Чорна діра. У Чорнобильській зоні зникають сотні мільйонів гривень платників податків

Зараз щонайменше чверть ліквідаторів липові, проте отримують цілком реальні пенсії та пільги на суму 200 мільйонів грівень щороку. Чиновники кажуть про необхідність перетворення Чорнобильської зони на музей, натомість замовчують, що туристам скоро не буде чого показувати. Бо все розкрадено, навіть забруднені радіацією техніку та будинки. За оцінками експертів, загальна вартість майна, таємно вивезеного з території зони, сягає $500 мільйонів.

Від Чорнобильської трагедії нас відділяє вже 25 років, а постраждалих від неї стає чимдалі більше. Якщо на час розпаду СРСР статус ліквідаторів мали 198 тисяч людей, то тепер їх уже 256 тисяч. Нині триває безпрецедентна торгівля цим статусом. Зараз щонайменше чверть ліквідаторів липові, проте отримують цілком реальні пенсії та пільги на суму 200 мільйонів грівень щороку.

Чиновники кажуть про необхідність перетворення Чорнобильської зони на музей, натомість замовчують, що туристам скоро не буде чого показувати. Бо все розкрадено, навіть забруднені радіацією техніку та будинки. За оцінками експертів, загальна вартість майна, таємно вивезеного з території зони, сягає $500 мільйонів.

Мародерство під радіацією

«Зону відчуження розкрали повністю! – стверджує екс-працівник ЧАЕС Анатолій Колядін, голова Всеукраїнської спілки ліквідаторів-інвалідів «Чорнобиль-86». – Цей процес був глобальним. Майно, яке завозили для ліквідації, фактично не обраховували – його списали майже за нульовою вартістю. Воно спочатку було під охороною, та невдовзі його розтягли. Зазвичай це робили з відома керівництва. Наприклад, вивезено велику кількість ПБУ (пересувні будинки універсальні). Розграбовано й усе обладнання: насоси, електродвигуни, водонапірні башти тощо».

Розкрадали цілі населені пункти під фундамент. Розламали й вивезли по цеглинці вахтове селище Зелений Мис. Така сама доля спіткала піонертабір «Казковий», у якому 1986 року жили працівники ЧАЕС та підрядних організацій. Пограбовано всі контрольно-пропускні пункти: Дідятки, Старі Соколи, Діброву.

Фотографії горезвісного кладовища забрудненої техніки в Старих Соколах з величезною кількістю вертольотів, БТР, вантажівок обійшли весь світ. Але останні п’ять-шість років туди припинили возити на екскурсії іноземців – соромно показувати сліди мародерства. З найбільшого цвинтаря техніки вкрадено до 80% усього парку. Менші кладовища «розчинилися» без зайвого галасу.

«У Чорнобилі два двоповерхових будинки демонтувало підприємство «ЧорнобильІнтерІнформ» (Державне підприємство «Агентство інформації, міжнародного співробітництва та розвитку «ЧорнобильІнтерІнформ» засноване в 1987 році, належить до МНС. – Ред.), – стверджує один із працівників зони, який просив не називати його імені. – Будматеріали, що залишились, Агентство потім використало для побудови свого офісу в Києві на Великій Житомирській, 28. І таких фактів безліч. Працівники зони чимало заробили на продажу будівельних матеріалів та брухту».

Усе, що виставлялося на продаж, дивним чином проходило експертизу рівня радіаційного забруднення – не визнавали безпечними хіба що об’єкти, які буквально світилися від радіації.

Йшла «наліво» й гуманітарна допомога, призначена для чорнобильців. У 1990-х роках як гриби після дощу росли громадські організації та різноманітні «союзи чорнобильців», єдиною метою яких було отримання та перепродаж продуктів, медикаментів та інших цінностей, що надходили із Заходу. Деякі з цих контор успішно працюють і досі, навіть державою фінансуються – лише торік одержали 2,5 млн грн від Міністерства соціальної політики та Міністерства надзвичайних ситуацій.

Псевдоліквідатори

Станом на 1 січня 2011 року статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в Україні мають 2 210 605 людей. Держава постійно говорить про необхідність зменшення цього числа. Загалом через Чорнобиль пройшли як ліквідатори близько 650 тис. людей з усього колишнього СРСР. У 1991 році посвідчення ліквідаторів в незалежній Україні отримало 198 тис. осіб. У 2001-му їхня кількість збільшилася до 200 тис. Сьогодні, коли третина справжніх ліквідаторів вже на кладовищах, кількість «нотаріально завірених» сягнула 255 862 особи. Чому з року в рік їх стає більше?

Перші псевдоліквідатори почали з’являтися відразу після вибуху на четвертому енергоблоці. Хтось їхав у короткострокове – на кілька днів – відрядження в зону, лише опосередковано пов’язане з ліквідацією, і вже оформлював собі статус ліквідатора.

«У мене чимало знайомих голів колишніх райрад та сільських рад, які вибили статус ліквідатора і для себе, і для всієї своєї рідні, більшість якої навіть у гості до нього ніколи не приїздила, – пригадує Анатолій Колядін. – І все ж у радянські часи це не було загальним явищем, хоча, звичайно, хитрунів вистачало завжди й шпаринки також можна знайти завжди».

Посвідчення ліквідаторів спочатку видавали відомства, що відправляли своїх працівників до Чорнобиля. Наприклад, Міністерство енергетики – енергетикам, вугільне відомство – шахтарям, Міноборони – військовим тощо. Липові документи отримували ті, хто мав доступ до печатки підприємств, що виконували якісь роботи на зоні, наукових інститутів, міністерств. Найпоширеніша схема – заднім числом підробляли табелі про відрядження до ЧАЕС. Після чого людина іноді навіть без хабара оформляла інвалідність і статус чорнобильця. Проте точна кількість таких посвідчень невідома й до сьогодні.

«Дуже багато псевдочорнобильців, яким навіть нічим дорікнути, – каже ліквідатор Сергій Ковальський. – Наприклад, привіз якийсь шофер вантаж у Чорнобиль, не на АЕС, розвантажився, поїхав і відразу біжить оформляти собі відповідний статус. Юридично все гаразд: був у зоні, табелі є. Проте з морально-етичного погляду ці люди є шахраями, а не ліквідаторами».

«Документи якраз не в порядку у багатьох реальних ліквідаторів, бо вони займалися порятунком людей, а не збиранням папірців, – додає Анатолій Колядін. – Привезли простого роботягу, заплатили гроші, потім неправильно оформили документи й відправили назад. Цим користувалися радянські органи влади, які в 60% випадків занижували в табелях дозу отриманої радіації. І тепер ця людина одержує не п’ятикратний розмір виплати, а в найкращому разі звичайну чорнобильську пенсію. І нічого вже не доведеш».

Звання ліквідатора дає право не тільки на підвищену пенсію, а на й пільги у веденні бізнесу, розмитненні товарів тощо. Цим фальшиві ліквідатори користуються сповна. Середній розмір їхньої пенсії – понад 1 тис. грн. Але якщо це ще й державний службовець, то йому нараховуватимуть утричі-четверо більше. За оцінками експертів, серед псевдоліквідаторів близько 90% – держслужбовці.

Наприклад, такий статус дістали колишній генеральний прокурор Михайло Потебенько й екс-спікер Верховної Ради Іван Плющ. Ці люди справді мали стосунок до ЧАЕС: Потебенько як прокурор Київської області розслідував причини вибуху, а Плющ був під час трагедії першим заступником голови виконкому Київської облради. Тобто вони брали якусь участь у ліквідації Чорнобильської катастрофи, але не в умовах високої радіації, а в комфортних київських кабінетах.

За найскромнішими підрахунками, псевдоліквідаторів може бути близько 100 тис. осіб, тобто третина загальної кількості чорнобильців.

Тендерне «Укриття»

Розкрадання самої ЧАЕС триває досі, щоправда, з урахуванням умов нового часу, в якого свої правила. Як стверджують джерела Тижня, нинішня система тендерів для обслуговування атомної електростанції та спорудження об’єкта «Укриття» побудована звичним для України способом, себто виграти конкурс можуть тільки ті, хто знайшов стежину до високого начальства. Зокрема, з 2008 року постійно перемагають у тендерах на ремонт і реконструкцію об’єктів ЧАЕС, а також постачання харчів фірми, засновниками яких є одна й та сама людина.

Один із керівників ТОВ «ЮТЕМ», яке вже не одне десятиліття обслуговує ЧАЕС, на умовах анонімності розповів, що останні два роки чимало замовлень отримують дочірні підприємства російськогомонополіста «РосАтомСтрой». Особливо багато в 2010-му, після приходу до влади Віктора Януковича. За інформацією нашого джерела, дочірні підприємства виграють тендери, виставляючи нібито найнижчі ціни. Після чого вартість їхніх послуг збільшується щонайменше вдвічі. Надалі гроші прокручуються через «Рос­АтомСтрой», при цьому безпосередні роботи на станції виконують українські підприємства, те саме «ЮТЕМ», які, проте, отримують незначний відсоток коштів, сплачених за контрактом.

Охочі присмоктатися до чорнобильських грошей і західні компанії. Подейкують, що в бюджетах європейських корпорацій, які працюють на згаданих об’єктах, хабарі українським чиновникам прописуються окремою витратною статтею. У 2006 році у вітчизняний телеефір потрапило відео, на якому представник німецької фірми NUKEM, що будувала завод із утилізації твердих радіоактивних відходів ЧАЕС, пропонує хабар директорові станції.

Ціна питання

Тільки ЄБРР цьогоріч збирається виділити щонайменше €125 млн на побудову об’єкта «Укриття». У 2009-му банк уже давав €135 млн. Наприкінці 2010-го Україна взяла зобов’язання щороку відраховувати $104 млн у фонд «Укриття». 19 квітня країни-донори виділили близько €550 млн на реалізацію чорнобильських проектів.

Автор: Богдан Буткевич,  «Український тиждень»