Художник и тюрьма. Блатные и прокуроры в Украине искусство ценят, но художников — не уважают

Он делал наколки блатным и рисовал портрет Януковича. Его картины украшают госадминистрацию и прокуратуру, частные коллекции в Украине и за рубежом. Но вместо славы и денег он «заработал» СПИД.

Ігорю 22 роки, а він уже відбув свій другий строк ув’язнення. За гратами писав пейзажі. Його роботи тепер висять на стінах коридорів державних установ та кабінетів чиновників. Але заробив художнім талантом на зоні юнак не гроші, а невиліковну інфекцію. Каже, заразився, бо бив наколки рецидивістам без рукавичок

Цього юнака впізнають по наколках усі, з ким стикався він в колонії. Взнають й ті, хто лікував його після звільнення із надривом нирки. А для людей у погонах татуювання — це взагалі особлива прикмета, а фото наколок є в базі даних злочинців. Тому ховає свої очі Ігор не від них. Він не захотів показувати обличчя тим, поруч кого йому починати нове життя.

На волю з вінницької колонії він вийшов восени. Каже, то окрема держава зі своїм устроєм, своєю системою розрахунків, своїми законами. Від тих правил юнак старався триматися осторонь. Не виходило. Коли зовсім тяжко було — різав вени. Ігор каже, що так намагався добитися справедливості у тюремників. Теж не вдавалося. Юнак міг цілий день просидіти в майстерні — був художником. Малював маслом пейзажі, які тепер висять у владних коридорах, і портрети Януковича для кабінетів чиновників. А на замовлення засуджених змальовував їхніх коханих жінок з фотографій. Здавалося б, за такий талант Ігор мав би бути на хорошому рахунку як у працівників колонії, так і у в’язнів. Але привілеїв ніяких, каже, не мав.

— В колонію потрапив, можна сказати, через свою доброту. Старий знайомий попросив допомогти — поїхати на дачу і дещо забрати. А не знав, що то були крадені речі, апаратура і техніка. Реально не знав. Я тоді вчився в 24 вечірній школі.

Це була друга судимість, а перша за що?

— За тяжкі тілесні. Мені було 16 років. Відбував той строк в Прилуках, в «малолітці». Там я побачив, як один робив наколку, і вирішив спробувати. Він дав намалювати одному — нормально вийшло.

Скільки коштує татуювання на зоні?

— Як домовишся з людиною. Спина — гривень 600. Найбільше, що я заробив — 2,5 тисячі. Це дві руки були кольорові.

Воровской мир России всегда был Антисистемой по отношению к государству, т.е. нечто бОльшим, чем просто криминальное сообщество. А иерархия и «устои» в этой Антисистеме определялись наколками.

Начало и конец воровского мира и его наколок

Смотрящому вінницької колонії щось малювали, чи він до вас був поколотий?

— Ні. Він взагалі без наколок. Йому 32 роки. Коли я прийшов, він там був уже. Хто він, за що сидіть, я не вникав. Блатні казали: «Давай, намалюй нам папу». А за що я буду малювати? За те, що вони блатні? Відмовлявся. За це щемили. І я не боровся з цим. Просто ішов на роботу в художню майстерню. Міг з картинами своїми розмовляти годинами. Засуджені не чіпали. Звісно, інколи якісь питання ставили. Чого не даю нічого в общак, наприклад.

А в общак по скільки треба було здавати?

— По можливості. Хто одне поповнення, хто два, хто три. Поповнення мобільного рахунку на сорок гривень, мається на увазі. І вже відповідно до цієї суми отримували зелене світло. Стільки зеленого світла, скільки кому положено.

То більше тиснуть засуджені чи працівники колонії?

— Система ж яка: з оперативної частини піджучують блатних, а блатні піжучують інших, а інші жучать один другого. Щоб це не було з рук міліції (працівників колонії, — авт.).

Скільки блатних на загін?

— Загін — до сотні чоловіків, а блатних — півзагону. Самозванці. Загін живе в трьох-чотирьох кімнатах з нарами, тумбочками, телевізором і DVD. Техніка чиясь, але дивитися можна. За це не брали грошей. Брали за користування іншими послугами — за телефон, за чийсь шприц або за те, щоб не було проблем, якщо на чомусь попався.

Криминальная татуировка – это элемент криминальной культуры, воровского воспитания. Это страсть, азарт, любовь к самому процессу. Это маркер принадлежности к сообществу, несущий в себе какое-то значение и, в то же время, как ни парадоксально, иногда ничего не означающий. Или означающий, но не то, что он означает. Такое тоже бывает.

Роспись тела как символ времени

Тобто плата за привілеї?

— Так. Треба розраховуватися, щоб сидіти нормально, щоб себе почувати нормально, щоб переміщатися нормально. За все треба платити. Але я ніяких послуг у тюремників не купував. Постійно за свій рахунок мусів діставати фарби, полотна, пензлі. Мені казали: зроби. І все. Нічого не давали. І врешті замість подяки писали рапорти на мене. Я різався не раз. Мене за це били, закривали, у всьому обмежували.

Розкажіть, за що і скільки треба платити. Скільки коштує мати мобільний телефон, наприклад?

— Усе залежить від того, з ким вирішиш питання. Від 200 гривень коштує, щоб тобі пронесли мобільний. Ця послуга «ноги» називається. А далі, як пощастить. Вилучать або не вилучать. А можна в комерсантів на зоні купити за електронні гроші. В них все продається. В комерсанта телефон від 350 до 400 гривень.

То ви через засудженого отримали телефон? «Ноги» оперативників не купували?

— Ні. Через засуджених. Я бив наколки і цим заробляв, щоб якось там жити. Щоб не їсти ті помиї, які там дають, а біль-менш нормально харчуватися. Якийсь шматок ковбаси з’їсти.

В магазині колонії купували продукти?

— Ні. Магазин там є, але він не працює. Ми все купували через комерсантів. З волі передали одному сто палок ковбаси, і він їх продає. Барига. 30 електронних гривень треба з телефону на телефон перекинути за палицю ковбаси. Сигарети найдешевші — шість гривень. Це ті, які тут по три. Сигаретами зі мною розраховувалися за наколки. І ще електронними грішми. В тиждень рази три бив наколки. Тематика малюнків тюремна. Янголи, чортики всякі.

А приладдя для наколок де ховали?

— Під підвіконням ничка була. Сам зробив. Старою користуватися не можна, бо якщо вона вже є, значить палена.

Телефонів скільки поміняли за майже три роки ув’язнення?

— З десяток. Не так під час шмону знаходять, як тому, що поділився з кимось. Сказав, що маєш телефон і все — міліція прийшла і забрала. Є такі, що підглядають, куди ти ховаєш. В мене була дошка для нарізки, яка розкривалася, а в ній — телефон. Дошку сам зробив на промзоні.

А хист до малювання коли у вас з’явився?

— Після аварії. В 11 років потрапив під машину на перехресті Космонавтів. Травма була не так, щоб дуже серозна, але хребет зламаний був. Після того я став малювати. В лікарні розмалював ручкою стінку. Не було чим зайнятися. Я тоді ще по голові, можна сказати, за це получив. Намалював усе, що захотілося. Звірів якихось, дерева, очі різні.

Потім десь училися малювати маслом?

— Самоучка. Зараз роботи вдома збираю. Є 12 полотен. А коли сидів, то розмальовував адміністрацію, можна сказати. Там зараз, в управлінні на Островського, висять мої роботи. Ліс — прямо над черговим у вестибюлі. Башта наша намальована. Нічна Вінниця. Ще в обласній прокуратурі дуже багато моїх пейзажів.

Якусь помітку автора робили на полотнах?

— Автографи не можна було ставити, за це — по голові. Але я впізнаю свою роботу серед мільйона однакових, як кожна людина впізнає свій почерк. Полотен я, поки сидів, мабуть, штук двісті намалював. Так, з закритими очима. Пейзаж красивий скрізь йшов. Якось дали мені папку з фотографією Януковича і сказали намалювати портрет. Зрозуміло, що або подарувати, або продати мали. В папці й адреса була київська жінки і телефон. І написано поруч: картина. Мені потім сказали, якщо ту адресу собі запишу, то з ями не вилізу.

«Первую наколку я сделал еще 20 лет назад. Мне тогда было 11, все набили – и я набил, за компанию. Она уже и затерлась, наверное, это буква О — мое имя. А последней набил вот эту», — Олег, который побывал в стольких колониях, что «долго перечислять», выворачивает руку и показывает висящего на веревке Пятачка. Почему Пятачок? Вот нравится мне Пятачок, — говорит Олег. А почему он повешен? Так случилось…

Воровская масть

То є ваші роботи і в столиці, виходить

— Так. Якщо комісія якась приїжджала, вони мої роботи дарували. Якісь гості були — теж. Співачка була з-за бугра.

Не та, що на Євробаченні десятою була?

— Так-так. Їй мою роботу з жовтою горою подарували. Бачили?

Так. Ваша жовта гора до Фінляндії проїхала.

— Знаю, що є в Німеччині три мої картини. Марія і два пейзажі. Там католики виставку проводили і картини туди завезли.

Скільки всього написали картин, не рахували?

— Штук чотириста десь. Пейзажі в основному. Змальовую з чогось. Було, що й людей просили малювати — фотки давали.

Кого увічнили на полотні, крім Януковича?

— Дівчат. Засуджені замовляли. Давали фото і я малював.

Звідки у вас цей діагноз — ВІЛ-інфікований, знаєте?

— Так. З колонії. Там же, коли робиш комусь наколку, він не буде розповідати про себе. Ти питаєш, чи є хвороби якісь, ВІЛ чи гепатит. А він: «Та ні, в мене все добре». Ну й все.

А стерильні рукавички?

— Які рукавички? Це ж тюрма. Де там. У 2009 році мене обстежували. Тоді був здоровий. А в 2011 році я сам звернувся, бо останнім часом відчував симптоми — температуру, запаморочення, втому. Це розповів, і у мене взяли пробу. Потім ще здавав аналіз — підтвердилося.

Як думаєте, де будете через рік? Чим буде займатися?

— Думаю, що буду займатися художньою діяльністю і жити з сім’єю. Зараз я живу з бабусею і молодшою сестрою. Батьки є, але вони окремо. Були позбавлені батьківських прав. Ще маю брата. Хочу зібрати всю родину разом.

Щойно Артем вийшов з колонії, йому призначили антиретровірусну терапію. За два роки після постановки діагнозу. А зазвичай на пожиттєву підтримку беруть після п’яти, а то й десяти років розвитку інфекції. Експерти кажуть: люди, які інфікувалися після 2002 року, значно швидше приходять до терапії, бо заражаються новими штамами, схильними до стрімких мутацій.

Словник неформальної тюремної лексики

Барига — спекулянт. Засуджений, який торгує на зоні продуктами, сигаретами та іншим товаром, який отримує у передачах з волі.

Блатний — представник вищої по статусу групи в неформальній ієрархії засуджених. Професійний злочинець, який визнає тюремний закон, контролює ситуацію в загоні та користується привілеями — не працювати, користуватися «общаком».

Общак — нелегальний фонд взаємодопомоги засуджених. Може складатися з грошей, електронних грошей (сум поповнень мобільного рахунку), продуктів, цигарок, чаю, речей. Всі внески в общак робляться, за тюремних законом, на добровільній основі.

Смотрящий — авторитетний блатний, який слідкує за порядком на зоні та наглядає за общаком. Має помічників для збору коштів та речей колонії і вирішує, як цими коштами розпоряджатися.

Закон — система неформальних норм, правил, установок, санкцій проти порушників, процедур вирішення конфліктів, ведення нових норм. Діє в спільноті ув’язнених чи в окремій групі, касті засуджених.

Ноги — послуга за доставку товару на зону. «Замовити ноги» означає заплатити за доставку забороненого товару. Товар залишається у камері схову разом із сумою грошей, скільки коштує доставка. Від 200 гривень і більше, наприклад, за мобільний телефон.

Автор: Наталія ГОНЧАРУК, 20minut.ua

Читайте также: