Бардак на киевских дорогах. Праздник всех выродков!

Які слова вириваються у вас, коли ви переходите дорогу в належному місці на зелений сигнал світлофора, а якийсь ммм… лихач мчить на червоне світло, і лише дивом ви встигаєте відскочити убік? Найм’якше, що полетить йому навздогін – це слово «виродок». Яке навіть у найінтелігентнішої людини супроводжуватиметься невтішними відгуками про матір цього автомобіліста, його найближчих родичів і сексуальних стосунках з ним, які треба б зробити інспектору ДАІ за допомогою інспекторського смугастого жезла. До речі, парадокс – саме інспектора дуже часто немає на місці отакої події. І мода їздити на червоне світло поширюється зі швидкістю, яку любителі швидкої їзди демонструють в Києві останні три роки.

А вже проїздити тротуаром або виїжджати на стрічну смугу – так це взагалі стало нормою.

Мабуть, я чогось не розумію в цьому житті, бо щоразу, спостерігаючи затори в Києві, нецензурно лаюся і переживаю, ніби всі ці пробки закупорили мені вени, легені і я не можу нормально дихати. Хоча, справді – не можу. У мене вікна квартири виходять на проїжджу частину – дякувати будівельникам – і коли на вулиці черговий затор, то вікна відкривати неможливо.

В середу ввечері, як завжди, я добирався з роботи додому на метро. З пересадкою. Там заторів не буває, а те, що в час пік, який триває години три, на переході із станції «Золоті ворота» на станцію «Театральна» завжди скоплюється величезний натовп – це так, дрібниці. Замість того, щоб тягнутися годину вулицею Жилянською, хоча від Палацу спорту до мого будинку хвилин 15 їхати найповільнішим тролейбусом, я за півгодини за допомогою метро потрапляю додому.

Але, мабуть, перефразовуючи Михайла Жванецького, саме в середу вечером 23 квітня всі недоумки міста Києва зібралися в районі Центрального залізничного вокзалу і вулиці ім. Урицького, аби показати, як їх багато. Ще на виході з метро я запідозрив недобре – аж надто довгими були черги на маршрутки. А оскільки було холодно, бридко і мжичив гидкий дощик, який мав тенденцію перерости в невеличку зливу, то я одразу вирішив пройти через перехід на ту саму вулицю імені Урицького, аби там без проблем вскочити в якийсь автобус-тролейбус.

Але ж я не знав про те, що недоумки вже зібралися всі разом у кількості близько двохсот-трьохсот осіб і автомобільними гудками сповіщають про те, що сьогодні – їхній день.

Вже підходячи до переходу, я зрозумів, чому так багато людей на зупинках. Закон такий – якщо багато людей стоїть на зупинці, значить, десь неподалеку багато машин. Які теж чогось чекають. Мабуть, доблесних інспекторів ДАІ, які в таких випадках зобов’язані блискавкою кинутися до місця затору і помахом чарівного жезла його розвести.

Ага, «щас»!

Затор починався просто від вокзалу, але ніяких передвісників наближення вартових порядку не було.

Зате був повний бардак.

Рухомий цікавістю і дощем, що посилювався, я майже побіг до найближчої зупинки. Вийшовши на фінішну пряму у вигляді вулиці ім. Урицького, я очманів – вона була геть уся забита транспортом. Картина нагадувала щось середнє між Дорогою життя часів блокади Ленінграда (ветерани мене зрозуміють) і чергою на «растаможку» на польському кордоні під час страйку польських митників.

Але найцікавіше було попереду.

Причиною такого затору була… ні, не аварія, не терористичний акт, не пришестя марсіан… Причиною було всього лише банальне порушення правил дорожнього руху. Втім, те, що для нормальної людини порушення, для виродка на колесах – норма. Оскільки рух по Урицького у бік вулиці Льва Толстого теж було застопорено – мабуть, назустріч теж рухалися ненормальні водії, яким до дідька світлофор і якісь там ПДР, то одному водію таксі заманулося виїхати на стрічну смугу. І там застигнути, немов пам’ятнику власному нахабству. Слідом за ним ще кілька таких самих виродків кинулися на стрічну, радісно зареготівши і брикнувши могутнім крупом своїх «Судзукі» і «Лендроверів». А перпендикулярно не захотіли поступатися дорогою ще кілька ідіотів на таких самих «крутих» іномарках.

В результаті на перехресті біля кінотеатру Батерфляй-Ультрамарин застиг тролейбус №3 і автобус №69, які зважаючи на свої габарити не змогли якось вивернути і проїхати по маршруту. Всього кілька автомобільних ривків упоперек правил і не дивлячись на світлофор зробили свою справу – дорога була міцно заблокована. Втім, може, готувався теракт – замахи на нашого мера і кілери грамотно влаштували засідку? Але постоявши хвилин десять і подивувавшись на людську тупуватість, Леоніда Черновецького я так і не побачив.

А шкода – я б йому теж сказав пару слів, з характеристикою тих стосунків, які я б хотів мати з мером в тій формі, якої він заслуговує за таке нехлюйство.

Найцікавіше – працівників ДАІ не було й близько. Якийсь ентузіаст, з парасолькою в одній руці іншою рукою посилено жестикулював, пропускаючи одні автомобілі, і зупиняючи інші, щоб хоч якось розвести недоумків за їхніми маршрутами. Але недоумки явно не хотіли роз’їжджатися, їм подобалося бути разом. Як то кажуть, «ніхто не хотів поступатися». Мабуть, більшість водіїв зовсім недавно пересіли на сучасні транспортні засоби з мулів і віслюків, биків і коней, а, скоріш за все, певна спорідненість з вищезгаданими тваринами не дозволяла їм поступатися один одному дорогою, коли вже вони загнали себе в таку ситуацію, яку в народі називають невтішним словом «дупа».

Загалом, довелося йти додому пішки – добре, що 15 хвилин швидкої ходи навіть були корисним променадом, хоч і під дощем. А от тим, хто чекав транспорту і кому треба було їхати до іншого кінця міста – тим було непереливки. Люди мерзли, ремствували, але терпляче чекали, коли недоумки стомляться один від одного і стануть їздити за правилами.

Проте цього моменту я так і не побачив.

Дивно, чи не так? Безвладдя, всі ці політичні «розборки» і абсолютна нівеляція всіх законів породили повну безкарність на наших дорогах в першу чергу. Причому, справа зовсім не в тому, що ДАІшникам нібито заборонено права вилучати або штрафувати на місці. Дурниці! Просто надто багато у нас розвелося «крутих» водіїв зі спеціальними номерами, знайомими «ментами», а то і просто зі зухвалими мордами і купленими судами. Але справа не в простому сержанті, якому потім за затримання такого ось «крутого» дасть прочуханку його ж начальник, якому стукне по голові якийсь міліційний полковник або навіть народний депутат. Сержанти вже звикли бути крайніми, тому і не квапляться проявляти завзяття – мокнути під дощем, махаючи паличкою і розгоняючи затори, виписувати штрафи і відбирати права – собі дорожче.

Але, може, треба щось поміняти? Не розгонити повністю всю українську Державтоінспекцію, як це двічі робив наш президент, а просто спробувати виконувати закони? І в першу чергу, не втручатися туди, куди не просять і куди не належить. А то так невдовзі Ющенко приїздитиме до якогось ЖЕКу і особисто зніматиме двірника тітку Клаву за те, що вона неякісно підмітає двір.

А ось нашому міністру МВС Юрію Луценку слід перестати займатися політичними іграми, які він бездарно програє, а навести лад в своєму департаменті. Нехай примусить головного українського ДАІшника Сергія Коломійця розтрусити жирок і поїздити Києвом в простій машині, без мигалок і прибамбасів. А то ще краще – узяти жезл і постояти на перехресті вул. Велика Васильківська – пл. Льва Толстого, помахати паличкою, постояти годинки зо дві на посту. І всіх міліційних генералів і полковників, талії яких ширші за плечі, а за щоками не видно вух – нехай Юрій Віталійович виставить хоча б разок на всіх перехрестях Києва – хай своїми носами вдихають «оперативну обстановку». Може, тоді беззаконня на наших дорогах менше стане?

А то ж бо на сержантів та на прапорщиків вже ніхто не реагує, а світлофори перетворилися на якусь світломузику.

І найголовніше – якщо в Україні треба наводити лад, то на мою думку, це треба зробити на прикладі простих Правил дорожнього руху. Почати з ПДР, потім перейти до кримінального кодексу, потім – адміністративні справи, суди перетрусити один раз і назавжди. Тому що дуже в нас багато недоторканих розвелося.

А спікеру ж показали тільки палець. Шкода, я б йому показав те, що цей палець означає. І не тільки йому. Шкода, мені на роботу і з роботи треба добиратися максимально швидко.

Завтра поїду купувати собі велосипеда.

А то ж день дурнів плавно переходить в «день звільнення Києва».

На жаль, не від дурнів і виродків.

Нікіта Шмельов, Ольга Троян. INTV

You may also like...