Битва на Дебальцевському плацдармі. Звіт Генерального штабу ЗСУ. Частина 1

У січні-лютому 2015 року відбулася головна битва між українською армією та російсько-терористичними військами. До цього часу сили АТО протягом дев’яти місяців забезпечували ізоляцію кризового району на сході України та не допускали його розширення на решту території держави. Аналіз Генерального штабу ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року.

Починаючи з травня 2014 року штабом АТО було проведено більше 40 операцій по звільненню території Луганської та Донецької областей від незаконних збройних формувань. Більшість з них була успішною.

Підрозділи Збройних Сил, Національної гвардії, органів Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України звільнили від терористичних угруповань близько 60% території Донецької та Луганської областей. Звільнено більше ста населених пунктів регіону, найбільш важливими з яких були: Маріуполь, Слов’янськ, Краматорськ, Сіверськ, Рубіжне, Дзержинськ, Лисичанськ, Дебальцеве та інші.

Найбільш «гарячим» етапом ведення АТО був період з травня по серпень 2014 року. На середину серпня силами АТО були створені усі умови для повного блокування бойовиків в районах міст Горлівка, Алчевськ, Стаханов, а також Луганськ та Донецьк. Впродовж місяця, приблизно до 15 вересня, планувалося завершити їх ліквідацію. Але внаслідок відкритого вторгнення регулярних підрозділів Збройних сил Російської Федерації на територію України кількісна перевага опинилася на боці противника.

Після потужного артилерійського удару з території РФ, у якому були задіяні близько 200 одиниць артилерії, та подальшого вторгнення російських військ, було оточено українське угруповання чисельністю близько 1200 військовослужбовців під Іловайськом.

У вересні — грудні 2014 року інтенсивність бойових дій в районі проведення АТО знизилася. Відповідно до Мінських домовленостей, досягнутих у вересні, здійснювалося відведення озброєння калібром більше 100 мм від лінії зіткнення на встановлені відстані.

Черговий виток загострення обстановки в районі АТО відбувся у січні-лютому 2015 року. Найбільш складна ситуація склалася в районі Донецького аеропорту та Дебальцевого. Противник намагався будь-якою ціною ліквідувати Дебальцевський виступ та захопити Донецький аеропорт, тим самим примусивши Україну йти на політичні поступки під час переговорного процесу стосовно особливого статусу Донбасу, амністії для бойовиків, а також термінів і порядку проведення виборів до органів місцевого самоврядування.

Бойовики, маючи підтримку підрозділів Збройних сил РФ, прагнули будь-якою ціною здійснити оточення та розгром наших військ.

Ліквідувавши Дебальцевський виступ, російсько-терористичні війська мали на меті розвинути наступ та захопити Артемівськ, Краматорськ і, в подальшому, Харків.

Не допустити просування противника вглиб території України було однією з цілей операції, яку наші війська проводили в районі Дебальцевого.

Стійкою обороною займаних рубежів і позицій наших військ планувалося не лише зупинити переважаючи сили противника, а й нанести йому значні втрати і максимально знизити наступальний потенціал та, як наслідок, зірвати його замисел.

Якби противник не був виснажений, вивід наших підрозділів з Дебальцевського виступу з мінімальними втратами був би ускладненим. Крім того, противник отримав би можливість розвитку наступу вглиб контрольованої території «на плечах» наших військ.

Саме значні втрати, нанесені противнику, примусили його відмовитися від подальших наступальних дій, дозволили перекинути резерви сил АТО, а також забезпечили успішне відведення наших підрозділів з Дебальцевського виступу у безпечні райони з мінімальними втратами.

На 27 січня 2015 року у секторі С було залучено близько 13 тисяч особового складу, з них:

1. Збройні Сили України — понад 8 тисяч осіб;

2. Національна гвардія — до 1500 осіб;

3. Служба безпеки України — до 250 осіб;

4. Міністерство внутрішніх справ — понад 3 тисячі осіб.

У складі угруповання сектору С нараховувалося:

  • 120 танків;
  • 530 бойових броньованих машин;
  • 180 артилерійських систем;
  • 65 реактивних систем залпового вогню.

При цьому, загальна чисельність особового складу підрозділів, що несли службу безпосередньо в районі Дебальцевського виступу в лютому 2015 року складала близько 4700 військовослужбовців ЗСУ:

  • по рубежу Семигір’я — Троїцьке — до 1500 осіб;
  • по рубежу Вуглегірьк — Дебальцеве — до 2700 осіб;
  • по рубежу Булавинське — Нікішине — до 500 осіб.

У цьому ж районі від Національної гвардії, Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України були задіяні близько 500 осіб.

В розпорядженні наших військ в районі Дебальцевого було:

  • 50 танків;
  • 40 артилерійських систем;
  • 15 реактивних систем залпового вогню.

Силам АТО у секторі С протистояло угруповання російсько-терористичних військ загальною чисельністю понад 19 тисяч осіб. У його складі нараховувалося:

  • 170 танків;
  • 280 бойових броньованих машин;
  • 290 артилерійських систем;
  • 110 реактивних систем залпового вогню.

При цьому лише в районі Дебальцевого противник мав:

  • до 120 танків;
  • до 180 артилерійських систем;
  • до 60 реактивних систем залпового вогню.

З 31 січня до 17 лютого по позиціях наших підрозділів щодоби відбувалося щонайменше 100 обстрілів з боку противника. Для придушення вогневих засобів, знищення резервів противника силами АТО було нанесено більше 1500 ракетних ударів та вогневих нальотів артилерії для підтримки підрозділів, що вели оборонні дії в секторі С.

Втрати, які поніс противник внаслідок вогневого ураження нашою артилерією, змусили його відвести свої засоби ураження на максимально допустимі відстані для зниження їх уразливості та зосередити їх південніше м. Дебальцеве. Після цього ефективність застосування артилерії та реактивних систем залпового вогню противника значно знизилася.

Незважаючи на гостру нестачу резервів, Генеральному штабу ЗСУ вдалося зосередити у смузі сектору С мінімально необхідну кількість сил і засобів. У якості резерву керівника сектору в районах сел. Луганське та Покровське утримувалися 1-а батальйонна тактична група та 5-й механізований батальйон 30-ї окремої механізованої бригади. Зведений підрозділ 42-го окремого мотопіхотного батальйону утримувався в районі Костянтинівки у двохгодинній готовності до дій на загрозливих напрямках. Крім того, в районах Артемівська та Клинового утримувалася 30-а окрема механізована бригада (без 1-ї батальйонної тактичної групи, ротної тактичної групи 3-го механізованого батальйону, 4-го,5-го механізованих батальйонів) у готовності до мобільних дій за рішенням керівника АТО.

До переламних моментів, які не дозволили втримати оборону в районі Дебальцевого, варто віднести бойові дії у Вуглегірську та на північно-східній околиці Дебальцевого. В районі Вуглегірська підрозділи 13-го окремого мотопіхотного батальйону, які спільно з підрозділами Національної гвардії та Міністерства внутрішніх справ виконували завдання в опорних пунктах на околиці міста, несвоєчасно виявили підхід противника та були змушені поспіхом відходити, залишивши свої позиції.

Не витримавши вогневого впливу противника, 107 бійців 40-го окремого мотопіхотного батальйону, які виконували завдання на північно-східній околиці Дебальцевого, здалися в полон. Після того, як бійці 40-го батальйону здалися в полон, виконувати завдання залишилися лише 23 військовослужбовці 95-ї окремої аеромобільної бригади, які посилювали опорні пункти 40-го батальйону.

В той час, коли противник зосередив максимальну кількість сил і засобів в районі Дебальцевого, 57-й окремій мотопіхотній бригаді було поставлено завдання — провести штурмові дії та зайняти Горлівку. Але бригада так і не зрушила з місця.

Особовий склад зведеного загону 3-го та 8-го окремих полків спецпризначення, які мали забезпечити відведення підрозділів з району Дебальцевого, внаслідок фізичного та морального виснаження відмовився виконувати завдання, самостійно їх змінюючи та відходячи без наказів у безпечні райони.

Коли стало зрозуміло, що втримати Дебальцеве неможливо, було прийнято рішення про виведення підрозділів у безпечні райони. Під час Дебальцевської операції вперше було здійснено виведення великої кількості військ з-під ударів противника.

Незважаючи на досягнуті у Мінську домовленості про припинення вогню з 00.00 15 лютого 2015 року бойовики за підтримки регулярних підрозділів Збройних сил РФ не лише обстрілювали позиції наших військ з танків, артилерії та реактивних систем залпового вогню, а й систематично здійснювали штурмові дії, намагаючись захопити базові табори, опорні пункти та блокпости, наносили удари по мирним цілях у населених пунктах.

Особливого цинізму набув зміст заходів психологічного впливу з боку РФ. Українські військовослужбовці отримували адресні СМС-повідомлення з погрозами та вимогами здати свої позиції. Рідні та близькі наших військових також отримували СМС-повідомлення подібного змісту.

Незважаючи на це, наші війська мужньо обороняли Дебальцевський виступ. Вони сковували переважаючі сили противника, не допустили проведення подальших наступальних дій ворога на інших напрямках та створили умови для досягнення цілей під час переговорів у Мінську.

З честю виконавши усі визначені завдання, підрозділи сил АТО з мінімальними втратами були виведені у нові райони, закріпилися на вигідних рубежах де продовжили виконання завдань.

ЧАСТИНА 1.

Склад і розташування українських та російсько-терористичних військ в районі м. Дебальцеве станом на 08.00 27 січня 2015 року

Розташування українських військ.

До складу угруповання військ сектору С входили сили і засоби:

  • 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади;
  • 17-ї окремої танкової бригади;
  • 57-ї окремої мотопіхотної бригади (17-й,42-й окремі мотопіхотні батальйони);
  • 1-а батальйонна тактична група, 5-й механізований батальйон 30-ї окремої механізованої бригади;
  • 13-й,25-й,40-й,43-й окремі мотопіхотні батальйони;
  • ротна тактична група 92-ї окремої механізованої бригади;
  • ротна тактична група 169-го навчального центру Сухопутних військ;
  • 54-й окремий розвідувальний батальйон;
  • аеромобільна рота 80-ї окремої аеромобільної бригади;
  • зведена рота 101-ї окремої бригади охорони ГШ ЗСУ;
  • 1-й гаубичний артилерійський дивізіон (без 3-ї батареї) 44-ї окремої артилерійської бригади;
  • 2-й протитанковий дивізіон 26-ї окремої артилерійської бригади;
  • 1-а батарея 1-го гаубичного артилерійського дивізіону 55-ї окремої артилерійської бригади;
  • взвод розвідки батареї управління і артилерійської розвідки 1-ї окремої танкової бригади;
  • 2-й взвод дивізіону артилерійської розвідки 26-ї окремої артилерійської бригади;
  • 6-а батарея 2-го зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 1129-го зенітно-ракетного полку;
  • зведені загони 703-го інженерного полку та 3-го окремого інженерного будівельного батальйону;
  • група 91-го окремого полку оперативного забезпечення.

Підрозділи ЗСУ виконували завдання у секторі С з метою ізоляції кризового району у смузі з розмежувальними лініями: зліва — Золоте — Гірське — Білогорівка — Кремінна; справа — Розсипне — Кіровське — Нижня Кринка — вздовж річки Кринка — Єнакіеве — Димитров, несучи службу на 23 блокпостах, 37 опорних пунктах та охороняючи 4 об’єкти.

Військові комендатури розгорталися в м Артемівськ, Дебальцеве, Костянтинівка, Красний Лиман, Слов’янськ.

Підрозділи НГУ залучалися до ізоляції кризового району шляхом встановлення контрольно-пропускного режиму на 13 блокпостах в районах населених пунктів Карпівка, Андріївка, Іванівка, Сіверськ, Дебальцеве, Артемівськ, Попасна, Комишуваха, Гірське, Врубівка, одному спостережному пості в районі с. Новоіванівка та здійснювали охорону 4 об’єктів.

Підрозділи МВС ізолювали кризовий район шляхом встановлення контрольно-пропускного режиму на 14 блокпостах в районі населених пунктів Дебальцеве, Миронівський, Ольховатка, Булавинське, Дружківка, Костянтинівка, Вуглегірськ, Чорнухине, Артемівськ та здійснювали патрулювання в містах базування.

З метою посилення угруповання військ (сил) сектору С завершувалося переміщення залізничним транспортом та здійснювалося розвантаження на залізничній станції Ізюм:

30-ї механізованої бригади (без 1-ї батальйонної тактичної групи, ротної тактичної групи 3-го механізованого батальйону; 4-го,5-го механізованих батальйонів) з подальшим слідуванням у район бойового призначення — м. Артемівськ;

протитанковий артилерійський дивізіон (без батареї) 55-ї окремої артилерійської бригади з подальшим слідуванням у район бойового призначення.

Розташування загонів НЗФ.

Основу угруповання НЗФ, що діяли на Дебальцевському напрямку, складали переважно підрозділи так званого «1-го армійського корпусу «ДНР» кількістю до семи батальйонних тактичних груп зі складу так званих «1-ї»,«3-ї»,«5-ї» та «7-ї» окремих мотострілецьких бригад. Їх дії підтримували до двох батальйонних тактичних груп «2-го армійського корпусу «ЛНР».

Бойовики переважно зосереджувалися у населених пунктах, що розташовані найближче до Дебальцевого:

  • в Зайцевому та Гольмівському — до 200;
  • в Єнакієвому — до 2000;
  • в Кіровському та Шахтарську — до 300;
  • в Торезі та Сніжному — до 1000;
  • в Вахрушевому, Красному Лучі, Антрациті — до 1200;
  • в Петровському — до 200;
  • у Фащівці — до 600;
  • в Стаханові, Брянці, Алчевську, Перевальську — до 1500 бойовиків.

Розташування регулярних підрозділів Збройних сил Російської Федерації.

До восьми дивізіонів реактивної та ствольної артилерії ЗС РФ були поблизу Нижньої Кринки, Тореза, Фащівки, Стаханова, Брянки, Алчевська, Селезнівки, звідки вівся обстріл позицій українських підрозділів.

До восьми батальйонних тактичних груп Збройних сил РФ були зосереджені на тимчасово окупованих територіях України поблизу Дебальцевого:

  • 20-а окрема мотострілецька бригада (м. Волгоград) Південного військового округу — у районі Горлівки;
  • 21-а окрема мотострілецька бригада 2-ї армії Центрального військового округу (сел. Тоцкоє, Оренбурзька область) — у районі Єнакієвого;
  • 28-а окрема мотострілецька бригада 2-ї армії Центрального військового округу (м. Єкатеринбург) — у районі Брянки і Стаханова;
  • 32-а окрема мотострілецька бригада Центрального військового округу (с. Шилово, Новосибірська область) — у районі Єнакієвого;
  • 138-а окрема мотострілецька бригада (Камєнка, Ленінградська область) 6-ї армії Західного військового округу — у районі Сніжного і Тореза;
  • 200-а окрема мотострілецька бригада (Печенга) Північного флоту Об’єднаного стратегічного командування «Північ» — у районі Фащівка, Нікішине, Кумшацьке;
  • 13-й танковий полк 4-ї танкової дивізії 1-ї танкової армії Західного військового округу (Наро-Фомінськ) — у районах Новосвітлівки, Кіровського, Єнакієвого;
  • 104-й десантно-штурмовий полк 76-ї десантно-штурмової дивізії (с. Черьоха Псковської області) Повітряно-десантних військ — у Георгіївці та Горлівці.

Поблизу Тореза, Сніжного, Шахтарська, Донецька були розгорнуті засоби протиповітряної оборони та підрозділи радіоелектронної боротьби регулярних підрозділів Збройних сил РФ.

Умови, що впливали на виконання завдань.

Застосування військових частин і підрозділів у секторі С передусім базувалося на виконанні Мінських домовленостей, досягнутих 19 вересня 2014 року. Через це активні наступальні дії у смузі відповідальності сектору не проводилися.

Накреслення лінії зіткнення сторін, особливо в районі Дебальцевого, не дозволяло створити глибоко ешелоновану оборону та надавало противнику перевагу у проведенні штурмових дій одночасно з трьох напрямків.

Кількість сил і засобів Національної гвардії та МВС не забезпечували повний контроль безпосередньо за Дебальцевим. У місті практично безперешкодно діяли диверсійно-розвідувальні групи та окремі мінометні секції противника.

Частина населення міста підтримувала незаконні збройні формування. За їх допомогою бойовики отримували повну та детальну інформацію про наші війська та вогневі позиції практично в режимі реального часу. Сил і засобів Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ для проведення контррозвідувальних та фільтраційних заходів було недостатньо.

Відстань між флангами сил сектору по рубежу на південь від Дебальцевого складала лише 12 км, що дозволяло противнику вести вогонь з РСЗВ та артилерії на всю глибину бойового порядку підрозділів. Війська сектору практично весь час знаходилися у вогневому мішку.

Склад угруповання військ сектору, а також протяжність лінії зіткнення сторін в районі Дебальцевого (до 90 км), не дозволяли створити необхідну щільність сил і засобів для суцільної оборони, оскільки противник постійно проводив активні дії на інших напрямках, насамперед у секторі Б (Донецький напрямок) та секторі А (Станично-Луганський напрямок).

ЧАСТИНА 2.

Хронологія подій

Вуглегірськ (27.01 — 01.02)

Наступальні дії противника розпочалися з проведення потужних вогневих ударів по українських підрозділах з використанням артилерії, РСЗВ, танків та мінометів в районі Вуглегірська, Нікішиного, Рідкодуба, Чорнухиного, Санжарівки, Троїцького, Попасної та безпосередньо Дебальцевого.

Для унеможливлення перегрупування сил і засобів АТО у смугу відповідальності сектору С, противник активізував зусилля в інших секторах, нарощуючи інтенсивність обстрілів, проводячи рейдові дії, засилаючи диверсійно-розвідувальні групи із зосередженням зусиль в районах Щастя, Кримського, Нижнього (сектор А), Тоненького, Авдіївки, Пісок, Курахового (сектор Б), Талаківки, Павлополя (сектор М).

Реалізація замислу противника розпочалася активними діями на Вуглегірському напрямку. В ніч на 30 січня 2015 року противник наніс зосереджений вогонь артилерії і мінометів по блокпосту 1301, який розташовувався на північно-західній околиці Вуглегірська. Використовуючи результати вогневого ураження, до 5 танків противника впритул наблизилися до блокпосту.

Через відсутність дієвої системи спостереження особовий склад 13-го окремого мотопіхотного батальйону та підрозділів міліції, які виконували завдання на опорному пункті, не помітив підхід противника до своїх позицій і самовільно, поспіхом здійснив відхід на опорний пункт 1302 (південно-західна околиця Вуглегірська).

Противник, не зустрівши опору, зайняв опорний пункт та просунувся до центру міста. Бої за опорний пункт 1302 продовжувалися навіть тоді, коли противник практично захопив Вуглегірськ.

Маючи чисельну перевагу, бойовики поступово оточували міста. Щоб не потрапити в кільце, особовий склад наших підрозділів почав виходити з Вглегірська. У місті залишалося 74 бійців, до складу яких входив особовий склад роти «Світязь» та протитанкової батареї 42-го мотопіхотного батальйону. Вони зайняли територію школи-інтернату і здійснювали її оборону. В подальшому, під час спроби звільнення Вуглегірська, були створені умови для їх успішного виходу у безпечні райони.

Вранці 30 січня підрозділи 1-ї батальйонної тактичної групи 30-ї окремої механізованої бригади висунулися на західну околицю Вуглегірська для обладнання вогневих рубежів та недопущення підходу резервів противника з Горлівки та Єнакієвого. До початку операції зі звільнення Вуглегірська використання цієї батальйонної тактичної групи не завжди було раціональним.

Рішенням керівника сектору С вона, переважно, була розподілена по опорним пунктам першого ешелону повзводно, а в окремих випадках і по відділенням.

За рішенням Начальника Генерального штабу — Головнокомандувача ЗСУ ця батальйонна тактична група була зібрана та в подальшому відігравала головну роль у всіх боях на Дебальцевському виступі.

Перша спроба відбити Вуглегірськ була проведена 30 січня силами 25-го окремого мотопіхотного батальйону, а також частиною сил батальйонів Національної гвардії «Донбас» (40 чоловік) та імені Героя України генерала Сергія Кульчицького (30 чоловік), але успіху не мала. Зайшовши у місто, підрозділи були обстріляні противником із засідок, зазнали втрат та були змушені відступити.

Для проведення розвідки в район Вуглегірська висунувся зведений загін у складі групи 73-го морського центру спеціальних операцій, групи вогневої підтримки та групи БПЛА. Під час ведення розвідки не були виявлені добре замасковані бронеоб’єкти противника у засідках.

Частина сил батальйону «Донбас» зайшла у місто. Під час просування вони потрапили у ворожу засідку, що складалася з танка, БМП та кулеметних розрахунків бойовиків вздовж дороги. В ході бою група знищила техніку та живу силу противника. Але з нашого боку також були втрати, тому група відступила. Невдовзі група батальйону «Донбас» повернулася, здійснила евакуацію поранених бійців батальйону та відступила до Савелівки.

Вранці 31 січня, після проведення артилерійської підготовки, підрозділи 1-ї батальйонної тактичної групи 30-ї окремої механізованої бригади у взаємодії з підрозділами Національної гвардії з двох напрямків: Дебальцеве — Вуглегірськ та Горлівка — блокпост 1302 — південно-західна частина Вуглегірська атакували противника.

2-а механізована рота 1-ї батальйонної тактичної групи 30-ї окремої механізованої бригади з підрозділом батальйону Національної гвардії імені Кульчицького здійснили марш, зайшли у місто з південно-західного напрямку через позиції підрозділу блокпосту 1302, та поступово просунулася до центру.

Знищивши одну БМП противника, взвод батальйону імені Кульчицького зустрівся з розвідкою батальйону «Донбас», яка просувалася містом зі східного напрямку. Пропустивши розвідку «Донбасу», противник із засідок потужно обстріляв підрозділи 1-ї батальйонної тактичної групи 30-ї окремої механізованої бригади, які заходили в місто зі східного напрямку.

В той же час, від керівника сектору С надійшла інформація про те, що з Горлівки в напрямку блокпосту 1302 наближається підрозділ противника, у складі якого — до 15 танків для нанесення удару у тил 2-ї механізованої роти 1-ї батальйонної тактичної групи 30-ї окремої механізованої бригади. Згодом від керівника сектору С надійшла команда на відхід 2-ї механізованої роти та батальйону імені Кульчицького.

Ці підрозділи відступили лише після деблокування військовослужбовців, оточених в школі-інтернаті. Їх успішно вивели в тил. Інформація про колону противника у кількості 15 танків так і не підтвердилася.

У цей же період запеклі бої розгорталися у східній частині міста, де двома паралельними напрямками наступала 1-а батальйонна тактична група 30-ї окремої механізованої бригади та підрозділ батальйону «Донбас».

Противник, використовуючи будівлі як вогневі точки, чинив жорсткий опір, використовуючи снайперів та мобільні групи. Крім того, з лісосмуги у фланг наших військ відкрив вогонь замаскований танк та розрахунки крупнокаліберних кулеметів та станкових протитанкових гранатометів.

З метою недопущення втрат особового складу та техніки після відходу 2-ї механізованої роти, була надана команда на вихід з бою 1-ї механізованої роти 1-ї батальйонної тактичної групи 30-ї окремої механізованої бригади.

Вихід з бою та відхід 1-ї та 2-ї механізованих рот 1-ї батальйонної тактичної групи 30-ї окремої механізованої бригади здійснювався під прикриттям 3-ї механізованої роти, яка зайняла позиції по рубежу: північна околиця Савелівки — залізничний переїзд через трасу Вуглегірськ — Дебальцеве. По позиціях роти противник вів артилерійський та мінометний вогонь.

Внаслідок обстрілів, в ніч на 1 лютого, піддавшись паніці, старший лейтенант з позивним «Зона» самовільно зняв з позиції між Вуглегірськом і Дебальцевим протитанкову батарею 25-го мотопіхотного батальйону, яка після відходу біля 12.30 зосередилася в районі м. Ізюм Харківської області. Лише два розрахунки протитанкових гармат не залишили позиції і продовжили бій.

Під час боїв за Вуглегірськ вперше були помічені російські літаки-штурмовики, які здійснювали політ на гранично малій висоті над нашими підрозділами.

Особовий склад 1-ї батальйонної тактичної групи 30-ї окремої механізованої бригади був виснажений та частково деморалізований, і, за доповіддю командира, до утримання визначеного рубежу не готовий. В подальшому 1-а батальйонна тактична група була виведена в район базового табору для відновлення боєздатності.

Для недопущення подальшого просування противника в напрямку м. Дебальцеве було здійснено маневр силами 8-ї механізованої роти з танковим взводом 30-ї окремої механізованої бригади з сел. Миронівський до північної околиці Савелівки та перекрито основний автомобільний напрямок Вуглегірськ — Дебальцеве шляхом обладнання та закріплення в ротному опорному пункті.

Противник, використовуючи чисельну перевагу, продовжував поступово просуватися з Вуглегірська в напрямку Дебальцевого. Його диверсійно-розвідувальні групи, захоплюючи переправи через річку Карапулька, впритул наближалися до позицій нашої артилерії в районі північніше с. Комуна.

За командою Начальника Генерального штабу — Головнокомандувача ЗСУ, для підриву дамби в районі Світлодарська та усіх мостів були відправлені інженерні групи та група спецпризначення 73 морського центру спеціальних операцій. Це було зроблено з метою недопущення захоплення цих об’єктів противником та переправи через річку Карапулька.

Це завдання група 73-го морського центру спеціальних операцій виконала. Водночас, керівник сектору С всупереч вказівкам Начальника Генерального штабу — Головнокомандувача ЗСУ дав команду на повернення інших груп інженерних підрозділів, що дало змогу противнику захопити мости та здійснити переміщення по ним особового складу та техніки.

Понісши втрати, 2 лютого бойовики перегрупувалися в районі Стаханова. 12 танків та 50 бойовиків було переміщено з Первомайська під Попасну. Бойовики зі складу так званого «1-го козацького полку імені Платова» для ведення бойових дій в районі Дебальцевого отримали 300 зарядів до установок «Град», 2000 одиниць 120-мм снарядів, 25200 30-мм снарядів.

Для посилення угруповання сектору С, з метою зайняття проміжних рубежів, підвищення стійкості оборони за командою Начальника Генерального штабу — Головнокомандувача ЗСУ, яка була підтверджена бойовим розпорядженням, 30-а окрема механізована бригада (без 1-ї батальйонної тактичної групи; ротної тактичної групи 3-го механізованого батальйону; 4-го,5-го механізованих батальйонів) 28 січня 12 ешелонами виїхала з оперативного мобільного угруповання (ОМУ) «Полісся» та 1 лютого прибула на станцію Ізюм.

На кінець 2 лютого завершувалося її переміщення своїм ходом з Ізюма до Артемівська. Також, в район бойового призначення (Попасна) було переміщено протитанковий дивізіон (без батареї) 55-ї окремої артилерійської бригади.

В зв’язку з втратами особового складу та техніки на взводному опорному пункті «Андрій» штаб сектору С здійснив заміну взводу 15-го гірсько-піхотного батальйону на підрозділ 25-го мотопіхотного батальйону. Близько 6 години ранку противник розпочав артилерійські обстріли базових таборів підрозділів 128-ї гірсько-піхотної бригади та взводних опорних пунктів 40-го мотопіхотного батальйону «Кацо» (південна околиця Дебальцевого), «Зозо» (північна околиця Новогригорівки), «Зеніт» (2 км північніше Новогригорівки).

О 10 годині розпочалися бойові дії на західній околиці с. Комуна. Після невдалих штурмових дій противник зупинився, обладнавши позиції в районі водоймища та здійснював обстріли базового табору 1-го танкового батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Комуна) та автошляху Дебальцеве — Луганське. В цей час противник штурмував взводні опорні пункти «Валера-128» (південніше Санжарівки), «Станіслав-128» (Рідкодуб) та базового табору 15-го гірсько-піхотного батальйону 128-ї бригади (Чорнухине).

За викликом керівника сектору С з 11.55 до 12.35 поблизу Санжарівки застосовувалась армійська авіація — 2 пари вертольотів Мі-24. Через відхилення від визначеної точки на 2-3 км, удари були нанесені по колоні раніше розбитої техніки.

Наступної доби, 3 лютого, противник суттєво збільшив кількість обстрілів базових таборів 128-ї гірсько-піхотної бригади та 15-го гірсько-піхотного батальйону в районі Рідкодуба, Троїцького, Міуса, Чорнухиного, Санжарівки, Новогригорівки, Золотого, Попасної, Новоорлівки, не полишаючи намірів прорватися вглиб контрольованої території сектору С із західної та східної частини.

Для підтримки підрозділів, що виконували завдання в опорних пунктах та базових таборах, артилерією керівника сектору протягом доби було нанесено вогневе ураження по 45 цілях.

Було здійснено доукомплектування підрозділів 128-ї окремої гірсько-піхотної та 17-ї окремої танкової бригад за рахунок озброєння та військової техніки 2-го гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону (без батареї), мінометної батареї механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади.

За викликом керівника сектору С з 15.25 до 16.04 по противнику в районі с. Санжарівка застосовувалася армійська авіація — пара вертольотів Мі-24 та вертольота Мі-8. За доповіддю передового авіанавідника 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади удар армійської авіації був нанесений з відхиленням від визначеної точки на 1 км.

Для посилення угруповання військ сектору С 4 лютого здійснювалося переміщення реактивної батареї 27-го реактивного артилерійського полку. В район Покровського було переміщено 5-й механізований батальйон 30-ї окремої механізованої бригади (без механізованої роти, 1-ї гаубичної самохідно-артилерійської батареї (2С1 «Гвоздика»), мінометної батареї, зенітно-ракетного взводу) та передано в оперативне підпорядкування командира 17-ї окремої танкової бригади.

Для перешкоджання вивозу біженців, поранених, постачання боєприпасів, а у перспективі — оточення сил АТО, бойовики обладнували опорний пункт в районі с. Калинівка (на 8 км північно-західніше від Дебальцевого) поблизу траси М-03 (Дебальцеве — Світлодарськ — Артемівськ).

Рідкодуб (05.02 — 07.02)

Після дводенних боїв з переважаючими силами противника підрозділ 25-го мотопіхотного батальйону 1 лютого залишив взводний опорний пункт «Андрій» та відступив до взводного опорного пункту «Станіслав-128».

Противник з півдня впритул наблизився до сел. Рідкодуб та безпосередньо до взводного опорного пункту «Станіслав-128». Північна частина селища також контролювалася бойовиками.

Усі можливі шляхи підвозу боєприпасів та продовольства до опорного пункту перебували під повним вогневим контролем артилерії і танків бойовиків. Із західної частини селище було заблоковано непрохідними болотами. Єдиний умовно прохідний шлях через ці болота контролювався бойовиками.

Двічі конвої, які здійснювали підвезення продовольства, матеріально-технічних засобів та боєприпасів потрапляли у засідку противника, внаслідок чого несли втрати в особовому складі та техніці. Єдина дорога від взводного опорного пункту «Балу» до взводного опорного пункту «Станіслав» була замінована та знаходилася під контролем сепаратистів. Крім того, на підступах та у північній частині сел. Рідкодуб противник обладнав вогневі засідки.

В результаті чисельних обстрілів та штурмових дій взводний опорний пункт «Станіслав» 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, обладнаний в районі Рідкодуба, було заблоковано.

Спроба звільнити сел. Рідкодкб та деблокувати опорний пункт «Станіслав-128» була здійснена 5 лютого після проведення розвідки підходів до селища, але була безуспішною. Під час висування колони 2-ї роти батальйону Національної гвардії «Донбас», посиленої двома БМП-2 та танком Т-64, противник відкрив зосереджений вогонь з артилерії та мінометів по дорозі Дебальцеве — взводний опорний пункт «Балу».

В результаті низької морально-психологічної стійкості механік-водій головної БМП розвернув машину у зворотному напрямку, за нею розвернулася уся колона.

У зв’язку з цим, начальник штабу АТО прийняв рішення про перенесення штурму укріплень противника та деблокування опорного пункту «Станіслав» на 06.00 6 лютого.

6 лютого, близько 5 години ранку підрозділи 1-ї батальйонної тактичної групи 30-ї окремої механізованої бригади, розвідувальний взвод 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, група спеціального призначення 73-го морського центру спеціальних операцій, 140-го центру спецпризначення зайняли вихідні позиції для наступу. 2-а рота батальйону «Донбас» у визначений район так і не прибула.

Незважаючи на це, близько 7 години ранку було розпочато зачистку сел. Рідкодуб для деблокування опорного пункту «Станіслав-128». З початком дій, штурмова група успішно просувалася, вибила противника з більшої частини селища та забезпечила прохід по маршруту, що з’єднував опорний пункт з територією, яка контролювалася нашими військами. Вона закріпилася на визначених рубежах та створила умови для підвозу боєприпасів, а також евакуації поранених.

Особовий склад взводного опорного пункту «Станіслав» був виведений з оточення у кількості 102 осіб, але тільки близько 20 з них взяли участь у звільненні Рідкодуба. Решта особового складу була завантажена на транспорт та вивезена в ближній тил — сел. Луганське.

Штурмова група зі складу 1-ї батальйонної тактичної групи 30-ї окремої механізованої бригади з розвідувальним взводом 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади протягом 6 годин утримувала позиції опорного пункту. 14-а та 15-а механізовані роти 30-ї окремої механізованої бригади, які повинні були забезпечити нарощування зусиль та завершити звільнення Рідкодуба, виконувати визначені завдання відмовилися.

З підходом підрозділу чисельністю до роти спецпризначення, противнику за підтримки вогню артилерії та мінометів вдалося відтіснити наші підрозділи з зайнятих позицій та повернути контроль над Рідкодубом.

Намагаючись перешкодити організованому відходу наших підрозділів, противник об 11.55 знову розпочав штурмові дії взводних опорних пунктів 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади зі сторін Фащівки, Круглика, Нікішиного силами до 100 осіб та трьох танків.

6 лютого, коли в районі Дебальцевого велися жорстокі бої, Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун та Верховний представник ЄС у закордонних справах та політиці безпеки Федеріка Могерині закликали сторони до перемир’я для евакуації мешканців Дебальцевого та навколишніх населених пунктів.

За допомогою домовленостей з району бойових дій було вивезено близько 5 тисяч чоловік. Абсолютна більшість мешканців, які виявили бажання евакуюватися, відмовилися виїжджати на території, що контролювалися бойовиками.

Близько 13.00 7 лютого зі сторони Рідкодуба в напрямку Чорнухиного на вантажівках виїхав загін противника. Його диверсійно-розвідувальна група здійснила штурм позицій розвідувального взводу 1-ї батальйонної тактичної групи 30-ї окремої механізованої бригади. Зі стрілецької зброї та озброєння бойової розвідувальної машини БРМ-1К штурм було відбито. О 14.25 взводний опорний пункт «Зеніт-40» був обстріляний з ПТКР.

Внаслідок обстрілу було знищено наш танк Т-64. В подальшому противник зосередив основні зусилля на обстрілах з мінометів та артилерії базового табору 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, взводних опорних пунктів «Льоха-128», «Зозо-40», «Кацо-40».

Для збереження життя особового складу, озброєння та військової техніки особовий склад взводних опорних пунктів «Саша-128», «Діма-128» та «Буц-128» був переміщений на взводний опорний пункт «Валера-128». Залишені вогневі позиції були передані командиру 25-го мотопіхотного батальйону.

Опорний пункт «Лама-128» був переміщений в район взводного опорного пункту «Балу-128» із завданням обладнати вузол оборони (перехрестя доріг — залізничні колії) та прикрити тил «Балу-128».

Далі буде

Джерело: Міністерство оборони України

You may also like...