Звільнення заручників. Як це було. Свідчення очевидця

Тим, хто виказував бажання залишатись в затишній український колонії, вона виказувала своє «фе».

Звільнення. 

Майданчик, біля КПВВ «Майорськ» нагадував провінційну автостанцію. Тільки всі автобуси були, з таблічками «На замовлення», а самих пасажирів ретельно охороняли ввічливі люди з автоматами.

Фото: Oleksandr Klymenko

В одного, навіть, в руках був ПКМ, з повним коробом. Самі ж «пассажири» ховали обличчя, розмовляли матюгами, та очікували на повернення в «маладиє рєспублікі», в обмін на звільнення з цього мордору наших полонених та заручників. Та спочатку, кожен з «пасажирів», мав особисто підтвердити бажання бути поверненим в ОРДЛО. З «того» боку верифікатором була чувиха з якимось пожованим обличчям радянської жінки та гавкаючим голосом продавщиці совєтского гастронома.

Тим, хто виказував бажання залишатись в затишній український колонії, вона виказувала своє «фе». — «Єто худшєє, что ви моглі сделать», Поки йшов процес поділу на майбутніх граждан ЛНР/ДНР, та поціновувачив українських СІЗО та колоній — на майданчик заїхало три невеликих автобуси. Всі трохи напряглись. В першому були сім наших хлопців, яких привезли з окупованої Луганщини.

До нього підбігла Іра Геращенко вітаючись з ними крізь скло. Але, несподіванно відкрились двері другого буса, та під керівництвом якогось клоуна, з погоном підполковника, в кацапській формі, та шапкє-ушанкє, звідти посипалось сміттєЗМІ «маладих рєспублік», та примкнувше до них, кацапське НТВ. Побачивши неабиякий подив та увагу українських журналістів до себе, заєзжі пропагандони чомусь почали похапцем натягувати балаклави, та ховати свої писки в светри та куфайки. Під конвоем клоуна в ушанкє, їх відвели до намета, де вони знімали пожовану чувіху з радянським писком, яка продовжувала питати — хто їде, а хто назад, до рідної української тюрми.

Тим часом, двері першого буса, нарешті відкрились, і під оплески та вітальні вигуки журналістів та військових, перші семеро наших вийшли, ще не зовсім повіривши в те, що вони вдома. Та вільні.

Спочатку — до лікарів, згодом — дзвінки рідним. Ну, й при бажанні — поспілкуватісь з журналістами.

А тим часом, автобуси чекали на «возвращєнцов». В кожному сиділо ще по два клоуни в кацапському однострої, та, чомусь, зі зброєю в руках. Може, конвой? До речі, на лобовому склі кожного буса, була емблема: на червоному тлі, перехрещена сокира та метла, та псяча голова. Згодом з’ясувалось, що це символізує «військову поліцію „ДНР“. Позашлюбні висерки Малюти Скуратова.

З намета вийшов клоун в ушанкє, ведучі групу „лугандонців“, розказучи їм байки; — „Сєйчас ми єдем на „ноль“. А оттуда, от ноля, рассажіваємся на другіе автобуси, і там ужє видвігаємся в болєє комфортниє условія.“ Цікаво, як в них стало з настроєм, коли вони побачили автозаки?

І тут пролнав „чарівний голос Джельсоміно“ у виконанні Іри Геращенко; — „Яка така російська!? Тут -Україна, і мова тут — українська! Зрозуміло?“ Це хтось, „з того боку“ заропонував Ірині „пєрейті на общепонятний єзик“. Отримавши коротке, але змістовне роз’яснення — співрозмовник сам перейшов на українську.

Нарешті, у другий бус запхали пропагандонів, і невеличка колона вирушила на „ноль“.

Оптимізм журналістів, що все закінчится у світлу пору доби, згасав разом із сонцем.

— «Увага! Преса! Зараз ми сідаемо в перший автобус, та їдемо на «ноль» забирати наших.» — скомандувала перший віце-спікер. І ми поїхали. Проїхали КПВВ «Майорськ», наш останній блок-пост, і ось «ноль». Але… колона їде далі. І я розумію, що це той випадок, коли можно нахабно заїхати «в гості». По сторонах бачу їхні окопи (гівняні, ледь по пояс), різні фотифікації, погано замаскований артелерійський лафет «важкого» калібру (ау, ОБСЄ, зрячі ви наші). Трохи згодом з’являється 20-метровий флагшток із чорно-синьо-червоною ганчіркою чималого розміру,та стела «Горловка — город-гєрой».

Фото: Iryna Gerashchenko

Всі починають це знімати. Звідкись прибігає якесь чмо у кацапській формі, в балаклаві, та маше автоматом. Можливо, вітається. Оскількі, крізь скло погано чутно, взаємне вітання демонструється жестами, за допомогою середнього пальця руки. Наша колона в’їзжає до Горловки. На нас чекають.

Фото автора

Купа озброєних упирів, стая місцевих та кацапськіх пропагандонів, якась юрба в цивільному одязі. І колона автозаків, біля яких стоять наші. Ці уроди, навіть звільняючи наших людей, привезли їх в автозаках. Зовні лунає команда: — " Никто никуда не виходиіт!«. Ага. Як же. З автобуса вистрибує Іра Геращенко, та підкидаючи свою шапку з помпоном, мчить до наших.

Фото автора

— «Це хто!?!?!» — питає якесь «круте» місцеве чмо.

— «Віце-спікер українського парламента» — сумно відповідає якесь, більш обізнане чмо.

З автобуса висипають українські ЗМІ, і починається легка суматоха. Швидко темніє. Місце майже не освітлюється, Я так розумію, що у «маладой рєспублікі» декілька лихтарів не знайшлось. Дивно, як же вони «кормілі всю страну»? Поки тривають необхідні бюрократичні фомальності, є можливість роздивитись навколо себе. Навколо нас купа озброєних, із закритим обличчям. Вирішую запитати: — " Ви русская армія?«

— «Нєт. Я шахтьор. В августе 14 года мою шахту обстреляла украінская артєлєрія, я взял оружіє і рєшил защищать народ Донбаса».

— «Ага. Ну, і як шахта зараз?»

Мовчить.

— «Порізали на метал?»

Мовчить.

— «І шож так, за народ воюєшь, а ліцо прячешь?»

— «Єто провакаціонние разговори». — каже сховане за балаклаву обличчя шахтьора, робить декілька кроків назад, та замовкає. Ну, діалога цивілізацій не вийшло.

Тут я помічаю вирази обличч звільнених Україною. Вони побачили автозаки. Не, ну а шо вони хотіли? Це укропська хунта може вас на комфортабельних автобусах возити…. Так що, велкам ту хоум, пацанчіки.  

Тим часом настає завершальний момент, співробітник СБУ зачитує призвища. Кого назвали, бере речі та йде до автобуса. Вже зовсім вільною людиною. Хоча, і на ворожій теріторії. І тут, один з хлопців, йдучи до автобуса — голосно і від всього серця: — «Слава Україні!»

— «Героям Слава!» — відповідаємо ми на всі легені.

Дивлюсь на «хазяїв теріторії». На обличчах — злість та розгубленність. Виходить, що до них приїхала хунта, їх зачморила, забрали своїх, та поїхали. Одне слово — зрада.

Коли майже всі сіли в автобуси, з’явився якись чувачок з двома сумками.

— «Ви хто??» — запитали в нього «місцеві»

— «Я передумал».

— «Вы откуда взялись?»

-Из Украины. Я передумал. Отвезите меня обратно в тюрьму. В Украину."

Ну, а далі ви все бачили самі…

 Serhiy Takhmazov

Читайте также: