ЄВРО 2012: не наш футбол

Коли Україна виборола право на проведення Євро 2012, з усіх кутків почали лунати фантастичні пророцтва про водоспад іноземних інвестицій, які докорінно змінять обличчя країни. Тепер же до Євро 2012 залишилось ледь більше року, ніяких іноземних інвестицій чомусь не з’явилось, а підготовка іде тихеньким розпилом бюджетних грошей. ЄВРО 2012: хто насправдi «увiмкне» Україну?

З цим вже, схоже майже усі змирились і прийняли як даність, зате все ще лунає інша байка: про наплив туристів. Насправді на Євро-12 ніхто особливо не поспішає, 88% запитів на квитки, котрі були виставлені у продаж, надійшло з України і Польщі.

Спершу — статистика. Отже, чемпіонат Європи з футболу триватиме з 8 червня по 1 Липня. За цей час всього має відбутися 31 матч, з них 16 — в українських містах, в тому числі і фінальний матч у Києві, на НСК “Олімпійський”. З цих 15 матчів, всього лише по 3 гри приймуть Львів та Харків, 5 — Донецьк і 5 — Київ. 3 матчі протягом місяця — це не більше, ніж протягом звичайних сезонних ігор, тож уже виникають сумніви щодо наповнення міста відвідувачами, тим більше команди постійно ротуватимуться.

Тепер подивимось на місткість стадіонів:

Київ — 60 тисяч (до речі, це навіть менше, ніж “Олімпійський” міг приймати до реставрації)
Донецьк — 50 тисяч.
Львів та Харків — по 30 тисяч на стадіон.

Тобто, максимальна кількість відвідувачів міст, за умови, що кожен з вболівальників відвідає лише одну гру, може сягнути 300 тисяч у Києві, 250 тисяч у Донецьку і по 90 тисяч у Львові та Харкові. Отже, всього 730 тисяч людей, протягом чемпіонату.

Півмільйона футбольних фанатів за місяць — не так і погано, але це все ж таки не “мільйони іноземних туристів”, про яких любить говорити влада. Ситуацію, неповних стадіонів до уваги не беремо. Селлери давно і активно використовують “last minute sales” маркетинг і без проблем збирають на такі заходи повні стадіони, і без збитків для себе до того ж.

Питання в тому, хто саме придбає квитки на зазначені місця. І тут постає цікава картина.

Попередній продаж квитків на матчі вже розпочався; зокрема в березні цього року пройшла підписка на 45% усіх доступних квитків. Таким чином, якщо говорити про українські матчі, — це 328,5 тисяч квитків. При цьому, за словами речників УЕФА, попит перевищив пропозицію в 19 раз, через що квитки довелось розподіляти жеребом. Треба відзначити, що така ситуація не є чимось унікальним — перед чемпіонатом 2008 року теж відбувся “oversubscription” і квитки теж розподіляли тим самим методом.

Проте тут важливий інший факт: як повідомляє DW, під час Євро-2008 кількість запитів з країн-хостів сумарно склала 50% усіх підписок (29 з Швейцарії та 21 з Австрії). В нашому ж випадку кількість запитів на квитки з країн учасниць склала аж 88%.

Щоправда не повідомляється скільки з них з якої країни. Але оскільки матчі національних збірних обачно заплановані лише на домашній території (за винятком лише того випадку, якщо Польща вийде у фінал), то цілком безпечно припустити, що розподіл між двома країнами є відносно рівномірним. Та все ж, я навіть дещо занижу показник і уявлю, що кількість українців, які хочуть відвідати матчі в Україні була нижчою і склала 80%.

Виходить приблизно 262,8 тисяч. Тобто уже сьогодні, з потенційно можливих 730 тисяч місць на українських стадіонах іноземців потенційно ще може бути не більше 467, тисяч. Все ще непогано, хоч все далі від “мільйонів”.

Який шанс що пропорції продажів решти квитків зміняться? Точно сказати важко, але я думаю, що невеликі. Здебільшого решта квитків реалізовується вже безпосередньо напередодні матчів, відповідно основну роль грає територіальна ознака. Я думаю доводити чому більше всього шансів купити в касах Києва чи Донецька квитки на матчі мають українці — не потрібно? По-друге, за даними минулого Євро, для прихильників країни-учасниць відводилась квота 19% на матч. Це як раз і збігається з моїм попереднім припущенням про 80%.

Отже, на матчах за участю збірної України, цілком реальною є ситуація 80% українських вболівальників 20% — команди суперника. Що таке 20%, скажімо на стадіоні у Донецьку? Всього лише 10 тисяч.

Цифра, яка не надто вражає уяву і в принципі цілком співставна із матчами Ліги Чемпіонів чи фінальних етапів відбору світового та європейського чемпіонатів. Хай навіть це і більше за стандартне ядро фанатів, що приїжджає на виїздні матчі своєї команди, але погодьтесь, 10 тисяч в місті-мільйоннику — це не велике число, яке легко розчиняється у масі місцевого населення.

Львів та Харків українську збірну не прийматимуть, відтак у них більші шанси побачити наплив іноземних туристів. Але по-перше, самі вони майже в два рази менші за Донецький та Київський стадіони. По-друге, невже ви думаєте, що українці проігнорують повністю ці матчі, тільки тому, що не грає збірна? Так якщо загальна статистика "20% для країни-учасниці на матч" буде дотриманою, це дасть всього 40%. Відповідно, ці міста тричі за місяць гарантовано матимуть наплив лише по 12 тисяч туристів.

Хтось скаже, що присутній явний дисбаланс і будуть внесені відповідні коррективи в розподіл квот і просто буде обрано менше представників з "оверсабкрайбд" країн на етапі жеребкування та збільшено частку інших країн. Але на мій погляд цього не станеться із наступних причин.

Першочерговим дилером квитків є УЕФА. Саме вона розподіляє квоти на продаж квитків та й прибутки від всього івенту теж ідуть їй уже із наступним перерозподілом, відповідно до домовленостей. А на відміну від українського уряду (чи й інтерес в привабленні іноземних туристів насправді теж є сумнівним) їй, в цілому, байдуже хто відвідуватиме матчі. УЕФА навряд чи буде змінювати умови жеребкування, щоб якось змінити розподіл країн-учасниць. По-перше, це дійсно буде трошки несправедливо з боку надірваних фанатів, яку так сильно жадають потрапити на матчі, більше за колег з інших країн.

По-друге, фінансово, основна маса прибутків УЕФА надходить аж ніяк не від квитків, а банально від продажу прав трансляції. Лише почитайте консолідовану звітність за 2007 2008 роки. Диспрорція вражаюча. Тобто квитки як такі, УЕФА погоди не роблять — головне, щоб стадіони були заповненими для гарної картинки. Тож якщо так бідні українці готові платити за квитки більше за європейців із невідомо звідки отриманих доходів — чому б їм не дати це зробити.

З усім цим логічно не погодитись і сказати, що на Євро їдуть не лише безпосередньо на футбольні стадіони. Тисячі людей просто приїжджають “відчути дух футбольного свята”, перейнятися атмосферою і тому подібне.

До того ж, саме про це і свідчить звітність UEFA по країнам хоустам Євро 2008. За даними УЕФА з 7 по 28 червня 2008 року, Швейцарію відвідали 4.5 мільйонів туристів, а Австрію — 2.5 млн. Проте, якщо придивитись уважніше, мова йде не про іноземних туристів, а лише про відвідувачів (visitors).

Скільки саме серед “відвідувачів” було іноземців сказати точно складно. Але не будемо занадто скептичними — туристів таки дійсно було багато, хай і ми не можемо навести точні статистичні дані.

Проте чи дійсно Україна в тих самих умовах, що й Австрія з Швейцарією?

Для того щоб відповісти на це питання, потрібно розуміти специфіку такого роду подорожей. У молодих європейців дещо інше бачення світу та організації відпочинку. Це бачення передбачає оренду авто і подорож до якогось з європейських міст. Той хто був у Празі, Берліні, Барселоні чи Амстердамі зрозуміє про що мова — на вихідні ці міста наповнюються мешканцями з інших європейських країн, які приїзжають, просто щоб розважитись, потусуватись у клубах, попити пива і просто відпочити.

Єврочемпіонат стає лише додатковим аргументом на користь саме такого проведення відпочинку, але сама ідея "витає в повітрі" ще до цього.

Власне, футбол їх і не особливо цікавить. Просто якщо вони знають, що в цей час в місті проходитимуть матчі, то напевне будуть не проти за пивом трошки повболівати в якомусь громадському місці. Але якщо раніше ніякого інтересу до країни у них не було — то вболіватимуть швидше з дому, з місцевого пабу, але не з країни-хоуста.

Такого ґатунку подорож не передбачає довгих планувань, попередньої підготовки і головне — не є витратною для середньостатистичного європейця.

Чи відповідає цим критеріям Україна?

Візу скасували — безперечно це плюс. Але чомусь ця подія не заповнила ані Київ, ані інші українські міста (за винятком хіба що Львова, та й то вельми скромно там все насправді), іноземними туристами. В той час, як наприклад, в сусідню Польщу іноземці масово приїздять потусувати на вихідні уже зараз, без усіляких Євро.

Тут можна наводити безліч аргументів про місцевий сервіс, інтегрованість, про мєнтів, які не знають англійської мови, імідж країни та міста, але якщо ці фактори важко обчислити, то є два інших, які до того ж є ключовими.

Мова йде про транспортну інтеграцію і аккомодацію. Ці два фактори виконують роль такого-собі “фладгейту”. Тундра красива, і мабуть багато людей хотіли б її відвідати, але якщо туди важко добратися — то навряд чи вони це колись зроблять. А якщо там ще і нема де ночувати, то поїдуть туди тільки особливо відважні туристи-екстремали.

В Цюріх або Відень можна добратися поїздом, автобусом, літаком або авто (власним, або орендованим). Всі ці варіанти легко вкладаються в бюджет 50-100 є. в обидва кінці на людину. Особливо спритні, озброєні лише інтернетом можуть знайти ще дешевші пропозиції.

В Україні, де ось уже більше року триває війна за монопольний ринок авіаперевезень, присутній лише один лоу-кост. Та й той, в Україні пропонує не надто привабливі ціни, якщо порівнювати з внутрішнім європейським ринком. Є ще МАУ — “майже лоу-кост”, та ще й сервіс трохи кращий. Тим не менше, поїздка, скажімо з Лондона до Києва навряд чи обійдеться дешевше 200 євро (із зворотнім квитком).

Ця ціна, звичайно, не критична, але це вже не входить до категорії лоу-костів, відтак говорити про фокусування на вищезазначеній аудиторії вже не можна. Інші варіанти подорожі, скільки б не говорили про центральне розташування України, та ще й при її розмірах, як реальну альтернативу, розглядати не вийде.

З готелями ситуація не краща. В прем’єр-палацах може й захочуть оселитись заможні фанати, які купують “hospitality packages”, які включають весь набір послуг, але як ми вже з’ясували їх загальна кількість не буде великою. Звичайні ж туристи, які навіть місць на матч не роздобули, шукатимуть дешевих економічних пропозицій.

Стандартною є практика, коли через сайт типу booking.com бронюється хостел або готель до 3х зірок, вартістю до 50 євро за ніч. А тепер зайдіть і спробуйте зробити це на тому ж booking.com. На момент написання статті, там пропонувалось всього 54 пропозиції з Києва. Для порівняння у Варшаві 188 готелів, у австрійському Клагенфурті, найменшому місті Євро 2008, їх 133.

Про інші українські міста я навіть не згадую. До того ж, з 54 варіантів, лише 10 знаходяться в найнижчому ціновому сегменті. Обізнані мандрівники вже давно знають, що у Києві та Львові набагато дешевше можна зняти апартаменти з добовою оплатою. Проте, це не масштаб для континентального івенту і та категорія туристів, про яку ми говоримо не розбиратиметься в таких тонкощах.

За тиждень-два до євро така людина зайде на сайт, побачить, що вільних місць немає, або вони за скажено високою ціною і просто спостерігатиме за футболом з дому чи з місцевого пабу.

Ну і на завершення, ще один цікавий факт. На Євро 2008 другою за кількістю заявок на попередній продаж квитків була Німеччина. Зрозуміти чому так не складно: пряме географічне сусідство, відсутність мовних бар’єрів в обох країнах. Екстраполювати цей факт на Євро 2012 не складно. Росіянам до України і віз не потрібно, і країна в цілому знайома і до дикого українського сервісу звикати не треба. Навіть рівень англійської у “ментів” північно-східних сусідів не хвилює — у них вони “не гірші”.

Можливо я в цій статті був занадто скептичним. Мої знайомі іноземці, викладені тут аргументи сприйняли не так категорично. Проте ніхто з них не є завзятим футбольним фанатом і жоден з них ще не сказав однозначно, що збирається відвідати Україну в період Євро 2012. Виходить дивна ситуація: українці фінансують Євро 2012 з власної кишені, шляхом сплати податків, а потім ще й самі ж окуповуватимуть інвестиційний проект шляхом купівлі квитків на футбольні матчі.

Можливо, варто нарешті опуститись на землю і не сприймати Євро 2012 через призму радянізованої пропаганди, а просто як звичайний масовий захід? Як мінімум, не виділяти політикам кредит довіри тільки тому, що вони як тупуватий студент скрізь тицяють заученим зворотом, в якому присутні слова Євро 2012.

У нас була ідея порівняти витрати на Євро-12 з тими грішми, котрі привезуть туристи і зробити інфографіку. Проте ми стикнулися з проблемою: немає розрахунків скільки витратять туристи під час Євро. Єдине що взагалі є — це середні витрати на туриста в Австрії в 2008мому (43 євро на людину).

Але по-перше, використати цю цифру не можна, занадто багато різних чинників впливають на неї, і в Україні вона може дуже сильно відрізнятись.

По-друге, якщо порівнювати прибутки від туристів з затратами на підготовку, то зрозуміло, що вони будуть в десятки разів меншими. Такі інвестиційні проекти завжди плануються із горизонтом не менше 5 років. Але їх успішність як раз і залежить від того чи буде створено достатньо привабливий туристичний імідж для країни під час самого Євро, коли природньо до країни буде прикута найбільша увага.

Автор: Тарас Стаднійчук, ТЕКСТИ

Читайте также: