Мандрівка в «места не столь отдаленные»

Як кажуть? Від суми та від тюрми не зарікайся? І справді, коли ти на волі, в’язниця здається чимось таким ілюзорним, далеким, жахливим – і стосується будь-кого, але тільки не мене. І я так думав. Аж поки реальність побачити «небо в клітинку» не стала надто близькою. На щастя, обійшлося лише трьома добами адмінарешту, але навіть цього короткого часу за гратами є достатньо, щоб зрозуміти, якою великою цінністю є воля. 

Зараз ця установа називається ІТТ (ізолятор тимчасового тримання). Похмура будівля на вул. Бандери, 1 у Львові, сумнозвісна “Тюрма на Лонського”. Колись в стінах цієї будівлі НКВС катувало людей, зараз тут відбувають свої відносно короткі строки адмінарештовані, або “суточніки”, як їх називають, а також очікують на суд підсудні поки ведеться слідство по їхній справі.

Поселення. ІТТ починається за масивними залізними дверима в кінці довгого коридору. На вході кількома “приємними” словами зустрічає охоронець і заводить в окрему кімнату. Наказує роздягнутись до трусів. Тим хто вже не перший раз тут наказують роздягнутись повністю і ще й присісти – зрозуміло для чого. Поки один мусор оформляє якісь там документи, інший перевіряє всі речі на предмет заборонених речей. Заборонено все, чим можна завдати фізичної шкоди собі чи сусідам по камері, тобто будь-які ремені, шнурівки, ланцюжки, фєнєчки і т.д. Не знаю чому, але мені заборонили взяти в камеру зубну щітку й пасту. Всі вилучені речі зберігаються в окремій кімнатці. Цінних речей (гроші, телефон, ключі) в ІТТ з собою не рекомендується брати взагалі, бо часто зникають.

Постіль. На тюремному жаргоні – “скатка”. Видається перед поселенням в камеру. Уявіть собі найгіршу постіль, яку ви коли-небудь отримували в плацкартному вагоні. Вона є ідеалом чистоти в порівнянні з постіллю, яка видається тут. В комплект входить – матрас, подушка та покривало (одіяло). Цьому комплекту мабуть років п’ятдесят. І матрас, і подушка дуже брудні і страшно смердять, подекуди з’явились чорні плями від цвілі. Про якісь простині чи наволочки не може й бути мови. Хоча розказували, що одного разу сюди приїхала комісія з перевіркою умов життя ІТТ. Ну і звичайно всім арештованим на кілька годин дали нові матраси, чисту білизну. Але коли комісія поїхала їх негайно забрали.

Камера. Мені довелося сидіти три доби в ізоляторі №1. Всього таких ізоляторів дванадцять – від одномісного карцера до восьмимісної камери, яка і випала мені. Камера на тюремному жаргоні – “хата”. Це велике похмуре приміщення з височенними стелями. З обох сторін стоїть дві пари двоповерхових ліжок – всього вісім місць. На протилежній стіні від входу – невеличке віконечко. Ззовні воно загратоване грубими гратами, а всередині вікно ще раз забите дрібною сіткою через яку ледь пробивається денне світло. Над входом є маленька ніша, в якій знаходиться лампа. Ця ніша також загратована дрібною сіткою, тому світло не яскраве, а розсіяне і тьмяне. Через це в камері постійна напівтемрява.

Контингент. На момент мого поселення у камері вже було троє людей. До кінця другої доби її заселили по зав’язку. З восьми людей у камері – четверо вже мали, як мінімум, одну судимість. Моє упереджене ставлення до засуджених з початку було помилковим. Ті, хто були на зоні – цілком нормальні, адекватні люди, з нормальним почуттям гумору, без жодних проявів агресії. В усіх – проблеми із алкоголем на волі. Деякі мають дуже серйозні проблеми, із запоями, “атхадняками” та іншими наслідками. Саме алкоголь і є основною причиною всіх їхніх злочинів і проблем. Більшість не мають постійної роботи. Наркоманів не було, але часом трапляються. Трапляються й такі “інтєлєгєнти-зальотчики”, як і я.

Мусора. Тих мусорів, що охороняють заарештованих на тюремному жаргоні називають “пупкачами”. Є нормальні, є кончені. Останні відрізняються зверхнім ставленням, хамською поведінкою, безпідставним підвищенням голосу на арештованих і використанням нецензурної лексики. До рукоприкладства не доходило. З нормальними мусорами можна домовитися про чай, цигарки, кип’яток. По-людськи всіх їх шкода, бо вони перебувають в такому ж закритому просторі, як і арештанти, тільки постійно. Точно не найкраща робота в світі.

Гігієна. Загалом відсутня. В правому кутку біля входу знаходиться туалет-очко. Над ним маленький умивальник. Туалет закриває тебе лише частково з трьох сторін, тому при справлянні потреб треба включати воду в крані, щоб не було чути як все це діло виходить. Через жахливий стан постелі доводиться спати одягнутому. Є можливість випросити у мусорів душ раз в тиждень в суботу, але я уже не застав. Також, кажуть, можна зранку просити мусорів, щоб вони принесли твою зубну щітку, бо в камері її тримати не можна.

Сморід. Через дуже погану вентиляцію, сирість та відсутність гігієни арештантів, у камері постійно стоїть жахливий сморід. Така собі суміш запаху поту, сигаретного диму і ще чортзначого. Поки сидиш в камері, то не особливо відчувається. Зате коли виходиш на свіже повітря відчуваєш як від тебе смердить. Потім цей сморід від одягу дуже важко відпирається.

Їжа. Я очікував на гірше. Але загалом нормально, жити можна. Перша страва на обід (це суп чи борщ) дуже навіть смачні – на пластових таборах інколи бували гірші. Решта меню – це каші: гречана, перлова, рисова. Все в напіврідкому розвареному стані. Жодного натяку на м’ясо. Сніданок це повний п..ц – макарони, розварені до констистенції клейстеру, яким спокійно можна клеїти шпалери. Я, цю гидоту після двох ложок, як правило, викидав в унітаз. Якщо додати, що багато продуктів арештованим передають родичі і друзі, то загалом харчування тут досить таки нормальне.

Передачі. Можна отримувати хоч кожного дня з 10 до 17 год. Передавати можуть тільки родичі, але можна щось підбрехати. Щоб передати треба написати заяву та обійти кілька кабінетів. Є список речей, які дозволені для передачі. Крім того, охоронці ще додатково переглядають передачу на предмет заборонених предметів.

Розпорядок. Хоча й існує, але він досить-таки умовний. Підйому чи відбою насправді немає. Світло горить постійно. О восьмій ранку та восьмій вечора відбувається перезмінка охоронців. В цей час по команді усі заарештовані виходять в коридор, тримаючи руки за спиною. Всі стають обличчям до стіни і тримають руки за головою. Один охоронець із металошукачем оглядає всіх арештантів на предмет заборонених предметів, поки інші охоронці оглядають камеру. Серед інших регулярних подій – прийом їжі. Сніданок – орієнтовно 9 ранку, обід – 14.00-14.30, вечеря – 19.00-19.30

Час. Мабуть найбільший ворог заарештованих після мусорів. Тягнеться страшенно довго. Через відсутність годинника інколи втрачається орієнтація в часі.

Дозвілля. Вільний час арештантів займає напевно 90% всього часу. В цьому і найбільша біда. Оскільки, розваг в камері не так вже й багато, то організація дозвілля – це справжня проблема. Серед розваг – гра в зроблені з хліба нарди, шашки чи шахмати (грати в карти заборонено); читання газет, журналів чи книжок; розв’язування кросвордів (кулькова ручка в камері заборонена, але вона завжди є). Добре вбивають час розмови на різні теми. Цікаво послухати розповіді про життя на зоні, інтереси арештантів та іншу фігню. А ще можна спати. Через відсутність активності м’язи тіла частково атрофуються, тому в камері також популярні ходіння взад-вперед. Серед усіх видів дозвілля я обрав читання книжки і за три доби з легкістю розправився із повістями Рея Бредбері на 600 сторінок.

Сигарети. Мабуть, найстратегічніша та найнеобхідніша річ, принаймні для тих, хто курить (а таких 99%) за гратами. Саме сигаретний дим для мене, як некурця був найбільшою проблемою. Враження такі, ніби ти постійно знаходишся в накуреному барі. Перший день ще нормально, але коли це триває три доби підряд поневолі справді стаєш пасивним курцем. Чисте повітря буває хіба над ранок.

Чай. Ще один стратегічний продукт. З чаю роблять чіфір, або чіф. Рецепт простий – півпачки чаю (або більше), літр кип’ятку. Кип’яток треба просити в мусорів. Приготуванням чіфу займаються знаючі люди, тобто ті, хто вже був на зоні, а такі завжди знайдуться в камері. П’ють чіф з одного горнятка, передаючи по колу по годинниковій стрілці. Причому той, хто запарює чіф розпочинає коло з того, хто сидить від нього по праву руку – така традиція. Чіф має хороший тонізуючий ефект, а при великій концетрації чаю може навіть погребти.

Понятія. В чистому вигляді, як на зоні, серед “суточніків” немає. Так само, як і немає якогось психологічного чи фізичного тиску між заарештованими. Відчуття таке, ніби незнайомі між собою люди потрапили в однакову не дуже приємну ситуацію і хоч якось намагаються її покращити. Особисто я жодного дискомфорту від присутності колишніх злочинців в камері не відчув. 

Коля. Жива легенда цього ізолятора. Вийшов за кілька днів до того як я потрапив туди, тому я його не застав. На цей момент відсидів 89 (!!!) разів по 15 діб. В сумі виходить більше трьох з половиною років. При цьому Коля не має жодної серйознішої судимості. В ІТТ Коля уже свій. Він розносить заарештованим їжу, помагає мусорам по господарству, дивиться з ними телевізор і фільми на компі. В камеру приходить тільки ночувати. Має постійне заброньоване за ним місце і свої тапочки, які постійно стоять в кутку, коли його нема.

Сенс. Я от не зрозумів сенсу тупого сидіння в камері і проїдання державних грошей. Ну посидів, подумав, зробив висновки. Ок, я другий раз туди точно не хочу потрапляти, але ж мої сусіди по камері точно не останній раз в житті потрапили за грати. Жодної користі з їхнього адмінарешту для суспільства немає. Як на мене, краще вже зробити якісь принизливі громадські роботи, щоб була хоча б якась користь. Якби не жахливі умови перебування, то адмінарешт взагалі можна було б вважати за курорт.

Мораль. Для того, щоб знати про життя за гратами необов’язково туди потрапляти. Цінуйте волю!

AMUKHA

You may also like...