Чому землетрус не знищив Японію. Враження очевидця

Якби землетрус силою 8,9 балів уразив не Японію, а будь-яку іншу країну світу — від найрозвиненішої до найвідсталішої — це була б національна катастрофа. Японія ж пережила його з мінімумом людських та матеріальних утрат. Чому? Розповідає Патрік МакКензі, комп’ютерник, що працював у Японії під час землетрусу і на власні очі бачив, як країна діє під час удару стихії.

Японія надзвичайно добре підготовлена до природних катаклізмів: вона витратила на це більше, ініж будь-яка інша нація світу.

Головним чином тому, що часто мала з ними справу (ніколи не задумувалися, чому ми використовуємо японські слова «цунамі» чи «тайфун»?) Державні установи на всіх рівнях, від японських Сил самооборони до технічних перекладачів, що працюють у науково- технологічних «інкубаторах» префектур в японській «глибинці», значну кількість часу потратили на розписування та тренування послідовності дій під час стихійного лиха.

Зверніть увагу - хвиля цунамі наступає на будинки, а на вулицях порожньо. Чому? Бо мешканці були попереджені негайно після землетрусу і втекли в безпечне місце до приходу цунамі.

Зверніть увагу — хвиля цунамі наступає на будинки, а на вулицях порожньо. Чому? Бо мешканці були попереджені негайно після землетрусу і втекли в безпечне місце до приходу цунамі.

Для вашого розуміння, я, будучи чи не найнижчим за рівнем посадовцем у організаційному плані міста Огакі (це в Гіфу, досить близько від Нагої, яка за двісті миль від Токіо, яке за двісті миль від префектури Міягі, найсильніше враженої землетрусом), мав наступні обов’язки:

1. Подбати про свою особисту безпеку.

2. Повідомити наступну за «телефонною ієрархією» людину в моїй установі – ми це тренуємо щороку.

3. Чекати на мобілізацію, якщо роботи з ліквідації потребуватимуть перекладу англійською чи іспанською.

В Огакі живе приблизно 150 тисяч людей. Міський центр із надзвичайних ситуацій має список із точним переліком мешканців, що прибули з англомовних країн. Це трохи більше двох десятків. Навіщо тримати наготові перекладачів з англійської для такої малої кількості людей? Тому що японці не знають, що це таке – надмірна пильність.

Японські хмарочоси під ударами землетрусу розхитувалися як дерева на вітрі. Жоден не упав.

Ще одна прикметна історія: я попередньо працював системним інженером у великій службі комп’юютерних консультацій, переважно займався розробкою систем обробки документації для японських університетів. Одна з таких систем – т.зв. портал; він дає змогу студентам, наприклад, отримувати розклад занять за допомогою мобільних телефонів. Головний інструмент порталу, про що було написано великими червоними літерами, і який ми постійно перевіряли, називався «Система повідомлень про НП».

Ми мали подбати про тих, хто перевіряв розклад у той час, коли на його студмістечко насувалася хвиля цунамі.

Тож ми передбачили можливість виводити на всіх інтернет-сторінка порталу повідомлення: «Забудь про уроки. Негайно біжи в безпечне місце».

Багато наших клієнтів живуть поблизу Токіо. Коли в Нагої (це той же острів, але дуже далеко) почалися поштовхи, відбувалося таке:

1. Т-0 секунд. О боже, землетрус.

2. Т+5 секунд Де був землетрус?

3. Т+15 секунд. Влада повідомляє, що щойно стався землетрус потужністю 8.8 балів поблизу узбережжя Східної Японії? Яких наших клієнтів зачепило?

4. Т+30 секунд. Двоє інженерів у нашій установі починають говорити: «Я старший інженер, відповідальний за університети А, Б та В».

5. Т+45 секунд. "Не можу додзвонитися по телефону до контактної особи із НП в університеті В. Передзвонюю".

6. Т+60 секунд. "Не можу додзвонитися до університету В по телефону. Оголошую надзвичайний стан по університету В. Починаю роботу по списку дій у випадках надзвичайних ситуацій для університету В".

7. Т+90 секунд: "Я дистанційно активував системи надзвичайних ситуацій для університету В. Підтверджую активацію цих систем".

8. Т+95 секунд (другий за старшинством інженер). «Підтверджую активацію систем надзвичайних ситуацій для університету В».

9. Т+120 секунд (керівник групи). Підтвердження активації систем надзвичайних ситуацій, голосова перевірка. — Університет В. Системи активовано. Підтверджую, системи активовано. Університет С. Системи активовано. Підтверджую, системи активовано.

В той час, поки все це відбувається, завдання інших людей – перевірити безпеку колег цих інженерів, принаймні тих, кого нема в офісі і хто перебуває у відрядженні до клієнтів.

Два світи - два землетруси.

Два світи — два землетруси. Землетрус 2009 року на Гаїті був на порядки слабший від японського. Загинули понад триста тисяч людей, точна кількість жертв невідома досі. Ті, хто вижив, в першу чергу почали не рятувати постраждалих, а грабувати й підпалювати крамниці й склади. Паралельно на вулицях тілами загиблих викладали барикади: мовляв, ось як у нас погано, швидше шліть гуманітарну допомогу

Так розвиваються події під час катастрофи у маленькому офісі за кількасот миль від події, який несе відповідальність за дуже, дуже незначну за важливістю систему в загальній картині дій.

Подібні сценарії почали виконуватися по всій Японії буквально через кілька секунд після землетрусу.

Коли торговий центр, в якому я перебував, почало трусити, я подумав спочатку, що це через вітряний день (японські будівлі збудовані хиткими, бо інакше під час землетрусів вони б обвалювалися з катастрофічними наслідками), аж поки не глянув у вікно й не побачив залізничну станцію.

Поїзд, що виїздив із неї, увімкнув аварійні гальма та зупинився через шість метрів – знову ж таки, це результат дій того, кого натренували так діяти. Ще через кілька секунд після зупинки, зразу після доповіді про ситуацію, машиність через гучномовець вибачився за незручності, спричинені землетрусом (серйозно, це є вимогою інструкції).

Стихія і найпотужніша країна світу

Стихія і найпотужніша країна світу. Ураган "Катріна" спричинив руйнівну повінь у Новому Орлеані, США. Місто опинилося в повному хаосі. Мешканці в паніці писали послання на дахах своїх будинків. Вулицями прокотилася хвиля мародерств і злочинів. У відповідь поліція почала стріляти в усе, що рухається — загинули декілька простих громадян.

Давайте трохи поговоримо про поїзди. Всі японські поїзди пережили цунамі майже без інциденітв. Контакт було початково втрачено лише із п’ятьома поїздами, але всі пасажири та бригади поїздів врятувалися. Всі – включно з тими, що рухалися на швидкості понад 240 км/год, екстрено зупинилися, і ніхто не загинув. Не було випадків сходження з рейок. Не було зіткнень. Не було втрати управління. Те, як японські залізниці діяли під час землетрусу й цунамі – це БЕЗПЕРЕРВНА ПОСЛІДОВНІСТЬ ПРАВИЛЬНИХ ДІЙ.

Так відбувалося по всьому острові Хонсю. Літаки не пішли на посадку. Будівлі не завалилися. Громадський порядок було збережено.

Залізнична лінія між Огакі та Нагоєю проходить повз десятки підприємств, включно з пивзаводом, який зберігає пиво під тиском у баках, пофарбованих під велетенські пивні пляшки. Багато з цих підприємств використовують вкрай небезпечні хімікалії, весь час, і в станах, аналогічних до стану вибухової суміші – досить тільки увімкнути детонатор. Жодне з них не вибухнуло. Була жменька видовищних аварій на сході країни, що загалом неминуче при роботі із великими обсягами речовин, що реагують з водою, киснем та хімікатами. Сучасна цивілізація без них не може обійтися.

Та надзвичайно інтенсивна, більша ніж в будь-якій країні світу підготовка японської інфраструктури до ситуацій, викликаних землетрусом, спрацювала точно так, як було задумано. Мільйони людей залишилися в живих тому, що система спрацювала, система спрацювала і система спрацювала.

Те, що сталося – я кажу це без жодного натяку на перебільшення – один з тріумфів людської цивілізації. Кожен інженер у цій країні може ходити з високо піднятою головою. Дуже гучно пишатися цим не можна, бо це буде недоречно в ситуації, коли багато людей зникли безвісти і багато родин у жалобі за померлими, але від цього правдивість даного твердження не зменшується.

Враховуючи силу землетрусу, Японія пережила цю катастрофу порівняно легко. В попередній редакції цього тексту я вжив слово «на щастя». Я викинув його – щастя тут абсолютно ні до чого. Десятиліття правильних інженерних розробок, планування, складання списків дій та марудне тренування по них – ось чому в Японії сталося серйозне лихо, а не катастрофа, що поклала кінець цілій нації. Як це було б у багатьох інших країнах).

Переклад: Сергій Лук’янчук, ТЕКСТИ

******

Красные флаги на японских обломках

Япония сейчас резко ослабила свой боевой потенциал – разборкой гор обломков и поиском тел погибших после землетрясения и чудовищных цунами занята почти половина ее вооруженных сил.

Это более ста тысяч солдат, унтеров и офицеров, которые уже месяц оторваны от своих баз и семей. Участвующие в этой операции военные, говорят, порядочно устали, измотались психологически.

Особенно тяжко дается сбор тысяч трупов, уже сильно разложившихся.

Среди них много детских тел. Конца работе по приведению в порядок пострадавшего района пока не видно: цунами высотой до 38 метров (да, волна почти в 38 метров ударила 11 марта по городку Мияко!) уничтожили целые населенные пункты и городские кварталы на протяжении свыше семисот километров побережья.

По официальным данным, объем обломков, подлежащих сбору, вывозу и утилизации, оценивается в 25 млн. тонн.

Это чисто предварительная цифра, в нее не включаются, например, искореженные цунами океанские суда и автомобили. А только в самой пострадавшей префектуре Мияги пострадало 146 тыс. легковых и грузовых машин.

Общий объем обломков, по мнению японских экспертов, в конечно итоге составит от 80 до 200 миллионов тонн.

Фантастическая цифра! Это в целом сопоставимо с общим объемом мусора, который вся страна производит и тщательно перерабатывает за год – около 70 млн. тонн бытовых отходов и более 400 млн. промышленных.

Японцы помешаны на чистоте и гигиене, на сортировке мусора.

Обломки от цунами тоже будут тщательно перерабатываться. Там, например, есть ценные металлы и куски хорошего дерева. Нужно отобрать и нейтрализовать вредные вещества – цунами ведь смели многие промышленные предприятия, где использовались зачастую опасные для человека субстанции.

Места для свалок уже в целом определены.

Вывоз обломков власти в основном планируют завершить до конца декабря, полную утилизацию – за три года.

Однако работа эта порождает проблемы, которые мне лично трудно было даже представить.

Поначалу, например, расчистка пострадавших районов буксовала по фантастической причине – даже не из-за нехватки рук или техники, не из-за нерасторопности властей. А в силу того, что все обломки кому-то принадлежат. Это ведь частная собственность, которая неприкосновенна.

В первые дни после катастрофы власти старательно искали владельцев и испрашивали разрешения убрать «их дом», даже если он превратился в груду изломанного дерева и кусков бетона.

Сделать это было непросто – десятки тысяч людей эвакуированы и находятся в сборных пунктах. К тому же многие дома на побережье оказались далеко от того места, где они находились до 11 марта. Цунами срывало постройки с фундаментов и долго таскало их за собой.

Женщина на развалинах дома своих родителей, г. Камаиси.

Фото из газеты «Майнити».

Сейчас правительство дало право местным администрациям убирать обломки без разрешения от владельцев, однако власти все же стараются по возможности опрашивать хозяев.

В городке Ватари, например, эвакуированным раздали почти 7 тыс. разноцветных флагов. Красный означает – разрешаю сметать все. Желтый – убирайте только обломки, а сохранившиеся стены не трогайте. Зеленый – оставьте все, как есть. Говорят, что побережье в Ватари сейчас утыкано красными флажками: люди понимают, что потерянного не вернешь, надо все начинать заново.

Проблема и автомобилями – их свозят на отдельные стоянки, владельцев полиция определяет по номерным знакам, и те уже дают указание, как будут распоряжаться своим четырехколесным имуществом.

Есть инструкция по поводу ценностей – военным и гражданским лицам, работающим на разборке обломков, приказано собирать украшения, деньги, кассовые аппараты, банковские книги. Все это свозится в полицейские участки, куда бредут люди в поисках потерянного.

В полиции города Мияко, например, скопилось уже более 200 запертых сейфов, найденных среди обломков.

В участке города Офунато их уже свыше пятисот. Большинство сейфов жестоко швыряло цунами. Многие из солидных параллелепипедов превратились почти в цилиндры и шары. Люди пытаются отыскать свои сейфы, пробуют открывать ключами, но, судя по всему, счастливых находок пока маловато.

Через три месяца все невостребованные ценности, по японскому закону, поступят в собственность органов местного самоуправления.

Но есть ценности другого рода – важность которых невозможно выразить денежной суммой. Это семейные альбомы, памятные безделушки, домашние буддистские алтари и таблички в память об умерших родственниках.

Мальчик разглядывает собранные и тщательно отмытые добровольцами фотографии из разрушенных домов.

Город Натори, префектура мияги. Фото из газеты «Санкэй».

Бригады добровольцев в зоне бедствия сейчас бережно собирают и отмывают от грязи эти вещи – а вдруг найдется хозяин, который в груде других промокших и запачканных фотографий надет и свое сокровище?

Ну, скажем, старинный черно-белый снимок с выпускной церемонии.

Или любительскую фотографию своего смеющегося ребенка, который с того страшного 11 марта все еще значится в безнадежном списке из почти 15 тысяч «пропавших без вести». 

Автор: Василий Головнин, журналист, Токио, ЭХО МОСКВЫ 

Читайте также: