Право «ствола» и размера калибра. Как живется в Луганске, где нет власти

Несколько дней назад в Луганской области сепаратисты расстреляли семью из десятилетним ребенком. Родители погибли, девочка в тяжелом состоянии в больнице. Это были предприниматели, они продали все и бежали из города на Луганщине. За ними гнались, о них сообщили блок-постам, мол едет «Правый сектор». Когда боевики открыли двери расстрелянного автомобиля и услышали плач ребенка они убежали. Эта страшная история может стать обыденностью в городах контролируемых террористами. (укр)

 Вони їздять вулицями міста, трощать ювелірні магазини, грабують автозаправки, викорчовують банкомати. Заглядають до фермерів, вимагають продукції на «благо республіки». Викрадають активістів та торгуються за викуп, б’ють перехожих та невтомно повторюють: «Єто на благо восставшего народа».

Ще два тижні тому Луганськ жив звичним життям: міліція штрафувала за паління на вулицях в центрі міста; біля пам’ятника Шевченку проводили українські мітинги за єдність країни, в багатьох автобусах були українські прапорці.

Минув тиждень. Вулиці спустошені, на в’їздах та виїздах стоять блок-пости на яких чергують люди з автоматичною зброєю, банківська система паралізована, рівень злочинності зашкалює, міліції немає, як і влади.

Куди поділося мирне життя?

Запам’ятаємо цю дату і цей час: 29 квітня, 14:00. Трьохтисячний натовп рушив до обласної держадміністрації. Депутати втекли ще зранку. Луганчани захопили порожню будівлю, випатрали шафи, столи і сейфи, і навіть вельми здивувались, чому це немає золота та грошей. З вікон будівлі радісному натовпу викидали сосиски, цукерки, каву, шампанське- все, що змогли знайти в ОДА.

О 18:00 натовп вимагав продовження банкету. Люди рушили на «штурм» суду, прокуратури, місцевого телеканалу і МВС. В перших рядах жінки, за ними чоловіки, далі бойовики в камуфляжі і з автоматами. Найгарячіше було біля МВС – у приміщення полетіли коктейлі Молотова, почали стріляти.

У місто їхали таксисти з набитими зброєю багажниками. Міліція підібгала хвіст розвела руками і перейшла на бік «протестувальників». Самопроголошений губернатор Болотов взяв владу у свої руки і оголосив «вільну Луганську Республіку».

Сьогодні у місті є міфічна облрада, яка засідає в потаємних місцях та видає епічні циркуляри. Є віртуальні представники правоохоронців, які в фейсбуці пишуть про вилучення незареєстрованої зброї у мисливців.

Є мер міста Сергій Кравченко, який сидячи в захопленому виконкомі на питання як йому працюється поруч із сепаратистами відповідає:”немножко напрягает, но в целом не мешают”. І є луганчани, які зовсім не розуміють, що трапилось і куди поділось мирне життя.

Головний в цих справах звісно ж самопроголошений губернатор Болотов. На кшталт Сомаліленду він веде Луганську Вільну Республіку до заможності. Першого травня, в День солідарності трудящих, до цього нікому не відомий Валерій Болотов вперше з’явився перед народом.

Як справжній народний губернатор в колі з десяти автоматників. Мовляв, народний губернатор – гарно, але про калаша не забувай. Біля будівлі захопленої ОДА Болотов обіцяв російську підтримку, злагоду і мир всім луганчанам, які на референдумі підтримають незалежність Луганщини.

Декілька сотень радісних трудящих весело кричали «Ура!». А вже другого травня стало зрозуміло, що це все тільки початок. Поки вся увага була прикута до Одеси, керівництво самозванців Луганська видало на гору купу указів. Серед радощів «вільної республіки» з’явилась мобілізація усіх чоловіків, заборона будь яких організацій та партій, експропріація майна від імені республіки та багато іншого.

Всі ці приємні речі подавалися під соусом «За Одессу не простім». Окремий пункт комендантська година з 23 00 до 6 00. Взявши в полон простих людей, їх відмовились відпустити мовляв «комендантська година». Купа видань, які верстають вночі, не змогли вийти вчасно. Андрій Дехтяренко, головний редактор однієї з газет написав: « Із-за так званого «комендантського часу» завтра свіжий номер газети не вийде. Плануємо вийти післязавтра».

З мобілізацією простіше – до її пунктів ніхто не йде. Силою, ще не приводять.

Таксисти

Окрема каста це таксисти. У вільному місті Луганську таксі – це самогубство. Бо таксисти возять зброю, дрова, їжу, знають, де що і як, таксисти – це пролетаріат сепаратизму. Не всі, але багато хто з них.

Саме на таксі їздили люди, котрі нападали на громадських активістів, саме в таксі сиділи хлопці з битами та травматами, які катували людей з українською символікою. Навіть, коли євромайданівці дзвонили до міліції й називали номера автівок та де вони припарковані, в міліції відповідали «Дякуємо за те, що виповнили громадянський обов’язок».

Самі таксисти валять провину на Майдан: «Галичині можна автомайданити, а мені що? Он кєнт в Росії живе, таксує, так з одних повій по десять тонн має. А тут що? Як собака за такі гроші. В Росії краще», – така проста логіка.

За законами республіки, всі, хто не хоче в Росію – бандерівці, фашисти, вороги і підлягають миттєвій депортації або ліквідації. Це відразу відчули всі, хто виступає за єдність країни.

Особливе полювання почалося на журналістів. Два тижні тому пресу просто виганяли з мітингів і псували апаратуру, тепер журналістів б’ють і вони зникають.

Вкрасти людину для бойовиків це як в кіоск за пивом сходити: викрали керівника загону самооборони Темура Юлдашева, викрали активістів Олексія Біду і Ганну Мокроусову, й багатьох інших. Декілька прямо з кафе.

Всіх заручників звозять до будівлі СБУ, там з ними проводять «виховну роботу», тобто б’ють, після чого деяких випускають, а решту залишаються там «жити».

Прості бандити

Луганчани не знають що робити. Дехто їде з міста, кидаючи все. Дехто продовжує називати Болотова захисником міста та прав російськомовного населення. А дехто впадає в депресію, бо Луганськ вже не Україна.

Політичний термін «сепаратисти» не зовсім підходить для означення людей, які контролюють Луганськ. З одного боку вони дійсно сепаратисти, а з іншого прості бандити.

При цьому, вони вірять в свою місію «захищати», вони бояться «правого сектору», вони зривають президентські вибори захоплюючи голів комісій, та «провели» референдум. І у них є прихильники, котрі обожнюють Царьова, ходили на референдум, та сподіваються, що хаос у місті це і є боротьба з фашизмом, «хунтой» та беззаконням.

Їх активність може видатися комічна, але у них зброя. І це не смішно.

Декілька прикладів:

«Народний губернатор» Болотов щільно зайнявся пошуком «правосеків». Під це визначення потрапив обласний військомат, в якому на думку Болтова чергували нацисти, от- от готові захопити місто. Військомат розстріляли і ледь не спалили. Солдатів вивезли на машинах в невідомому напрямі, чим спасли їх від божевільного натовпу.

Після військомату люди зі зброєю відправились до гуртожитку Національного університету ім. Тараса Шевченка, шукати нацистів і прибічників «хунти» на горищах. Каральні загони стали ловити невгодних людей прямо серед вулиці і серед білого дня.

Після захоплення військомату в місто ввезли ще зброї.

Розкол

Протестувальники стали об’єднуватись в групування і відмовились підпорядковуватись Болотову. Губернатор зізнався, що ситуація вийшла з –під контролю: грабуй кого хочеш. Міліція приїжджає за викликом на місце злочину бачить дуло автомата і робить розворот на 180 градусів.

Деякі, особливо кмітливі відбирають новенькі автомобілі у співробітників ДАЇ і катаються на них по місту висунувши дула дула АК – 100 у вікна.

Болотова визнають не всі бойовики. Так Олексій Мозговий , один з тих, хто робив перші захоплення в Луганську, пішов в партизани і обіцяє підірвати динамітний завод в області разом з сусіднім містом. Деякі представники армії Південно- Сходу, заявляють, що справжні губернатори вони і викладають мегабайти відео роликів на ютуб.

Але Болотову байдуже, він провів «референдум» і очікує підтримки з Росії.

А мешканцям Луганську немає діла до голосних святкових заяв Авакова про АТО, немає справи до виборів президента, немає їм справи і до референдуму. Вони хочуть, щоб перестали стріляти, вбивати, грабувати, щоб у місті нарешті з’явилась міліція, в ефір замість Кисельова вернулися українські канали, і щоб хоч хто небудь взяв на себе відповідальність за наведення ладу в регіоні. А поки порядку немає,закон не діє, в місті бойовики – Луганськ не Україна, а дикий СХІД, на якому питання вирішує наявність «ствола» і розмір колібру.

Референдум

Вчора працювало чотири виборчі дільниці. Це на все місто з півмільйоним населенням. З ранку до дільниць потягнулись бабці пенсійного віку, хапаючи за руки перехожих та закликаючи голосувати «за Путіна», бо він «Луганськ не залишить в біді». По факту, на відксерених агітках, які назвали гордим словом «бюлетені», було тільки одне питання.

Всі, хто голосував – робив це не для того, що бути незалежним від України, а для того, щоб дошкулити діючій владі. «Ми проти Яценюков і Турчінових» – казали бабці. І хоча явка не перевищила 20 відсотків, багато хто з Луганчан втомившись від напруги в місті, симпатизували дійству, сподіваючись, що ця бутафорія зупинить хаос.

До того ж луганчани сприйняли це як можливість висловити свою думку.

Автор: Евгений Спирин, Луганск-Киев ТЕКСТИ