Профсоюзы Украины – голы и босы: разворованы миллиарды!

«Губернатору Харьковской области Авакову А. Б.

Уважаемый Арсен Борисович! Пишут Вам жители Харьковского района Харьковской области. На протяжении длительного времени при поддержке райгосадминистрации Харьковского района наши дети отдыхали в живописном месте на турбазе «Васищево», которая находится в поселке Васищево. В этом году нам объяснили, что пансионат стал частной собственностью некого Кагановского А.С. Но, насколько нам известно, пансионат принадлежит Федерации профсоюзов Украины, то есть является государственной собственностью. Как же могло случиться подобное?! Тысячи детей лишились доступного отдыха! Где нашим детям теперь отдыхать? С уважением, Зоя Васильевна Гетало»

КУДИ ПОДІЛАСЬ ВЛАСНІСТЬ ПРОФСПІЛОК?

В радянські часи кожен громадянин, хотів того чи ні, вважався членом профспілки. Профспілкові внески були обов’язкові і автоматично утримувалися з заробітної плати як податок. Мільйони людей, часто не мали уяви, до якої профспілки вони відносяться, куди йдуть їхні внески, як ці внески розподілялися, та на які цілі вони витрачалися.

Після розвалу СРСР, наряду з іншими громадськими організаціями, перестала існувати і Всесоюзна Центральна Рада професійних спілок (ВЦРПС), а разом з нею і величезне майно, яке знаходилося у її віданні. В одну мить багатомільярдне майно стало безгосподарним, старі розпорядники перестали існувати, нових держава не визначила. Не визначила вона їх ще й досі.

В Україні, як і в інших колишніх радянських країнах, цим скористалися державні профспілки, а точніше – це Федерація профспілок, на чолі з колишнім головою ФПУ Стояном. У спілчан склалося враження, що Стояна мабудь і було делеговано від адміністрації президента Кучми на посаду голови ФПУ, з метою прибрати до рук безгосподарне державне майно, яке знаходилося у віданні тодішної Укрпрофради. Те, що почалося відбуватися далі, скоріше підтверджує, а ніж спростовує ці догадки та розкриває всю велич крупно масштабного прихватизування загально профспілкового майна, тобто державного, кучкою людей у власних інтересах, а не в інтересах простих людей, членів профспілок.

Використовуючи нерішучість чиновників Кабміну та Фонду державного майна профбоси державних профспілок, в односторонньому порядку, об’явили себе правонаступником загальнодержавного профспілкового майна, яке знаходилося у їх віданні. Звичайно, таке статися не могло без підтримки вищого керівництва держави. До такого цинізму не дійшли ані партійні чиновники, а ні бандитські чи рекетирські групировки, які не об’являли себе «правонаступниками» майна пограбованих ними бізнесменів. Залишається лише гадати, які використовувалися методи гіпнозу чи підкупу, щоб переконати державні органи та громадян сприймати пограбування загально державного профспілкового майна, як нормальне явище у суспільстві, поки що не відомо.

Санаторії і турбази, побудовані за рахунок профспілкових внесків, акумуляції коштів соцстраху та грошей підприємств, незаконно експлуатують сьогодні два акціонерних товариства «Укрпрофоздоровниця» та «Укрпрофтур», які створені ФПУ. Фонд державного майна, на який ще в 1992 році Постановою Верховної Ради України, були покладені обов’язки тимчасово здійснювати функції розпорядження майном, практично усунувся від цієї роботи, він просто мовчазно спостерігав за тим, як розвиваються події щодо розпорошення загально профспілкового державного майна. Як і колись голова Фонду держмайна Єхануров Ю.І., інші чиновники на цій посаді, так і нинішній голова фонду Семенюк В.П., не переймається загально державним профспілковим майном. Розкритя злочинців з розкрадання загально профспілкового майна, політичних девідентів не приносить, як скажімо, незаконна приватизація заводу «Криворіжсталь», то навіщо надриватися, якщо за це ще й можно отримати головну біль.

Виникає багато питань щодо правого статусу вищенаведених ЗАТ. Вони діють на основі статутів, в яких чітко вказано, що вони створені на майні, яке є власністю ВЦРПС, але документів які б підтверджували це в природі не існує. Тому що документів на вкрадене майно, наша держава поки що видавати не навчилась. І тому в статутах відсутній перелік майна, яке вважається переданим до статутних фондів вказаних ЗАТ.

Таким чином через ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» було приватизовано майна більше ніж 270 туристично-екскурсіонних підприємства, 119 бюро подорожей і екскурсій, 25 автобаз та відібрано у держави більше 110 санаторіїв, більше 60 пансіонатів і будинків відпочинку, більше 90 готелів, турбаз, кемпінгів, 17 оздоровчих таборів.

На початок 2005 року, не дивлячись на вигідну реалізацію частини вкраденого у держави майна, ЗАТ «Укрпрофтур» продовжує «володіти» 23 готелями, 11 пансіонатами, 34 туристичними базами, 4 кемпінгами, 4 авто підприємствами та 56 бюро подорожей і екскурсій.

Успішний бізнес на базі загально державного профспілкового майна стає основних заняттям профспілкових ділків. А з огляду на те, що з боку держави ніякого супротиву немає, апетити ростуть все далі більші й більші.

Будівля на Майдані Незалежності, 2 з листопада 1998 року вже не є державною. За наказом Київського міського голови, без дозволу Фонду державного майна, цю будівлю передано у власність окремому профспілковому об’єднаню, тобто ФПУ. Всі інші профспілки чи не бажали отримати це майно, чи їх просто обікрали, як кажуть, покаже слідство. Зараз ця будівля використовується не тільки в профспілкових цілях, де розташовані комерційні структури, агентства, банк, біржа. Окрема тема – розподіл площі в цьому будинку та використання коштів, які надходять від здачі в оренду приміщень. Одне відомо, що члени профспілок від того не мають нічого.

Пересічного спілчанина вражає цінізм профбосів, які в далекому 1992 році домовилися про неподільність профспілкового майна, яке мало служити усім профспілкам, підписали відповідну Декларацію, а потім безсоромно прихватизували це майно.

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року (№ 2268) майно та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР були тимчасово передані Фонду державного майна. Останній мав до 1 травня 1992 року прийняти на себе це майно. Але таке не зроблено до цього часу. Верховна Рада ще чотири рази підступалася до цього майнового питання: 4 лютого 1994 року, 17 квітня 1997 року, 16 січня 2003 року та 8 вересня 2005 року, але все безуспішно – відповідного закону про правовий статус загально профспілкового майна колишнього Союзу РСР так досі і не прийнято.

В лютому 1996 року віце-прем’єр Курас спробував втрутися у вирішення цього майнового питання. На виконання відповідної постанови Верховної Ради, він дав доручення ФДМУ поставити на облік майно колишніх профспілок, як державне, але і це доручення так і залишилося невиконаним. Бажаної інвентарізації цього майна так і не було завершено із-за супротиву керівників профспілкових організацій ФПУ. А для остаточного вирішення цього питання не хватило ані політичної, а ні державної, а ні якоїсь іншої волі.

Але, коли це ставало комусь потрібно, то, і Верховна Рада, і Кабінет Міністрів України втручалися в перерозподіл загально профспілкового майна. Як це сталося з санаторіями «Горний» (в Ялті) та «Прикарпаття» (в Трускавці). Ці санаторії, окремими постановами Уряду і Верховної Ради, у 1996 році були передані Атомпрофспілці, яку свого часу очолював Юркін, а нині є голова ФПУ. Шановні спільчани можуть особисто пересвідчитися, побувавши в цих санаторіях, хто там «хазяїн», кому вони служать, хто в тих хоромах відпочиває та чи взмозі вони самі там, бодай хоть трохи, перепочити. Можна лише добавити, що санаторій «Прикарпаття» зараз носить назву «Rixos Прикарпаття» і належить, в певній мірі, іноземній фірмі.

На цей час існуючі нормативні документи які були прийняті стосовно управління загально профспілкового майна не переглядалися, не змінювалися і не скасовувалися. Тобто вони діють і нині, а значить всі дії Федерації профспілок України з цим майном – є незаконними. До сьогоднішнього часу в українському законодавству немає визначення права профспілкової власності, методів управління нею. Немає ані юридично правильних переліків як самих всесоюзних організацій, які управляли майном, так і власності, яка знаходилася у їх віданні. Чи треба уточнювати, як зручний подібний правовий вакуум для тих, хто уже «хапнув» безкоштовний куш у держави та з успіхом робить це і зараз?

Доки правоохоронці закривають очі на те, що відбувається з профспілковим майном колишнього Союзу РСР, групка профбосів старанно розпродає захоплене державне майно, левову частку виручених грошей залишаючи у себе в кишенях та обкрадаючи своїх спілчан.

Федерацією профспілок України замовчується та скривається від членів профспілок фактичний стан цього майна, масштаби його розпорошення, яким чином розподіляються прибутки від його продажу, приватизації і акціонування. Рядові члени профспілок, голови профкомів підприємств мовчать, тому що не мають точного уявлення про розміри цього майна, та і життєвих проблем у них по горло, з якими вони залишилися практично на одинці. Голови всеукраїнських профспілок, центральних, обласних, регіональних профспілкових організацій багато чого знають, але мовчать, тому що бояться, підкормлені чи просто з відчуття корпоративної солідарності, а то і організаційного безсилля. Не підконтрольність профспілкової олігархії простим профспілковим членам породжує владу гірших і корисних. А між тим, профспілкового майна стає все менше і менше, а профбоси стають все цинічними і наглішими.

На сьогодні вартість майна, що залишилося в ФПУ, по оцінкам деяких експертів, складає приблизно 200 млн. доларів. І це при тому, що колись його було майже на 3,5 млрд. доларів.

Люди хочуть знати, куди дівається майно та профспілкові кошти? Куди пішли кошти після продажу об’єктів профспілкової власності? Ці кошти не пішли ні на надання матеріальної допомоги, ні на здешевлення путівок чи на якісь інші пільги для членів профспілок.

Те, що отримано від реалізації санаторіїв, буцім то йде на реконструкцію існуючої матеріальної бази. Тобто будьте спокійні шановні спілчани, профспілкова власність розвивається, кріпне, процвітає, можете навіть приїхати і оглянути на неї збоку, навіть потрогати руками. А от якщо захочете тут перепочити чи ще щось, то будь-ласка заплатіть кругленьку суму і відпочивайте, дорогі друзі, на здоров’я. Ось так любі, дорогі спілчани!

Федерація профспілок України – це не є профспілка, це є тільки об’єднанням тих самих профспілок, які і є первинними носіями власності. І коли ми говоримо про майно ФПУ, мається на увазі доля майна, яким на сьогодні володіє центральний профспілковий апарат ФПУ чи величезні девіденти, які вони отримують від корпоративних майнових прав. Чому верхівці дісталась вся власність, а інші профспілки залишилися на бобах? Причину треба шукати у верхніх ешелонах влади країни.

Члени профспілок не в змозі самостійно зупинити корупцію, прихватизацію, розкрадання профспілкового майна. Вони не можуть вплинути на політику профбосів. В результаті корупції профспілкової верхівки власність профспілкового майна все більше зосереджується в руках непідконтрольних членам профспілок фінансових групах. Вони на сьогодні захопили та використовують у власних інтересах основні багатства українських профспілок.

Свавілля профбосів по відношенню до загально профспілкового майна необхідно зупинити. Чи не настала вже пора компетентним органам поставити крапку в розбазарюванні державного майна? Повернути державі принаймні те, що ще не встигли розікрасти? Громадяни України чекають від держави радикальних оішень.

Як це можна вирішити? На наш погляд є три шляхи вирішення цієї складної проблеми.

Варіант перший: лідери профспілкових організацій, перш за все первинних і галузевих територіальних організацій, ініціюють скликання всеукраїнського зібрання профспілок, де заслуховують звіт керівництва ФПУ, створених ЗАТ, інших причетних осіб про використання загально профспілкового майна. Для цього має передувати відповідна інформаційна і організаційна робота. Голови територіальних профспілкових об’єднань і всеукраїнських профспілок, які мають пряме відношення до використання нерухомого майна профспілок, не повинні мати на цьому зібранні права вирішального голосу.

Зрозуміло, цей варіант мало ймовірний в силу великої розпорошеності профспілок, неспроможності до проведення подібного заходу, а також в силу величезного супротиву з боку, як діючих так і вже ні, профбосів ФПУ.

Цілком очевидно, що за підсумками такого зібрання воротили профспілкового бізнесу в кращому випадку будуть ганебно вигнані із профспілок, в гіршому – сядуть на лаву підсудних. В обох випадках профспілки від цього тільки виграють.

Варіант другий: Верховна Рада проводить масштабні парламентські слухання щодо використання загально профспілкового майна, в результаті чого приймається відповідний закон про правонаступництво загальносоюзного профспілковго майна та вносяться відповідні поправки до законодавства про профспілки. Як найменше, мова може йти: про закріплення права усіх профспілок України на спільне володіння, користування та розпорядження цим майном на користь усіх спілчан; про обов’язкове інформування членів профспілок про здійснені операцій з об’єктами профспілкової нерухомості; про заборону профспілковим працівникам займатися комерційною діяльністю; про гласність декларацій щодо доходів керівників профспілкових організацій, тощо.

Варіант третій: в діяльність профолігархів втручається Президент України. Він підключає до вирішення цього питання Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна, Службу безпеки України, Міністрество внутрішніх справ та за участю Генпрокуратури ставить остаточну крапку в цьому майновому питанні.

Слід зазначити, що мова йде про розкрадання майна на мільярди доларів. Поки що Генеральна прокуратура, Міністерство внутрішніх справ роблять несміливі кроки в цьому напрямку, і про глобальну слідчу роботу говорити не приходиться.

Реалізація одного з трьох варіантів, а краще усіх трьох, стане гарним імпульсом для подальшого розвитку українського профспілкового руху.

Досвід розвитку ринкових відносин передбачає наявність сильних, дієздатних професійних спілок і наша країна стоїть перед епохою неминучого бурного розвитку профспілкового руху.

Петро Петриченко, Генеральний секретар Національної конфедерації профспілок України

You may also like...