Дощі ідуть… а люди все мруть

Коли арештованого колгоспного сторожа артілі «Червоний колос» Нестора Білоуса викличе на допит сам уповноважений НКВД Печенізького району Тризна й буде допитувати, як він опинився серед ворогів товариша Сталіна, його душі не торкнеться зрадливий переляк,. А чомусь постане перед очима відрубана бичача голова, якою хтось з Леб’яжого насміявся над сільськими активістами.

Свідчення літописця Нестора з Леб’яжого

 

Коли арештованого колгоспного сторожа артілі «Червоний колос» Нестора Білоуса викличе на допит сам уповноважений НКВД Печенізького району Тризна й буде допитувати, як він опинився серед ворогів товариша Сталіна, його душі не торкнеться зрадливий переляк, а чомусь постане перед очима відрубана бичача голова, якою хтось з Леб’яжого насміявся над сільськими активістами.
 
 1911. 24/X Состоял на призове на 2-й лесте… зачислен в ополчение 1-го разряда.
 
1912. 22/I Была свадьба
 
1914. 18/VII Мобилизация всех зап. ниж. чинов и офицеров. 19/VII Германия объявила войну России…
 
1915. 23/VII Меня ранило 12 час дня осколками. Я получаю 7 легких ран.
 
1917. Октябрь. …Побеждает Большевизм по всей России. Солдаты бросают фронт.
 
1918. Май. В Киеве Укр. Центр. Раду разгоняют и хлеборобы ставят гетмана Скоропадского. Германцы приходят в Лебяжье… Приехали большевики и забрали в Николаевке быков.
 
1921. Май. Идут дожди и хлеба растут очень хорошие.
 
1927. 22/V Были перевыборы Кооп. Т (товарищества) меня не выбрали потому как считают злостный элемент ведущий борьбу против классовой линии.
 
Газета Селянин пишет, что китайцы хотят захватить Советскую Монголию.
 
1929. 6/X Воскресенье. Хлебозаготовку каждый день и красные обозы организуют и так ходют… Хватит ли терпения у крестьян… 17/X Пахал землю… вечером заганяли всех мужиков до сельсовету. 3/XI Воскресенье. Ночью под 3 было собрание – 2 и 1го участков по хлебо-заготовке и пришлось всем людям ходить из двора в двор и давай душа с тебя вон давай жита или муки житной. Погода солнечно и тепло.
 
1930. 20/IV Пасха… Разговляться нечем. Свиней если кто и зарезал то не больше 3-4 штук на все село… Ночью на пасху была поставлена карусель в саду около церкви из целью антирелигии но туда никто не пошел за исключением некоторых комсомольцев…
 
1931. 1/XII Из хат выгоняют а все барахло из сундуков продают с аукциону а хозяев выгоняют чуть не голых.
 
1932. 8/VI Был дождь ливень очень сильный. 26/IX …В селе за покражу кукурузы в Артели Зірка Коротю Петра и Коротю Василия выездна Сессия Обастного суда присудила растрелять…
 
1933. 10/VI Люди умерают голодной смертью как-то по станциях жел. дор. в Харькове на поле и некто не убирает. На пример Костенко Николай умер около Таганки уже целый месяц и некто не убрал трупа а каждый день ездят командиры Красной армии…
 
1934. 28/IV Начали цвесть сады очень стало тепло но дождя нету земля очень высохла так что кто и зна что будет.
 
Тоді теж, як на початку колективізації, йшли дощі, але люди від голоду ще так нагло не помирали. Смерть щербатою косою лише замахнулася на Леб’яже і, мабуть, роздумувала – косити їй чи ні. Навчені революціями дядьки, передчуваючи зле, мовчки курили їдучу махорку. І лише сільські активісти гуляли на всю губернію.
 
«Запитую: чим я винний? Невже тим, що говорив керівникам сільради, що не можна робити так, як вони роблять – замовляють самогонщикам самогон і п`ють кожен день. Один з голів сільради поїхав на хутір Пушкарне з головою «25-тисячників» (комуністи, прислані з міста проводити колективізацію – авт.) колгоспу «Червона долина». Напилися, п’яні вляглися на возі валетом і заснули, а дорогою хтось поставив Караготу бичачу голову з великими рогами…»
 
У щоденнику Нестора Білоуса, котрий став головним речдоком, про цю подію немає ні слова. Але, безсумнівно, закривавлена бичача голова переслідувала чоловіка і коли він сидів у Печенігах в одній з найстрашніших тюрем – колишній царській пересильній в’язниці, – і в ГУЛАГу. Отож не випадково, через 20 років після арешту в проханні про реабілітацію, адресованому Верховній Раді УРСР, він згадає не лише тих, хто, не боячись гріха, неправдиво свідчив проти нього, а й цю рогату бичачу голову. Що вона нагадувала йому: безголове, на становищі рабів, селянство чи радянську владу, котра рогато шкірилася на правічних хліборобів?
 
КОЛГОСПНИЙ СТОРОЖ
 
Мабуть, той, хто править Всесвітом, – великий жартівник, коли свідками на страшному суді, літописцями зла, обирає таких людей, як Нестор Білоус. Не вчених мужів чи представників білої кості, потомственного дворянства, а репаних селюків, людей з «нижчою освітою», як запише у 1937 році товариш Тризна.
 
Оперуповноважений, мабуть, не раз перегортав сторінки щоденника, на який його підопічні натрапили в запічку, і не міг зрозуміти, як такі люди, як Білоус, для яких товариш Сталін робив революцію, стають ворогами народу. Для таких, як він, син селянина, лише з десятиною землі, де стояла хата, повна дітей, старався вождь. Що йому світило до революції? Як і раніше, крутив би бугаям хвости. Не встиг закінчити три класи церковно-приходської школи, як «опреділили» пасти сільську отару. Потім посильним у сільській управі, чорноробом на цукровому заводі Роттермунд і Вейсе. Таких потім першими забирали на фронт, стріляними каліками повертали додому.
 
А революція висунула його, майже безграмотного, в саме начальство: спочатку головою земельної комісії, кооперації, потім колгоспу. Кажуть, «держи язик за зубами, будеш їсти борщ з грибами». Не тримав, то й опинився в сторожах.
 
«Гр-н Білоус в 1935 році працював головою колгоспа з червня місяця до березня 1936 року був знят як не виправдовував себе в роботі, – значиться в довідці з нерозбірливим підписом голови сільради. – В останній рік тобто в 1937 році Білоус Н.М. працював завгоспом колгоспу який завжди на зборах колгоспу на пленумах і президіях сільради виступав проти міроприємств та рішень уряду і самої сільради. Не дивлячись на те, що Білоуса попереджувалося про те що останній зриває всі міроприємства партії та уряду але це на Білоуса не впливало». (Стилістику збережено – авт.)
 
Звичайно, оперуповноважений знав, як беруться такі свідчення. Викликаєш до себе активіста: мовляв, якщо сяде не він, так ти… А кому хочеться до Сибіру?.. Ті ж активісти, як пише у щоденнику Білоус, приходили до претендента на розкуркулення, забирали не лише корову, прирікаючи малих дітей на голодну смерть, а й останню свитину… Бо боялися арешту. Тут не те що на Білоуса, на рідну матір свідчення даси. Як не відхрещувався Нестор, що він у партії есерів «не состояв», а знайшовся чоловік, який засвідчив – таки був. Це щоб була політична підстава для арешту. Але й без цих свідчень у щоденнику Білоуса стільки ворожих випадів, що хоч зараз став його до стінки.
 
«Уряд робить нажим на селян, щоб усе селянство перейшло в колективи СОЗи, а моя думка, що з цієї політики нічого не вийде, а якби дали селянину «отруб» без права продажу, то він би підняв урожайність до 100 пудів з десятини в середньому, і був би селянин багатий…»
 
А в іншому місці?
 
«Невже ці люди такі вороги, що їх Партія осуджує на голодну смерть. Адже коли Червона Армія билась з Денікіним і Врангелем і брала офіцерів у полон цілими полками, і то всіх не розстрілювали і не убивали, а годували… Тепер вони ще служать на посадах, а темний селянин став для партії найнебезпечнішим ворогом-контрреволюціонером… Партія хоче перетворити селян на комуну, щоб не були вони вільними…»
 
Не обійшлося й без свідчень і сільської інтелігенції. Учителі брали дуже активну участь спочатку в розкуркулені, а пізніше в репресіях. Робили кар’єру, а, може, рятували власне життя. Це – як хрещення кров’ю у злочинців, від якого не відмитися.
 
«Під час обговорення уборочної й будівництва моста через р. С. Дінець Білоус говорив, що нічого не можна зробити у строк, тому що колгоспники голодні, сидять без хліба, кожен день у мене з колгоспу 15-16 чоловік їдуть до Харкова купувати хліб. Вам, каже «можна язиком плескати, а колгоспники сидять без хліба»… На мене подіяло це приголомшливо, такі контрреволюційні вилазки ворога доводилося зустрічати лише під час ліквідації куркульства як класу».
 
З трьома класами ЦПШ, він не був таким грамотним, як отой учитель. Однак природній розум Нестора Білоуса й правічний селянський інстинкт самозбереження допомагали йому побачити набагато більше, ніж вірним бійцям партії. Уже в 20-ті роки чоловік розгледів і суть колективізації, коли за 5 колосків розстрілювали голодних людей, і винуватців майбутнього голоду.
 
СТО РОКІВ САМОТИ
 
Цей щоденник, видобутий разом зі справою Нестора Білоуса з архівів спецслужб, чимось нагадує мені «Сто років самоти» Маркеса – з химерним баченням вимирання роду людського, котрий відірвався від землі. «Адже тим родам людським, які приречені на сто років самоти, не судилося з’явитися на землі двічі». Власне, чи не кожну сторінку Нестора Білоуса пронизує рефрен самотності: «Дощі ідуть… А люди все мруть…»
 
Чи здогадувався Нестор, що його селянський рід намагаються викоренити в Леб’яжому ще з початку революції? Мабуть, що ні. Йому хотілося вірити більшовикам, котрі обіцяли землю. Крізь призму землі він дивився на всі події, що відбувалися довкола. Скажімо СВУ (Спілку Визволення України), над якою проходив у 1930 році сфальсифікований процес, він називає «гидкою організацією». Мабуть, тому, що більшовики стверджували: професор Єфремов виступає за те, щоб повернути 5 мільярдів царського боргу за землю. Пізніше, коли більшовики не лише усуспільнили землю, а й задушили господаря податками, до нього приходить прозріння: «Тиснуть мужика до неможливого. Не дарма СДП й інші партії говорили: буде вам земля без викупу, будете пам’ятати, а ми не вірили…»
 
Непомірні здирництва влади, суцільні розкуркулення незгодних з її політикою, врешті-решт, вирвали хлібороба з колиски людства – Землі. Уявіть: з яким болем Нестор писав рядки, що поля заростають бур’яном, а коні табунами ходять довкола Леб’яжого, адже не в кожного селянина підніметься рука зарізати коня. А влада замахнулася на нього сокирою… Так почався голод.
 
«Март 1933 года. Открыли у Харькове по Харторгах хлебну продажу по комерческим ценам то коло каждаго магазина очереди людей от тысячи и до трех тысяч человек и стоят по целым суткам в очереди.
 
29/III-33 г. …Дуплината Василия сын годов 20ти пошол за бураками да там и умер.
 
30/IV-33 Идут частые дожди… А люди знай мрут так что в одну яму кладут душ по 6 потому что некому могилы копать. 27/IV Умер Бутенко Николай Федорович молодой парень 22 лет настоящий гвардеец большого роста красивый и пришлось умереть голодной смертью лиш потому что сельсовет не дал ему справки как сыну розкуркуленого отца…
 
13/V-33 г. 12/V Умерла Черная Параска актевистка кандидат партии как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки так она вечером на радощах в школе танцовала а теперь издохла из голоду как собака.
 
8/IV-33 г. Люди мрут с голоду всех возрастов, а в особенности дети… В некоторых семействах вымерли все малые дети от грудных и годов до 10-ти.
 
16/VIII-33 Из рассказов очевидцев работавших на Полтавщине по уборке хлеба что там люди так вымерли, что в деревне нет ни одной живой души и у многих хатах вся семья лежит умерша трупы разложились и некому убирать».
 
НЕРЕАБІЛІТОВАНИЙ
 
Син Нестора Білоуса, про народження якого у 1930 році батько пише із радістю, сьогодні мешкає в Леб’яжому. Він каже, що табори не озлобили Нестора Микитовича. Коли один з тих, хто неправдиво свідчив проти нього, загубив документи про роботу в колгоспі, то постраждалий не мав зла на кривдника – підтвердив. Інакше той втратив би пенсію. Тобто у власній душі реабілітував неправдивця. А от держава колишня й теперішня не реабілітувала літописця Нестора. А він домагався реабілітації, хоча б для того, щоб мати пенсійну «копійку» на старість. Не дочекався…
 
Власне, за одне й теж – критику політики партії щодо колективізації – його судили вдруге. Він відбув заслання, а потім з’ясувалося, що дарма. Словом, його по другій репресії реабілітували, а перша «висить» над ним, навіть мертвим. Минули часи хрущовського розвінчання культу особи Сталіна, горбачовської перебудови… Свого часу до обласної прокуратури з проханням переглянути кримінальну справу Н. М. Білоуса звертався начальник управління СБУ в Харківській області генерал Микола Гібадулов, а тепер про це клопоче голова облдержадміністрації Арсен Аваков. Він впевнений, що «щоденник Н. М. Білоуса є безцінним історичним джерелом з історії українського села, особливо періоду колективізації і Голодомору 1932-1933 років. Треба було мати неабияку мужність, щоб у часи тотального стеження залишити неспростовні записи очевидця народовбивчої політики сталінського режиму, висловлювати свою незгоду з ним».
 
Однак питання залишається відкритим: невже людина і донині не реабілітована тільки через те, що є свідком жахливого Голодомору? Натомість, деякі видання сумніваються в авторстві, відверто ллють бруд: мовляв, щоденник – фальшивка.
 
Словом, знову криваво вишкіряється відрубана бичача голова…
Нина ЛАПЧИНСКАЯ, Леонид ЛОГВИНЕНКО. ГЛАВНОЕ

You may also like...