Приватні в’язниці: реформа чи корупційна пастка

07.09.2017 09:07

Хто і як має навести лад у пенітенціарній системі – питання, яке нині особливо актуальне Варто нагадати, що ДПтС Кабмін ліквідував ще в травні 2016 року, передавши усі повноваження Міністерству юстиції. Рішення ухвалили одностайно. Прем’єр Володимир Гройсман додав, що реформа необхідна, оскільки система установ із виконання покарань «законсервована».

Варто нагадати, що ДПтС Кабмін ліквідував ще в травні 2016 року, передавши усі повноваження Міністерству юстиції.

Хто і як має навести лад у пенітенціарній системі – питання, яке нині особливо актуальне

Хоча формально реформа відбулась, проте проблем від цього не поменшало. Як і не покращились умови перебування людей у закладах позбавлення волі.

Переповнені тюрми, непридатні для перебування СІЗО, корупція – питання, які жодна реформа не вирішила.

Два роки тому в урядових колах на неофіційному рівні активно обговорювали ідею запровадження в Україні приватних в’язниць. Тоді в Мін’юсті, з огляду на міжнародний досвід, запевняли, що заклади такого типу дозволять у рази зменшити витрати на утримання ув’язнених.

Справді, міжнародний досвід показує, що приватні в’язниці можуть не лише змінити стан справ у пенітенціарній системі, а й виокремитись у сектор економіки.

Гроші на криміналі?

Яскравим прикладом популярності приватних в’язниць є США. Там у більшості штатів діють такого типу заклади. Варто зауважити, що саме Штати – держава з найвищою у світі кількістю ув’язнених на душу населення.

Щороку в американських приватних в’язницях опиняються сотні тисяч людей. Це не просто альтернатива. Це ринковий механізм, одна з функцій якого – заробляння грошей.

Отже, в чому ж суть приватних в’язниць? Ключова ідея – передати кермо управління від держави приватним структурам. Інвестор зобов’язаний побудувати в’язницю власним коштом. Зокрема, найняти весь необхідний для її функціонування персонал.

У результаті він отримує певну суму грошей на утримання засуджених. Окрім того, з боку держави встановлюють норму прибутку – в процентах. Якщо інвестор не виконує встановлених вимог, то держава може розірвати з ним контракт.

Найбільші американські компанії, які працюють в цьому секторі  – CCA і GEO Group. Вони управляють більше ніж 120 виправними установами (140 тисяч осіб). Їхній щорічний прибуток становить близько $2 млрд.

Подібна практика поширена і в Європі. Зокрема у Великій Британії, де вже визнали, що утримання одного ув’язненого в приватній в’язниці коштує менше, ніж у державній.

Де тут економія

Економія досягається здебільшого завдяки оптимізації усіх процесів. Взяти хоча б закупівлю необхідних товарів за вигіднішими ринковими цінами. Варто зауважити, що потенційно кожна приватна в’язниця – це надходження до місцевих бюджетів та додаткові робочі місця.

Звісно, такі заклади неідеальні. І критика тут небезпідставна. Правозахисники неодноразово фіксують у закладах такого типу порушення прав людини. Трапляються випадки, коли керівництво колоній намагається заощадити, наприклад, на медичному забезпеченні в’язнів, або наймають не надто кваліфіковані кадри.

СІЗО на продаж

Концепція приватних в’язниць у нашій державі на законодавчому рівні ніяк не врегульована. Хоча розмови про залучення інвесторів до будівництва нових закладів для утримання злочинців у Мін’юсті не вщухають.

За словами першого заступника міністра юстиції Наталії Севостьянової, в Мін’юсті близько півроку відпрацьовували процедуру продажу старих СІЗО в Києві та Львові й вирішили провести її за принципом державно-приватного партнерства.

Як повідомили у відомстві, планується, що до 2019 року нові СІЗО побудують у Львівській (на базі Личаківського виправного центру №30) та в Київській області (поблизу Ірпеня або Бучі).

Формат державно-приватного партнерства прописаний в українському законодавстві. Відповідну постанову ухвалили ще у 2011 році. Суть ідеї полягає в тому, що держава за браком ресурсів до реалізації певних завдань може залучати приватних підприємців. Це дещо подібно до концепції приватної в’язниці, але не стосується прав людей. А в тюрмах це питання ключове, оскільки саме ув’язнених використовують як основний робочий ресурс.

Однак, як пояснюють експерти, усі розмови про продаж Лук’янівського та Львівського СІЗО – справа нездійсненна. Адже тривають вони уже останні два роки, а реалізації – жодної. Потенційно у цій ситуації виникає конфлікт держави та підприємця. Державі потрібно побудувати нову тюрму, підприємцю – заробити. Фахівці зауважують, що навряд чи за нинішніх ринкових умов  такий формат співпраці вигідний бізнесу.

Корупція на шляху реформ

Поки урядовці роздумують про продаж старих СІЗО,  українські тюрми залишаються місцем, де «нові формати» – неологізм.

Запровадження в Україні приватних в’язниць могло б змінити залишену в спадок від радянської доби структуру закладів утримання в’язнів, якби не одне «але».

За словами екс-керівника Пенітенціарної служби Сергія Старенького, поки що в Україні нереально впроваджувати приватні в’язниці.

– В уяві багатьох приватні в’язниці – це аналог якогось готелю, де кожен може купити собі номер, відпочивати під охороною. Це не так. Ключовий принцип полягає в тому, що держава якийсь свій заклад передає в управління приватній особі, аби та могла використовувати людський ресурс, робочу силу для свого заробітку. Натомість зобов’язується забезпечити побутові умови та заробітну плату для в’язнів на рівні належних стандартів.

Є кілька підходів. Деякі держави роблять так, що просто підписують договір, передають підприємству керування закладом, але охорона залишається державною. Підприємець отримує лише побутову складову – організовує харчування, медичне забезпечення, розважальні заходи тощо.

Є інший підхід, коли кошти, передбачені бюджетом на утримання в’язниці, повністю передають інвестору. Він організовує все – охорону, харчування. Додатково завдяки працевлаштуванню утриманих заробляє певні кошти.

Проте варто наголосити і на негативних моментах таких в’язниць. Психологія держави та підприємця – різна. Перша не має на меті великий заробіток, а для підприємця це основне. Через це у США нині тривають великі дискусії. Там зафіксована значна кількість порушення прав людини. Підприємець часто змушує людей, які відбувають покарання, перепрацьовувати, щоб побільше заробити. Через це виникають зловживання.

У Штатах уся ця система – великий сектор економіки. Дуже часто суди та органи прокуратури роблять так, що за будь-який формальний привід відправляють людей за ґрати, аби ті працювали. Оскільки є брак робочої сили. Це такі собі гулагівські підходи.

Хоч практика приватних в’язниць неоднозначна, вона в перспективі може якісно змінити пенітенціарну політику України. Проте, з огляду на нинішній рівень корупції, нам приватні в’язниці не потрібні. Інакше про права засуджених можна забути.

Цей механізм можна реалізувати лише тоді, коли пропадуть зарплати в конвертах як масове явище. Економіка у такому разі працюватиме злагоджено. Отож підприємцю буде вигідно працювати по-білому. Адже нині платити всі податки під мікроскопом держави – просто нереально. Інвестор піде на серйозні порушення, домовленості, а звідси – можливі зловживання.

На сьогодні єдиний більш-менш оптимальний варіант для України – гібридна форма приватних в’язниць.

Тобто в приватні руки можна віддати колонії, де утримують неповнолітніх, інвалідів або жінок із дітьми. У нас їх небагато. Ними можуть опікуватись благодійні організації чи гуманітарні фонди. Можуть допомагати таким закладам, впроваджувати там програми з перевиховання. Хоча тут теж є ризики – невідомо, хто визначатиме ці організації та за яким принципом розподілятимуть кошти. Тож усе потрібно дуже фахово продумати.

Автор: Романія Горбач, Антидот