Катування в міліції. Хто найчастiше стає жертвою мiлiцейського насилля?

Коли ви переступаєте порiг райвiддiлу мiлiцiї, немає жодної гарантiї, що ви… звiдти вийдете Статистика свiдчить: кiлькiсть постраждалих та число смертей серед осiб, котрi зазнали катувань iз боку спiвробiтникiв мiлiцiї, в Українi зростають.

Змiнюються i методи, i засоби, якими мордують затриманих, — про це розповiла «Експресу» Лiдiя Тополевська, правозахисник, президент Центру правових та полiтичних дослiджень «СIМ».

— Хто найчастiше стає жертвою мiлiцейського насилля?

— Насамперед тi, кого вже ранiше затримували за дрiбнi порушення, хулiганство. На другому мiсцi в цьому «рейтингу» дуже часто опиняються заробiтчани. Людина, повертаючись додому, дорогою може трохи випити, розслабитися, а отже, є привiд її затримати, тим паче — додому вона їде з грiшми. I коли таку людину забирають у райвiддiл, там починають вибивати тi грошi. Ще одна категорiя тих, хто стає жертвою правоохоронцiв, — бiднi люди, котрi юридично неграмотнi, не можуть за себе постояти, бояться й готовi виконувати все, що забажає особа у формi. Сюди ж належать i безпритульнi, i роми.

Якщо поглянути на проблему в гендерному розрiзi, то для нашої мiлiцiї нiчого святого не iснує. Насильства — подекуди й надзвичайно жорстокого — зазнають i жiнки.

— Побоями намагаються вибити зiзнання?

— Не лише. Масовiсть цього явища, на мою думку, пояснюється низьким рiвнем духовностi, освiти й культури працiвникiв правоохоронних структур. Побоями досягають рiзних цiлей — збагачення, пiдвищення самооцiнки, моральне задоволення вiд мук своєї жертви. Ну, й кар’єра не на останньому мiсцi: кожного мiсяця правоохоронцi мусять виконувати плановi показники щодо розкриття злочинiв, а скинути «глухаря» — означає надати керiвництву гарну статистику.

А ще цi люди цiлковито переконанi у своїй безкарностi. Зрештою, не пам’ятаю, аби прокуратура бодай раз належно вiдреагувала на факти  побиття затриманих. Сотнi працiвникiв прокуратури з усiєї України пишуть одне й те саме начебто однiєю рукою: «Факти не пiдтвердилися, вiдмовити за пунктом 6.2 Кримiнального кодексу України». Пiсля розслiдування прокуратури яких тiльки пояснень тiлесних ушкоджень ми не читали — про те, що людина сама билася об стiну, розбiгалася i на швидкостi вдарялася, падала з висоти свого зросту…

— На якому етапi найчастiше вiдбувається насилля?

— У першi хвилини затримання людини найбiльше порушень iз боку працiвникiв мiлiцiї: з них нiхто себе не називає або ж робить це нерозбiрливо; не показує документiв, не пояснює, чому особу затримали. Часто без жодних на те пiдстав затримують на 15 — 30 дiб i роблять усе, що завгодно.

Жах ситуацiї полягає у тому, що коли ви переступаєте порiг райвiддiлу, немає гарантiї, що ви звiдти вийдете в тому станi, в якому туди увiйшли. Ще гiрша ситуацiя у СIЗО i тюрмах. Якщо людина, яку побили в райвiддiлi, має змогу звернутися до медикiв, зняти побої, написати заяву i звернутися до суду, то в таких закладах, як тюрми i колонiї, ув’язненим зробити це взагалi неможливо.

— Чи iснує «чорний список» установ, де чинять наругу над затриманими?

— Кожен вiддiл мiлiцiї «засвiтився» — б’ють усюди. Щоправда, на той чи iнший вiддiл є трохи бiльше або трохи менше скарг. З певнiстю скажу — насильство вiдбувається у кожному, без винятку, регiонi України.

— А якою є ситуацiя у столицi?

— У Києвi є такi райвiддiли, де, попри скарги i задокументованi докази, їхнiх керiвникiв навiть не ротують! Пригадала резонансний випадок iз харкiв’янином Яковом Строганом. Чотири днi з чоловiка знущалися в одному з мiлiцiйних райвiддiлiв Києва за те, що вiн нiбито хотiв убити сусiда. Його мордували струмом, поїли нашатирним спиртом. А вiд дружини вимагали величезного викупу… Повiдомлення про побиття у столичних райвiддiлах мiлiцiї та СIЗО надходять кожного тижня.

— Як протидiяти мiлiцейському насиллю?

— Не мовчати, звертатися до правозахисникiв. До прикладу, у схiдних областях країни постраждалi майже не скаржаться на катування. У цих регiонах спостерiгається рiзке розмежування мiж бiдними та багатими, тож лише одиницi йдуть до суду зi скаргами на те, що їх б’ють. Кажуть: «У нас
нiхто не чує, та й навiть не намагається почути».

А це неправильно! Скаржитись обов’язково треба, слiд писати правозахисникам. Пiд час незаконних дiй працiвникiв мiлiцiї не пiддаватися агресiї та панiцi. А ще — запам’ятовувати всi деталi, якi потiм згодяться у судi.

Автор: Юлiя СЛАВIНСЬКА, Експрес

Лише факти:

Кожнi 40 секунд у примiщеннях, де розмiщенi мiлiцiйнi структури,
вiдбувається насильство над людиною.

Згiдно зi статистичними даними, 2010 року кiлькiсть постраждалих вiд незаконного насилля у мiлiцiї — 780 тисяч осiб, iз них 51 особа загинула. У першому пiврiччi 2011-го кiлькiсть смертей унаслiдок мiлiцейського насильства становить 26.

До правозахисникiв звертається не бiльш як 5 — 10 вiдсоткiв людей, котрi зазнали насилля з боку спiвробiтникiв мiлiцiї.

Куди звертатися:

Офiс Української Гельсiнської спiлки з прав людини: вул. Олегiвська, 36, оф. 309, м. Київ. Тел. (044) 417 41 18.

Громадська приймальня Харкiвської правозахисної групи: вул. Iванова, 27, кв. 8, м. Харкiв. Тел. (057) 700 62 81.

Громадська приймальня Центру правових i полiтичних дослiджень «СIМ»: вул. Крива Липа, 6, 3-й поверх, м. Львiв. Тел. (032) 243-25-50, 297-19-32.

Читайте также: