаслідок чого на майно цієї людини міліцією було накладено арешт, у тому числі помилково – і на належний Є.Заруцькому “джип”. А.Федур подав відповідне клопотання, арешт з машини було знято. Через деякий час власник авто вирішив позбутися машини, що приносить стільки клопоту, і продав “джип” самому А.Федурові. Зразу зазначимо, що оскільки в А.Федура немає київської прописки і МРЕВ відмовився реєструвати куплену ним машину, А.Федур зареєстрував у 1998 році свій “джип” на іншу особу, Дмитра Куліду – водія знайомого народного депутата – а сам їздив за генеральним дорученням. Все це робилося на абсолютно законних підставах, всі доручення та акти купівлі-продажу дійсно посвідчувалися нотаріально, ніхто ніколи ніяких документів не підробляв – принаймні нотаріус в усіх випадках підтвердив автентичність свого підпису та показав відповідні записи в нотаріальних реєстрах.

Логічно, Печерський суд повернув матеріали кримінальної справи, незаконно порушеної проти А.Федура, в прокуратуру для закриття провадження, але стражі правопорядку вирішили боротися з адвокатом до останнього подиху.

“Тримай злодія!”

В Генеральній прокуратурі було дано належну оцінку діям слідчого Київської міської прокуратури О. Базуркаєва, який тримав А.Федура без жодних підстав три дні в Ізоляторі тимчасового утримання. Після постанови Печерського суду, де дії слідчого було визнано незаконними, та ухвали Апеляційного суду м.Києва, який підтвердив цей висновок, слідчий Базуркаєв одержав дисциплінарне … заохочення й новий класний чин – тепер він вже старший радник юстиції.

Хоча після бійки кулаками й не махають, попри встановлену судом незаконність затримання, 24 жовтня 2002 року слідчий прокуратури Д.Алейников знайомить А.Федура з новою постановою про порушення проти нього кримінальної справи вже за частиною 2 тієї є статті 358 КК. Ця частина установлює відповідальність за неодноразово вчинену підробку документів і передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, отже допускає затримання підозрюваного. Постанову винесено заднім числом (на ній стоїть дата 12 жовтня, тобто дата затримання Федура), що елементарно доводиться, оскільки матеріали справи 15 жовтня були надані під розпис Федурові та його захисникам для ознайомлення, коли цієї постанови ще не існувало. Але після цього постає ще цікавіше запитання: як можна неодноразово вчиняти злочин, якщо не було злочину як такого?

Того ж дня Федуру було висунуто обвинувачення в неодноразовій підробці нотаріально посвідченого документа, постанову про це треба читати й плакати від самого тільки усвідомлення рівня прокурорської правосвідомості.

Тепер Леся Гонгадзе має шукати нового представника, оскільки:

”У серпні 1995 року громадянин Курський Г.М. ввіз до України автомобіль “Джип Гранд Черокі”, 1995 року випуску, двигун №…, кузов № …, який оформив на свого знайомого мешканця міста Києва Заруцького Є.О., про що 15 вересня 1995 року МРЕВ-3 УДАІ ГУ МВС України видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу КІС №130328 та номерний знак 252-91 КВ. Заруцький Є.О., діючи в інтересах Курського Г.М., 20 жовтня 1995 року продав зазначений автомобіль, оформивши на покупця доручення на право користування і розпорядження зазначеним автомобілем, в зв”язку з чим автомобіль вийшов з володіння як Курського Г.М., так і Заруцького Є.О”.

Можливо, у прокуратурі м.Києва не дуже розуміються на питаннях цивільного права, тому радимо панам прокурорам зазирнути до Цивільного кодексу України і переконатися в тому, що оформлення доручення власником транспортного засобу на іншу людину аж ніяким чином не позбавляє його права власності на автомобіль. Договір доручення лише означає, що одна сторона (повірений) зобов”язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії, і не більш того. Власником автомобіля продовжував бути Заруцький Є.О., про що прокурор міста Києва може легко переконатися в столичному МРЕВ-3. Хоча, якщо в прокурорських чинів є інша точка зору – будь ласка, нехай назвуть прізвище людини, яка, на їхню думку, на той момент була власником “джипа”, а ми посміємося. Але яке відношення до всього цього має нещасна жінка, яка вже третій рік не може поховати тіло свого сина?

Читаймо постанову далі.

”У 1998 році на автомобіль “Джип Гранд Черокі” слідчим відділом УМВС України в Луганській області у зв”язку з розслідуванням кримінальної справи №15/98/0643 накладено арешт.”

Можна собі уявити здивування власника “джипа” – він дав машину в користування приятелеві, а тут така несподіванка. Природньо, Заруцький звернувся до адвоката, який йому пояснив, що арешт автомобіля трапився випадково, треба просто написати заяву про виключення майна з арешту та опису й подати заяву в установу, яка той арешт наклала. Заруцький укладає з Федуром договір про правову допомогу з тим, щоби визволити машину. Але як цікаво ця звичайнісінька для будь-якого адвоката подія подана в постанові:

“7 серпня 1998 року адвокат Федур А.А. звернувся до Заруцького Є.О. з проханням видати нотаріально посвідчене доручення на право представляти його, Заруцького Є.О., інтереси у правоохоронних органах.”

Перепрошуємо красненько, але ж то є робота адвоката – представляти інтереси своїх клієнтів. Але в прокуратурі м.Києва Закон України “Про адвокатуру” трактують дуже своєрідно:

”При цьому Федур А.А., зловживаючи довірою, ввів в оману Заруцького Є.О., пояснивши…, що видача доручення на право представляти інтереси Заруцького Є.О. у правоохоронних органах необхідна Федуру А.А. для зняття арешту з автомобіля.”

Цікаво, а в чому полягала омана та зловживання довірою? В тому, що для представництва своїх інтересів громадянин має видати адвокату відповідне доручення? – Так це вимога закону. Чи в тому, що Заруцький хотів повернути свій автомобіль з міліцейського полону?

“7 серпня 1998 року Заруцький Є.О. у приватній нотаріальній конторі, що розташована у м. Києві по вул. Єреванській, 3-а, у присутності приватного нотаріуса Ганчук З.М. видав Федуру А.А. доручення, у яке було внесено завідомо неправдиві дані щодо права представляти його, Заруцького Є.О, інтереси в правоохоронних органах, і яке посвідчила приватний нотаріус Ганчук З.М.”

Таким чином, підробка документа, тобто те, за що адвоката три доби тримали на нарах, порушили кримінальну справу та відсторонили від надання правової допомоги Лесі Гонгадзе полягала в тому, що дієздатний громадянин Заруцький, видаючи довіреність адвокату Федуру на право представляти інтереси в правоохоронних органах, забув спитати на це дозволу в панів з Київської прокуратури. Хочеться вірити, що юридична спільнота країни ще висловить своє ставлення до такого тлумачення прав і свобод українських громадян. Таким чином, одержавши “завідомо підроблений документи” – довіреність, на якій стояли справжні підписи довірителя та нотаріуса, Федур став тим документом користуватися в інтересах свого довірителя, а саме:

”Зазначений завідомо підроблений документи – доручення на право представляти інтереси Заруцького Є.О. у правоохоронних органах, Федур використав 13 серпня 1998 року, представивши його у слідчий відділ УМВС України в Луганській області, на підставі якого арешт з автомобіля було знято.”

Тобто А.Федур повністю виконав доручення свого клієнта. Але цього мало, далі в постанові описується “повторність злочину”:

“12 серпня 1998 року адвокат Федур А.А. повторно вчинив дії, спрямовані на підроблення від імені Заруцького Є.О. документа, який видається та посвідчується приватним нотаріусом і який надає права, з метою особистого використання його. … При цьому Федур А.А., зловживаючи довірою, ввів в оману Заруцького Є.О., повідомивши його, що видача доручення на право користування і розпорядження автомобілем необхідна в зв”язку з тим, що строк дії доручення, виданого Заруцьким Є.О у 1995 році нібито закінчився, і що оформлення нового доручення буде сприяти Федуру А.А. у подальшому розпорядження транспортним засобом, тоді як фактично Заруцький Є.О на момент видачі доручення не був власником автомобіля.”

Природнє запитання: якщо Заруцький, людина, яка по всіх документах є власником автомобіля і до того ніколи його не відчужувала, з точки зору прокуратури власником не є, то хто ж тоді володів і розпоряджався весь цей час автомобілем? У постанові про це – ані рядка. Читаймо далі:

”12 серпня 1998 року Заруцький Є.О. у приватній нотаріальній конторі, що розташована у м. Києві по вул. Єреванській, 3-а, у присутності приватного нотаріуса Ганчук З.М., видав Федуру А.А. доручення, в якому за ініціативою Федура А.А. були внесені завідомо неправдиві дані щодо надання йому права користування і розпорядження автомобілем “Джип Гран Черокі” держаний номерний знак 252-91 КВ, яке посвідчила приватний нотаріус Ганчук З.М. Зазначене підроблене доручення Федур А.А. повторно використав 13 серпня 1998 року, представивши його до слідчого відділу УМВС України в Луганській області, що слугувало однією з підстав для знятя арешту з транспортного засобу. Крім цього, Федур А.А. 1 вересня 1998 року у м.Києві по вул. Єреванській, 3-2 у присутності приватного нотаріуса Ганчук З.М. повторно використав цей же підроблений документ – доручення на право користування і розпорядження автомобілем “Джип Гранд Черокі” державний номерний знак 252-91 КВ для здійснення мнимої угоди купівлі-продажу автомобіля, внаслідок чого власником транспортного засобу нібито став Куліда Д.І.”

Цікаво, а чи знають взагалі в прокуратурі м. Києва про те, що таке “мнима угода”, і що оголошення угоди мнимою може статися виключно рішенням суду й виключно за позовом зацікавленої особи, чиї інтереси ця угода порушує?

”Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися у підробці і використанні нотаріально посвідченого доручення від 7 серпня 1998 року на право представляти інтереси Заруцького Є.О. у правоохоронних органах і нотаріально посвідченого доручення від 12 серпня 1998 року на право користування і розпорядження автомобілем “Джип Гранд Черокі”… тобто документів, які видаються та посвідчуються приватним нотаріусом і які надають права, з метою особистого використання їх вчиненими повторно, Федру А.А. скоїв злочин, передбачений ч.2 ст. 358 КК України.”

Ось, виявляється, чому саме Леся Гонгадзе не має права користуватися послугами адвоката А.Федура. Кафка відпочиває.

Широко знаний Сергій Васильєв, керівник Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента, на семінарі для працівників регіональних ЗМІ якось став дорікати журналістам, які подеколи перебирають на себе функції прокурорів. Думається, одначе, що якби прокурори подеколи не перебирали на себе функції майстрів художнього слова, то журналістам не було би потреби опановувати жанр журналістського розслідування.

Щоправда, прокурор м. Києва в недавньому інтерв”ю запевнив, що справа по обвинуваченню А.Федура ще до Нового, 2003 року буде передана до суду. Ну, коли в столичній прокуратурі вважають, що подібна кримінальна справа має судову перспективу – побажаємо наснаги державному обвинуваченню. Але чи знайдеться тепер адвокат, який не побоїться захищати інтереси Лесі Гонгадзе та домагатиметься справжнього розслідування обставин вбивства її сина – впевненості не має.

Володимир БОЙКО, УК