Ключові виклики і ризики у сфері безпеки і оборони у першій половині березня 2020 р.

Ключові виклики і ризики у сфері безпеки і оборони у першій половині березня 2020 р.

«Під час підриву бойової машини піхоти поблизу Кримського на Луганщині загинув командир механізованого взводу батальйону 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр” Збройних сил України лейтенант Дмитро Фірсов». Це повідомлення від 7 березня.

Вже наступного дня, 8 березня, розпочалися бої в районі аеропорту, біля селища Піски, які тривали декілька днів: ЗСУ втратили дві вантажівки і трьох чоловік загиблими. Таких повідомлень, хоч і різних за фронтовим сюжетом, однак схожих фатальним результатом, протягом останнього часу суттєво збільшилося. А офіційний Київ твердить про наміри досягти миру…

«На жаль, слід зазначити, що активність супротивника багато в чому пояснюється різким скороченням кількості бойових виходів спецназу і снайперів, скороченням кількості бойових розпоряджень щодо застосування керованих ракет, мінометів, артилерії, і сталося це згідно з рішеннями самого президента», – написав 12 березня редактор Цензор.НЕТ Юрій Бутусов, за фактом підтвердивши наявне протиріччя між офіційною позицією та реальним станом речей на війні.

Отже, хоча коронавірус начебто заволодів усією увагою суспільства, не можна не помітити того факту, що Росія розширила арсенал агресії проти України, обравши комбіновану версію реалізації своїх загарбницьких інтересів. З одного боку, російські військові та керовані Кремлем підрозділи найманців не тільки не зменшили, а й наростили зусилля на Донбасі – головною метою для них є зниження морально-бойового духу українських сил оборони внаслідок постійних вбивств військових. Можна стверджувати, що саме тихі, послідовні та системні вбивства армійців перетворилися на ключовий виклик армії усьому українському суспільству, включно чинний владі.

На тлі цього відбувається розширення процесу перемовин та утворення нових викликів через залучення до взаємодії ватажків терористичних організацій. Створення та оформлення так званої Консультативної ради, в межах якої відбуватиметься фактичний діалог українських чиновників і представників «ЛНР»/«ДНР» спостерігачі вже назвали кроком до визнання проросійських терористичних структур та й самого статусу Росії у цій війні. Цей виклик настільки потужний, що здатен призвести до вкрай небезпечних зрушень у суспільстві, включно до відкритого опору владі.

У березні з’явився ще один політичний подразник, який може трансформуватися у додатковий виклик. Йдеться про фактичну пропозицію Путіна мати за комунікатора між ним та президентом Зеленським одного з лідерів проросійської партії ОПЗЖ. Воєнно-політичний шантаж в разі згоди Зеленського може коштувати йому значної частини рейтингу та навіть перетворитися на клин між владою та суспільством.

Між іншим, за даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України (3 березня ц.р.), угруповання ЗС РФ вздовж державного кордону України на тимчасово окупованій території у Донецькій, Луганській областях та Криму складає близько 87-90 тисяч військовослужбовців. Це 1100 танків, 2500 бойових броньованих машин, 1600 артилерійських і ракетних систем, 340 бойових літаків і 240 бойових вертольотів, понад 50 кораблів/катерів та 6 підводних човнів.

Ризики для України на міжнародній арені

Однією з найвизначніших подій першої половини березня стало обрушення енергетичних ринків, що фахівці пов’язують із активністю Саудівської Аравії і США. Це, на переконання деяких профільних експертів, може суттєво дестабілізувати ситуацію в Росії. Якщо результати цілеспрямованого маніпулювання цінами на нафту і валютним курсом виявляться успішними, це може привести до витіснення РФ з світового енергетичного ринку. І як наслідок, помітно вплинути на позиції російської влади.

Між іншим, у самій Росії зафіксували непохитність влади чинного глави держави. А саме, 10 березня за рішенням Держдуми РФ Володимир Путін отримав право стати довічним президентом. Що для України є певною мірою знаковою подією, оскільки Путін – визнаний українофоб та ворог незалежної Української держави.

На початку березня з’явилися позитивні для Києва новини з США. А саме, Пентагон 7 березня повідомив про плани поставити Україні додаткового озброєння на 125 мільйонів доларів, зокрема збройні військові патрульні катери. А декілька днів раніше Вашингтон оголосив, що США виділять Україні 38 млн дол. на посилення кібербезпеки (впродовж наступних чотирьох років).

Крім того, США в ООН закликали світову спільноту запроваджувати санкції проти Росії (7 березня). А за три дні до того міністерка оборони ФРН Аннегрет Крамп-Карренбавер заявила про можливість застосування санкцій проти Росії для припинення бойових дій у Сирії.

Ще одна подія має бути проаналізована безпековими структурами України. Так, шість країн Євросоюзу створили кібернетичні сили (5 травня): Литва, Естонія, Польща, Хорватія, Нідерланди та Румунія підписали угоду про створення Кібернетичного сил швидкого реагування. Питання організації кіберзахисту таким чином набуває рис глобальної тенденції. Для України цей аспект ще більш актуальний, оскільки за певних умов вітчизняні спроможності могли б перетворитися на один із важелів асиметричної зброї та стримування російського агресора.

Також цікавими виявилися результати праймеріз (4 березня) у 14 штатах США, де колишній віцепрезидент країни Джо Байден вирвався в лідери серед демократів, хоча боротьба з Берні Сандерсом ще попереду. Для України ймовірна зміна президента у США залишається актуальною та важливою, при цьому це стосується не тільки двостороннього співробітництва, а й лідерства в НАТО, яке фактично було підірване непередбачуваним Трампом.

Виклики всередині України

11 березня в Україні відбулося представлення нового військового міністра, який своєю промовою надав обнадійливі сигнали військвим і представникам ОПК, «Збройні Сили потребують технологічної модернізації та переходу на сучасні системи озброєння з використанням новітніх технологій. Необхідна продумана програма розвитку озброєнь, а не безсистемна закупівля для латання старих дірок», — підкреслив Андрій Таран під час представлення.

Інша подія – поява указу президента Зеленського №5920 (від 27 лютого 2020 р.), – потребує певного переосмислення та супроводження, передусім, з боку громадськості. ЦДАКР вже виступив із заявою, що указ реально може стати фундаментом для створення нової ідеології переозброєння сил оборони, а врешті, й трансформації вітчизняної армії і оборонної промисловості. Але цього може й не статися – «людський фактор» в Україні досить часто перекреслює перспективні починання.

У зв’язку з цим ЦДАКР оголосив власні застереження, які вбачаються ключовими.

Перше – організаційне, оскільки з цього усе починається. То ж, йдеться про шляхи організації функціонування ОПК та створення механізмів розвитку технологій. Варто нагадати найбільш значущі позиції для розвитку оборонного потенціалу країни. Це – створення цільового Державного фонду розвитку оборонно-промислового комплексу України; створення агентства з розвитку оборонних технологій; створення центрального органу виконавчої влади (ЦОВВ), відповідального за формування та забезпечення реалізації державної військово-промислової політики та функцій з управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі; а також розроблення стратегії військово-технічного співробітництва (ВТС).

Формально нині ЦОВВ існує – його функції покладені на профільний департамент Мінекономрозвитку, на чолі якого заступник міністра, тобто, не член уряду. На жаль, з моменту появи указу не відбулося довгоочікуваного призначення профільного віце-прем’єр-міністра, як не відбулося визначення, що створення центрального органу виконавчої влади є створенням нового міністерства. Логічним кроком посилення у такий спосіб оборонно-промислової складової було б визначення, щоб віце-прем’єр-міністр був одночасно й міністром такого міністерства – з питань оборонної промисловості. Адже таке міністерство у частині державних закупівель мало б координувати діяльність 16 замовників. Отже нині вихідні дані вже містять значні ризики невиконання положень указу глави держави, принаймні, вчасного.

Щоб насправді реалізувати такі революційні й масштабні зміни, очевидно, слід вдатися до нетрадиційних рішень. Зокрема, наважитися створювати означене міністерство на базі наявного профільного департаменту Мінекономрозвитку – шляхом виведення його із підпорядкування Мінекономрозвитку. Далі – терміново розв’язати кадрові питання, у першу чергу, щодо віце-прем’єр-міністра – міністра Міністерства з питань оборонної промисловості. А також – керівника агентства з розвитку оборонних технологій, яке також мало б підпорядковуватися профільному віце-прем’єр-міністру – через згадане міністерство. Як і виконання завдань з вирішення господарських питань ВТС, наприклад, у частині створення спільних підприємств з іноземними державами.  Саме такий підхід дозволив би заощадити час та реалізувати організаційно-адміністративні завдання вже до кінця поточного року.

Друге – стосується необхідності корегування ідеології переозброєння при створенні нових програм розвитку ЗСУ, ОВТ та ОПК або продовженні строку виконання розроблених програм (зокрема, забезпечення у тримісячний строк актуалізацію та продовження строку виконання до 2024 року Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки на період до 2022 року).

Президент України зробив дуже вагомий крок – змінив рішення Міноборони у частині фінансування ракетних програм виключно за бюджетний кошт. Для експертного середовища тут міститься два сигнали: що, по-перше, ДОЗ формується без належної зовнішньої експертизи, і через це можуть бути серйозні помилкові рішення; а по-друге, що не соромно робити роботу над помилками. Водночас, тут має бути і висновок для воєнних менеджерів. А саме, якщо суспільство не претендує на знання таємних рішень в межах оборонних закупівель (ДОЗ), то потрібно, принаймні, чітко визначити пріоритети переозброєння та слідувати ним.

Щодо самих пріоритетів. В умовах дуже швидкої трансформації війн та ведення бойових дій Україна, яка має суттєвий дефіцит ресурсів, має фінансувати виробництва передусім тих озброєнь, які буде готова застосувати у цій війні вже сьогодні. І тільки у другу чергу – на далеку перспективу. Для цього слід миттєво реагувати на події. Наприклад, ударні БАК Туреччини, згідно з Ердоганом, знищили вісім ЗРПК «Панцир». У свою чергу, РФ заявляє, що з початку року завдяки застосуванні засобів РЕБ, передусім комплексів «Красуха» (та літака комплексної розвідки Ту-214Р) з початку року сирійські ППО знищили близько 20 турецьких дронів. Правда, скоріше за усе, десь посередині. Але не можна ігнорувати збільшення випадків використання російськими військовими і найманцями ударних дронів на Донбасі, майже постійні загибелі українських солдатів і офіцерів.

Тут логічним було б отримати відповідь на запитання: коли і як Україна планує застосувати корвет, на який збирається витратити 250 млн дол.? Коли і як буде застосовано тактичну авіацію, на модернізацію якої може бути витрачено 15-20% усього оборонного бюджету. ЦДАКР не проти таких проектів, але за розумний перерозподіл в межах швидкого реагування на зміни сучасного світу війни.

ЦДАКР і УІБД ще у середині 2019 р. наполягали, щоб створення ударних авіаційних комплексів (БАК) і ударних наземних безекіпажних платформ (тобто, бойових роботів) стало одним із п’яти пріоритетних програм переозброєння. Інші перспективні програми: засоби РЕБ і РЕР, автоматизації і зв’язку, а також безпосередньо ракетні програми.  Так, розробки “Тихого Грому” все ж ведуться, але це зусилля приватного підприємства. А в лютому 2020 р. (27.02.20, Укрінформ) експертна група ЦДАКР прямо закликала розпочати створення підрозділів ударних БАК та наземних роботоплатформ. Нині усі вже дочекалися, що навіть Ілон Маск звернув увагу на безпілотні авіаційні комплекси та зробив висновки щодо їх переваг над сучасними винищувачами. Звісно, це не ті БАК, які сьогодні є у України та можуть найближчим часом з’явитися. Але й ті ударні БАК, що закупили у Туреччині, та, можливо, ті, які можна було б виробляти спільно із Туреччиною.

То ж у нових програмах має проявитися політична воля та провідна роль держави. Як у активізації роботи щодо нових оборонних технологій. Так і у активізації альтернативних шляхів, зокрема, ВТС. Якщо, приміром, Україна постачатиме двигуни для нового ударного дрону (Akinci) Туреччини, то чому вона не може претендувати на спільне виготовлення таких БАК і для свої ЗС? Це буде дешевше для усіх учасників, а такі дрони можна застосовувати з першого дня їх потрапляння у війська.

Отже в оновленій ідеології переозброєння пріоритети мають формуватися з урахуванням двох фундаментальних чинників – збереження життів українських військових вже сьогодні, та створення ударної компоненти стримування зовнішньої агресії – на середньострокову перспективу.

Автор: Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння; ЦДАКР

Читайте также: