Правозахисниця пояснила, чому російським воєнним ґвалтівникам не варто розслаблятися
Правозахисниця пояснила, чому російським воєнним ґвалтівникам не варто розслаблятися
Сексуальні злочини не мають терміну давності, тож ґвалтівника, який розслабився і живе своїм життям, можна знайти і покарати навіть через десятиліття. Зараз так відбувається на теренах колишньої Югославії. Про це в інтерв’ю «Главкому» заявила колишня директорка департаменту міжнародного права Мін’юсту, ексрадниця міністра юстиції, адвокатка Лариса Денисенко.
Денисенко наголосила, що сексуальні злочини не мають терміну давності, тож людину, котра розслабилася і живе своїм життям, можна знайти і покарати навіть через десятиліття. Зараз так відбувається на теренах колишньої Югославії – хтось із тих, хто ґвалтував у Боснії, вже відсидів свій тривалий термін і вийшов на свободу, а хтось тільки сідає на лаву підсудних, бо жертва лише зараз зважилася говорити.
Крім того, експертка пояснила, як відбувається ідентифікація злочинців: «Коло пошуків відразу звужують. Тут діють і опитування полонених, які можуть дещо додавати і засвідчувати. Але головне, що ми знаємо, яка дивізія стояла, наприклад, в умовній Бучі. Тут підключається багато правозахисних організацій, які допомогають встановлювати, хто перебував ось у цьому конкретному периметрі. Це складна робота, так…
Потерпілій, наприклад, буває складно когось опізнати, бо ґвалтівник був у балаклаві абощо. Але вона може пригадати акцент, з яким він говорив, а це вже якась зачіпка – і ось так по краплинах все це збирається, аж доки не стає зрозумілим, хто це міг зробити. Хоча бували випадки, коли жінкам і посвідчення тикали в обличчя».
За словам Денисенко, виключати вірогідність того, що ґвалтівники (якщо вони затримані в Україні) потрапляють у програму обмінів полоненими, не можна.
Але політична складова обмінів диктує інші правила, і ми пам’ятаємо, як відбувся обмін Медведчука на Редіса та побратимів. А Редіс та побратими є для росіян воєнними злочинцями. І тим не менш, обмін відбувся, тобто вступила в дію політична історія», – зауважила фахівчиня.
Моральну дилему в цьому питання Денисенко коментує так: «Якщо одного такого виродка – одного ґвалтівника – вдалося би обміняти на жінок-поліціанток Маріуполя, на жінок-прикордонниць, на жінок-цивільних заручниць, то це було б справедливо по відношенню до них. Але чи буде це справедливо щодо людини, яка постраждала від злочинця? Не мені це вирішувати, але я би йшла до людей і чесно говорила про це. Тобто говорила би із соціумом про те, що от є такий вибір… Що ось оцей злочинець може бути доданий до свідчень проти російського військового та політичного керівництва, але може бути й обміняний на наших заручників… І якщо злочинець буде обміняний, мені як правниці лишається тільки юридично підтримати потерпілу та суто по-людськи перепросити в неї за те, що він уникнув покарання».
Адвокатка зазначила, що нас і досі «наздоганяють» історії сексуальних злочинів із деокупованих територій Київщини, Сумщини, Харківщини тощо.
«Можна говорити, наприклад, про тих, хто виїхав з окупованих територій за кордон і вже там задокументував свідчення. Бо людині міг знадобитися час, щоб віднайти душевну рівновагу і подати заяву в поліцію. Потерпілі можуть активно працювати з адвокатами, з правозахисниками, але коли ти запитуєш, чи готові вони подавати офіційну заяву, дехто робить крок або навіть кілька кроків назад і відповідає: «Я ще подумаю». Дуже багатьом людям реально потрібна підтримка і якась впевненість у тому, що їх не покинуть і що до них буде гуманне ставлення, на яке вони заслуговують. Тобто людина вирішує поспостерігати за ситуацією і вже пізніше ухвалити рішення», – пояснила правниця.
Tweet