Як ґвалтували українську Феміду через «великий обмін»

Як ґвалтували українську Феміду через "великий обмін"

Українські суди напередодні обміну полоненими демонстрували небачену гуманність. Після великого обміну полоненими за так званою формулою «всіх на всіх» минув тиждень.

Як пише «Главком», наприкінці минулого року Україна видала Росії 127 осіб, натомість отримала 76 бранців. Неабияку увагу та обурення у частини суспільства викликав факт передачі бойовикам п’ятьох колишніх беркутівців, обвинувачених у розстрілах на Майдані. Для їхнього «визволення» генпрокурору Руслану Рябошапці довелося у турборежимі міняти групу прокурорів, котрі раніше представляли обвинувачення на судах. За пів доби до обміну підсудні «беркутівці» Олег Янішевський, Павло Аброськін, Сергій Зінченко, Олександр Маринченко та Сергій Тамтура були вже на волі під особистим зобов’язанням.

У рамках обміну троє з них (Аброськін, Зінченко та Янішевський) відправилися до «ДНР», двоє (Маринченко та Тамтура) — в «ЛНР». Додамо, що всі ексберкутівці обвинувачуються у вбивстві 48 і пораненні 80 людей на Майдані.

Тепер почали спливати нові деталі процесу, які передували цьому обміну. Завдяки судовому реєстру «Главком» дізнався, ким ще пожертвувала Україна і в який спосіб злочинців, що працювали на Росію, звільняли з-під варти.

Серед тих, кого випустила Україна: цивільна дружина колишнього охоронця Березовського Дар’я Мастікашева та її спільник Олександр Каратай; колишній електромонтер Луганської теплоелектростанції Дмитро Вішнікін; раніше судимий уродженець Луганська Денис Петров; нападник на луганський прикордонний загін Валерій Єфіменко і громадянин Росії, який воював за «ЛНР» Шаміль Мулієв. Розгляд кримінальних справ щодо цих осіб практично не рухався, але за кілька днів до самого обміну прокуратура і суди настільки пришвидшилися, що це не може не привертати увагу.

Вербували «атовців»

Викриття і затримання українськими спецслужбами Дар’ї Мастікашевої і Олександра Каратая стало наочним доказом того, як російська ФСБ втілює план з дискредитації не лише учасників АТО, а й самої України. За даними досудового розслідування, у 2017 році керівник федерального інформаційного центру «Аналітика і безпека» (Москва) Руслан Мільченко і його колега Сергій Соколов (раніше очолював службу безпеки відомого російського бізнесмена Бориса Березовського) отримали від ФСБ завдання підібрати з числа колишніх учасників АТО кандидатів нібито для заробітків у Росії.

Для цього завдання росіяни залучили посередниками двох українців Дар’ю Мастікашеву, котра була цивільною дружиною Соколова і мала посвідку на проживання в Росії, та непрацюючого Олександра Каратая. Вони підшукали трьох учасників АТО з Дніпропетровщини і запропонували привабливі умови праці у Росії. Зокрема, обіцялося створити бригаду будівельників з України для роботи на об’єктах інфраструктури Москви, Тольятті та Курська.

Оперативники з’ясували, що перед виїздом до Росії «атовцям» видали валізи, в які супроводжуючі помістили їхній особистий одяг та «необхідні» робочі інструменти. Перебуваючи у Москві, вони виявили у валізах подвійне дно, де було приховане військове спорядження. У папці, яку перевозив один з чоловіків, були також знайдені інструкції від російських кураторів, згідно з якими, замовники імітували необхідні розмови з українськими «замовниками терактів».

Дар’я Мастікашева дає інтерв'ю російським ЗМІ після обміну

Дар’я Мастікашева дає інтерв’ю російським ЗМІ після обміну

«У такий спосіб російські спецслужби фіксували перебування колишніх бійців АТО на інфраструктурних об’єктах та псевдозвітування на українські номери. Надалі це було б використано як докази підготовки та здійснення терактів у Москві українською владою», — заявив на брифінгу тодішні голова СБУ Василь Грицак.

Розгляд справи Мастікашевої і Каратая за ст. 28 ч.2, 111 ч.1, 263 ч.1 КК України («Державна зрада», «Незаконне поводження зі зброєю») у січні 2018 року дістався Заводському районному суду Дніпродзержинська. Далі вона, як колобок, «кочувала» до Дніпровського районного суду, Бабушкінського районного суду і зупинилася на Красногвардійському районному суді Дніпродзержинська. За цей час суди перших інстанцій за клопотанням адвокатів кілька разів повертали обвинувальний акт прокуратурі. Натомість апеляція скасовувала ці рішення.

Крім цього, захисник Мастікашевої Валентин Рибін, щонайменше, тричі заявляв відводи колегії суддів Дніпровського і Красногвардійського райсудів, які не задовольнялися. Більше того 11 грудня 2019 року Красногвардійський районний суд показав своєрідну «жовту картку» адвокату Рибіну: протягом чотирьох місяців він не приходив на судові засідання, надаючи заяви про відкладення. «Така позиція адвоката може свідчити про зловживання своїми процесуальними правами, в зв’язку з чим колегія суддів вважає за необхідне довести зазначені факти до відома Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Києва», — зазначено у судовій ухвалі.

Як бачимо, такий стан речей аж ніяк не грав на руку підсудним Мастікашевій і Каратаю, котрі з середини серпня 2017 року продовжували перебувати під вартою. Рятувальним колом для них виявився доленосний збіг обставин, пов’язаний з великим обміном полонених, про який попередньо домовилися президенти України і Росії Володимир Зеленський і Володимир Путін. За два дні до обміну, 27 грудня непоступлива Феміда написала вирок на основі письмої угоди про визнання винуватості, які підписали  прокурор Дніпропетровської області Гула, обвинувачені Мастікашева і Каратай за участю адвоката Рибіна. Сторони узгодили покарання за ст. 28 ч.2, 111 ч.1 КК України, із застосуванням ст. 6970 КК України у вигляді двох років чотирьох місяців позбавлення волі, без конфіскації майна.

Суд затвердив цю угоду, відпустивши обвинувачених з-під варти в залі суду, оскільки ті відбули призначений термін покарання. Після звільнення Дар’я Мастікашева висловила подяку омбудсмену «ДНР» Морозовій, назвала кримінальну справу сфабрикованою і пообіцяла покарати винних через Європейський суд з прав людини, куди планує звернутися. 

«Дослужився» до командира взводу «ЛНР» і … втік

За п’ять днів до обміну полоненими Галицький районний суд Львова виніс вирок уродженцю Щастя Луганської області Дмитру Вішнікіну за ч. 1 ст. 258-3 Кримінального кодексу України («Створення терористичної організації»), призначивши покарання у вигляді восьми років в’язниці. За матеріалами справи у листопаді 2015 року Вішнікін вступив до лав другої окремої гвардійської мотострілецької бригади ім.

Ворошилова другого армійського корпусу «Народної міліції «ЛНР» на посаду санітара з евакуації поранених. У січні 2016 року його було призначено інженером-сапером. У березні того ж року Вішнікін «дослужився» до посади командира «третього відділення розвідувального взводу другого армійського корпусу «Народної міліції «ЛНР». Однак потім самовільно залишив незаконне збройне формування.

Дмитро Вішнікін. Фото з сайту «Миротворець»

Дмитро Вішнікін. Фото з сайту «Миротворець»

У суді обвинувачений частково визнав вину. Пояснив, що до жовтня 2015 року працював електромонтером на Луганській теплоелектростанції у місті Щастя. Коли почалися бойові дії, частину працівників теплоелектростанції відправили у безоплатну відпустку.

Вішнікін почав шукати нову роботу і довідався, що на підприємстві «Луганські електричні мережі», яке знаходиться на непідконтрольній території України, є вакансії. За його словами, обов`язковою умовою працевлаштування на підприємство була перевірка так званою «МГБ «ЛНР» на причетність до українських спецслужб.

Також він дізнався, що однією з умов швидшого проходження перевірки так званою «МГБ «ЛНР» і подальшого працевлаштування є проходження курсу молодого бійця протягом одного місяця у «Народній міліції» «ЛНР». Тому погодився і вступив до другої окремої гвардійської мотострілецької бригади ім. Ворошилова  другого армійського корпусу «Народної міліції «ЛНР». Наголосив, що зробив це у зв`язку із важким матеріальним становищем, при цьому не мав жодних ідеологічних мотивів.

За час перебування у лавах вказаного незаконного збройного формування був забезпечений військовою формою, зброєю, боєприпасами, отримував заробітну платню. Безпосередньої участі у збройних зіткненнях із військовими Збройних Сил України не брав, їздив на полігон на навчання та виконував штабну роботу.

Натомість суд вважав, що винуватість Дмитра Вішнікіна у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст.258-3 КК України підтверджується дослідженими та перевіреними доказами. А виправлення обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства.

При цьому, у суді прокурор заявив клопотання про зміну запобіжного заходу на особисте зобов’язання у зв`язку з винятковою обставиною — обміном обвинуваченого на осіб військових формувань України та цивільних заручників, котрі перебувають у полоні терористичних організацій «ЛНР» та «ДНР».

Що цікаво: суд погодився з позицією прокурора і досить красномовно підкреслив це у вироку: «Запобіжний захід залишити тримання під вартою до 28.12.2019 року включно, з 29.12.2019 року змінити запобіжний захід до набрання вироком законної сили із тримання під вартою на особисте зобов`язання та звільнити обвинуваченого з-під варти… Надати дозвіл працівникам Управління Служби безпеки України у Львівській області на етапування  Дмитра Вішнікіна до місця здійснення обміну на військово полонених збройних формувань України та цивільних заручників».

Найманці вийшли за «програмою обміну»

24 грудня Рубіжанський міський суд Луганської області дозволив відпустити двох українців, котрі працювали на незаконні збройні формування «ЛНР». Так, раніше судимий за крадіжку і незаконне зберігання наркотиків Денис Петров протягом 2017 року телефоном «зливав» дані про переміщення і дислокацію підрозділів Збройних сил України бойовику «другої окремої гвардійської мотострілецької бригади імені Ворошилова». У суді Петров изнав свою вину. Також погодився на укладання угоди про визнання винуватості, згідно з якою йому має бути призначено п’яти років позбавлення волі.

Автобус з бранцями ОРДО. Фото пресслужби президента України

Автобус з бранцями ОРДО. Фото пресслужби президента України

Цікава деталь: однією з обставин, яку врахували при укладанні цієї угоди, було забезпечення виконання домовленостей між Україною та Росією щодо проведення до закінчення 2019 року обміну полонених військових формувань України та цивільних заручників, а також затриманих членів незаконних збройних формувань терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» та осіб, які сприяли їх незаконній діяльності.

Петров також потрапив до списків на обмін і тому суд звільнив його з-під варти і доручив працівникам Головного управління СБУ в Донецькій та Луганській областях етапувати обвинуваченого до місця здійснення обміну.

Інший обвинувачений Валерій Єфіменко, більш відомий тим, що писав листа Путіну з проханням надати воєнну допомогу народу Донбасу, у 2014 році брав активну участь в охороні захоплених сепаратистами будівель управління СБУ в Луганській області, Сєвєродонецького міського військового комісаріату і в захопленні луганського прикордонного загону на боці незаконного збройного формування «Лєший».

Валерій Єфіменко. Фото з сайту «Миротворець»

Валерій Єфіменко. Фото з сайту «Миротворець»

Зрештою, Єфіменко, як і Петров, уклав угоду про визнання винуватості. Згідно з нею, за скоєння злочинів за ч. 3 ст. 28, ч. 5 ст. 260, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437 КК України («Створення не передбачених законом воєнізованих формувань», «Ведення агресивної війни») йому присудили позбавлення волі терміном на два роки 10 місяців. Більшу частину покарання суд зарахував за «законом Савченко» і відпустив на обмін.

… За іронією долі, у день обміну полонених низка громадських організацій, серед яких Transparency International Ukraine, «Центр протидії корупції», «Автомайдан», Фундація Dejure, засудили бажання української влади провести обмін у такий спосіб (тут також маються на увазі, передані «бойовикам» ексберкутівці, котрі і підозрюються у розстрілах на Майдані і до цього часу перебували під вартою — «Главком») і закликали забезпечити справжню незалежність прокуратури та судової влади.

«…рішення влади руйнують залишки довіри до системи правосуддя та насамперед до останніх спроб реформувати як прокуратуру, так і судову систему. Адже будь-які спроби очищення прокуратури та судів втрачають свою доцільність, коли натикаються на політичне «ручне» керування з боку влади всупереч вимогам закону. Держава Україна ризикує поставити свою систему правосуддя в заручники побажань держави-агресора», —сказано у заяві.

Автор: Віталій Тараненко; «Главком»

Читайте также: