Заступник голови Національної поліції: “Ми переможемо. Це питання часу, ресурсів і зокрема жертв”
Інтерв’ю із заступником голови Нацполіції Олександром Фацевичем журналісти видання “Цензор.нет” планували записати в лютому і навіть домовилися про зустріч. Та через наступ російських військ цю зустріч довелося відкласти. І якщо ще в лютому ми б говорили про повномасштабне вторгнення як імовірну загрозу, тепер воно стало основною темою нашої розмови, бо правоохоронці третій місяць поспіль поруч із військовими захищають нашу землю від рашистської орди.
А цей співрозмовник має не лише військову освіту, але й бойовий досвід. Спецпідрозділ “Світязь”, яким командував Фацевич, у 2014-му пройшов через найгарячіші точки війни на Донбасі, передусім Іловайськ і Дебальцеве. А з початком цьогорічного наступу рф на Україну за його ініціативою в Нацполіції створено кілька зведених підрозділів, які виконують спеціальні завдання для допомоги Збройним силам.
“ХІБА ЦЕ НОРМАЛЬНО, КОЛИ МАТИ СОЛДАТА РОЗКАЗУЄ, ЩО ПОСТАВИЛА В ЦЕРКВІ СВІЧКУ Й ТУТ ЖЕ КАЖЕ: “ВБИВАЙ!”? І РАДІЄ ТОМУ, ЩО ВІН КОГОСЬ ЗАМУЧИВ”
– Зараз багато хто рахує війну днями, хоч вона фактично триває понад 8 років. Ви теж рахуєте її днями?
– Ми знаємо, що воюємо з 2014 року. В мене немає ілюзій, бо в 2014-му я воював в Іловайську і, на жаль, був у росіян у полоні. Тому розумів, із ким воюю. І що, крім бойовиків незаконних збройних формувань, там були регулярні російські війська. І не тільки артилерія – там були і піхота, й десантники, й інші. Єдине, що тоді не було авіації і крилатих ракет. Ну, і загалом не було такої кількості військ. Зрозуміло, що зараз повномасштабне вторгнення, і їх набагато більше.
От дехто переживає, мовляв, що зміниться, якщо путін оголосить офіційно війну Україні. На такі питання відповідаю: “А що ще може бути, якщо всі війська й так уже тут? Усе, що можна, він уже сюди зігнав”.
Якщо порівнювати загалом збройні конфлікти після Другої світової війни, то зараз наймасштабніший. Так, під час Корейської війни була бійня. Важкою була і В’єтнамська війна. Там було теж чимало військ і авіація, але такої тоннажності й потужності армії, з якою ми зараз зіткнулися, не було. росіяни використовують усе, окрім тактичної ядерної зброї. І вже були наміри спробувати використати в Маріуполі хімічну зброю.
– Ядерною теж погрожують.
– Так, є шантаж через засоби масової інформації. Але це маячня. Вони розуміють наслідки.
– З одного боку, так, але ж ми вже їхні наміри недооцінювали. Казали маячня, вони не підуть далі сходу.
– Так, ми казали: “не може бути, не може бути”. Я сам думав до 2014 року, що не може бути, щоб хтось у нас забрав Крим. А що з того вийшло, ми всі знаємо. Не може бути, що він піде повномасштабно? Ось пішов. Тепер ми думаємо, що не може бути, щоб застосував. Дай Боже, щоб цього не сталося, та ми маємо бути готовими. І не тільки морально.
– Що означає для країни бути готовою до ядерного удару?
– Починаючи з бомбосховищ для цивільного населення, які мають відповідні засоби захисту, й закінчуючи захистом військ і правоохоронців. Бо і війська, й правоохоронці мають до цього бути готовими. А це засоби захисту, препарати, які знижують ураження.
– Ці препарати зараз хтось купує?
– Я не знаю, це не моя зона відповідальності, треба уточнювати. Зрозуміло, що зараз трохи інші пріоритети – озброєння, захист, зв’язок, але на питання цивільного захисту, особливо населення, треба теж звертати увагу.
– Із перших днів росіяни діяли нахрапом. Але досі не можу зрозуміти, як їм так швидко вдалося окупувати Київську, Чернігівську й Сумську області. Тому що їх було багато і вони інтенсивно наступали?
– Я не військовий, щоб давати оцінку, тому можу висловити лише свою думку. По-перше, лінія фронту збільшилася в десятки разів порівняно зі сходом. Вона вже була від Херсонської області до Київської і частково – Житомирської областей. Рівненська й Волинська були на грані. Ми розуміли на початку, що там теж має бути вторгнення, але його не сталося, зокрема й тому, що ми завдали сильного ураження російській армії, вони зазнали значних втрат. Я це знаю, бо Національна поліція була в цьому процесі. Ми надавали військовим інформацію через нашу агентуру, поліцейські розвіддані. Завдяки чому дуже багато колон, місць дислокації було уражено артилерією, ракетною артилерією.
По-друге, їх справді зайшло багато. Я можу помилятися в цифрах, але за інформацією моїх джерел, десь близько 80 батальйоно-тактичних груп одночасно. Вони готові були штурмувати, наступати і очікували, що українські війська розбіжаться. Прорахувалися!
– Скільки в одній батальйоно-тактичній групі людей?
– Наприклад, механізована батальйоно-тактична група – це механізований батальйон у повному складі (БТР чи БМП), посилений танковою ротою чи взводом, або іншими засобами ураження, а також самохідною артилерійською батареєю з боєприпасами різної потужності, мінометною, скажімо, чи зенітно-ракетним взводом, і іншими засобами ураження, які в принципі призначені для штурмових дій. У кількісному складі – це в середньому 800-1000 чоловік. Вони зайшли з пунктами управління і пунктами зв’язку, у них була побудована певна логістика й система забезпечення військ.
– Тобто вони були добре підготовленими на початку?
– Так, але ж логістика, як ми побачили, швидко стала. Передовсім тому, що тилові системи забезпечення були уражені підрозділами Збройних сил України й іншими.
А система забезпечення – це важливо. Батальйоно-тактична група рухається на БМП, з танками, вона має заправлятися. А коли в Київську область зайшло, наприклад, 3 тисячі одиниць техніки, попробуй заправ, забезпеч боєкомплектом. Той самий танк може стріляти стільки, скільки в нього є боєприпасів, які за умови інтенсивного бою швидко закінчуються. Те саме – з озброєнням піхоти. Це все логістика, яку треба забезпечувати. А вони думали, що зайдуть і за добу-дві захоплять Київ. Чи за скільки вони там хотіли захопити?
– Ніби за три доби. До речі, пам’ятаєте, як британці заявляли перед самою війною, що росіяни саме так спробують зробити? Загалом тоді було чимало різних прогнозів від міжнародних партнерів і спочатку переважно песимістичних.
– Тепер вони побачили, що таке українська армія. Ленд-ліз – це результат того, що наші міжнародні партнери побачили, що українці як нація борються за свої території і роблять це успішно. Якби ми не відстояли Київ, Черніівщину, Сумщину, невідомо, як би було. Ми вийшли на кордони і відтіснили росіян. Хоч російські пропагандисти і високопосадовці кажуть, що вони відійшли, бо треба перегрупуватися, це з того ж порядку заяв, що я програв бій у боксі, бо руку зламав. Бачиш, ти не був готовим до того, що міг перемогти, тому й зламав (посміхається, – авт.). Те саме й тут. Вони не були готовими. А ураження їхніх систем логістики, техніки, піхоти і іншого й приводить до таких результатів. Конгресмени США побачили, що українці чимало можуть, і зрозуміли, якщо їм допомогти, то вони переможуть і звільнять захоплені території.
Думаю, що це результат боротьби армії, поліцейських, гвардійців, волонтерів, українського народу загалом.
– Росіяни теж виявилися не готовими до спротиву з боку українців.
– Вони очевидно сподівалися, що наші військові тікатимуть. Хоч були проінформовані про склад і дислокацію військових підрозділів, які могли чинити опір, але недооцінювали противника. Може, так були дезінформовані.
Вони справді не очікували, що отримають таку відсіч. Навіть зараз на найгарячіших напрямках у них великі втрати. Бачили, якими були у них втрати, коли вони намагалися форсувати Сіверський Донець? Вони, як мурахи. Один батальйон знищили, за ним іде наступний. Це кількісно велика армія…
Ми теж маємо втрати, але наступаємо. Всі мають бити ворога, і поліція не виняток, маємо виконувати поставлені завдання.
– А які ці завдання?
– Наприклад, підрозділи поліції брали участь в операції зі звільнення Ірпеня разом зі Збройними силами. Я був в усіх цих процесах безпосередньо і бачив, як керували військові. Не хочу визначати конкретного керівника військового командування, але бачив, як, наприклад, працює генерал Сирський. Як планувалися операції, як планувалося охоплення частин російських військ. Частина підрозділів поліції також брала участь в операціях на Лівому березі Києва, на межі Київської й Чернігівської областей. Ми бачили, чому російські війська тікають. Їх розбили. Хай не всі, але суттєво. Казати про те, що ми самі вийшли, бо так вирішили, це смішно.
Хоч і наші деякі експерти казали, мовляв, ми їх не розбили повністю. Даруйте, самі спробуйте. Це ж не робиться на раз-два. Наприклад, Ірпінь звільняли більше ніж тиждень. Для того, щоб виконати завдання з мінімальними втратами, це потрібно планувати. Я бачив, як це планувалося, як завдається ураження, як працює артилерія. Наші військові – молодці! Хоч артилерія у нас в меншості, професіоналізм артилеристів дуже високий. Ми економимо боєприпаси і б’ємо чітко в ціль. До того ж, наші артилеристи думали про місцеве населення, бо ми розуміли, що російська артилерія стоїть у населених пунктах, враховували, де можна працювати, де – ні. Ми ж у своїх людей не будемо стріляти.
– Поліцейські підрозділи також були на “зачистці” Бучі. Не помиляюся?
– Росіяни вже вийшли, вогневого контакту не було, та все одно військове командування прийняло рішення, що треба провести “зачистку” Бучі й Гостомеля, щоб переконатися, що там немає ДРГ, якоїсь частини військ. Ми зайшли туди разом зі Збройними силами.
– Якими були перші враження?
– Я там теж був, то можу сказати про свої враження. На вулицях було спочатку пусто. Їхали приватним сектором, люди придивлялися, тоді вийшли до нас зі словами “Слава Україні”. А потім почали розповідати, де є загиблі, де людям потрібна допомога.
– Нацгвардійці мені розповідали, що коли вони заходили з військовими у звільнені села, люди виходили з підвалів, бігли їм назустріч і плакали.
– Росіяни ж творили справжні звірства. Катували, вбивали. Люди ж усе це бачили. Це ж окупанти. А тут заходять наші воїни, з якими до тебе повертається твоя Україна. Тому такими й були емоції. Хоч є, звісно, “любителі русского мира”, які повтікали або ховаються. Бо є ж не тільки відкриті, але й “тихі”. Та ми всіх цих “любителів” знайдемо. Кожен, хто сприяв ворогові, має за це відповісти.
– Вас шокувало те, що ви побачили в Ірпені, Бучі? Розумію, що людина, яка воювала і працює в правоохоронній системі, багато чого вже бачила, та все ж таки. На Донбасі росіяни поводилися так само на початку збройного конфлікту?
– Я був у росіян у полоні разом з хлопцями, що виходили зі мною в одній колоні з Іловайська. Тоді відвертих знущань не було. Хоч так, як нам, пощастило не всім. Ми були під Червоносільським, а я знаю, що тих, хто потрапив у полон в Новокатеринівці, катували, розстрілювали.
Зараз я не розумію, навіщо так поводитися з місцевим населенням, як вони це роблять. У вас спецоперація? То воюйте з військовими, а не з цивільним населенням.
– Вони не воюють, вони знищують.
– Це агонія. Агонія від поразки, від втрат, і це злість. Ви ж чули ці перехоплення телефонних розмов, коли син матері каже, що розрізає людям пальці і робить розочки. Чи мати каже: “Та вбивай хохлів, розстрілюй!” Батьки солдатів таке кажуть. Кого ви народили і виховали? Тварюк! І ви самі тварюки. Як і решта, хто благословляє всі ці катування і вбивства. Хіба це нормально, коли мати солдата розказує, що поставила в церкві свічку, й тут же каже: “Вбивай!”? І радіє тому, що він когось замучив.
У кожній цивілізованій країні мають знати, що це орки. У них має бути позначка, що вони не нація, а тварюки, які прийшли в іншу країну вбивати мирних людей.
Щонайменше половина росіян тут мають родичів чи друзів. Вони знали, що тут ніхто не “зікає”, що тут більше правопорядку, ніж там.
Звичайно, що злість формується зокрема й за допомогою пропаганди в ЗМІ. Я всім кажу: росіянин не українець. Бо українець не вірить тому, що бачить на власні очі, а росіянин повірить усьому, що скаже “Первый канал” і ще хтось по телевізору.
“ДУМАЮ, ЩО ЛУКАШЕНКО ЧІТКО БАЧИТЬ, ЩО ПУТІН ПРОГРАЄ. НАВІЩО ЙОМУ ЙТИ ЗА ТИМ, ХТО ПОТЕНЦІЙНО ПРОГРАЄ? ЦЕ САМОГУБСТВО”
– Розкажіть про батальйон “Сафарі”. Які завдання він виконує?
– У нас створено зведений полк “Сафарі”, а також батальйони “Захід”, “Цунамі” і зведений загін департаменту патрульної поліції.
– Його підпорядковано вам?
– У цього полку є командир. Але відповідно до наказу голови Нацполіції, він перебуває у моєму оперативному підпорядкуванні як заступника голови, як і батальйон “Захід”. У цих підрозділах працівники поліції, які пішли в них добровільно. Також зараз формується ще один батальйон на півдні.
Є спеціальні завдання для допомоги Збройним силам, коли треба залучити велику кількість особового складу, і не всі головні управління можуть це зробити. Тому я запропонував, а голова Нацполіції підтримав, і було створено такі великі підрозділи з добровольців і спецпризначенців. З “КОРДу”, поліції особливого призначення. Останні – це колишній “Беркут”, у якому майже не залишилося тих, хто служив до 2013 року, там зараз нові люди. Це переважно молоді хлопці. Також це патрульна служба особливого призначення, це поліцейські, які зараз переважно виконують завдання в Донецькій і Луганській областях. Вони раніше входили у сили й засоби ООС.
До того ж, усі територіальні підрозділи Нацполіції, спецпризначенці, які знаходяться на територіях, де йшли чи ідуть бойові дії, але не увійшли у зведені загони, також в межах своїх повноважень виконують бойові завдання.
Щодо полку “Сафарі”, то він також виконує бойові завдання і відповідно до бойових розпоряджень оперативно підпорядкований одному з підрозділів Міністерства оборони.
Батальйон “Захід”, котрий сформовано з працівників підрозділів, які несли службу в західних регіонах країни, теж виконує спеціальні завдання з підтримки військових сил, штурмових заходів, це також “зачистка”, виявлення ворожої агентури, боротьба з диверсійно-розвідувальними групами. Вони озброєні краще, ніж інші підрозділи Національної поліції. Ми формуємо спеціалізовані підрозділи: снайперські, розвідувальні. У межах, звичайно, своїх можливостей. Також формуємо спеціальні гранатометні, протитанкові підрозділи. У деяких підрозділах використовуються новітні зразки зброї. У планах для підтримки і виконання спеціальних завдань є створення мінометних взводів, батарей. Для виконання спеціальних поліцейських функцій і для допомоги армії. Серед наших поліцейських багато тих, хто проходив службу в артилерійських підрозділах, тому досвід є, та будемо проводити і відповідне навчання.
Згодом матимемо довшу руку для того, щоб “надавати” поліцейські послуги тим громадянам рф або найманцям, які зайшли на нашу територію незаконно, зі зброєю в руках.
– Можете бодай трохи пояснити, що ви маєте на увазі під спеціальними поліцейськими функціями і завданнями?
– Наприклад, роботу в другому ешелоні. Під час наступальних дій війська мають рухатися. І якщо вони займають населений пункт, то треба, щоб хтось проводив “зачистку”, потрібно боротися з диверсійними групами, затримувати залишки ворожих військ.
Чи, скажімо, підтримка сил. Логістика в тилу. Там теж має бути наша присутність. Але це ж не звичайні поліцейські, їх добре оснащено й озброєно. Тому ми виконуємо поліцейські функції. Ми ж не кажемо, що ми комбатанти і йдемо в атаку.
Десь у “сіру зону” треба зайти, ми це теж робимо. Бо ми ж на своїй території і можемо виконувати поліцейські функції. Чи, можливо, потрібно затримати злочинців на окупованій території, і поліцейські знають, як це зробити в тих умовах, що є, то чому їм не виконувати свою роботу? Якщо у нас є змога, є інструменти, ми маємо їх використовувати.
Усі, хто може, повинні зараз відстоювати Україну. Хтось – воювати, а хтось – виконувати свою правоохоронну функцію.
– Є серед керівників главків ті, хто просився в ці підрозділи?
– Вони мають виконувати роботу на своєму місці. Та деякі заступники начальників головних управлінь керують зараз зведеними підрозділами. Серед них є й чимало полковників.
– А генералів? От ви сказали, що були в Ірпені, Бучі, Гостомелі.
– Так, але загалом у мене трохи інші функції. Планувати дії підрозділів, підтримувати їх, створювати нові підрозділи для виконання завдань. Зрозуміло, що те, що відбувається, дуже зачіпає. Я ще пам’ятаю, як це бути командиром роти. І за військово-обліковою спеціальністю я заступник командира десантно-штурмової роти. Скажуть, що мені досить бути в поліції, піду на фронт, я цього не боюся.
– Як ви вважаєте, що може зупинити путіна?
– Свій же народ, його оточення або смерть. Що йому втрачати? Він уже пішов ва-банк. Куди йому відступати? Ховатись де? У Монголії?
Тому сам з поста не піде. Як можуть йому допомогти піти олігархи й люди з найближчого оточення? Через арешт чи смерть. В арешт не вірю.
– Росіяни ще раз підуть на Київ?
– Усе може бути. Та я не бачу того, щоб у них були ті сили, як на початку нападу. Хіба що їх підтримають білоруси.
– Білоруси, до речі, останнім часом демонструють активність.
– Скажу про своє бачення. Як на мене, основним меседжем лукашенка було те, як він сказав, що народ, який воює на своїй землі, непереможний. Він, правда, був про те, що, мовляв “нападітє на мєня – і я вам покажу”. Але не все так просто. Я думаю, що путін спонукає його як мінімум до провокацій, але він дуже не хоче до цього долучатися. І якщо не він, то його генеральний штаб точно каже: дядьку Сашку, не треба, бо буде біда, бо ми туди втягнемося, а мітинги і революції ніхто не скасовував.
До того ж, військове командування бачило, яким побєдобєсіє заходило через них в Україну з рф і що поверталося з Київщини й Чернігівщини.
Думаю, що лукашенко чітко бачить, що путін програє. Навіщо йому йти за тим, хто потенційно програє? Це самогубство.
– Чи зможемо ми перемогти у цій війні?
– У нас для цього все є. І нам допомагає весь цивілізований світ, щоб ми могли швидше доробити свою справу.
Ми переможемо. Це питання часу, ресурсів і зокрема жертв. Ми розуміємо, що жодна війна не може бути без втрат.
Україна оговталася. Мобілізацію виконано. Скільки людей військове командування вважало за потрібне призвати – призвали. Значить, військове командування рахує й бачить, що цього досить для виконання завдань, стримання агресії й проведення наступальної операції. Тепер чекаємо на зброю. Ми вже маємо можливості, а в росії вони закінчуються.
