Чому Голодомор є геноцидом. Нищення інтелігенції і духовенства в 1932–33 роках

Чому Голодомор є геноцидом

Під час Голодомору 1932–33 років загинули мільйони українських селян, які становили основу української нації та носіями української ідентичності. Але процес винищення українців був ширшим: перед і після Голодомору нищилась українська інтелігенція, партійне керівництво радянської Україні, а також українське національне духовенство. Саме це дає підстави вважати Голодомор геноцидом українського народу, метою якого було знищення українців як нації.

Саме в такому – широкому – контексті, розглядаючи Великий Голод в комплексі з жорстоким наступом на українську інтелігенцію, партійні кадри і духовенство закликають історики, вважаючи що саме такий підхід дає підстави вважати Голодомор геноцидом. Адже цей наступ охоплює період перед Голодомором 1932–33 років і тривав ще роки після нього.

З одного боку, це була війна проти селян, а з іншого боку, це була абсолютно війна проти української свідомості
Юрій Шаповал

«З одного боку, це була війна проти селян, а з іншого боку, це була абсолютно війна проти української свідомості. Ми бачимо нищення інтелектуалів – достатньо згадати процес «Спілки визволення України» 1930 року. Достатньо згадати гоніння на українську інтелігенцію, які значно посилились наприкінці 1932-го, в 33-му і особливо в 34-му році… Достатньо згадати долю УАПЦ, яка була знищена паралельно з процесом «Спілки визволення України»… І тоді ми побачимо, що направду ці всі явища підпадають під визначення геноциду», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода доктор історичних наук Юрій Шаповал.

«Тому ця вся акція вона була, безумовно, з таким широким політико-ідеологічним підтекстом і вона була частиною нищення української нації», – додає професор Шаповал.

«Спілка визволення України» – це вигадана радянськими спецслужбами організація для дискредитації провідних діячів української культури та громадського життя. За сфабрикованими звинуваченнями в участі у цій спілці були засуджені до розстрілу – 15, до концтаборів – 192, вислані за межі України – 87, засуджені умовно – 3, звільнені від покарання – 124 особи.

Раніше в інтерв’ю Радіо Свобода професор Квебекського університету в Канаді Роман Сербин також наголосив на потребі розглядати Голодомор в ширшому контекст.

Голод був проти селян, а Голодомор – це геноцид української нації
Роман Сербин

«Слово «голодомор» увійшло у вжиток у 1980–1990-х роках, і походить під поняття «смерті від голоду». Зараз голод, Голодомор і геноцид стали синонімами, хоча вони є різними поняттями. Голод був проти селян, а Голодомор – це геноцид української нації, який розпочався наприкінці 1920-х років – і до кінця 1930-х років, до так званого Великого терору, коли докінчували нищення і української інтелігенції, і тих українських селян, частина яких повернулась із заслання, і яких ще не добили», – пояснює Роман Сербин.

Удар по інтелігенції

В часи перед, під час і після Голодомору йшло активне згортання процесу українізації, яка тривала від 1920-х років.

Микола Скрипник
Микола Скрипник

В січні 1933 року за рішенням Компартії в університетах були скасовані курси з української історії та мови, що їх запровадив натхненник процесу українізації Микола Скрипник. В березні 1933-го, коли десятки тисяч людей мерли щодня від голоду, були заборонені дитячі підручники з української мови.

В 1933 році було звільнено всіх керівників обласних управлінь освіти, а також були масові звільнення професорів, а також вчителів – включно з сільськими, – а чотири тисячі з них було затавровано «класовими ворогами». Із 29 керівників педагогічних інститутів 18 було звільнено, багатьох заарештовано.

За словами професора Шаповала, найбільш потужний сигнал було дано в грудні 1932 року коли була прийнята спеціальна постанова ЦК ВКП (б) з ніби нейтральною назвою «Про хлібозаготівлю».

«І в цій постанові, яка ніби стосувалася хлібозаготівлі, ми знаходимо спеціальний блок, присвячений українізації. Українізація була частиною політики коренізації, формально запровадженою комуністичної владою у 1923 році. І ось ми бачимо кінець. В тій постанові було написано, що треба припинити «петлюрівську українізацію», – каже Шаповал.

На час початку Голодомору тиражі українських книжок сягали кількох сот тисяч, масово видавались україномовні газети і журнали, створювались підручники українською мовою і нею послуговувалось вже багато вчених і в гуманітарній, і в технічній сфері. Були помітні успіхи в літературі і театральному мистецтві (пізніше репресовані Лесь Курбас і Микола Куліш).

«І от цей маховик, розкручений в бік українізації, починає крутитися у зворотній бік. Всі ці сфери підлягають чистці, підлягають ревізії. Уявіть собі, що навесні 1933 року – ніби немає інших проблем! – коли масово люди помирають, починають змінювати словникову систему і правопис і йде пошук «шкідників» у філологічній сфері. Навіть сфера перекладів потрапляє під контрреволюцію! – пояснює Шаповал, – Така-от картина тотального наступу, тотальної руйнації. Масштаб цього був дуже-дуже солідний, це було закроєно дуже широко і це робилося спеціально».

Метою голоду було вирішити небезпечну українську проблему раз і назавжди
Микола Хвильовий

Під потужним пресом системи опинилися українські письменники. За ними стежили, працювала цензура. Відомий письменницький будинок «Слово» в Харкові перетворився на цілодобове спостереження за письменниками з боку інформаторів. Почалися арешти.

Микола Хвильовий
Микола Хвильовий

Микола Хвильовий, який вважався представником авангардизму в новій українській літературі, після арешту його друга Михайла Ялового не знайшов іншого вибору як застрелитись. Перед цим він проїхав сільською місцевістю, яка потерпала від голоду, і дійшов висновку, що голод був абсолютно штучним і метою його було «вирішити небезпечну українську проблему раз і назавжди».

Паралельно почались гоніння на професора історії Михайла Грушевського, одного з провідних діячів доби УНР. Йому заборонили перебувати в Україні і він помер за загадкових обставин в російському Кисловодську в 1934 році.

Комуністичний режим не лише вичавлював з України якомога більше хліба, але вичавлював українську ідентичність
Юрій Шаповал

«Отже, комуністичний режим не лише вичавлював з України якомога більше хліба, але вичавлював українську ідентичність і історичну пам’ять і нищив тих, хто був чи міг стати українськими лідерами і провідниками», – пояснює професор Шаповал.

«Це війна проти будь-яких спроб або згадок про українську незалежну державність, про події 1917–20 років. От так було окреслено завдання і все, що ми бачимо потім, воно цілком вписується в завдання, що його поставив Сталін в листі до Кагановича, в якому вказував перетворити Україну на «зразкову республіку», – пригадує Шаповал лист Сталіна від серпня 1932 року.

«Геноцид почали з винищення інтелігенції, щоб вона не могла очолити спротив. А без цих очільників можна було уже закінчувати той геноцид голодом на селі», – пояснює Роман Сербин.

Наступ на церкву

Паралельно з репресивним тиском на інтелігенцію, відбувався і наступ на Церкву і духовенство.

Слова «Церква», «Віра», «Господь» почали писатися з малої літери, а потім і взагалі зникали
Алла Киридон

«Чому саме духовенство? Бо зміна ідеологем призвела до потреби знищення носіїв цих ідеологем. Духовенство в радянській країні не вписувалось в загальну ідеологему побудови комунізму і тих настроїв, які формулювалися партійним керівництвом. В умовах радянської влади духовенство стало тією силою, яка не тільки не сприймала нові постулати радянської влади, а намагалося нести в народ ідеї Господа, ідею Віри, ідею Церкви. А вони не були сумісними з підходами радянської влади. Самі слова «Церква», «Віра», «Господь» почали писатися з малої літери, потім і взагалі зникали або з’являлися лише в принижувальному контексті», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода експерт з історії релігії, доктор історичних наук Алла Киридон.

Куполи церков не вписувались в комуністичні горизонти
Алла Киридон

Між 1931 та 1936 роками було зруйновано тисячі церков в Україні – три чверті від загальної кількості. Лише в Києві на початку 30-х було знищено майже 70 церков. У 1936 році в Україні служили лише в 1116 церквах, деякі області – Полтавська, Харківська, Луганська – мали по одній відритій церкві. А деякі – Донецька, Вінницька, Миколаївська – взагалі не мали жодної відкритої церкви.

«Говорячи образно, куполи церков не вписувались в комуністичні горизонти», – каже професор Киридон.

Але удар з боку режиму більшовиків був спрямований саме проти української церкви – зокрема Української автокефальної православної церкви, заснованої на початку 1920-х років.

Були репресовані митрополит Василь Липківський та колишній прем’єр УНР і один із «батьків-засновників» УАПЦ Володимир Чехівський. Загалом в часи Голодомору було репресовано 10 тисяч священиків – причому, зазначають історики, часто під надуманими доносами з боку інформаторів ГПУ.

«В 1930-х роках бачимо вже фізичне нищення духовенства. Йшлося не лише про нищення представників духовенства, а про нищення більшого виміру, ідеологеми… Система нищила все!» – каже професор Киридон.

Комуністи хотіли повної монополії на душу і тіло людей
Юрій Шаповал

«Знаєте, якщо говорити про нищення інтелектуалів і церкви, то для комуністичного режиму це була боротьба за монополію на душі людей. Вони не бачили плюралістичного суспільства – це зрозуміло, ані поліфонічного суспільства, в якому лунають різні голоси. Але вони хотіли повної монополії на душу і тіло людей. І все це було частиною цієї боротьби», – пояснює Шаповал.

Історики зауважують, що в часи Голодомору священики – особливо сільські – жили життям як і решта населення: голодали і животіли, подекуди жебракували, а репресії часто стосувались і дітей священиків або їхніх дружин.

Жінка з буклетом «За геноцид українського народу потрібно відповідати!» під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні. Київ, 22 листопада 2014 року
Жінка з буклетом «За геноцид українського народу потрібно відповідати!» під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні. Київ, 22 листопада 2014 року

Не обмежуватись рамками Великого голоду

Доки народ продовжує думати про себе як про українців, доти він становить серйозну загрозу для самого серця радянської ідеї
Рафаель Лемкін

Співрозмовники Радіо Свобода ще раз наголосили на важливості розгляду теми Голодомору в ширшому аспекті, який виходить за рамки суто Великого голоду, і саме тоді є підстави розглядати це як геноцид. Тобто був удар, як писав автор концепції геноциду Рафаель Лемкін, проти «мозку» нації – інтелігенції – і проти її «душі» – церкви.

«Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагається незалежності, доти вона становить серйозну загрозу для самого серця радянської ідеї», – пояснював Лемкін.

«Бо якщо локалізувати проблему на тому, що лише вимирали селяни, в яких забирали хліб і всі інші продукти, наносили на «чорні дошки» і робили блокаду сіл – тоді ми не зрозуміємо чому в короткий момент все виявилось з такою жорстокою силою. Бо це була частина тієї лінії, яку вела влада», – зауважує в інтерв’ю професор Юрій Шаповал.

Геноцид не буває розсіяним, він був загальний в знищенні українства
Алла Киридон

А Алла Киридон додає: «Якщо говорити про геноцид 1932–33 років, то активний наступ на українство був вмотивований владою і от ця мотивація полягала в нищенні не лише селянства, а й тих, хто міг нести віру для селян і переконувати їх. Геноцид не буває розсіяним, він був загальний в плані знищення українства».

Автор: Ростислав Хотин; Радіо Свобода

Читайте также: