Боржник без боргів

Сучасний розвиток світового суспільства не уявляється без електричної енергії. Енергетична галузь без перебільшення є стратегічною галуззю держави. Фактично електричну енергію можна порівняти з кров’яними артеріями у організмі людини. Електрична енергія — кров’яна артерія економіки.

В Конституції немає прямого визначення, щодо стратегічності цієї галузі, не можна не погодитись з таким твердженням. Вона стратегічна за своєю суттю і за своїм визначенням. Будь-яка галузь в державі приречена без електроенергії. Відповідно до ч.1 ст.17 захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Засади організації та експлуатації енергосистем визначаються Законом (п. 5 ч. 1 ст. 92 Конституції України), яким є Закон України «Про електроенергетику», прийнятий Верховною Радою 16.10.1997 із змінами та доповненнями. Саме цей Закон і покликаний визначати засади організації і експлуатації енергосистеми такої стратегічної галузі, як енергетична.

8.06.2000 до Закону України «Про електроенергетику» були внесені зміни, які докорінно змінили структуру всього енергоринку України і саме ці зміни були покликані забезпечити економічне зростання і збільшення економічної ефективності всієї галузі, підвищити рівень фінансової дисципліни, вивести з тіні обігові кошти, виплатити працівникам галузі зарплату і т.д. Загалом зміни були досить своєчасними, оскільки державна політика бездіяльності в електроенергетиці на той час дозволила перетворити найбагатшу галузь в державі, на найбіднішу, надавши можливість всіляким ділкам діяти не по Закону, а на користь власним інтересам і власного збагачення. До введення в дію вищезазначених змін до Закону «Про електроенергетику», що таке розрахунки коштами вже майже забули. Розрахунки за електричну енергію, а також за сировину поставлену енергогенеруючим компаніям були виключно бартерними. Не рідко за вироблену електричну енергію енергогенеруючі компанії отримували векселі, які по своїй суті і відповідно до чинного законодавства є безумовним грошовим зобов’язанням. Однак, така безумовність повинна бути реальною. В той час, як видавались векселі всілякими підприємницькими структурами на мільйонні зобов’язання, при цьому в уставному фонді таких структур, знаходилась пара меблевих стільців і стіл для секретарки. Такі векселі були папірцями з самого початку свого існування.

Отже, внесення змін повинно було забезпечити викорінення всіх зазначених явищ.

І дійсно, незважаючи на сильний супротив окремих лобістських груп, законодавчі зміни досить швидко і досить ефективно почали працювати і приносити користь всій енергетичній галузі, державі і всьому українському народові.

Суть змін у законі зводився до наступного.

На законодавчому рівні був застосований механізм проведення розрахунків, який мав свої особливості. По-перше, всі без виключень розрахунки за електричну енергію відбуваються тільки в грошовій формі. По-друге, для проведення розрахунків за електричну енергію відкриваються поточні рахунки зі спеціальним режимом використання (розподільчі рахунки), які призначені для акумулювання коштів за електричну енергію. Кошти з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання розподіляються між учасниками оптового ринку згідно з алгоритмом, який встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України. Відповідно до ст.1 Закону України «Про електроенергетику України», алгоритм — це порядок розподілу коштів уповноваженим банком з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України. Згідно з Постановою КМУ №1136, функції уповноваженого банку покладено виконувати на АКПІБ «Промінвестбанк» (стосовно легітимності самої Постанови, правових підстав і повноважень Промінвестбанку виникає багато питань і сумнівів, про що, навіть була судова справа і судове рішення, в мотивувальній частині якого йдеться про не легітимність Постанови № 1136, а відповідно і відсутності повноважень у Промінвестбанку, виконувати функції уповноваженого банку, але це вже тема для іншої розмови). Функцію оптового покупця-продавця було покладено на Державне підприємство «Енергоринок», яке було створено відповідно до Постанови КМУ № 755 від 05.05.2000.

Згідно зі статутом ДП «Енергоринок», на нього були покладені ряд функцій. Акцентуємо увагу на наш погляд на найважливіших:

— купівля електричної енергії у виробників;

— купівля електричної енергії у підприємств, що здійснюють імпорт електричної енергії;

— оптове постачання електричної енергії;

— виконання функцій розпорядника системи розрахунків і коштів ОРЕ (оптового ринку електричної енергії), зокрема, забезпечення та здійснення розрахунків за продану та куплену електричну енергію;

— підприємство провадить претензійно-позовну роботу з постачальниками та іншими учасниками ОРЕ, які не виконують умов Договору між членами ОРЕ та додатків до нього.

— підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном.

Отже, як вбачається з вищевикладеного, ДП «Енергоринок» є монополістом, з функціями реалізації моделі ринку електроенергетики «єдиного оптового покупця-продавця».

Після запровадження такої схеми функціонування ОРЕ, підприємства енергетичної галузі ожили, оскільки вони відчули, що таке гроші, а головне, що вони (мається на увазі гроші) є. Розрахунки грошовими коштами, вже на кінець 2000 року сягнули майже 70%. Однак, як не тяжко підрахувати, решта (30%) автоматично перетворювались в боргові зобов’язання ДПЕ, оскільки законодавство забороняло проводити розрахунки в інших формах крім грошових.

Таким чином, компанія-виробник електричної енергії в той час і по тепер, почала мати пряму залежність від Державного підприємства «Енергоринок». Оскільки розмір коштів, що отримує кожна енергогенеруюча компанія напряму залежить від розміру коштів, що надійдуть на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання ДП «Енергоринок», що в свою чергу залежить від належного виконання своїх прямих функцій ДПЕ, а саме забезпечення та здійснення розрахунків за продану електричну енергію. Причому буде правильно стверджувати, що розрахунки з енергогенеруючими компаніями ДПЕ має здійснювати, а розрахунки з постачальними компаніями має забезпечувати, оскільки здійснення розрахунків прямо залежить від забезпечення розрахунків.

Зважаючи, що рівень платежів протягом 2001, 2002 років підвищився не набагато і складав 85-90% (борг 15, 10%), дебіторська заборгованість енергогенеруючих компаній стрімко зростала, а останні в свою чергу сильно потерпали від своїх кредиторів, постачальників вугілля, газу, мазуту, ядерного палива на атомні станції, тощо.

Не дивно, що виробники електричної енергії почали подавати позови до господарського суд м. Києва, про стягнення заборгованості з Державного підприємства «Енергоринок» за продану електричну енергію, оскільки саме останній був єдиним покупцем виробленої товарної продукції в енергогенеруючих компаній.

У травні 2001 Відкрите акціонерне товариство «Дніпроенерго» звернулось в господарський суд м. Києва із позовом до ДПЕ про стягнення боргу за продану електричну енергію в розмірі 2 712 310 005,72 грн. В обґрунтування позову вказувалось, що ДПЕ не в повному обсязі виконало свої зобов’язання за договором купівлі-продажу електричної енергії в частині проведення розрахунків.

Враховуючи, що борг був так би мовити безспірним, суд виніс рішення (справа № 10/306), яким задовольнив позов і стягнув з ДПЕ борг за куплену електричну енергію. Однак ДПЕ, визнаючи наявність боргових зобов’язань, підтверджуючи це відповідними актами звірки-розрахунків, не визнавало по суті можливості проведення стягнення з нього і тому оскаржило рішення в вищестоящу інстанцію. Київський апеляційний господарський суд і Вищий господарський суд відмовив ДПЕ у задоволенні їх скарг і залишив без змін рішення суду першої інстанції. ДПЕ подало касаційну скаргу до Верховного Суду України.

5.11.2002, Верховний Суд України, на спільному засіданні колегій суддів розглянувши касаційну скаргу ДПЕ на постанову Вищого господарського суду України від 27.06.2002 у справі №10/306, вирішив, касаційну скаргу ДПЕ задовольнити, всі попередні судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд. В мотивувальній частині постанови, суд зокрема зазначив, що рішення суду є законним і обгрунтованим тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Вказувалось на те, що суди не застосували до спірних правовідносин положень ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику», якою встановлено порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії. Цей порядок передбачає, що для проведення розрахунків за куплену електричну енергію на оптовому ринку, енергопостачальними та ДПЕ відкривають в уповноваженому банку поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Перерахування коштів з яких здійснюється відповідно до алгоритму встановленого Національною комісією регулювання електроенергетики України. На оптового постачальника електричної енергії (ДПЕ) покладено обов’язок забезпечити щоденне інформування учасників оптового ринку електричної енергії про стан проведення розрахунків.

При новому розгляді справи господарський суд м. Києва відмовив кредитору у задоволенні позову, фактично позбавивши останнього права на отримання від ДПЕ 2,3 млрд. грн. (ціна позову).

Вже через рік 25.11.2003 Верховний Суд України, виніс аналогічну Постанову, але по іншій справі №6/335 (позов також про стягнення з ДПЕ). Незважаючи на те, що Вищий господарський суд України, в своїй Постанові від 27.05.2003 застосував до спірних правовідносин положення ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику», Верховний Суд її скасував, а справу передав на новий розгляд. ДПЕ умиває руки.

Багатомільярдна дебіторська заборгованість енергогенеруючих компаній, канула як кажуть «в лєту», оскільки як вбачається з Постанови Верховного Суду України, на оптового постачальника електричної енергії покладено обов’язок забезпечити щоденне інформування учасників оптового ринку електричної енергії про стан проведення розрахунків. Про обов’язок ДПЕ, як підприємства, як покупця, як розпорядника коштів жодного слова. Жодного слова й про обов’язок ДПЕ відповідно до п.3.2. ДЧОРЕ, здійснювати розрахунок та нарахування платежів Виробникам електричної енергії; а відповідно до п. 3.5.3 ДПЕ забезпечує збір платежів від Постачальників електричної енергії згідно з Інструкцією про порядок використання коштів Оптового ринку електричної енергії.

Наразі енергогенеруючі компанії продовжують подавати позови до Господарського суду м. Києва до ДПЕ про стягнення заборгованості за електричну енергію. Причому з урахуванням останньої Постанови ВСУ, Київський апеляційний господарський суд вже виніс декілька унікальних рішень прийнявши відповідні постанови. Не дивлячись на те, що заборгованість ДПЕ перед підприємством позивачем є безспірною і підтверджується беззаперечними доказами (акти звірки розрахунків, акти купівлі-продажу електричної енергії, банківськими виписками), в стягненні заборгованості було відмовлено, з тих причин, що ДПЕ було дотримано алгоритму перерахування коштів.

Чи має таке рішення суду право на існування? Однозначно ні. По перше, з правової точки зору, ДПЕ і не може дотримуватись або не дотримуватись алгоритму з тих причин, що перерахування коштів відповідно до алгоритму з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання здійснюється не ДПЕ а уповноваженим банком, яким є Промінвестбанк. Саме банк може або дотримуватись алгоритму, або його порушувати. По друге, куди дівати багатомільйонні борги підприємства, виробника електричної енергії, адже відповідно до договірних відносин між ДПЕ і енергогенеруючою компанією, саме ДПЕ прийняло на себе зобов’язання нести відповідальність за неповну оплату за електричну енергію. Що робити з термінами позовної давності? Адже подавши позов до суду отримуєш відмову в його задоволенні, а неподаючи позов, пропускаєш терміни позовної давності. Зважаючи на суми заборгованості пропустити терміни позовної давності є злочином. По суті даним рішенням Київський апеляційний господарський суд позбавив на наш погляд протизаконно, виробника його власності.

12 лютого 2002 року Конституційний Суд України прийняв рішення «справа про електроенергетику», в якому зокрема зазначив, особливістю функціонування об’єднаної енергетичної системи є безперервність процесу виробництва, накопичення, розподілу і споживання електричної енергії, що вимагає збалансованих, синхронних дій, централізованого диспетчерського управління та єдиного системного обліку електроенергії на всіх стадіях виробничого процесу. З огляду на це Національна комісія регулювання електроенергетики України встановлює алгоритм, тобто порядок розподілу уповноваженим банком коштів, отриманих за електричну енергію, а Державне підприємство «Енергоринок» готує щодобові звіти про фінансові розрахунки для усіх членів оптового ринку. У разі виникнення стосовно платежів спірних питань їх можуть вирішувати такі внутрішні, функціонально адаптовані до специфіки енергетичної галузі структури, як постійно діюча відомча Арбітражна комісія, Рада оптового ринку, загальні щорічні або позачергові збори суб’єктів Договору, НКРЕ, що мають повноваження і юридичні ресурси. В разі необхідності будь-який суб’єкт таких відносин може захистити свої інтереси також у судовому порядку. Ці майнові відносини є, по суті, складовою частиною особливих виробничих відносин.

Не дивлячись на те, що Конституційний Суд України вказує на можливість захисту порушеного права учасника оптового ринку електричної енергії у суді, Верховний Суд фактично позбавив такого права енергогенеруючі компанії.

Що ж робити виробникам електричної енергії? Де захищати своє порушене право? До кого подавати позови? Як в даному випадку сплачувати податки? Зрозуміло одне, питань багато, відповідей нема. Очевидно, що нинішня модель енергоринку України вже себе віджила. Необхідні нові кроки і нові ідеї. В даному випадку з урахуванням практики Верховного Суду України крапку на наш погляд має поставити Конституційний Суд України, надавши висновок щодо офіційного тлумачення ст.ст. 15, 15-1 ЗУ «Про електроенергетику» в частині відповідальності ДПЕ.

Однак зараз існує Державне підприємство «Енергоринок», засновником якого є Кабінет Міністрів України, яке має багатомільярдні борги, але з якого не можна їх стягувати. Так вирішив Верховний Суд України і як написано в останньому абзаці резолютивної частини Постанови, рішення остаточне і оскарженню не підлягає.

Адвокат О.Поліщук, для «УК»

Читайте также: