ТОП-5 українських журналістів, які зганьбили честь професії

Ігор Гужва – лідер рейтингу ганьби. Гужва – багаторічний головний редактор газети «Сегодня», засновник газети «Вести», сайту «Страна.ua», радіостанції «Радио Вести».  31 січня 2018 року він втік з України до Австрії, залишивши великий брудний слід в українській журналістиці.

 

 

Професійних шлях медійника Гужва почав на Донбасі, згодом продовжив його у Москві і ніколи не приховував своїх проросійських поглядів. Про це відомо кожному, хто працював з ним у різноманітних проектах. Головред влаштовував сувору цензуру, особисто редагував усі матеріали, після чого в них з’являлися «правильні акценти». Це виплило ще у 2010 році, коли журналісти відділу новин газети "Сегодня" надіслали на сайт "Телекритика" анонімного листа, де розповіли про особливості редакторської політики Гужви: "Без погодження можуть бути дописані не тільки фрази в авторський текст, але й змінені коментарі експертів, очевидців, джерел, не кажучи вже про вписування якихось анонімних коментаторів". 

 

Проросійська пропаганда під керівництвом Ігоря Гужви особливо активізувалася з виходом газети «Вести». Щоб «правильні акценти» доходили до максимальної кількості читачів, багатотисячні наклади газети роздавалися безплатно.

 

Під час Революції Гідності газета Гужви вражала заголовками: то українців закликали "узбагоиться",  то початок боїв на вулиці Грушевського назвали  "Днем  беспредела". Після анексії Криму та початку війни на Донбасі  Гужва не тільки пропагував  політику Кремля, а й підтримував зв’язки з пропагандистами Путіна, погоджуючи з ними теми для висвітлення в своїй газеті. «Холдинг Вести – единственный  последовательно взвешенный и скорее даже пророссийский холдинг с огромными (сотни тысяч) тиражами бесплатной газеты…», – так пише редактор журналу «Русский репортер» Віталій Лейбін у викритих українськими хакерами листах до помічника Владислава Суркова, помічника російського президента. В них він називає Гужву цінним кадром, вірним другом і просить у Суркова допомогти Гужві уникнути кримінальних переслідувань, а холдингу – закриття. І на цей лист надійшла відповідь від помічниці Суркова: "Ответ В.Ю.: Пусть приезжает. Поможет".

 

СБУ давно цікавилася антиукраїнською діяльністю Ігоря Гужви, але всі спроби взяти його «за жабри» були безрезультатними до минулого року. Правда, попався журналіст-пропагандист не на агентурній роботі в інтересах чужої країни, а на банальній жадібності. 22 червня 2017 року генпрокурор Юрій Луценко заявив, що Гужву затримано за підозрою у вимаганні грошей за нерозміщення компрометуючих матеріалів. Однак, скориставшись закінченням терміну запобіжного заходу, медійний ділок зумів вилетіти до Австрії і попросив там політичного притулку.

 

12 лютого Ігоря Гужву оголошено в міжнародний розшук. Відповідне рішення ухвалили в Шевченківському районному суді Києва.

 

Руслан Коцаба у ганебному списку значиться під другим номером.  Коцаба – журналіст і блогер з Івано-Франківська, який «прославився» закликами до бойкоту мобілізації в Україні під час війни на сході. Вперше про Коцабу заговорили під час його поїздки на Донбас влітку 2014-го. Тоді він став першим українським журналістом, котрий отримав «офіційну акредитацію» так званої ЛНР. У своїх матеріалах та відеозверненнях чоловік постійно заперечує присутність російських військових на Донбасі, а війну називає «громадянською».

 

 

«Регулярних російських військ на Донбасі майже немає. Є місцеві хлопці», – заявив Коцаба у своєму відомому відеозверненні, яке опулікував на Youtube 17 січня 2015 року. У цьому ж відео, що набрало майже півмільйона переглядів, Руслан Коцаба публічно закликає українців відмовлятися від мобілізації. «Прошу мені навіть не присилати повістку. Мені легше, а там наче від 2 до 5 років покарання, – відсидіти у тюрмі», – запевняє журналіст .

 

Руслан Коцаба не гребує участю в російських телепрограмах, де теж активно пропагує бойкот мобілізації в Україні та ідею «громадянської» війни. За неофіційною інформацією із джерел в СБУ, вдома у простого івано-франківського журналіста було знайдено близько 18 тисяч доларів, що, ймовірно, і є оплатою за участь у російських ефірах та «правильну» позицію. Сам же Коцаба начебто стверджує, що ці кошти йому «передали родичі з Канади» .

 

«Дії Коцаби заслуговують на моральний осуд, він – не журналіст, а пропагандист, який відверто, і, думаю, що навмисно брехав про події в Україні, фактично займаючись дезінформацією. Так він стверджував, що найманців, зокрема, чеченців, серед т. зв. «ополченців» немає, хоча є купа підтверджень цьому факту. Він бреше, коли каже, що гинуть переважно вихідці із Західної України. Цей перелік брехливих висловлювань Коцаби можна ще довго продовжувати», – наголосив голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров .

 

У діях Руслана Коцаби СБУ запідозрила порушення одразу двох статей Кримінального кодексу України – ч.1 ст. 111 (державна зрада) та ч.1 ст. 114-1 (перешкоджання діяльності ЗСУ). 7 лютого 2015 року журналіст був арештований. Спочатку Івано-Франківський суд засудив Коцабу до 3,5 років позбавлення волі, згодом апеляційний суд визнав його невинним, а 1 червня 2017 року Вищий спеціалізований суд задовольнив скаргу прокуратури, скасував виправдальне рішення та відправив кримінальне провадження на новий розгляд.

 

Варто зазначити, що навіть під час судових засідань Коцаба стверджує, що на Сході України триває «громадянська братовбивча війна, а російських військових там майже немає».

 

Сьогодні Руслан Коцаба «прописався» у телестудії каналу NewsOne, що відомий своєю відвертою проросійською позицією та антиукраїнськими випадами в ефірах. Коцаба веде власну програму «Я так думаю». Його колегами по пропаганді там є всім відомі В’ячеслав Піховшек, Світлана Крюкова, Ганна Герман і навіть Надія Савченко. 

 

Всеволод Філімоненко посів третє місце у списку чорних ділків в медійній сфері. Він переїхав до Києва з Луганська і представляється журналістом кількох видань.  Влітку 2017 року Філімоненко став одним із активних учасників кампанії з дискредитації тих, хто бореться з корупцією в Україні, зокрема Центру протидії корупції та особисто його керівника Віталія Шабуніна. Філімоненко організував ряд провокацій щодо Шабуніна. А 8 червня між ними стався інцидент, під час якого Шабунін, заступаючись за свою колегу Олександру Устінову, ударив Філімоненка в обличчя. Останній же застосував до антикорупціонера перцевий балончик, окропивши водночас і журналістів, які стояли поряд.

 

 

За заявою Філімоненка, прокуратура інкримінувала Шабуніну перешкоджання діяльності журналіста. Однак журналістська спільнота країни наголосила, що така діяльність Всеволода Філімоненка не має нічого спільного з журналістикою, а те як швидко за нього заступилися правоохоронні органи викликає велику підозру.  Про це, зокрема, йдеться у спільній заяві громадських організацій «Детектор медіа» та Інституту Масової інформації щодо зміни статті у кримінальному провадженні проти Віталія Шабуніна, оприлюдненій у січні 2018 року.

 

На думку народного депутат Мустафи Найєма, у Віктора Януковича є більше підстав вважати себе президентом України, аніж у Філімоненка – журналістом. «Наявність у потерпілого мікрофона не робить його журналістом, тому звинувачення Шабуніна у перешкоджанні журналістської діяльності – абсурд», – написав Мустафа Найєм на своїй сторінці у Фейсбук.

 

Як з’ясувалося, Всеволод Філімоненко всюди представлявся кореспондентом газет «Активіст» та «Flash on news», а також співзасновником видання «Голос народу». В інтерв’ю з ним на Громадському радіо журналіст Любомир Ференс наголосив, що ці видання є зовсім невідомими, а директор «Flash on news» ще 10 років тому шукав роботу актора.

 

Насправді, Всеволод Філімоненко, прикриваючись журналістською діяльністю і будучи  помічником народного депутата Сергія Мельничука, системно займався провокаціями заради особистого збагачення. «Це людина, яка спеціалізується на провокаціях, він дуже добре підготовлений психологічно. Зазвичай усе відбувається так: він підходить і починає говорити, записує, а потім вирізає, різні образи. Людина знає, як викликати зустрічну реакцію, це не перший його скандал», – наголосив народний депутат України Семен Семенченко у програмі «Перш про головне. Коментарі».

 

Про недоброчесність «журналіста» Філімоненка говорить і його виключення з руху «ЧЕСНО» у 2012 році через вимагання грошей у кандидатів в народні депутати по одному з округів Луганська http://2012.chesno.org/events/595/.

 

Ірина Федорів зайняла четверте місце даного ганебного рейтингу. Федорів – колишня журналістка телеканалу СТБ, де активно виступала ніби-то на захист Біличанського лісу. Втім, оселилась у селищі Коцюбинське на Київщині в будинку, спорудженому на місці вирубаного… лісу. Стала депутаткою Коцюбинської селищної ради, проте не оприлюднила декларацію про доходи за 2014-15 роки. За час своєї каденції має одне досягнення – за кошти одного зі столичних забудовників встановила дитячий майданчик .

 

 

24 травня 2011 р. Ірина Федорів зустрілася з кривавим Президентом Віктором Януковичем, після чого Федорів отримала нагороду з рук кума Януковича – наразі біглого екс-Генпрокурора Віктора Пшонки.

 

Лобіює приєднання Коцюбинського до Києва. Це дозволить столичним забудовникам вирубати Біличанський ліс. Підтримує перенесення Лук’янівського СІЗО з Києва до Коцюбинського, аргументуючи це тим, що у місцевому гастрономі родичі ув’язнених купуватимуть більше продуктів. Опоненти Федорів звинувачували Ірину в тому, що за лобіювання перенесення СІЗО в Коцюбинське, вона отримала декілька квартир у одному із житлових комплексів столиці. Ірина Федорів має ставленицю – селищну голову Ольгу Матюшину, яку називають “Ольга Колапс” .

 

Активісти називають дії журналістки “Феноменом Ірини Федорів”, що полягає у підміні понять. Для інформкілерства вона входить в довіру до журналістів провідних ЗМІ та називає себе «активісткою». Маніпулюючи фактами та порушуючи принципи журналістської етики, Федорів відстоює інтереси забудовників. Будучи координатором руху «Чесно», Федорів “втемну” використовувала бренд «Чесно» та грантові кошти платників податків Сполучених штатів Америки для медіа-атак на політичних опонентів.

 

Ірина Федорів працює координатором руху «Чесно». З усіх представників цього руху вона є чи не найодіознішою персоною, про що свідчать чисельні матеріали її скандального лобіювання інтересів.

 

Створила та підтримує «Сайт громади Приірпіння», більшість статей якого написані без дотримання головних принципів журналістської етики, жодним чином не представлена думка тих, хто звинувачується в цих статтях. Жителі Коцюбинського знають, що Ірина Федорів пише більшість статей цього сайту, а потім підписує ці статті іменами місцевих активістів.

 

Очолюючи профспілку «Медіафронт» на каналі СТБ, Ірина Федорів свого часу підтримала звільнення журналіста СТБ Османа Пашаєва та за словами самого Пашаєва, замовчувала зняття з ефіру СТБ невигідних тодішньому режиму Януковича інформаційних сюжетів.

У січні 2018 року Федорів стала лауреатом журналістської антипремії “Унітаз Року”. “Ірина Федорів працює на інтереси конкретних бізнесменів. Вона, точно як Піховшек, бачить конкретну ціль і потужно працює на її досягнення, застосовуючи і прямі маніпуляції, і чорний піар, і брехню", – наголосив в УНІАН фундатор антипремії Валерій Фісун.

 

Анатолій Шарій закриває ганебну п’ятірку.  Відомий відеоблогер Шарій у 2012 році втік з України з нелегальним паспортом, попросивши політичний притулок у Литві. На своєму каналі в YouTube ця людина «публічно висміює Україну та українське військо і співає кремлівські пропагандистські пісні», написав про Шарія литовський журналіст Довидас Панцеравас. 

 

 

Анатолій Шарій, також відомий серед інтернет-користувачів як "Шарік", журналістську кар’єру розпочав у 2000-ті роки, публікувався в друкованих виданнях, співпрацював з інтернет-виданнями та телеканалами, позиціонуючи себе як журналіст-розслідувач і борець зі злочинністю. У жовтні 2009 року оприлюднив статтю "Публічний дитячий будинок" про одеський дитбудинок "Перлинка", куди по ночах начебто з’їжджалися, а під ранок роз’їжджалися елітні іномарки. У 2010 році на Шарія через цю публікацію було подано до суду, і він був визнаний винним у наклепі.

 

У 2011 році Шарій був звинувачений у завідомо неправдивому повідомленні про вчинення злочину зі штучним створенням доказів обвинувачення. Пізніше  проти нього було порушено ще одну справу за фактом інсценування замаху на себе ж. Після втечі до Литви, виїхав до Росії, потім до Голандії. Там був був заарештований і відправлений до Литви. У 2013 році оголошений у Всеукраїнський розшук.

Журналісти, Комітет визволення політв’язнів та СБУ звинувачують Анатолія Шарія в дискредитації України, українофобії та проросійській пропаганді. За даними СБУ, Шарій фінансує створення і поширення відеосюжетів, які дискредитують Україну саме в інтересах російських спецслужб. У вересні  2017 року СБУ оголосила офіційне застереження помічниці Шарія за антиукраїнську діяльність.

 

Про співпрацю Шарія зі спецслужбами Росії заявив і народний депутат, радник міністра МВС Антон Геращенко. На свої сторінці у Facebook він повідомив, що в результаті проведення спецоперації "Розвідний ключ", яку  організував  центр вивчення  протиправної діяльності українофобів, терористів і сепаратистів "Миротворець", з’ясувалася причетність Шарія до фінансування тероризму на території України.

 

Шарій позиціонує себе як медіаексперт і «борець з українською пропагандою», який  нібито викриває фальсифікації ЗМІ. Але практично в усіх своїх відео він критикує українські ЗМІ, і лише іноді зачіпає європейські та російські медіа (переважно опозиційні). При цьому власні «викриття» Шарій будує на брехні або відвертих маніпуляціях: часто це вирвані із контексту епізоди, підтасовка фактів,  вільне трактування кадрів або використання ілюстрацій, що не відповідають тексту тощо.  Керівник прес-центру УСБУ в Харківській області Владислав Абдула з приводу «фейків» Шарія зазначив: «Бажаю самопроголошеному "медіа-експерту" Анатолію Шарію більш ретельно працювати над підготовкою фейків. А може підготовка брехні – це не ваше покликання?»

 

Останнім часом Анатолій Шарій все менше говорить на тему Новороссії, ДНР, ЛНР і анексованого Криму, який у нього «повернувся додому», і все активніше маніпулює внутрішніми проблемами України. Громадські активісти зазначають, що багато своїх відео Шарій видаляє, але їм вдалося багато чого зберегти. Наприклад, як Шарій розповідає про те, що мешканці західної України – «четверокровки». // izvestia.kiev.ua