«Спадщина в законі»: як розпродати Батьківщину

04.03.2010 08:58

Хто такий Руслан Кухаренко: висококваліфікований фахівець у царині охорони культурної спадщини чи витія, некомпетентний навіть у фаховому законодавстві? Насправді за удаваною некомпетентністю ховаються складні схеми протизаконних оборудок і багаторічне свідоме невиконання норм і вимог пам’яткоохоронного законодавства. Цей київський «князьок», «митець», начальник управління КМДА з питань культури розробив і активно застосовує схему «зняття з обліку» об'єктів культурної спадщини. Спадщини, яка щезає. 

Пам’яті втрачених пам’яток столиці України – міста-героя Києва присвячується...

Стаття 54 Конституції України наголошує, що культурна спадщина охороняється Законом.
Преамбула Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі Закон України) пояснює, що об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.
Читаємо Закон України. Що ж таке культурна спадщина? Це «сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів культурної спадщини».

Особливо необхідно підкреслити, що всі прописані у Законі обмеження і обтяження стосуються пам'яток – об'єктів культурної спадщини. Це словосполучення відповідає також ст. 298 Кримінального Кодексу України. Інші об’єкти до занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (далі Реєстр) вивчаються, роботи на них можуть проводитися після повного дослідження (ст.37 Закону України).

На початку самостійності України було створено орган охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації. У ті часи в Україні діяв Закон Української РСР, за яким нововиявлені пам'ятки – об'єкти минувшини, підлягали охороні як і пам'ятки відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії і культури» (далі Закон УРСР), велися відповідні списки та переліки.

А зараз увага!

Закон України наголосив (Прикінцеві положення, р.X,п.3): «Об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону». І все, крапка!

Верховна Рада України, приймаючи Закон, його автори дуже добре розуміли: все, що не встигло потрапити до Реєстру УРСР, але зафіксовано у списках та переліках виконавчих органів державної влади, їх підрозділів, необхідно визнати пам'ятками, щоб зберегти. І для запобігання можливих маніпуляцій чи помилок, ощадності бюджетних коштів, чітко була проведена конкретизація і поставлена крапка у п. 3 р. X Закону України.

Закон України наголосив, що охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Звертаємося знову до положень Закону України: «Охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку…». Як бачимо, в першу чергу правова система о б л і к у !
Тепер доречно сказати про облік пам’яток.

Наявність документів дає нам змогу, як на машині часу, повернутися у дев’яності роки, коли складалися та доповнювалися списки пам’яток відповідно до чинного на той час законодавства – Закону УРСР. Про те, що перелік чи список на той час існував, мається підтвердження у наказах про взяття на облік нововиявлених пам’яток, це накази по Комітету та Управлінню охорони пам’яток історії та культури КМДА, наприклад: № 10 від 16.05.94р., №14 від 30.12.96р., №15 від 02.04.98р., № 53 від 04.11.98р., № 12 від 01.03.99р., № 61 від 20.08.99р. У цих наказах затверджувався перелік новоявлених пам’яток, що були включені до загального списку як нововиявлені пам’ятки. Всі ці об’єкти мали охоронний статус відповідно до Закону УРСР. У зовнішньому списку на той час налічувалося біля трьох тисяч пам’яток, із них у списку більше тисячі нововиявлених пам’яток.

На цьому на той час треба було поставити крапку, видати необхідний розпорядчий документ, зареєструвати його у Мінюсті згідно з Указом Президента України від 27.06.96 № 468/96 «Про єдиний державний реєстр нормативних актів» та постановою Кабміну від 23.04.01р. № 376, і визнати ці всі об’єкти відповідно до п.3 р. Х Закону України – пам’ятками. Тобто, видати нормативно-правовий акт. Оприлюднити його. Мабуть, логічно – Закон є Закон!

Цей список-перелік, а саме документ про його затвердження, повинен був стати нормативно-правовим актом, який підтверджує юридичний статус об’єктів як пам’яток столиці України – міста-героя Києва. Нормативно-правовий акт, на підставі якого, працівники органу охорони культурної спадщини повинні працювати.

Але перелік, який мав стати документом, вже дев’ять років має статус робочого списку, продовжує поповнюватися новими щойно виявленими об’єктами культурної спадщини. Створена така собі мішанина.

Тобто, Закон України визнав об’єкти пам’ятками, а юридична процедура незавершена, включення із списку до Реєстру продовжується, вони (об’єкти) вивчаються і охороняються відповідно до ст. 37 Закону України, як об’єкти культурної спадщини та щойно виявлені об’єкти.
Тепер зрозуміло, чому історичні будинки зникають, а відповідальності за це ніхто не несе, бо багатьох пам’яток юридично не існує – пам’ятки-фантоми.

Ви чули колись гучні судові процеси через руйнування чи пошкодження пам’яток? Ми – ні. Починається гамір, коли щось зносять, правоохоронні органи вивчають правовий стан речей, все закінчується – де-юре пам’ятки немає.

Маємо те, що маємо, нажаль, пам’ятками визнав пам’ятки тільки Закон. Об’єкти культурної спадщини не охороняються як пам’ятки, бо не мають на це правового статусу. Ці об’єкти продовжують вивчати, а при нагоді знищувати.

Виникає питання – скільки потрібно часу і державних коштів, щоб виконати Закон України – поставити крапку у списках (переліках) об'єктів, крапку, яку треба було поставити ще у 2001р.
Своєчасно крапку не поставили...

Виникає питання – чому? Відповідь може бути тільки одна: наявність конкретного облікового списку не дає можливості для маніпуляцій у правовому полі – Закон України написано чітко, а відсутність конкретного нормативно-правового акту-списку дає можливість зловживань, у кращому випадку – помилок. Але суть не у цьому. Суть у тому, що ні державна інспекція з охорони культурної спадщини, ні правоохоронні органи, ні прокуратура не можуть захистити пам’ятки Києва відповідно до Закону, тому що у правовому полі їх не існує, а якщо існують, то невелика кількість, яку вже передали на облік до Реєстру.

Уявіть собі на хвилинку дії працівників ДАІ без відповідних інструкцій, затверджених наказами та зареєстрованих у Мінюсті, на підставі яких вони здійснюють реєстрацію автомобілів та регулювання дорожнім рухом, ще й при відсутності посвідчення у водія. Уявляєте?

Виникає питання: для чого зроблено цю плутанину і мішанину, затягування часу взяття об’єктів на облік у якості пам’яток, які практично Законом України вже визнані такими. Неодноразово питання про облік (про мішанину) виникало у різних інстанціях з різних причин. Але керівник органу охорони культурної спадщини посилався на недосконалість Закону України. Начебто Закон України не визначив, що таке пам’ятки національного значення, місцевого значення, як їх враховувати та ін. Тоді у 2004 році з’явилися зміни до Закону України, де було визначено, які пам’ятки національного значення, які місцевого. Інші об’єкти, що потрапили у списки (переліки) відповідно до Закону УРСР, залишилися ново виявленими пам’ятками, а щодо Закону України – пам’ятками.

Для пересічних громадян, для замовників, юридичних і всіх зацікавлених осіб на території Києва існує той список, який ведеться робочим порядком і у якому, як вже писали, все перемішано. Всі необізнані з тонкощами питання свято вірять, що омани і непорозумінь бути не може.
Але коли до органу охорони культурної спадщини КМДА надходить запит про статус об'єкта, що знаходиться за конкретною адресою, то одним із варіантів відповіді може бути наступне: так, це є нововиявлена пам’ятка або щойно виявлений об'єкт культурної спадщини і він, цей об'єкт, охороняється відповідно до Закону України. (Як?) У деяких випадках буває спливають слова – ні, цей об'єкт не є пам'яткою, занесеною до Державного реєстру, але... і знову посилання…

Починається тяганина, яка може тривати роками. Зрозуміло, що для замовника це затягнення часу. А час – це час!.. І наше життя. В цьому часі і зникають ті об’єкти, які повинні були бути пам’ятками, тобто – пам’ятки.

Тепер треба оприлюднити, що посаду начальника органу охорони культурної спадщини Києва з 1993 р. очолює одна й та сама людина – Кухаренко Руслан Іванович.

Одночасно виникають питання:
- Чому при належному обліку (він, ми сподіваємося, був і є належним), наявності Закону України, кримінального Кодексу України у Києві продовжують зникати пам’ятки – об'єкти культурної спадщини?
- Чому правоохоронні органи байдуже ставляться до втрати культурної спадщини столиці України на землях історичного населеного місця, яке зберегло історичний ареал і занесене до Списку історично населених міст України, до правової системи о б л і к у цієї, нашої з Вами спадщини?

Можна поставити ще більше незручних запитань до керівника цього органу щодо Київської землі та охорони археологічної спадщини, але іншим разом.

А зараз з сумом можна й пожартувати, що «мистецька» творчість Р.Кухаренка додала велику «гаму кольорів та смаку» у «палітру» порушення чинного законодавства у царині охорони пам'яток і заважає митцю бути взірцевим чиновником, адже він «по-своєму, по-творчому» розуміє положення «забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від знищення, руйнування або пошкодження», бо добре знає – «щойно виявлені об'єкти культурної спадщини до вирішення питання про їх реєстрацію як пам'яток, підлягають охороні відповідно до вимог цього Закону...» (ст.37 Закону України) і іноді домислює «охороняються як пам'ятки». Правильно домислює. Але не завжди, інколи додає, що він працює, об’єктів багато… І справді складається враження активної та наполегливої праці, коли з тих об’єктів, що вже мали бути пам’ятками з 2001р., поступово до Реєстру подаються об’єкти у якості щойно виявлених.

А взагалі це не жарти.

«Страва» з обліку пам'яток вже подана і поставлена на псевдо-правовий лад, який надав можливість введення подвійних стандартів у поняття та виконання Закону. Встановлення загальної кількості таких фактів потребує досконалого розслідування і знову таки – часу. Перелік об’єктів культурної спадщини Києва підходить до позначки 4000!

Наведемо деякі приклади явних непорозумінь, створення плутанини з питання обліку знесених пам'яток.

Існує загальний список «Перелік пам'яток культурної спадщини м. Києва, які були знесені у 1990-2000-х рр.», (знову ж таки список у робочому порядку), розроблений Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій. Організація, підвідомча Руслану Івановичу як начальнику органу охорони культурної спадщини КМДА.

Тобто, список визначає ті об'єкти – пам'ятки, які були знесені у зазначені роки і не потрапляють під дію Закону України. Попередній аналіз цього списку дає можливість робити висновок, що список був зроблений пізніше вступу у силу Закону України і частина знесених об'єктів не відповідає періоду, зазначеному у переліку (їх час знесення можна простежити по публікаціях ЗМІ). Наприклад: будинок сім'ї Ульянових, вул. Лабораторна, 12 – знесений у 2003-04 рр.; садиба міська, вул. Верхній Вал, 68/41 – знесена у 2002-03 рр.; будинок, вул. Верхній Вал, 9, насправді – Нижній Вал, 9 – знесений у 2008 р.; будинок, вул. Володимирська, 49 – знесений у 2002-03рр.; будинок вул. Хорива, 41 – знесений у 2002- 03 рр.
Наведені приклади науково-методичної «творчості» дають розуміння того, що насправді здійснюється у системі о б л і к у об'єктів культурної спадщини Києва – у кращому випадку плутанина, у гіршому – ?

Невеликий приклад, але системний, не залишився без уваги фахівців, архітекторів і ЗМІ у 2005- 06 рр. – це пам'ятка по вул. Костянтинівській, 7, яку було знищено у 2005р. за проектом, підписаним Р. Кухаренком як начальником Управління охорони культурної спадщини.

І ще один свіжий і яскравий приклад можливості швидкого взяття на облік об’єктів. На території Києво-Печерської Лаври існує могила П.А.Столипіна, це дійсно пам’ятка історії, яку у радянські часи було спотворено, а потім відновлено. Деякі елементи пошкоджено. Намагання нащадків П.А. Столипіна отримати дозвіл на реставраційні роботи тривають багато часу, мабуть, з нерозуміння представниками онука П.А.Столипіна щодо методики отримання дозволу в органі охорони культурної спадщини. Люди заплуталися у часі і термінології. Міжнародна асоціація слов’янської єдності ім. П.А.Столипіна, розібравшись з вимогами Закону України, зрозуміла, що з надмогильною плитою і хрестом можна провести відновлювані роботи без дозволу Р.Кухаренка. Але раптово-негайно плита і хрест стають пам’яткою. Це відбувається у 2009р. за поданням Р.Кухаренка (охоронний № 545-Кв 13.07.09р.). Тепер важко встигнути з роботами до 100-річчя загибелі Петра Аркадійовича без поклону пану Кухаренку – це вже пам’ятка! Може швидко взяти на облік, коли хоче!

Багато можна міркувати на тему, чому так трапилося, і наводити нові і нові приклади.

Але відповідь одна – безкарність знищення культурної спадщини Києва поширила хвилю втрат. Громада Києва залишилася з охороною культурної спадщини на самоті, як це відбувається на прикладі вулиць Прорізної, Гончара та ін., адже Р. Кухаренко ліквідував інспекцію державного контролю з охорони культурної спадщини як клас! Інспекція заважала йому у «творчій» роботі – постійно знаходила «рецепти» його «страв» та порушення «санітарних норм» на його «кухні».

І все ж таки не тільки через те, що Р. Кухаренко колись фактично протиправно «умовно» надав об'єктам із списків та переліків, які існували відповідно до Закону УРСР, невластивого і незрозумілого їм статусу, і не через те, що він знищив інспекцію з охорони пам’яток, закрутило мотузочкою законодавство, а безкарність, та ще байдужість правоохоронних органів до вимог ст. 298 Кримінального Кодексу України, а як слідство – невиконання рішень судів.

Так і крутиться мотузка: коли вітерець віє з одного боку – пам'ятки, коли з іншого – об'єкти культурної спадщини. Зручно. І безкарно.
Для оприлюднення «рецепту страви» для правоохоронних органів є бажання ще раз заявити: згідно із діючим Законом України щодо охорони культурної спадщини усі об'єкти, які були на час його прийняття у переліках (списках) за Законом УРСР, мали перейти у статус пам'яток відповідно до Закону України! Аж дев’ять років тому…

А таке собі довільне читання і повільне виконання чи невиконання Закону дуже зручне для приготування різних, на будь-який смак, «блюд і коктейлів», за різними стандартами та рецептами – меню на замовлення для всіх бажаючих.

З причини подвійних, а то й і потрійних стандартів складається враження: Р. Кухаренко дійсно свято вірить, що слова «...підлягають охороні відповідно до цього Закону...» означають охороняються як пам'ятки, і не плутається із статусом об’єкта при оплатному укладанні охоронних договорів. Виникає закономірне запитання: чому ж він не застосовує до порушників ст. 43 Закону України та ст. 298 Кримінального Кодексу України, якими передбачається відповідальність за будь-яке пошкодження пам'яток, не видає відповідні постанови? Та тому що ці статті чинного законодавства можна застосовувати тільки за пошкодження п а м ' я т о к, і фахівець Р.Кухаренко на своїй посаді це добре розуміє і знає. Бо об’єкти культурної спадщини за списками УРСР – пам’ятками не визнав – сам може потрапити під дію Закону. А списки, які існують, це звичайна кишенькова гра, як у наперстки – пам’ятаєте? Кручу верчу…

Мабуть, з причини необхідності виправдати створену ним самим ситуацію щодо невиконання п. 3 р. X Закону України Р. Кухаренко полюбляє посилатися на постанову Кабміну від 27.12.01 № 1760 «Про затвердження Порядку визначення категорій пам’яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України». Але цей документ не стосується об'єктів, що були включені до переліків пам'яток згідно з Законом УРСР, ще до прийняття цієї Постанови.

І знову постає питання – хто ж такий Р. Кухаренко: висококваліфікований фахівець у царині охорони культурної спадщини чи витія, некомпетентний навіть у фаховому законодавстві? Насправді все набагато складніше: і те, і друге – за удаваною некомпетентністю ховаються складні схеми і багаторічне свідоме невиконання норм і вимог пам’яткоохоронного законодавства або ухилення від виконання цих вимог.
Начебто спираючись на чинну документацію з о б л і к у, Р.Кухаренко розробив і активно застосовує схему «зняття з обліку» щойно виявлених об'єктів і об'єктів культурної спадщини – у дійсності – пам’яток, які були у списках (переліках) УРСР як нововиявлені, але пам’ятки.
Якщо замовник або власник бажає знести об'єкт, який є у списках органу охорони культурної спадщини Києва, то Р.Кухаренко звертається листом до Державної служби з питань Національної культурної спадщини з проханням про занесення об'єкта до Реєстру і одночасно умовчує, що відповідно до Закону УРСР та п. 3 р. X Закону України цей об'єкт вже визнано пам'яткою. Далі Державна служба, керуючись сучасними вимогами, реагуючи на переконливе подання Р. Кухаренка, на підставі об'єктивних факторів, готує відповідь, що згідно з постановою Кабміну, зазначений, щойно виявлений об'єкт чи об'єкт культурної спадщини не відповідає визначеним критеріям і не може бути включений до Реєстру. Далі Р.Кухаренко за своїм впевненим переконанням не враховує її (пам'ятку) пам’яткою, і погоджує проектну документацію на нову споруду. Замовник задоволений. Можна зносити чи перебудовувати. Гідний захист!?

Тож і виходить, що Р.Кухаренко на посаді начальника Головного управління охорони культурної спадщини КМДА виконує функції Кабміну з 2001року – це те, що стосується ареалів території історично населеного міста – Київської землі. В інших випадках виконує функції Центрального органу охорони культурної спадщини, тобто, через мішанину з обліку, невиконання та ігнорування п. 3 р. X Закону України Р Кухаренко легко вирішує всі питання на своєму рівні. Переліки-списки не опубліковані у пресі, накази в Мінюсті не зареєстровані і до Центрального органу охорони культурної спадщини об’єкти, які визнані Законом УРСР і Законом України пам’ятками, з 2001року потрапляють «дозованим порціями» на реєстрацію. Ще один київський місцевий князьок, «митець», начальник управління КМДА з повноваженнями Прем'єр-міністра України та Центрального органу охорони культурної спадщини. Нещасна Україна...

Звичку до маніпулювання фаховими законами за принципом «закон як дишло, куди повернеш, туди й вийшло» Р.Кухаренко розповсюдив у всі боки своєї діяльності. Так, за офіційною інформацією прес-служби Контрольно-ревізійного управління щодо ревізії фінансово-господарської діяльності Головного управління охорони культурної спадщини за період з 01.01.07р. по 01.03.09р. вказано: «У ході перевірки виявлено безліч порушень фінансово-бюджетної дисципліни і порядку ведення бухгалтерського обліку на загальну суму 21,1 мільйона гривень»! Неправомірність дій та порушення законодавства України, які приводили Р.Кухаренка до судів, зовсім не турбує Прокуратуру Києва та високих посадових осіб.

Наприклад, за невиконання Постанови суду Головне управління юстиції м. Києва 21.09.09р. направило Подання № 137/5 до прокуратури, дослівно: «Враховуючи вищевикладене, керуючись Законом України «Про виконавче провадження» та Кримінальним Кодексом України, прошу за невиконання рішення суду притягнути до кримінальної відповідальності начальника Головного управління охорони культурної спадщини Кухаренко Руслана Івановича».

Здавалося, можна сказати: Закон переміг! Але ні! Р.Кухаренко рішення суду, яке вступило у законну силу, ігнорує, і дії Головного управління юстиції вважає неправомірними, подає клопотання на неправомірність дій до суду. А до суду не з’являється, тягне час. Прокуратура підтримує Р.Кухаренка і готує постанову за постановою про відмову у порушенні кримінальної справи. Дії прокуратури оскаржуються у суді, і Постановою Подільського районного суду м. Києва 23.12.09р. скасовується як необґрунтовані і винесені з порушенням чинного законодавства. Але прокуратура знову відмовляє в порушенні справи. Йдіть знову до суду. О, який «дах»!

Час іде, Закони виконуються повільно, буває не виконуються зовсім, наша спадщина поступово зникає, те, що може і має стати частиною Національної ідеї, про яку так часто останнім часом йдеться мова, використовується Р.Кухаренком у приготуванні особливої вишуканої страви на свій смак і - на замовлення.

Ю.Чуріков, О.Римар; спеціально для «УК»