Як депутат Ружицький повіям помагав

Він — підполковник міліції у відставці, підполковник, котрий мав дуже серйозні проблеми з законом, перебував під арештом та у розшуку. Підполковник, звільнений з органів внутрішніх справ за скоєння вчинків, котрі дискредитують звання працівника міліції. Тепер він — народний депутат України за списком блоку «Наша Україна». Цінний кадр!Пропонуємо ексклюзивне інтерв’ю зі слідчим УСБУ у Львівській області, котрий у 1994-му році розслідував кримінальну справу, порушену проти нині народного депутата, а тоді підполковника міліції Антона Ружицького. У розмові з «Обсерватором» слідчий, ім’я котрого із зрозумілих причин не називаємо, розказав про досі невідомі деталі кримынальноъ «справи Ружицького», його затримання та звільнення…

— Розкажіть, будь ласка, детальніше про порушення кримінальної справи проти пана Ружицького? У чому саме його звинувачували? За якою статтею КК і яке покарання передбачалося?

— У 1994 році один з оперативних підрозділів Львівського УСБУ задокументував протиправну діяльність групи офіцерів МВС. Які, використовуючи свої зв’язки, сприяли громадянам в отриманні закордонних паспортів із неправильними (навмисно зміненими) анкетними даними. Такі переоформлені паспорти допомагали громадянам України знову і знову їхати за кордон після поставленої в паспорт „депортації”. Зазвичай це практикувалося відносно осіб, що були депортовані з Польщі за дрібну контрабанду.

Однак в 1994 році вже почало набирати оберти новий напрямок – поїздка дівчаток в Туреччину заради заробітку шляхом проституції. Це направлення було дуже перспективним, так як не потребувало наявної візи для поїздки. Візу проставляли прямо в аеропорту по прильоті в Туреччину. Однак турки швидко збагнули, чим грозить для країни наплив „Наташок” з бувшого СРСР, і почали безжалісно відловлювати їх та депортувати з країни. Причому депортацію ставили на всю сторінку паспорта так, що її неможливо було накрити іншою візою. Треба було змінювати паспорт.

Поставкою дівчат зі Львова в той час займалася циганка на ім’я Роза. На той час їй було 54 роки. Вона підшукувала дівчат з неблагополучних сімей і їздила з ними в Туреччину особисто, щоб на місці, так би мовити, контролювати процес. Ось разом з двома дівчатами на ім’я Надя і Оксана вона і попала під турецьку облаву. І опинилися вони всі втрьох на Україні з „спотвореними” депортацією паспортами. Виношуючи намір повернутися в Туреччину „на заробітки”, Роза звернулася з проханням про допомогу до свого давнього знайомого – підполковника міліції, заступника начальника ДСБЕЗ Західноукраїнського УВС на транспорті (так тоді називалося Управління, де він працював) Антона Ружицького. Що їх зв’язувало – циганку Розу (54 років) і підполковника Ружицького (42 роки) — лишилося нез’ясованим. Однак, після „прохання” Рози допомогти їй та її дівчаткам отримати нові закордонні паспорти на нові прізвища, Ружицький сам придумав хитру комбінацію – виписувати через ВВіР зовсім підроблені паспорти було занадто ризикованим.

Оформляти паспорти на дівочі прізвища (Оксана і Роза були офіційно заміжніми) було довго, так як потрібно було чекати, доки пройдуть два місяці до розлучення, а Надю треба було терміново „видавати заміж”, а це зайвий час і клопіт. І ось тоді особисто Ружицький придумав, що треба лише змінити по одній літері в прізвище кожної, а в імена чи по-батькові трохи поміняти – або поміняти літери, або замінити їх на подібні. Це, мовляв, буде не нагла підробка паспорту, а технічна помилка тієї друкарки, що друкувала заяву-анкету.

Так все і було зроблено. Використовуючи свої зв’язки в органах МВС, Ружицький вмовив Костєєва особисто занести анкети із спотвореними прізвищами цих трьох жінок в міський ВВіР до працівника К., якого Костєєв знав особисто. І особисто попросити цього працівника ВВіРу прийняти такі анкети, прізвища в яких не співпадали з прізвищами в внутрішніх паспортах цих жінок. Досить швидко нові паспорта були виготовлені, а старі паспорти – які здали до ВВіРу де, власне, і стояла турецька „депортація” — були залиті чорнилом, так, щоб ім’я та прізвища осіб, які отримували ці паспорта, було неможливо прочитати.

Нові паспорта на ім’я Рози, Оксана і Наді (правда, вони тепер називалися по іншому) К. віддав Костєєву, Костєєв – Ружицькому, а Ружицькій – особисто Розі. Крім того, Ружицький особисто, використовуючи своє становище підполковника транспортної міліції, взяв для них трьох залізничні квитки зі Львова до Миколаєва.

Прибувши до Миколаєва, Роза, Оксана і Надя спробували вилетіти до Туреччини рейсовим літаком „Харків-Миколаїв-Стамбул”. Однак під час проходження паспортного контролю вони були затримані прикордонниками, і відносно них було порушено кримінальну справу за замах на незаконне перетинання державного кордону України в місті пропуску з використанням підроблених документів, що надають право на перетинання кордону (закордонних паспортів). Тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 17 і ч. 1 ст. 75 КК України, використання завідомо підроблених документів – ч. 2 ст. 194 КК України (старої редакції).

Будучи етапованою до Львова, Роза розповіла, як все це відбувалося насправді, що дало підстави Прокуратурі Львівської області порушити кримінальну справу відносно Ружицького і Костєєва за надання сприяння (співучасть) у замаху на незаконне перетинання державного кордону України групою осіб з використанням підроблених документів, що надають право на перетинання кордону. В подальшому їм добавилося співучасть у підробці документів (ст.. 194 КК України).

Строки покарання за сукупністю тих статей не перевищували п’яти років позбавлення волі. Але злочин, передбачений ст.. 75 КК України відносився до категорії „тяжкий злочин проти держави”, тобто, незалежно він незначного строку покарання, яке було передбачено статтями, по яких Ружицький і Костєєв були звинувачені, вони були звинуваченні у співучасті в державному злочині.

Тобто, на підставі матеріалів Управління СБУ у Львівській області було викрито офіцерів МВС, проти яких було порушено кримінальну справу по звинуваченню їх у пособництві державному злочину.

— Чи пан Костєєв також був засуджений?

— Мені здається, що він також був засуджений, однак відбувся умовним терміном. Але я можу помилятися, так як до суду цю справу направляло не УСБУ, а прокуратура Львівської області, і в стані обвинувачених могли пройти зміни.

— Чи встановило слідство, скільки саме людей відправив пан Ружицький за кордон і скільки грошей він на цьому заробив?

По матеріалах справи проходили три особи жіночої статі: Роза – 54 роки, Оксана – 23 роки і Надя – 18 років. У слідства були певні підозри про те, що група дівчат була не першою, однак довести це не вдалося.

— Як проходив арешт Антона Ружицького?

— Арешт Ружицького проходив в його робочому кабінеті в приміщенні УВС на транспорті. Причому в 1994 року кількість зрадників в УСБУ була мінімальною, і про можливий арешт Ружицького не повідомили. Тому це сталося для нього цілковитою несподіванкою. Під час арешту, який проводив слідчий прокуратури області, Ружицький перебував в шоковому стані і жодного опору не чинив. Під час обшуку в його кабінеті, в кабінет входили різні керівники Управління, але побачивши, що арештовують Ружицького, йшли геть зі словами „не будемо вам заважати”.

Коли Ружицького виводили з приміщення Управління та саджали в службову автомашину УСБУ, жоден з його колег не вступився за нього. Мені здається, що черговий по управлінню УВС на транспорті навіть з радістю відкривав двері, щоб випустити Ружицького з конвоєм. Коли Ружицького привезли в слідчий відділ УСБУ, залишили там під наглядом, а самі поїхали до нього додому на обшук, від не міг збагнути того, що є арештований за допомогу в спробі перетинання державного кордону трьом жіночкам. І перше, що він зробив, це знищив кожну сторінку свого записничка, який був при ньому. В записничку були прізвища та телефони „потрібних” Ружицькому людей, і він знищував його, не підозрюючи, що дана інформація УСБУ вже не цікавить. Після того, як він зрозумів, що є арештованим тільки по одному епізоду, почав вести себе зухвало і активно захищатись за допомогою свого адвоката.

— Як йому вдалося отримати підписку по невиїзд? Хто тоді це пролобіював?

— Підписка про невиїзд Антона Ружицького – це видатна заслуга відомого львівського адвоката Арана Яковича Чліянца. Він сам вирішував з судом зміну запобіжного заходу для обвинуваченого Ружицького. Сам особисто прийшов в СІЗО УСБУ і, пред’явивши відповідне рішення суду, особисто вивів бувшого арештованого на вулицю. Про професійну майстерність цього адвоката у Львові ходять легенди.

— Чи відомо, де саме він переховувався від правосуддя до другого затримання?

— Через деякий час після того, як судом вищої інстанції підписку про невиїзд було скасовано і він зник, місце його перебування було встановлено. Загін міліції спеціального призначення арештував Ружицького на квартирі його близького друга. Причому двері не відчиняли і квартиру прийшлося брати штурмом. При арешті Ружицкий опору не чинив. Виглядав погано. Можна сказати, виглядав так, як „злодій” на нелегальному становищі, якого міліція знайшла в чужій квартирі, вибила двері і витягнула назовні. В кайданках він повернувся в СІЗО.

— Як можете прокоментувати той факт, що час відсидки пана Ружицького у СІЗО йому зарахували до вислуги років? Чи відомі подібні факти?

— Цей факт можна прокоментувати лише одним чином. У пана Ружицького забагато грошей, і він просто заплатив своїм „кадровикам” за те, щоб цей стаж йому був порахований. Таке зарахування стажу проводиться лише в одному випадку: коли людина відбула в СІЗО, а потім була виправдана по суду, а в подальшому – поновлена на роботі. Зарахування стажу відбутого засудженим в СІЗО після винесення обвинувального вироку суду – це, мабуть, тільки за гроші.

— Що саме відомо про зв’язок Антона Ружицього з криміналітетом?

— Про зв’язок Ружицького з криміналітетом відомо лише, що такий зв’язок є. Але в той період часу (1994 рік — авт.) довести це не виявилося за можливе. Зв’язки Ружицького — це взагалі цікава тема. Наприклад, сьогодні (24.07.2006 р. – авт.) він прилетів зі Львова в Київ разом з губернатором Олійником, і з літовища вони поїхали разом на одній автомашині. Колеги…

«Обсерватор»

Справка «УК»: Ружицький Антон Матвійович народився 23 листопада 1952 року у селі Королівка, Борщовського району на Тернопільщині. 1972-1974 рр. – служба у лавах Радянської армії. Освіта вища: 1975-1981 рр. — студент вечірнього відділення ЛДУ ім. І. Франка; факультет – юридичний. З 07.01.1975 р. — дільничний інспектор міліції Радянського РВ м. Львова. Працював на посадах дільничного інспектора, слідчим, інспектором дізнання, інспектором відділу БРСВ Радянського РВВС м. Львова, оперуповноваженим і старшим уповноваженим відділу БРСВ УВС м. Львова. З 10.1992 р. — заступник начальника відділу ДСБЕЗ Західноукраїнського УВСТ. У 10.1994 р. звільнений з органів внутрішніх справ за скоєння вчинків, що дискредитують звання працівника міліції. У 2002 році очолює львівський осередок партії „Християнсько-народний союз”. Цього ж року стає депутатом Львівської міської ради. Очолює комісію депутатської діяльності, законності, самоврядування та зв’язків ради. У 06.2005 р. потрапляє до Верховної ради IV скликання за списком блоку „Наша Україна”. Є членом комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. З 05.2006 року – народний депутат України V скликання.

«УК»

Читайте также: