Українську рибу винищують як вид. Головний браконьєр — держава

Щороку затримують майже 100 тис. браконьєрів, у яких вилучають до 10 млн сіток та інших засобів риболовлі. За підрахунками експертів, на кожного затриманого порушника припадає десятеро незатриманих. Це дає підстави припускати: щороку мають місце кілька мільйонів випадків браконьєрства. Рибопродуктивність українських водоймищ, за словами експертів, на рівні 10–15% планової: кількість риби зменшилася настільки, що вона як вид майже втратила здатність до самовідтворення. Браконьєрство реально загрожує екологічній та продовольчій безпеці країни. Але найбільшою проблемою є те, що головним браконьєром в Україні є сама держава.

Нерівний бій

«Азовське море порожнє, – каже Сергій Мілованов, голова Генічеського філіалу Південної асоціації рибогосподарників. – Підете з нашими хлопцями в море, самі побачите».

Нашій фелюзі понад півсторіччя – облуплені борти, де-не-де проступає іржа. Команда складається з трьох людей, за старшого Роман – кремезний хлопець з обличчям справжнього морського вовка. Він попереджає: якщо стане нудити, то бігти треба на корму.

Виходимо з Генічеського порту, тримаємо курс на Утлюцький лиман. Вітер посилюється, море стає неспокійним. «Ми йдемо до Бірючого, – кричить крізь шум двигуна і хлюпіт хвиль Роман. – Там сьогодні вночі засікли косяк пеленгаса. Сподіваюся, встигнемо накрити». Акваторія острова Бірючий – одне з небагатьох місць, де ще можна щось упіймати. У рубці біля стерна стоїть Юра, поруч прилад, по центру якого йде рівна полоса, над нею постійно виникають якісь цяточки, плями, риски. «Це ехолот, – пояснює стерновий. – Зелена смужка показує лінію дна. А ось плями і рисочки – це риба, водорості тощо».

Кидаю погляд назад і раптом бачу моторний човен, який швидко наздоганяє нас. Запитую в Романа: «Чи не рибінспекція?». «Ні, це мій друган, – усміхається старший. – Зараз до нас причепиться, і ми його до місця довеземо, щоб соляру не палив». За кілька хвилин Іван – так звати друга – у нас на борту. «Шукаєш браконьєрів? – звертається він до мене. – Ну я браконьєр. Вибору немає – роботи зась, а сім’ю ж годувати треба. Ось зараз у морі щось впіймаю – зайва копійчина буде».

Попереду маячить риска землі – це острів Бірючий. До нас підходить ще одна моторка. На фелюгу залізає здоровенний чорнявий чолов’яга. «Доведеться ближче до берега стати, – затинаючись каже Дикий (так його кличуть). – Ми тут з учорашнього дня стирчимо – повний голяк, бо кілька днів тому «ревхвилівці» (працівники місцевого рибгоспу. – Ред.) знову з тралом пройшлися, так не те що риби немає, навіть мідії всі вимели».

Сонце почало хилитися до обрію, Роман підганяє – час ставити сітки. Команда фелюги вправно ставить із десяток сіток по 500 метрів завдовжки кожна. Ледве встигаємо до того, як на море швидко падає ніч. «Часи ой які скрутні! – скаржиться за вечерею Роман. – Крім того, що рибінспекція жити не дає, так у морі риби немає: іноді пеленгас трапляється, ну бичок є, хоча кому він потрібен. Коли старі рибалки розповідають, як вони севрюгу в 400 кг ловили, аж не віриться. Тепер навіть калкана майже не залишилося».
…Прокидаюся від криків, які добре чути крізь незачинені двері кубрика. «Ваші сітки інспектори знімають! – затинаючись від хвилювання ще більше, ніж зазвичай, кричить Дикий. – Твою матір, ні спати, ні працювати, ні жити не дають!». Не гаючи часу, стрибаємо в катер, який швидко набирає хід.

За кілька хвилин наближаємося до новенької моторки, в якій сидять двоє кремезних чоловіків у камуфляжі та якийсь хлопець у спортивному костюмі. Червонопикий дя дь ко у військовій панамі кричить Романові: «Ви що тут робите? Тут кілометрова заповідна зона. Ми єгері заповідника «Острів Бірючий». Ваші сітки конфіскуємо. Як що є якісь претензії, їдьте до нас на острів», – і починає заводити човен. «Ви зовсім ох**ли! – істерично кричить Роман.

– Наші батьки тут завжди спокійно ловили – яка ще зона? Та в мене вдома троє дітей голодних сидять, а ви в мене сітки забираєте?!» Із цими словами він вскакує на ніс єгерського човна і перекидає сітки у свою моторку. Йому намагаються завадити, починається штовханина. «Ми вас тут усіх повбиваємо нах*й! – войовничо заявляє Роман. – Мені втрачати нічого! Ви, кровососи, йдіть краще рибінспекторів щеміть!» Тим часом до нас на підмогу йдуть човни з інших фелюг. Це помічають єгері, і головний каже: «Навіщо нам ці проблеми? Знімаємося». Нам повертають решту сіток, і єгерська моторка зникає в тумані.

Так важко, як тепер, взагалі не було ніколи, скаржиться Роман. «Зараз робиться все, щоб ми не могли працювати, – розповідає він, вибираючи сітки, до яких не дібрались єгері. – Та сволота з рибгоспу скоро остаточно доб’є море».

«Ось ти бачив Ваню, скажи, що він там спіймає на свої дві сіточки? – приєднується до розмови Юра, допомагаючи Романові поратися з сітками. – Справжні браконьєри – це рибінспекція. У них є свої човни, що ловлять той самий пеленгас і бички у нерест. А про голову рибгоспу й говорити годі: ця падлюка донними тралами за п’ять років вимела лиман, як віником. За чаркою хвалиться, мовляв, я візьму з цієї смердючої калюжі все, що мені потрібно!»

…Нарешті ми повертаємося до порту. За півтора дня роботи в сіті рибалок потрапили «аж» два пеленгаси, один із яких одразу пішов на юшку зголоднілим від важкої роботи чоловікам.

«У нас на Азовському морі така ситуація по всьому узбережжю, – пояснює Сергій Мілованов, який зустрічає нас на причалі. – У всіх великих містах є свої великі рибгоспи, де керівник Держкомрибгоспу поставив своїх людей, і вони коять усе, що захочуть. Ловлять і донними тралами, і кошелевими неводами. – Ще кілька років такого господарювання – і моря вже не буде підсумовує він».

Невдовзі долю Азовського моря може повторити й море Чорне. «У нас понад дві третини рибалок подалися рибалити за Керч, у Чорне море, – розповідає Валерій Бобровський, приватний підприємець-рибалка з Генічеська. – Вони кажуть, що там коїться те саме, що і в нас, – донні трали, неводи, варварський вилов під час нересту. Наразі рятує те, що Чорне море більше і глибше». «По Чорному морю ситуація також катастрофічна, – констатує Володимир Борейко, директор Київського еколого-культур ного цент ру. – Шаленими темпами зменшується кількість риби, є багато видів, які ще п’ять років тому вважалися цілком звичайними для цього моря, тепер же вони на межі зникнення. Держкомрибгосп не просто нічого не робить для поліпшення ситуації, а й далі покриває брудні схеми нелегального вилову риби»

Куди зникає лящ

За даними об’єднання «Громада рибалок України», до створення каскаду водосховищ в українських річках протягом року виловлювали близько 120 тис. т риби. У 1991-му ця цифра зменшилася до 34 тис. т, а в 2008-му — до 5,5 тис. т. Тобто ситуація з рибою є катастрофічною не тільки на морях, а й по всіх водоймах.

«За останні 15 років чисельність багатьох видів риб, таких як щука, карась сріблястий та золотий, минь, лящ скоротилася в 70–150 разів, – бідкається Борейко. – Є багато видів риби, які ще буквально 5–10 років тому були звичайними для наших водойм, той самий карась. Зараз же вони запропоновані вченими для внесення до третього видання Червоної книги України».

Найбільша загроза нависла над осетровими – кількість цієї риби в українських водоймах становить менш ніж 1% тієї, що була ще в середині 1990-х. «Найбільше вражає те, що Держкомрибгосп навіть зараз робить усе, щоб не дати занести осетрових до Червоної книги», – розводить руками Борейко.

«Патова ситуація склалася на Канівському, Каховському та Кременчуцькому водосховищах, – констатує керівник прес-центру ВРГО «Громада рибалок України» Ігор Тихолаз. – Чиновники Держкомрибгоспу роблять усе, щоб вижити з водойм маленьких підприємців, натомість віддають карти в руки під контрольним Комітету великим рибгоспам, які там роблять усе, що заманеться. Що стосується Київського водосховища, то його від промислового лову рятують лише Чорнобильська зона і декілька заповідників. Відповідно промисловики працюють офіційно лише у нижній частині водосховища, але мені відомі факти, що, як завжди, прикриваючись науковими квотами, риболовецький промисел ведуть по всьому Київському водосховищу».

Мені вдалося поспілкуватися з рибалкою, який промишляє на Канівському водосховищі. Щоправда, на умовах анонімності. «Найбільша ж*па була в 2003–2004 роках, – розповідає він. – Два рибгоспи з відома Шведенка (керівник Держкомрибгоспу. – Ред.) почали тралити водосховище і Дніпро – буквально за рік вимело все. Коли в 2005-му Шведенка прибрали, стало легше. Риба трохи відновилася, маленькі підприємці почали робити свій бізнес. Наприклад, я нормально заробляв – чистий прибуток становив близько 50 тис. грн на рік. Причому чесно платив податки, взагалі два роки не браконьєрив. З поверненням Шведенка почали тралити знову, але найгірше, що рибінспекція фактично вбиває малих підприємців. Нас ловлять на мінімальних порушеннях – перевищив на кілограм вилов, одразу штраф у половину вартості твого суденця. У мене вже більшість друзів збанкрутіли. Це при тому, що сейнери рибгоспів взагалі не контролює ніхто. Я тепер знову змушений ловити нелегально, бо інакше просто не виживу».

Хто винен

«У жодній європейській країні не виловлюють рибу в закритих водоймах, – констатує Сергій Мілованов. – Ловлять у морях, океанах, затоках, максимум у великих річках. Промисловий вилов риби на водосховищах треба взагалі заборонити».

«Зараз, наприклад, у Шацькому національному парку на Волині добувають «із науковою метою» вугра в період нересту, – обурюється Борейко. – Ну скажіть, навіщо виловлювати тонами вид, якщо він вивчений ще 100 років тому?!» А якщо це робити в період нересту, як застерігає еколог, то гине і молодняк – знищуються майбутні покоління. «Зрозуміло, що дозвіл отримали підпорядковані Комітету підприємства, бо жоден науковий інститут не має фізичних можливостей для вилову риби, – зауважує Борейко. – Так само зрозуміло, що під час вилову вугра у сіті потрапляє й інша риба: щука, сом, плотва тощо. І нерест таким чином зривається не тільки для вугра, а й для решти риб».

«Справжньою дикістю є те, що рибінспекція в Україні входить до складу Держкомрибгоспу, – вважає Ігор Тихолаз. – У нас узагалі до складу однієї структури входить усе, що має бодай якийсь стосунок до рибного господарства. Тоб то Комітет сам собі видає квоти на вилов риби і сам себе контролює, йому підпорядковані інститути, що виловлюють рибу буцімто з науковою метою. Держкомрибгосп – це така собі держава в державі».

«Держкомрибгосп є винятково корумпованою структурою, де браконьєрство набрало промислових масштабів, – переконаний Володимир Борейко. – Рибінспекція крім того, що не виконує своїх функцій, то ще й часто-густо потурає браконьєрам. Інспектори самі нерідко ловлять рибу. Яким чином контролюючий орган взагалі може займатися будь-яким виловом риби? Скільки вже разів ми порушували це питання, та вже на рівні Кабміну чиновники відповідних відомств перекладають всі ці проблеми у найдовшу шухляду».
Тиждень пропонував голові Держкомрибгоспу Миколі Шведенку відповісти на закиди екологів. Але його прес-секретар запевнив, що пан Шведенко не схильний до спілкування з пресою.

ФОТО: Андрій Ломакін

Богдан Буткевич, УТ

Читайте также: