СУДДЯ БАЧУН: МАЙСТЕР СЛОВА ВІД ФЕМІДИ

Не часто трапляється, щоби державний службовець, публічно запідозрений у корупційному діянні, виправдовувався у ЗМІ, розповідаючи який він насправді “білий та пухнастий”. Тим більше, коли це не пересічний чиновник, а цілий заступник голови столичного господарського суду Олег Бачун. Це він, виносячи судове рішення, не здивувався тому, що позивач – державне підприємство “Інтертранс” – маючи власну юридичну службу, при підготовці позовної заяви сплатив сторонній адвокатський конторі аж 200 тисяч державних гривень за “юридичні послуги”, що полягали в складанні позову обсягом півтора аркуші. “Україна кримінальна” вже писала про цей дивний випадок, як власне і про реакцію з боку “Інтертрансу” на саму публікацію. Але завдяки письменницьким талантам судді Бачуна, який благословив “дєрєбан” державних грошей, з”явилася нагода повернутися до теми.Взагалі-то, не прийнято, щоби суддя на сторінках газети вдавався до роз”яснень, чому саме він прийняв те чи інше рішення – професійна етика передбачає, що всі свої думки носій правосуддя має викладати виключно в мотивувальній частині судового рішення, і ніде інше. Поодинокі винятки з цього правила – як от інтерв”ю судді Ю.Василенка з приводу порушення ним кримінальної справи проти громадянина Л.Кучми чи інтерв”ю судді І.Корчистого щодо виправдовувального вироку, винесеного ним Ю.Вередюку, обвинуваченому у вбивстві слов”янського журналіста Ігоря Александрова – допускаються хіба що в резонансних справах, до яких прикута увага всієї країни. Але щоби суддя сам брався за перо аби написати публіцистичний твір, розповідаючи про перебіг судового процесу – такого українське правосуддя ще не знало.

Донедавна тяжба між Державним підприємством “Інтертранс” та нікому невідомою донецькою фірмою “Донеуглепневматика” аж ніяк не належала до категорії справ загальнодержавного значення. Але завдяки літературному талантові заступника голови господарського суду м. Києва Олега Бачуна, який ту справу слухав і який в 14-му числі тижневика “Дзеркало тижня” розповів читачам, що “Інтертранс” є виключно законослухняною фірмою, а його процесуальний противник – то винятковий злодій, справа ця ризикує потрапити чи то до анналів, чи до аналів правничої науки. Щоправда, на нашу публікацію О.Бачун чомусь реагувати не побажав попри те, що УК виявилася єдиним виданням, яке прямо назвало його прізвище у зв”язку зі скандальним процесом. З незрозумілих (а може, навпаки – дуже зрозумілих) причин пан Бачун вирішив дати відсіч іншому повідомленню іншого автора про фінансові подвиги “Інтертрансу”, де ані суть справи не аналізувалася, ані прізвище головуючого в судовому засідання не згадувалося. Тим не менш, ми не можемо позбавити себе задоволення ще раз, цього разу значно докладніше, розповісти про отой вже історичний судовий процес та прокоментувати одкровення, надруковані в “Дзеркалі тижня” за підписом жерця Феміди. Бо їй-Богу, вони того варті.

Взагалі-то, сюжет господарської драми простий, як таблиця множення: підприємство “Інтертранс”, структурне утворення “Укрзалізниці”, на початку 2001 року підрядилося возити вантажі на замовлення якоїсь донецької фірми під чудернацькою назвою “Донуглепневматика”, причому возити абсолютно безплатно. А коли все ж таки під тиском залізничного начальства довелося вжити заходів до повернення заборгованості та звернутися з позовом до суду, керівництво “Інтертрансу” начебто найняло для цього адвокатів. Пишемо “начебто” тому, що іхня “юридична допомога” не залишила по собі жодних слідів. Ну хіба що платіжне доручення на сплату “Інтертрансом” на рахунок однієї київської фірми аж 200 тисяч гривень за “юридичні послуги”. Здавалося б: попри явно кримінальне забарвлення подібні сюжети аж ніяк не можуть бути визнані резонансними в наш буремний час. Але ж в господарському суді м. Києва, чиє керівництво кинулося зачищати плями на залізничному мундирі, мабуть, дотримуються альтернативної точки зору. А тому – трішки докладніше про саму справу.

Власне, в тому, що оця, як її до біса, “Донуглепневматика”, є звичайнісінькою фіктивною фірмою, в редакції “України кримінальної” не сильно-то й сумніваються. Питання в іншому – куди дивилося керівництво “Інтертрансу”, державного, нагадаємо, підприємства, коли надавало в борг “метелику” послуги залізничного перевезення на вісім (!) мільйонів гривень? Будь-яка людина, що коли-небудь стикалася з “Укрзалізницею” знає, що залізничники не мають права перевозити вантажі приватної фірми без попередньої оплати. Це категорично заборонено відомчими документами. А тут мова – про мільйони. Якщо суддя О.Бачун стане запевняти, що таке сталося випадково і ніхто в “Інтертрансі” на тому не нагрів руки – вибачте, не повірю. Можливо, О.Бачун є винятково наївною та довірливою людиною, але автор цих рядків втратив залишки наївності багато років тому, коли вперше потрапив до арбітражного суду й попід дверима суддівського кабінету почув, скільки треба заплатити прислужникові Феміди за винесення потрібного рішення. До речі, не знаю як там у Києві (тут пан Бачун, певно, більш обізнаний) але в Донецьку таке задоволення коштує 10 % від суми позову. Отже, в редакції нашого видання зовсім не здивуються, якщо через деякий час виявиться, що ота клята “Донуглепневматика”, чи як там її, була зареєстрована не без участі посадових осіб “Інтертрансу”. Бо підстави для подібного припущення, прямо скажемо, є.

А далі було наступне. Оскільки до “Укрзалізниці” дійшли чутки, що в підлеглій організації невідомо для кого перевозяться вантажі без копійки оплати, довелося керівникові “Інтертрансу” Миколі Ковзелю робити здивовані очі – дідько, мовляв, поплутав, не угледів, мовляв, як спритні “фірмачі” облегшили державний гаманець на вісім мільйонів! І тому “Інтертранс” швиденько звернувся до арбітражного суду Донецької області з позовом до свого недобросовісного контрагента, вимагаючи стягнути заборгованість. Оскільки було очевидно, що відповідач у засідання не з”явиться і тому в позовній заяві можна писати все що завгодно, до позовної заяви було долучено ще й платіжне доручення на 200 тисяч гривень. “Платіжка” мала слугувати доказом того, що позивач, попри те, що відрядив до Донецька своїх штатних юристів, ще й заплатив скажену суму сторонній адвокатській компанії – начебто за юридичну допомогу.

Для тих, хто не зрозумів сутність оборудки, пояснюємо. Відповідно до Господарського процесуального кодексу (ГПК) України, судові витрати, які сторони несуть під час розгляду справи (сплата державного мита, оплата послуг перекладача, вартість призначеної судом експертизи тощо) по завершенні процесу лягають на сторону, яка справу програла. Після внесень змін до ГПК України у червні 2001 року до цього переліку були включені й витрати на оплату послуг адвокатів. Тобто позивач, наймаючи собі адвоката для представництва в господарському процесі, у випадку виграшу справи має право стягнути сплачені на це гроші з протилежної сторони. Якщо документ про сплату буде надано в судове засідання, то в резолютивній частині рішення суд має зробити відповідний запис.

У принципі, на цьому можна робити непоганий бізнес: у випадку явно виграшної справи позивач може записати в угоді з адвокатом будь-яку суму, вимагаючи в наступному стягнути її з відповідача. Але на практиці більше 5 – 6 тисяч грн. ніхто ніколи на послуги адвоката не витрачає, бо сенсу це не має – сторона, що програла справу, у такому разі подасть апеляційну скаргу і вища судова інстанція внесе корективи в рішення суду нижчого рівня, привівши суму судових видатків до розумного рівня – з цього приводу є навіть Роз”яснення ВГСУ. Одначе в процесі між “Інтертрансом” та “Донеуглепневматикою” втручання апеляційної чи касаційної інстанцій можна було не боятися, позаяк не було кому скаржитися. Фіктивність відповідача унеможливлювало будь-які апеляції. І тому перед процесом “Інтертранс” перегнав на рахунок довіреної адвокатської компанії 200 тисяч грн., записавши в позовній заяві вимогу стягнути ці гроші з “метелика”. Ясна річ, що реально “Інтертранс” ніколи не отримає з “Донуглепневматики” ані шеляга, але наявність судового рішення автоматично зняло б всі претензії до залізничників. Мовляв, суд все перевірив, суд встановив, що 200 тисяч державних грошей сплачені “Інтертрансом” обґрунтовано, суд постановив стягнути цю суму з “Донвуглепневматики”, а в тому, що фірми такої вже реально не існує вини “Інтертрансівського” начальства не має. І тому через три роки ті 200 тисяч можна буде спокійнісінько списати як безнадійну заборгованість. Ну, а що робити зі сплаченими “наліво” грошима, вчити ані залізничників, ані їхніх довірених юристів, ані суддів, які подібні справи розглядають, вочевидь, не треба.

Але після початку слухання в арбітражному суді Донецької області такий простий і очевидний план став швидко руйнуватися. Трапилася несподіванка – події ці відбувалися влітку 2001 року, у приснопам”ятні часи “малої судової реформи”, коли арбітражні суди одномоментно перетворилися на господарські. Суддя, що почав розгляд справи, був переведений на роботу до щойно створеного Донецького апеляційного господарського суду. З новим суддею, який прийняв справу до провадження, взаємини у позивача якось не склалися – замість того, щоби автоматично проштампувати рішення, затвердивши видатки “на послуги адвоката”, новий суддя з огляду на те, що відповідач у засідання не з”явився, зажадав докази того, що “Інтертарнс” дійсно надавав отій “Донуглепневматиці” транспортні послуги.

Власне, у тому, що вагони справно ганялися по всій країні та за кордон, сумнівів ні в кого не було. Але в “Інтертрансі”, можливо, знаючи, якого ґатунку є “замовник послуг”, навіть як слід не оформлювали заявки на перевезення від імені “Донеуглепневматики”, очевидно, сподіваючись, що й так зійде з рук. І тепер все це стало випливати. Тоді позивач почав справу всіляко затягувати. З”явилися клопотання про оголошення перерви в засіданні, оскільки потрібний час для надання додаткових документів. Потім виникло клопотання про передачу справи на розгляд не одному судді, а судовій колегії. Клопотання були задоволені, але неминуче наближався час проголошення рішення й не залишалося жодних надій на те, що судді затвердять у складі судових витрат оті самі 200 тисяч. А гроші вже були переказані й перша-ліпша перевірка фінансової дисципліни в “Інтертрансі” могла призвести до сумних наслідків. І тоді трапилася несподіванка – з Вищого Господарського суду в Донецьк надійшов лист з вказівкою припинити розгляд справи, а матеріали надіслати до господарського суду м. Києва. А в столиці справу прийняв до провадження суддя О.Бачун, який, не моргнувши оком, виніс довгоочікуване рішення. Але ж як цікаво описує на сторінках “Дзеркала тижня” ці події сам О.Бачун:

“Зазначена справа № 27/28 практично протягом року не знайшла свого вирішення в Господарському суді Донецької області, що послужило підставою відводу суду”.

Одне з двох: або суддя О.Бачун ніколи не читав Господарський процесуальний кодекс, або він вважає читачів свого опусу, як би це пом”якше висловитись… не дуже розумними людьми. Адже в статті 20 ГПК чітко записано, що є підставою для відводу суду. Спеціально для пана Бачуна цитуємо: “суддя не може брати участі в розгляді справи й підлягає відводу, якщо він є родичем осіб, які беруть участь в судовому процесі, або будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнівів у його неупередженості”. Порушення строку розгляду справи, якщо таке трапилося навіть не з ініціативи позивача, а з вини судді, підставою для відводу суду не є. Попри це:

“25.02.02 р. розпорядженням Вищого господарського суду України справу було передано на розгляд господарському суду міста Києва. В практиці правосуддя це не перший і, на жаль, не останній випадок”.

Якщо вже суддя О.Бачун він береться за перо, йому не зайвим було б пам”ятати, що питання про відвід суддів може вирішуватися Вищим господарським судом України тільки в одному випадку – якщо справу по першій інстанції розглядає голова місцевого господарського суду. В усіх інших випадках втручання ВГСУ в розгляд справи є незаконним. Через це наберемося нахабства порадити О.Бачуну уважніше ознайомитися з ГПК України. А якщо вже бути зовсім точним, то подібна поведінка керівництва Вищого Господарського суду України, яке задовольнило прохання “Інтертрансу” та передало справу до іншого суду, називається так: “дії на користь третіх осіб з використанням службового становища”. Або іншими словами – корупцією. Але на таку дрібничку, як дотримання законності під час відправлення судочинства, О.Бачун, вочевидь, уваги не звертає, тим більше маючи перед очима такий приклад, як брутальне порушення процесуальних норм з боку вищої судової інстанції. На жаль, подібне беззаконня дійсно є “не першим і не останнім” – тут ми з суддею Бачуном згодні.

Закон, точніше стаття 17 частина 4 Господарського процесуального кодексу України, дозволяє передавати справи з одного суду до іншого тільки в одному випадку, цитуємо: “якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого відноситься справа, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду”. Просимо пана Бачуна звернути увагу: по-перше, передача справи допускається лише в разі неможливості її розгляду саме в цьому суді через відсутність суддів, які правоздатні цю справу розглядати. І по-друге, у такому випадку Вищий господарський суд спочатку повинен справу витребувати, вивчити, переконатися, що дійсно умови процесуального закону дотримано, і тільки тоді надсилати справу до іншого суду. Оскільки жодних підстав для відводу донецьких суддів не було, то і справу у ВГСУ, ясна річ, ніхто не витребував і не вивчав. Просто до Донецького господарського суду надійшов лист за підписом заступника Голови ВГСУ Осетинського з вказівкою переслати справу до Києва. Тобто, не Вищий господарський суд витребував справу з Донецька та направив до столичного суду, а сам Донецький суд переслав, що автоматично робить те судове рішення, яке згодом виніс в справі О.Бачун, неправосудним – через незаконний склад суду. У такій ситуації єдиним процесуальним документом, який суддя Бачун мав право винести, могла бути тільки ухвала про самовідвід.

Ще й ще раз підкреслюємо: ми не тільки не виправдовуємо розтринькування державних грошей “Інтертрансом”, не тільки не захищаємо аферистів, причетних до діяльності отієї самої “Донуглепневматики” та інших подібних фірм, з якими так люблять “співпрацювати” державні структури, але й категорично стверджуємо, що мало місце як мінімум злочинна недбалість з боку транспортників. Але при всьому тому судові рішення, які виносяться іменем України, мають бути законними, а судді покликані не смішити читачів своїми літературними доробками, а неухильно дотримуватися вимог процесуального закону. А що ми читаємо в статті судді О.Бачуна? – Будь ласка:

“Я не обмежився тільки винесенням рішення по справі, але й виніс окрему ухвалу, яку скерував прокурору Донецької області. Річ у тім, що при слуханні справи безспірно встановлено: керівництво ТОВ «НВП «Донуглепневматика» незаконно використовувало експедиторський код позивача, не розраховувалося з ним та третіми особами по справі. Висновком судово-почеркознавчої експертизи встановлено ідентичність підписів посадових осіб відповідача на заявках на замовлення транспортно-експедиційних послуг. Таким чином суд дійшов висновку про наявність в діях керівництва ТОВ «НВП «Донуглепневматика» складу злочину, передбаченого ст. 191 КК України, — привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем”.

Можливо, заступник Голови господарського суду м. Києва цього не знає, але у випадку виявлення під час розгляду господарського спору порушень законності з боку працівників підприємств і організацій, що містять ознаки злочину, суд виносить зовсім не окрему ухвалу. Суд виносить спеціальний процесуальний документ, який називається “повідомлення господарського суду”, що передбачено статтею 90 частиною 4 ГПК України. Окрема ухвала виноситься в іншому випадку – коли виявляються недоліки в діяльності юридичних осіб. До того ж, автор рецензованої статті ані словом не згадує про те, чи направив він повідомлення в прокуратуру щодо дій керівництва “Інтертрансу”, яке вчинило як мінімум службову недбалість. А ця недбалість у свою чергу спричинила тяжкі наслідки (стаття 367 частина 2 Кримінального кодексу України). Треба думати, що такого повідомлення Бочуном направлено не було. Тим більше, що:

“Зазначене рішення було залишене в силі вищими судовими інстанціями України”.

Природньо, що було залишено. Оскільки ні в яких вищих судових інстанціях воно не розглядалося, бо ніхто те рішення не оскаржував. А хто буде апеляцію подавати: керівництво “Інтертрансу”, яке більш ніж задоволено судовим рішенням, яке дозволило списати сплачені “наліво” 200 тисяч? Чи сам суддя О.Бачун? Взагалі-то, протестувати проти подібних “юридичних послуг” повинна була б прокуратура м. Києва. Але в пана Присяжнюка, столичного прокурора, до таких речей руки не доходять – він здебільшого переймається то виїмкою газет, що паплюжать Арбітра Нації, то утриманням на нарах адвокатів, які захищають від прокуратури Лесю Гонгадзе.

”Необґрунтованими є також висновки щодо незаконного стягнення сум за участь адвокатів в судових засіданнях. На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України державне мито, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, покладаються на відповідача. В зазначеному рішенні мною стягнуто на користь позивача 2000000 грн. судових витрат з урахуванням складності справи, її об”єму, витрат на відрядження, десятки судових засідань та інше”.

Он як… Виявляється, сплата стороннім адвокатам таких безтямних грошей з рахунку державного підприємства, яке до того ж має власну юридичну службу, є цілком прийнятною практикою. Ти ба! А чому у такому випадку суддя О.Бачун у своєму рішенні , перелічуючи учасників справи, не навів прізвища тих легендарних адвокатів, що обстоювали в суді честь “Інтертрансу”? Прізвища співробітників юруправління цієї поважної організації є, прізвища представників третіх осіб – також, прокурор, який у справі брав участь, і той указаний, а адвокатів ніяких немає. Може тому, що їх і в засіданні не було? Не пригадуєте, пане Бачун? Тоді до якого дідька тут “витрати на відрядження, десятки судових засідань та інше”, якщо в суді позов підтримували штатні юристи “Інтертрансу”, яким за це зарплатня нараховується, також держаним коштом, між іншим? Закликаю в свідків всю Спілку адвокатів: чи хто-небудь чув, аби сплачувалися такі грубі гроші за правові консультації та ще й за умов, коли навіть не потрібно ходити в суд? До речі, у статті суддя помилково замість 200 тисяч вказав суму в 2 мільйони. Будемо сподіватися, що один нуль він приписав з притаманної йому неуважності… Хоча, не виключено, що невдовзі за сприяння таких суддів з державного гаманця в кишені приватних адвокатів гроші потечуть дійсно мільйонами, а не жалюгідними сотнями тисяч.

Важко сказати, що саме спонукало суддю взятися за перо в ситуації, коли йому, наслідуючи пораду з відомої реклами, краще було б мовчки щось собі жувати, бо занадто очевидно й неприкрито йшов за його участю “дєрєбан” державних грошей. Ні, ми зовсім не стверджуємо, що та участь була цілком свідомою і що суддя отримав свою частку: по-перше, достеменно цього не знаємо (хоча чутки про подальшу долю тих двохсот тисяч ходять різні); а по друге, для складання протоколу про корупційне діяння з боку судді О.Бачуна та його начальства з Вищого Господарського суду України це й не потрібно. Бо Закон України “Про боротьбу з корупцією” стверджує, що корупційним діянням визнається будь-яке сприяння представником держави інтересам третіх осіб незалежно від того, чи було це сприяння оплачено, чи держслужбовець допомагав комусь виключно на альтруїстичних засадах, з любові до мистецтва, так би мовити. А суддя О.Бачун до мистецтва явно не байдужий – от вже доклав руку до красного письменства. Пану Бачуну ще б повчити закони та навчитися їх застосовувати – ціни б йому не було. А так, кажуть, є.

Володимир БОЙКО, “УК”

ТЕКСТ РІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ М.КИЄВА