«Я лежала в камері, помирала, а мені ніхто не допомагав»

Державна пенітенціарна служба України: тюремщики кийками побили онкохвору засуджену

Онкохвору засуджену Анну Солопову під час переведення з Дніпровської установи виконання покарань №4 до Кам’янської виправної колонії №34 кийками побили співробітники УВП, а потім заштовхнули до автозаку. Таку інформацію оприлюднив адвокат Геннадій Токарєв на початку жовтня. Попри те, що посадовці спростовували побиття засудженої, вже за місяць у Державному бюро розслідувань зареєстрували кримінальне провадження й визнали Анну потерпілою. Однак, як виявилося, співробітники, які фігурують у справі, продовжують працювати у Дніпровській УВП.

Журналістка видання  LB.ua Анастасія Іванців поговорила з Анною Солоповою і дізналися, що відбулося з нею під час етапування до колонії.

«В УВП мені казали, що до 2019 року я не доживу»

Стіни Кам’янської виправної колонії №34 обдувають осінні вітри. Небо затягнуте сірою паволокою. Співробітниця, що супроводжує журналістів у колонії, кутається у зелену форменну куртку. Вона заводить нас через КПП до середини.

Анна Солопова вже чекає у кімнаті для побачень. Приміщення більше нагадує кухню — стіни викладені монохромними кахлями, під вікном розташований м’який куточок. Тиша стоїть така, що чути, як гучно цокає годинник, що висить над столом.

Фото: Макс Требухов

Анна мружиться від сонця, але навіть так видно, що в неї великі світлі очі. З-під хустки на голові видніється короткий чуб. До грудей пришпилений бейджик з іменем та трохи застарілою фотографією. Колись у Анни було довге волосся, але корективи вніс діагноз.

— У мене лімфома Годжкіна, рак другої стадії, — починає свою історію Анна, її голос хрипкий. — З липня я в ремісії, але в тюрмі вона триває нестабільно. Нещодавно підхопила бронхіт, ще доліковуюсь.

Правоохоронці затримали Анну у липні 2017 року за грабіж. На той час їй було 19 років, попередніх судимостей не мала. Провину вона визнала повністю, а тому, за її словами, прокурор обіцяв умовний термін, однак за декілька днів до вироку передумав. 21 лютого 2018 років Анні присудили чотири роки позбавлення волі. Пізніше її адвокатка казала, що для важкохворої дівчини це досить суворе покарання.

Від народження Анна має ВІЛ-позитивний статус і мусить неперервно приймати антиретровірусну терапію, гарантовану державою. Однак перші місяці в УВП дівчина лікування не отримувала — пігулки почали видавати лише після скарг засудженої. У вересні 2017 з’явилися перші симптоми раку: на шиї набрякали лімфовузли, була підвищена температура та нудота. Анні діагностували «туберкульоз лімфовузлів» і довгий час лікували саме від цієї хвороби.

— Я лежала в камері, помирала, а мені ніхто не допомагав. Я згадувала свого друга, Зазу, який помер від раку у 25 років, зовсім молодим, бо його вчасно не лікували, і думала, що зі мною може бути так само, — пригадує Анна.

— Лише одна лікарка медчастини УВП справді переймалася моїм здоров’ям. Вона допомогла потрапити на огляд в онкодиспансер на Космічній (Дніпровський клінічний онкологічний диспансер — авт.). Там встановили правильний діагноз, онколог підтримав, сказав, що 95% людей з таким діагнозом доживають до старості. Це було у березні 2018 року.

Фото: Макс Требухов

Однак курс лікування, попри важкий діагноз, так і не розпочали. Спершу в УВП заявляли, що не мають транспорту, аби возити Анну до онкодиспансеру, її не переводили до медчастини. Потім виявилося, що з чотирьох необхідних препаратів Анні доступний тільки один. Після місяця марних переговорів з адміністрацією установи, адвокат Харківської правозахисної групи Геннадій Токарєв звернувся до Європейського суду з прав людини, який зобов’язав Уряд України терміново забезпечити Анну медичною допомогою відповідно до встановленого діагнозу за призначеною схемою лікування. Хіміотерапію поновили, але не у повному обсязі, а потім знову припинили лікування. Суд у ЄСПЛ тривав.

— Я пам’ятаю, як в УВП мені казали, що до 2019 року з таким діагнозом я не доживу, — говорить Анна. — У мене болів шлунок, печінка, я не могла їсти, харчування спеціального, звісно, не було, вітамінів теж, таблетки для апетиту ніхто не давав. Одного разу я прокинулася в камері і зрозуміла, що не відчуваю ніг, спочатку злякалась, а потім зрозуміла, що це побічний ефект такий від терапії. Почало шматками випадати волосся, я не могла змиритися, що не матиму брів, вій. Потім самостійно поголила голову. Досі соромлюся, ходжу в хустці. Про свій психічний стан я навіть думати не хочу. Психологи, які до мене приходили тільки запитували, чому я так агресивно ставлюся до адміністрації УВП, чому скаржуся. А як не скаржитися? Це моє здоров’я і моє життя.

Спецконтингент

У червні 2019 року ЄСПЛ визнав ненадання медичної допомоги Анні катуванням. Суд постановив, що Україна винна в порушенні статті 3 Конвенції про захист прав людини і зобов’язав виплатити засудженій 7500 євро компенсації за моральну шкоду. 16 липня Анна пройшла 15-й за рахунком курс променевої терапії, онколог підтвердив, що у Анни ремісія, яка потребує регулярного спостереження в лікаря.

— Після рішення ЄСПЛ люди з адміністрації УВП стали шукати підхід до мене, менше чіпали, — пригадує Анна. — Були й такі, які одразу нормально ставилися до ув’язнених, тому тут нічого не змінилося особливо, якби колись їх зустріла на волі, то навіть подякувала б. Але я згадую, скільки в УВП мені причинили болю і стає важко думати про хороше.

Наприкінці серпня адміністрація УВП повідомила Анні, що її мають перевестидо Кам’янської виправної колонії №34. Вона відмовилася і пояснила, що має бути присутньою ще на кілької судових засіданнях, що мусить відвідувати онколога у Дніпрі. За словами Анни вона написала заяву на ім’я начальника УВП, що не може переїжджати до колонії за станом здоров’я. Співробітники УВП попросили також зв’язатися з адвокатом, аби отримати довідку про необхідність з’являтися на судові засідання у Дніпрі.

Кам’янська виправна колонії №34

Фото: 102.dp.ua / Кам’янська виправна колонії №34

— Після цього мене запросили у СНІД-частину, — розповідає Анна. — Але спершу відвели до камери, я взяла документи і вже на вулиці мене зустріли співробітники УВП. Вони застосовували фізичну силу, наручники, палиці. Скрутили мене і штовхнули до машини, на якій етапують до колонії. Я просила, щоб викликали начальника УВП, але ніхто не прийшов. Вони зібрали особисті речі в камері, без моєї присутності і принесли у машину. Я чула як вони сміялися, казали, що я це заслужила, що тут, у колонії, мене зустрінуть «як треба». Я знала, що в УВП було жахливе ставлення до чоловіків, я бачила, як їх там б’ють, але жінок раніше це обходило.

— Тут (у колонії — авт.) вам надали допомогу? — запитую.

— Після інциденту я була у шоці. Повідомила колонію, коли минула вже доба, бо помітила синці лиш у камері, під час приготувань до сну. Так, тіло боліло, але синці і крововиливи на руках і ногах я побачила вже потім. Тому одразу ми їх не зафіксували. Протягом місяця про побиття взагалі знала лише моя тітка — моя мама померла, коли мені було п’ять років, тітка єдина родичка. Вона просила сфотографувати синці, повідомити адвоката, щось зробити. Тоді я попередила адміністрацію колонії, що буду скаржитися. Ніхто не мав нічого проти.

Медицина у Кам'янській колонії

Фото: Макс Требухов / Медицина у Кам’янській колонії

Адвокат Анни повідомив про побиття засудженої 3-го жовтня. За його словами, співробітники Дніпровської УВП побили ув’язнену аби помститися за скарги до ЄСПЛ. Він написав, що у медичній частині колонії в Кам’янському зафіксували тілесні ушкодження засудженої та склали відповідний рапорт за фактом їх виявлення. У Південно-Східному міжрегіональному управлінні виконання покарань цю інформацію заперечили. «Претензій на конвоювання представникам адміністрації Державної установи Кам’янська виправна колонія №34 засуджена Солопова не виказувала», — йдеться у відповіді на запит видання «Слідство.Інфо».

Окрім цього адвокат зазначив, що протягом вересня співробітники медичної частини Дніпровської УВП не передили картку Анни до колонії. Тому про стан здоров’я та попередні діагнози дівчини медикам відомо лише з її слів.

— Медкарти зі мною не було, — підтверджує Анна. — Її віддали лише після дзвінка адвоката в УВП. Я запитувала, чому так, але ніхто не знав. Я мала з собою певний запас ліків, тому антиретровірусну терапію не переривала, зараз отримую її щодня о 8:30 у медчастині. Але зрозумійте, після онкології у мене майже немає імунітету. Я вже довгий час лікуюся від бронхіту, температуру анальгіном чи парацетамолом збивати не можна. У таких місцях у медчастинах мало чим можуть зарадити. Тут у колонії хоча б ставлення людське, а на СІЗО для них ми всі — зеки, — Анна видихає і чеканить кожну літеру наступного слова. — Спецконтингент.

Кам'янська колонія

Фото: Макс Требухов / Кам’янська колонія

Не зарікатися

Наприкінці жовтня цього року Державне бюро розслідувань повідомило про відкриття кримінального провадження за фактом можливого катування ув’язненої працівниками держустанови «Дніпропетровська установа виконання покарань №4». Підставою стала заява представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Імені в ДБР не назвали, однак очевидно, що мова йдеться про Анну Солопову. Це також підтверджує засуджена:

— До мене приїжджала слідча у справі, розпитувала,як усе відбулося, записувала на відеокамеру. Уточнювала, чого я хочу після закінчення слідства. Я відповіла, що хочу, аби проти кожного причетного до мого побиття було відкрите кримінальне провадження. Щоб зрозуміли — життя така штука, що будь-хто може опинитися на моєму місці. Я пам’ятаю, як вони повторювали, що їм нічого не буде за моє побиття. Хай не зарікаються.

У відповідь на запит LB.ua у ДБР відповіли, що Анну Солопову визнанано потерпілою у кримінальному провадженні. Протягом часу з моменту його відкриття слідчі допитали адміністрацію та співробітників колонії, співкамерників засудженої. Також були вилучені документи для аналізу в рамках досудового розслідування. Чи спілкувалися слідчі з працівниками Дніпровської УВП №4 — невідомо.

Водночас, на запит LB.ua у Південно-Східному міжрегіональному управлінні з питань виконання покарань та пробації Мін’юсту відповіли, що не отримували від ДБР інформації про відкриття кримінального провадження стосовно співробітників Дніпровської УВП. Таким чином жодній особі не повідомили про підозру у цій справі. Це означає, що працівники, які ймовірно були причетні до побиття засудженої продовжують працювати в закладі.

— До кінця терміну мені лишився рік, — подумки рахує Анна. — Незабаром мене мають знову переводити в УВП, оскільки ще є незакриті провадження проти мене. Я на 90% впевнена, що знову побачу там людей, які побили мене.

— Вам не страшно повертатися туди?

— У мене є адвокат, який допоможе. Вони не посміють зачепити мене, побояться втратити роботу. Мені було страшно, коли мене побили. А тепер я їх не боюся.

Фото: Макс Требухов

Читайте также: