Как девушку-инвалида не пустили в львовскую «Криївку»

В мене ніколи не було ілюзій з приводу стосунків між державою і інвалідами. Держава робить самий мінімум, аби не виглядати вишкварком і все. Знаю це добре, бо сам інвалід з дитинства.

Журналіста Руслана Горового і його подругу на візочку не пустили до львівського ресторану "Криївка".


В мене ніколи не було ілюзій з приводу стосунків між державою і інвалідами. Держава робить самий мінімум, аби не виглядати вишкварком і все. Знаю це добре, бо сам інвалід з дитинства. 

Наші міста не пристосовані для інвалідів, особливо для тих, хто пересувається на візку. І що особливо протівно – більшість «колясочників» вже давно махнули на це рукою. Не можеш видертися на бордюр? Ну буває. Не влазить видана державою коляска в ліфт? Ну таке діло. Не можеш зайти в магазин чи кафе? А чого ти туди взагалі поперся? Но то держава. Чинуши. А оце був в вихідні з друзями у Львові і зіткнувся з іншою бідою. Зі ставленням звичайних людей. Нас не пустили в Криївку. 

Довбоньоб з автоматом прокричавши «гасло» відчинивши двері, раптом побачив перед собою компанію і людину на візку. Далі суть розмови.
— Так а ви куди?
— До вас.
— Так ви ж не зможете?
— Та як не зможем? Зможем. Шось придумаємо.
— В нас вниз ступєньки.
— Ну дайте ми ось до вас в передбанник зайдемо і глянемо шо до чого?
— Та ніколи мені тут, мені людей розсажувать треба!
МЕНІ ЛЮДЕЙ РОЗСАЖУВАТЬ ТРЕБА, Карл.

Бійки не сталося тільки тому, що Віка, яка була на візочку, мене попросила. Я стиснув зуби і розвернувши її поїхав геть. В нас був лише один вечір і псувати собі настрій ніхто не хотів. Хоча я особисто більше туди не ходок. Що й відображено на фото. В усіх адекватних країнах де я побував ставлення до людей з обмеженими можливостями інше. І завезуть і допоможуть. Тим більше, шо ми не милостиню просить прийшли, а гроші витрачать.

Ruslan Gorovyi

Читайте также: