Думка військового: два полковника, два зовсім різних висновки особисто для себе…
Два полковника. З певним розривом у часі приїхали і трішки нас роз*бали. Але від цього залишились дві різні, скажімо так… емоції.
Перший полковник, типовий совок. Не за віком. Може на три, чотири роки старше за мене. Хоча, можливо і молодше. Хз, коротше. По складу військового розуму, та по підходах до спілкування із… НЕ СВОЇМ особовим складом. Той самий совок! Ось тут без так званих еківоків. Ми почули все. Від розповідей про заборону носіння бороди до потужної (на його думку) мотивації. По відчуттям, він бог війни Арес у вигляді полковника, а ми так собі, вийшли покурити.
Безглузді оловʼяні солдатики. Циферки. Наприкінці бесіди вже хотілось гиркнути, і байдуже що буде далі. (Але не хотілось підставляти своїх командирів). Бо так не можна з людьми. Нехай вони і військовослужбовці. Нехай і мобілізовані. Але вони люди. Різні люди. І в строю точно можуть бути ті, хто втричі розумніший за тебе і в цивільному житті, набагато успішніший. А мотивація, вона ж іншими словами проводиться. Але… Коротше! Поїхав той полковник, і усі видихнули. Перелік епітетів які він отримав в очах хлопців, не буду повторювати. Немає сенсу.
Наступна сцена.
Другий полковник, повна протилежність. Набагато молодший за першого. Ще у чотирнадцятому командував ротою у бойовій… дуже бойовій бригаді. Був в багатьох «сраках» цієї війни. Потім заступник командира батальйону. Комбат. І так далі по військових карʼєрних сходах. Це спілкування вже було зовсім іншим. Не з позиції, «я бля, полковник бля, двадцять пʼять календарів бля, а ви бля, хто ви такі бля, борода бля…»… Це було більше дискусія. Нам вказували на недоліки. Ми намагались парирувати і одразу отримували додатковий гол у власні ворота. Цікаво і неочікувано. Якщо в питаннях застосування БПЛА ми могли багато чого розповісти то в темі… програвали повністю. Полковник поїхав і обіцяв повернутися. А ми, почухавши потилицю, перекуривши цю бесіду, взялись за виправлення недоліків, аби наступного разу не блимати тактично очима. Бо ж програвати можемо, але не любимо.
Два полковника. Дві зустрічі. Два, зовсім різних висновки особисто для себе…
p.s. У жодному випадку не хочу сказати, що всі полковники старої гвардії, той самий совок, а молоді «ромбіки із гілочкою», усі як один Фемістокл сучасності. Запросто наведу приклади, коли з одним, старим, хоч у вогонь та воду, а з іншим, молодим але потужним, навіть баштан охороняти не погоджусь.
