Чому можуть навчити в Міжгалузевому інституті управління?

В редакцію „УК” надалі надходять звернення викладачів, студентів з відкритими листами до Міністерства освіти і науки України, контролюючих органів про факти порушень чинного законодавства, зловживання, тощо адміністрацією Міжгалузевого інституту управління, м.Київ,  на чолі з ректором Ольгою Олійник. 

В редакцію „УК” надалі надходять звернення викладачів, студентів з відкритими листами до Міністерства освіти і науки України, контролюючих органів про факти порушень чинного законодавства, зловживання, тощо адміністрацією Міжгалузевого інституту управління, м.Київ,  на чолі з ректором Ольгою Олійник.
 
 В розміщенні відкритих листів на шпальтах „УК”, люди бачать останню надію достукатися до можновладців міністерства з надією на порятунок інституту від осіб, що його руйнують, не мають уявлення про організацію учбового процесу і ганьблять галузь освіти взагалі.
 
 Надалі, наводимо окрему ухвалу судової інстанції, в рамках судових процесів, що погруз учбовий заклад,  з оцінкою роботи адміністрації та пропозицією до Міністерства освіти і науки України про вжиття заходів.
 
         Виникають прості риторичні питання
         чому можуть навчити в Міжгалузевому інститут управління ?
         чи в тому ВУЗі навчаються наші діти ?
         чому не вживаються заходи з боку Міністерства освіти і науки України, хто в цьому зацікавлений?
 
 
 Справа № 2-1693 2010 рік
 
ОКРЕМА   УХВАЛА
                    І М Е
Н ЕМ   УКРАЇНИ
07 липня 2010 року Солом‘янський районний суд м.Києва в складі: головуючого – судді ІІІереметьєвої Л.А.  при секретарі — Машкевич К.В. розглянувши в відкритому судовому засіданні м.Києві цивільну справу за позовом Мигаля Сергія Михайловича до Міжгалузевого інституту управління, .3-я особа: Олійник Ольга Борисівна, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд, —
 
 
В С Т А В Н О В И В :
Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 07.07.2010 року був частково задоволений позов Мигаля С.М. до Міжгалузевого інституту управління, 3-я особа: Олійник О. Б., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
 
Даним рішенням позивач був поновлений на посадах т.о. декана юридичного факультету Міжгалузевого інституту управління та доцента кафедри теорії держави і права інституту, стягнуто з інституту на його користь 38 705 гр. 92 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 1000гр. в відшкодування моральної шкоди, а всього 39 705 гр.92 коп.
При розгляді справи судом були встановлені численні порушення вимог трудового законодавства та Закону України »Про вищу освіту», які проявилися в наступному.
 
Так, судом було встановлено, що наказом №117-к від 17.08.2009 року позивач на підставі поданих заяв та досягнутих домовленостей з адміністрацією Інституту був звільнений з посади доцента кафедри гуманітарних та суспільних дисциплін та призначений на посадув.о. декана юридичного факультету на період відпустки Рощина О.І. та на 0,75 ставки доцента кафедри теорії держави і права за суміщенням. Наказом. №159-к від 28.09.2009 року в зв’язку зі звільненням Рощина О.І. позивач був призначений на посаду т.в.о. декана юридичного факультету з 28.09.2009 року до заміщення вакантної посади в установленому порядку. Даних обставин, як ідосягнутих домовленостей між позивачем та ректором інституту, представник відповідача в судовому засіданні не заперечував.
Відповідно до ст.40 Закону України «Про вищу освіту» обрання на посаду      та     звільнення з     посади      керівника факультету здійснюється вченою радою факультету, яка обирає і рекомендує керівнику вищого навчального закладу кандидатуру на посаду керівника факультету з числа науково-педагогічних працівників факультету, які мають вчене звання доцента, професора і науковий ступінь. Керівник вищого навчального закладу призначає керівника факультету строком на 5 років (для національного вищого навчального закладу — строком на 7. років)Ч.4 даної статті встановлено, що керівник вищого навчального закладу, в якому створено новий факультет призначає на умовах контракту виконуючого обов’язки керівника цього факультету на термін до проведення виборів керівника факультету, але не більше ніж на 1 рік.Таким же чином регулюється порядок обрання декана факультету і Статутом Міжгалузевого інституту управління.
 
В порушення вимог ст.40 Закону України «Про вищу освіту» конкурс на заміщення вакантної посади в інституті оголошений не був, не проведений до цього часу і декан юридичного факультету у встановленому законом порядку не обраний та не призначений.
Наказом №200-к від 30.11.2009 року позивач був звільнений з посади т.в.о. декана юридичного факультету в зв’язку з закінченням строку трудового договору за п.2 ст.36 КЗпП України і на дану посаду на тих же умовах / в.о./ був призначений Селезньов М.ВВ подальшому даний наказ було змінено і приведені підстави для звільнення, а саме: закінчення строку трудового договору за п.2 ст.3б КЗпП України з нього було виключено.Обидва ці накази були надані до суду, однак з першим з них позивач був ознайомлений, а в іншому зроблено запис про відмову від ознайомлення.В той же час, з наказів №2О0~к від 30.11.2009 року про звільнення з посади в.о. декана та №14 від 27.01.2010 року про звільнення з посади доцента вбачається, що з ними позивач був ознайомлений.Пояснити ці обставини представник відповідача в судовому засіданні не спромігся.
 
В письмових запереченнях до суду та в судовому засіданні представник інституту в обгрунтування законності звільнення позивача з роботи посилався на розяснення Держкомпраці СРСР №30/39 від 29.12.1965 року, а також Указ Президії Верховної Ради СРСР від 24.09.1974 року «Про умови праці тимчасових робітників та службовців», тобто неіснуючої держави, згідно з якими тимчасове виконання обовязків відсутнього працівника може тривати не більше 2-х місяців і це єдині документи,з його точки зору, регулюють дані питання.Звертає на себе увагу той факт, що дану точку зору від імені інституту висловив практикуючий адвокат, повністю ігноруючи національне трудове законодавство, яке регулює трудові відносини між працівником та власником чи уповноваженим ним органом
 
В той же час, в порушення вимог ч.1 ст.40 Закону «Про вищу освіту» після звільнення позивача з посади на дану посаду був призначений ст. викладач Селезньов М.В., який не має ні вченого звання ні наукового ступенюПри цьому, не дивлячись на позицію відповідача з цього приводу, висловлену в запереченнях на позов, останнійпродовжує виконувати ці обов’язки з 30.11.2009 року. Крім того, наказом №14 від 27.01.2010 року позивач без приведення відповідних мотивів у наказі був звільнений від виконання роботи за суміщенням з посади доцента кафедри теорії держави і права юридичного факультету інституту з 30.12.2009 року. 04.02.2010 року наказом №16-к була уточнена редакція наказу №14 з приведенням підстав звільнення позивача з роботи зпосади доцента кафедри теорії держави і права юридичного факультету — п.4 ч.І ст.40 КЗпП України.
При перевірці судом підстав та порядку звільнення позивача з роботи з посади доцента кафедри теорії держави і права було встановлено наступне. Наказиякі стали підставою для звільнення, готувалися недбало, в зв’язку з чим неодноразово редагувалися і з відредагованими наказами позивача не ознайомлювали. Це стало підставою для його тверджень про те, що документи на його звільнення з роботи були сфальсифіковані адміністрацією інституту.
 
При перевірці документів, що стали підставою для звільнення за прогули, у суду виникли сумніви в їх правдивості. Так, з висновку комісії від 26.01.2010 року вбачається, що Мигаль С.М. був відсутнім на роботі з 30.12.2009 року до 18.01.2010 року без поважних причин. В той же час, з акту про відсутність позивача на робочому місці від 21.01.2010 року вбачається, що з 01.01.2010 по 10.01.2010 року, а також 17.01.2010 року, в інституті були неробочі дні. Тобто цей період часу не може розцінюватися як прогули.
 
З графіку індивідуальних занять і консультацій викладачами кафедри теорії держави і права на 1-2 семестр 2009-2010 н.р., затвердженого зав. кафедрою Гончаренко О.М., вбачається, що позивачу було встановлено робочий час щосереди з 12 до 1З години. За цей період часу робочі дні — середи, позивачу припадали в зв’язку з вихідними з 0.1 по 10.01.2010 року та 17.01.2010 року вказаного періоду на 30.12.2009 року та 13.01.2010р. З наданих позивачем до суду Журналів академічних груп вбачається, що в ці дні, а також 11.01.2010 року, 12.01.2010 року, 13.01.2010 року, 14.01.2010 року та 15.01.2010 року позивач був на роботі, приймав відпрацювання пропущених занять в студентів юридичного факультету 5 курсу денної форми навчання, що підтверджується записами в журналах груп ПД-5.1 і ПД-5.2.
 
З цього слідує, що в інституті відсутній контроль за обліком виходу працівників на роботу, відсутній журнал виходу працівників на роботу. Так, до суду сторонами було надані табелі обліку робочого часу за грудень 2009-січень 2010 року, підписаних одними і тими ж особами. За одним з них позивач з 30.12.2009 року по 18.01.2010 року знаходився на лікарняному, а в іншому протабельований, як присутній на роботі. Крім того, в період часу з 01.01.2010 року по 10.01.2010 року протабельовані, як працюючі, всі інші працівники, хоч в цей період часу інститут не працював.
 
З наказами, що стосувалися звільнення позивача з роботи за прогул, останній не знайомився. При цьому в комісію по перевірці виходу позивача на роботу не була включена безпосередній керівник останнього — зав.кафедрою Гончаренко О.М., яка пояснила, що в кінці квітня 2010 року, тобто уже під час знаходження справи в суді, до неї звертався в.о. декана Селезньов М.В. з проханням підписати акт про відсутність позивача на роботі та його відмову від дачі пояснень з цього приводу. Позивач в судовому засіданні стверджував, що і ці накази та акти про його відмову від ознайомлення з наказами були сфальсифіковані, т.я. його з ними ніхто не знайомив і підстав відмовлятися від ознайомлення, з ними він не мав.
 
Судом також було встановлено, що позивач є членом профспілкового комітету Інституту. Відповідно до ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених ч.1 ст.40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Ст.252 КЗпП України передбачено, що звільнення: членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації, його керівників, профспілкового представника, крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки. Судом встановлено, що ні до профспілкового комітету інституту, ні до міському профспілки працівників освіти і науки України адміністрація інституту з поданням про дачу згоди на звільнення позивача з роботи не зверталася.
 
На виконання вимог закону з відповідним листом до профспілкового комітету інституту та міському профспілки працівників освіти і науки України звернувся суд. Листом від 27.05.2010 року Київська міська організація профспілки працівників освіти і науки України повідомила, що повноваження первинної профспілкової організації відповідача припинені постановою ради №42-5 від 09.03.2010 року, тобто уже після звільнення позивача з роботи. З цього листа слідує, що з поданням про надання згоди на звільнення позивача з роботи відповідач до припинення повноважень первинної профспілкової організації інституту в Київській міській організації не звертався.
 
Представник відповідача, уникаючи явки до суду, не надала рішення профспілкового комітету інституту на запит суду від 21.05.2010 року, отриманого нею на руки. Суд неодноразово намагався забезпечити явку представника відповідача в судове засідання, однак остання від явки до суду ухилялася під різними приводами і будь-яких доказів своїм запереченням ні особисто, ні в письмовому вигляді в цій частині суду не надала.
 
Відповідно до п.п.5 п.15 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року « Про практику розгляду судами трудових спорів» відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.  Не дивлячись надані вимоги закону, наявність юридичного факультету в інституті та штату працівників — фахівців в галузі права, в т.ч. в.о. декана Селезньва М.В., який був одним з учасником оформлення документів, що стали підставою для звільнення позивача з роботи, звільнення було проведено з порушенням норм ст.ст.43, 252 КЗпП України. За таких обставин суд прийшов до висновку про відсутність згоди профспілкового комітету інституту на звільнення позивача та задоволення його вимог.
Крім того, суд прийшов до висновку, що представник інституту зловживала своїми правами, двічі не з’явившись до суду та не надавши докази, які вимагав суд. Двічі до суду в день розгляду справи надходили телеграми від відповідача про відкладення розгляду справи з різних причин. Так, в судове засідання на 02.06.2010 року надійшла телеграма про відкладення розгляду справи в зв’язку з проведенням перевірки в інституті за заявами позивача та неможливістю в зв’язку з цим забезпечити явку свідків та самого представника. 07.07.2010 року до суду повторно була направлена телеграма про відкладення розгляду справи в зв’язку з хворобою представника відповідача та 3-ї особи Фролової О.Г., які відправляла сама представник. Звертає на себе увагу той факт, що обидві телеграми направлялися до суду за 45 хв. до судового засідання, що свідчить про свідоме бажання інституту не дати суду можливості, прикриваючись законом, розглянути справу, що є зловживанням своїми правами.
 
Крім, того, з матеріалів справи вбачається, що довіреність на представництво інтересів відповідача в суді в даній справі мав і Перепелиця С.О., який 27.05.2010 року на підставі поданої заяви знайомився з матеріалами справи, однак в судове засідання за наявності таких телеграм не з’явився. Тобто, інститут, як відповідач в справі, мав можливість забезпечити явку свого представника до суду, про необхідність чого повідомлявся листом суду від 02.06.2010 року, однак не прийняв будь-яких мір для цього, зважаючи на те, що мав можливість отримати кваліфіковану правову допомогу та розуміти наслідки неявки свого представника до суду, врегульовані законом.
 
Відповідно до ст.157 ЦПК України суд зобов’язаний розглянути справу протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження в справі, а в справах про поновлення на роботі — одного місяця. Виходячи з того, що представник інституту уникав явки до суду під різними приводами; суд прийшов до висновку про закінчення розгляду справи в його відсутність.
 
Всі вище приведені обставини дають суду підстави вважати, що адміністрація інституту, зважаючи на наявність даного спору в суді, не забезпечивши явку свого представника до суду в два останні судові засідання, проявила неповагу до суду при тому, що суд сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин справи та здійсненню прав сторін при розгляді справи. Суд вважає, що неграмотні дії адміністрації привели до незаконного звільнення позивача з роботи, в вирішення даного спору були втягнуті викладачі інституту та студенти, що не сприяє іміджу учбового закладу в системі закладів вищої освіти України, підготовки висококваліфікованих фахівців в різних галузях, в т.ч. галузі права, та інших завдань, покладених на нього Законом України «Про вищу освіту» та Статутом інституту.
Виходячи з викладеного, керуючись ст..21 і ЦПК України, суд, —
 
УХВАЛИВ:
 
Про вищевикладене довести до відома Міністерства освіти і науки України для прийняття відповідних заходів реагування та усунення викладених судом недоліків.
 
Заява про апеляційне оскарження ухвали суду може бути подана протягом п’яти днів з дня її проголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом 10 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
 
 

Читайте также: