ВЛАДИМИР СЛЕДНЕВ: «КУЧМА, МАФИЯ И Я»

В период отпускного затишья хочется отвлечься от суеты, не спеша подумать. Например об Украине. И о мафии…

«Украина криминальная» начинает публикацию книги-исследования журналиста Анатолия Беня, которая называется: «Владимир Следнев: Кучма, мафия и я». О чем пойдет речь, догадаться не сложно. Главный «информационный источник» книги – Владимир Следнев, человек неординарный. Имея богатейший производственный, руководящий и политический опыт, сегодня он – не у дел. У него хватило смелости отказаться от миллиона долларов, перечисленных на персональный счет в качестве взятки. Но он не смог – не по своей вине – отстоять родной Донецкий металлургический завод.

В 1992 году Следневу не хватило считанных голосов, чтобы стать премьер-министром Украины. Быть может, проголосуй тогда парламент за него, и сегодня в Украине могла быть совсем другая экономика – настоящая рыночная, а не кланово-олигархическая. Но почему так случилось: когда и по чьей команде мы пошли «не туда»? Читаем книжку и думаем.

Хто породив і очолив українську олігархію? Як витікала з молодої української держави стратегічна продукція і кому ти чому раптом “приспічило” віддати у приватні руки міжнародних ділків найбільші підприємства металургійної і хімічної галузей України? Як і завдяки кому вдалося протистояти остаточному пограбуванню нашої держави, здачі її міжнародним хижакам?

Відповіді на ці та інші запитання ви знайдете у третій за ліком книзі з антикорупційної серії “Правди і суду!”. Цього разу про олігархізацію молодої української держави розповідають не лише здобуті командою полковника Омельченка конфіденційні документи чи систематизована інформація з викривальних публікацій у ЗМІ. Про це свідчить екс-парламентарій, один з найвірогідніших претендентів на пост прем»єр-міністра, лідер директорського корпусу індустріального Донбасу, який волею долі опинився у щупальцях міжнародного спруту. Зробивши свій крутозламний вибір і жорстоко поплатившись за це, “утікач від мафії” не боїться відверто повідати читачеві, звідки і чому біля керма держави взявся його колишній колега-директор Леонід Кучма і як він “бартеризував” економіку та заганяв її у тінь.

Окрім цієї сюжетної лінії на читача чекає “наводка” на компартійну касу: куди ведуть сліди коштів КПРС, хто на них “робить бізнес” і купляє владу…

Анатолій Бень, 2002 рік.

ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ СЛЄДНЄВ

Народжений 1938 року у Пермській області, Володимир Петрович Следнєв усе свідоме життя прожив в Україні. Про чорний шмат шахтарського хліба знає не з чуток — його батько чотири десятки років віддав шахтарському труду, знаний на Донбасі організатор гірничого ремесла.

Володимир пішов у металургію. Закінчив два ВУЗи, де здобув фах інженера-металурга та економіста. Але перш ніж взятися керувати багатотисячними колективами сталеварників, попрацював робітником прибирання гарячого металу у сортопрокатному цеху Донецького металургійного заводу, вальцівником і його підручним, бригадиром, майстром, начальником зміни, дільниці, цеху, заступником начальника блюмінгу (стан “950-900”), дванадцять років був головним прокатником ДМЗ.

Коли був начальником зміни, його тричі переводили у відсталі, а він усі рази виводив їх у передові. Отак згодом довелося самотужки піднімати три металургійні заводи. Спочатку на посаді головного інженера Краматорського металургійного, який до того упродовж десятиліття не виконував виробничих планів, а через два роки посів призові місця у галузі. На посаді директора Єнакієвського метзаводу за рік домігся, аби підприємство не лише розрахувалося з боргами, а й дало надплановий метал. А в 1996 році довелося повертатися директором на рідний ДМЗ, котрий, як мовиться, сів на мілину. Під його керівництвом запроваджували держприймання, усі три форми госпрозрахунку, реконструйовували і зводили два сучасні цехи.

Навчаючи персонал підприємства, учився нових форм господарювання і сам закінчив Вищі курси менеджерів при Угорській академії наук, Школу бізнесу в Англії, Каліфорнійську академію бізнесу у США, стажувався на металургійному підприємстві в Австрії.

Доктор технічних наук, академік Гірничої академії наук України та Інженерної АН України, почесний академік Петровської академії наук (Санкт-Петербург).

Народний депутат України 1990-1994 років, член парламентської Комісії з питань законодавства і Конституційної комісії. У 1992 році кандидат на посаду глави уряду, член Вищої економічної Ради при Кабінеті Міністрів України, а потім Держдуми при Президентові України.

Із 1994 року, після обрання Президентом України Леоніда Кучми, — безробітний (незаконно звільнений з посади гендиректора ДМЗ).

І. ШАНС БУВ У НАС

Володимире Петровичу, на зорі нашої незалежності Ви мали реальну можливість стати першим Прем»єр-міністром України, обраним демократично Верховною Радою. Можливо, ми з Вами зараз вели б мову зовсім про інші речі і навіть в іншій, набагато кращій для усіх нас ситуації?

Володимир Следнєв : — Да, после отставки правительства Виталия Масола Верховный Совет Украины на альтернативной основе выбирал своего первого Премьер-министра. Группа “Центр” на эту должность выдвинула мою кандидатуру, единогласно поддержанную так называемой группой “239” (создана ЦК КПУ, координатор — Александр Мороз), что гарантировало победу на выборах. Однако, из-за непоследовательной позиции моих коллег-депутатов Верховного Совета Украины от Донецкой области, в частности, Е.Звягильского, А.Булянды, ревностно боявшихся, как я понял, пропустить меня, мне не хватило восемь голосов (218 при необходимых 226). Первоначально снявший свою кандидатуру Витольд Фокин, после того, как следом за мной “сошли с дистанции” А.Булянда, В. Пилипчук и В. Череп, принял решение участвовать в выборах, получив при этом необходимое количество голосов для назначения на должность Премьер-министра Украины.

— Вважаєте, що ті, хто прийшов замість Вас, повели молоду державу не в той бік? Досі вірите, що в України був інший шлях до ринку і з нього ми збилися через забаганки конкретних персон української політики?

Володимир Следнєв: — На мой взгляд, приход Фокина к руководству правительством положительно сказался на внедрении в Украине рыночных реформ. Он сам был опытным экономистом и руководителем, работая в Госплане Украины, хорошо знал наше хозяйство. Подобралась команда опытных специалистов, хозяйственников, которые сумели создать программу перехода на рыночные рельсы, что-то типа программы Явлинского в России. Говорят, где-то в лесу уединялись и работали. Знаю одно — это была стройная концепция нашего развития. И когда он как Премьер-министр представил эту программу и концепцию, мы ее утвердили на заседании Верховного Совета почти единогласно, даже известная “группа 239” поддержала.

Второе. Началось формирование первого правительства независимого государства с образованием новых структур и ведомств, которых ранее в Украине не было (Министерство внешне- экономической деятельности, Фонд государственного имущества, Антимонопольный комитет, Комитет по черной металлургии и т.д.). По инициативе В. Фокина был создан Высший экономический совет для оказания практической помощи Кабинету Министров в создании правительственных структур, определения их функций, выработки рекомендаций по оптимальному составу действующих министерств и ведомств. В состав этого совета, возглавляемого А. Емельяновым, от промышленного Донецкого региона были включены: я — от металлургов и Е.Звягильский — от угольщиков. Среди представителей научного мира Украины в области экономики появились люди новой волны — Виктор Пинзеник, Юрий Ехануров, Владимир Лановой и др. Хочу заметить, что между старой и новой школой хозяйственников и научных работников не было непреодолимых разногласий. Хотя, конечно же, я мог сказать Пинзенику: “Витя, дорогой, ты профессор из института, а я профессор с завода, и мне это ближе как практику”. А он выдвигал аргументы как более подкованный теоретик и был по своему прав. В общем, так проявлялся симбиоз мысли, и мы искали решения.

Вскоре Высший экономический совет при Кабинете Министров был преобразован в Консультативный орган при Президенте и Кабинете Министров Государственную думу Украины, которая при принятии окончательных решений правительства должна была давать своеобразный отзыв на это решение и прогнозировать возможные его последствия.

Государственная дума Украины, к идее создания которой я имел непосредственное отношение, к сожалению, просуществовала короткий промежуток времени.

КОМУ ЗАВАЖАВ ФОКІН? І ЗВІДКИ ВЗЯВСЯ ПРЕМ»ЄР КУЧМА!

— Тоді виникає елементарне запитання: чому, маючи “контрольний пакет акцій” (“група 239”), парламент того скликання “віддав” Прем»єра Фокіна і погодився на Кучму?

Володимир Следнєв: — Дело в том, что та наша система еще не воспринимала новшеств Витольда Павловича Фокина, не была психологически готова к кардинальным переменам. Скажем, правительство Фокина приняло решение повысить цены на уголь. Правильное, кстати, решение, и сегодня я в этом убежден. Но вспомните, какой бум это вызвало — кричали, что это очередной виток инфляции, ценовой обвал. Я, кстати, как директор завода, тоже попал под это настроение — начали проверять, правильно ли цены формируются на заводе и тому подобное.

Но, как мне кажется, кроме стихийных настроений кто-то просто подстрекал шахтеров и понарошку, сыграли на их решительности, послали в Киев требовать отставки правительства, Президента, парламента. И тут Фокин неожиданно даже для меня взял и подал в отставку. Поспешил, конечно, или его к этому кто-то подтолкнул. 1 декабря прошлого года, когда в Доме учителя отмечали десятилетие референдума и избрания Президента, Витольд Павлович сказал Кравчуку: Леонид Макарович, если бы я тогда знал, что Украина не пойдет по рыночному пути развития — никогда бы не согласился подать в отставку.

А что мы получили нежданно-негаданно взамен Фокина известно. Кстати, за день до назначения нового Премьера мы с Леонидом Даниловичем летели в Днепропетровск на его самолете, говорили и о том, кто будет следующим Премьером. Конечно же, о том, что им может стать сам Кучма, речи быть не могло. Фокин, рассуждал я тогда в самолете, грамотный экономист, но это не помешало кому-то быстро “оторвать ему голову”, отстранить от руководства страной. А это еще раз доказывает, что его наследнику сейчас нужно не одному идти в Премьеры, а командой. Одному голову оторвут — второй должен идти, третий …пятый и, может, шестой повернет это, извините за слово, стадо на 180 градусов. Поговорили, расстались, во вторник приезжаю на сессию ВС, а на столе объективка — на Премьера предлагается Леонид Данилович. Я еще тогда плечами пожал, смотрю на него, он тоже плечами пожал. Да ладно, говорю, не бойся, давай попробуй, будем поддерживать. Так он неожиданно для многих и стал Премьером.

— Перепрошую, Володимире Петровичу, а що означає ця ваша якась приречена легкість “ладно, не бойся”. Це ж, даруйте, не громадську худобу (череду) у селі пасти, що можна легко робити по черзі. Це ж урядом однієї з найбільших європейських держав керувати. Не вірю, що ви і ваші колеги сприймали директора “Південмашу” як рівного. То ж ВПК, кожний адміністратор виростає там у тепличних виробничих умовах, на всьому готовому. Як він міг перейнятися вашими чорновими проблемами?

Володимир Следнєв: — Не могу с вами не согласиться. Действительно, я же видел: то, что директору “Южмаша” давалось одним звонком, мне и моим коллегам с других заводов во все времена приходилось, как говорится, выбивать и выпрашивать неделями и месяцами. С другой стороны, успокаивало то, что в противовес аппаратчику Фокину, Кучма все же был наш, с производства. Я, правда, не думал, что производственник Кучма так повернет в сторону создания аппарата и командной системы управления экономикой. Видимо, здесь и сыграло свое его вэпэковское воспитание, когда хочется командовать, а не демократизировать экономические отношения, давать свободу предпринимательской инициативе. Начали создавать министерства, структуры управления, чиновничий аппарат, то есть центр управления экономикой перешел из Москвы в Киев. Вместо сокращения чрезмерно большого промышленного комплекса, приучения руководителей заводов к свободному плаванию в море бизнеса, выживанию в трудных условиях, им сверху начали спускать “вказивки”. Через десять лет Кучма пришел к этому выводу, но ведь как дорого стоили народу эти годы его “учебы на Президента”.

“І В УРЯДІ КУЧМИ ВСЕ ГЕНІАЛЬНЕ — ПРОСТЕ”

І тут, майже по-бібілійному, приходять в Україну два рятівники, мало не два месії. Новий Прем»єр-міністр Леонід Кучма сенсаційно заявляє про існування в Україні п»ятої — мафіозної влади. Його доповідь насичена прикладами пограбування держави цілими міністерствами, промисловими підприємствами, зокрема, нафтопереробного, хімічного комплексів, комерційними структурами. Леонід Данилович піднімає знамено з написом “Смерть мафії!” і закликає заціпенілий від такої сміливості народ до “загальної мобілізації” на боротьбу з цим лихом (подробиці читайте у нашій попередній книзі “Корозія влади…”).

А між цими сенсаційно-викривальними виступами нового голови уряду цей самий уряд нишком створює нечувану доти структуру — Акціонерну групу (АГ) “Україна”. Керівники (серед них і впливові народні депутати) підприємств металургійної і хімічної промисловостей об»єднуються під керівництвом якогось одного іноземного фірмача і перебирають на себе мало не всю державну політику зовнішньоекономічної діяльності у цій галузі. Причому, левову частку прибутків від процесу збуту стратегічної продукції має забрати саме фірма того “заокеанського рятівника” нації.

На шпальтах “Киевских ведомостей” з»являється “обнадійлива” стаття економіста П. Коваленка “І в уряду Кучми все геніальне — просте”. Її лейтмотив в Україні створена структура, яка має порятувати нашу занехаяну економіку…

Багато хто сприйняв її справді з надією…

А ще через кілька тижнів популярна у ті часи “Независимость” під рубрикою “Викриття” подає розлогу публікацію “Олігархія”, з якої ми дізнаємося про інший, зворотній бік щойно створеної АГ. І що цікаво, автори публікації — офіцери СБУ Григорій Омельченко і Анатолій Єрмак, котрі спеціалізуються на боротьбі з організованою злочинністю, підписуються як члени громадської Спілки офіцерів України. Виходить, їхня думка може бути відмінна від думки керівництва української спецслужби, зокрема її голови генерала Марчука?

Далі буде

You may also like...