Євро-2012 очікує «склєп» з «вагонєтками»?

Навряд чи українські можновладці, перебуваючи в Європі, у Шанхаї, чи в Гонконзі, чи в Сингапурі, чи в ОАЕ, користувалися метро. А було б варто – що б порівняти з нашим «склєпом з вагонєтками». Може, це б дало декому з «непересічних» в українській владі зрозуміти, чому в цивілізованому світі до «вождів» дикунів відношення те ж саме, що й до дикунів пересічних – в які би титули вони не «рядилися».

Чого не вистачає для проведення Євро-2012 в Україні? Готелів, доріг, кваліфікованого персоналу, власне, досвіду — скаже пересічний громадянин і не помилиться. Грошей – волатиме чиновник і по своєму буде правий. Але є речі зовсім буденні, які незалежно від наших питань та відповідей існують, і без яких не зможе обійтися будь-який іноземець, який завітає до нас на Євро-2012. Не тільки зі «старої цивілізації», але і з країн, які галопом увірвалися до цивілізованого світу і стали прикладом для наслідування, хоча б в такій галузі як перевезення пасажирів, зокрема — в метро. Про останнє й поговоримо.

Перше, з чим зіткнеться гість, який захоче скористатись метрополітеном – це відсутність англомовної версії сайту метрополітену. Левова частка україномовної інформації на сайті Київського метрополітену — про святкування 50-річчя метрополітену. В кращих традиціях радянських часів читачеві розповідають про кількісне зростання станцій, кілометрів, пасажирів… На жаль, півстоліття не вистачило для того, щоб не тільки зробити метро по-справжньому зручним для людей, в тому числі і для іноземців, а й запровадити англомовну дублюючу версію сайту, як це прийнято у світі.

Де і як купити проїзний документ, не володіючи українською чи російською мовами – теж неабияка проблема.

Але все ж, якщо інтуіція не підведе і жаданий жетон опиниться в руці гостя, на іноземця чекають нові випробування. А саме:

— написи на більшості станцій – одномовні;
— суцільна темрява внаслідок слабкого освітлення всіх прімищень і переходів метрополітену. Можна тільки уявити собі, як людина, яка має проблеми з зором — а за статистикою таких людей не менше 30-ти відсотків! — спробує вперше зорієнтуватись в таких умовах;
— сьогодні далеко не всі вагони метрополітену обладнані світловими моніторами, з інформацією про місцезнаходження пасажирів на даний момент (а є ще й люді з вадами слуху – що їм робити?). Не говорячи вже про те, що звукова інформація подається виключно однією мовою. Дублювання назви станцій англійською, як норма, нашому метрополітену не властива;
— відсутність кондиціювання приміщень метро та вагонів, а значить, неякісне за складом та запахом повітря;
— елементарно на станціях метрополітену ВІДСУТНІ ТУАЛЕТИ. Ця дикість не може мати жодного пояснення у цивілізованому світі, до якого так прагне Україна.

Про інвалідів годі й казати; про них і їх нагальні потреби в Україні прийнято говорити лаконічно і переважно в Міжнародний день захисту інвалідів. В решту днів інваліди буквально виживають, хто як може. Спуститися в метро чи вийти з нього для інвалідів (сліпих, «колясочників») – проблема невирішувана. Якщо дикунське ставлення до інвалідів демонструватиме столиця нашої країни – на яке уявлення європейців про Україну та її керівництво розраховують «глашатаї» та пропагандисти Євро-2012?

Аналогічні метрополітенівським проблеми, на жаль, притаманні сьогодні і іншим видам транспорту в столиці, не говорячи вже про віддалені від столиці міста і села. Сьогодні подорожувати ними відважуються хіба що поодинокі туристи-екстремали…

Погодьтеся, не кожен іноземець зважиться на такі випробування, а якщо і зважиться, то надовго запам`ятає Україну. Адже, за тією-таки статистикою, за перший квартал 2011 року в Україну в’їхало 3,5 мільйонів туристів. Хоча в таку цифру дуже важко повірити — ніякої таємниці немає в тому, що масовий турист до України не рветься.

І не дивно, що після таких відвідин України наших громадян сприймають за кордоном відповідно — як дикарів. І тому навіть термінали для відправлення до Києва в міжнародних аеропортах виділяють нам переважно поруч з країнами «третього» світу.

Потрапивши вперше до Шанхаю та Гонконгу, мене декілька разів буквально виручала англомовна служба колл-центрів цих міст. Створена, в тому числі, для зручності іноземців. Замовити номер в готелі, звернутися за допомогою, якщо не можеш зорієнтуватися як краще дістатися в ту чи іншу частину міста, викликати таксі – це те, що знадобилося особисто мені. І все це абсолютно безкоштовно, терпляче (зважаючи на мовні проблеми), чітко, швидко і якісно – по єдиному номеру телефона. Чому б і Києву не подбати про подібний кол-центр.

Давно в минулому ті часи, коли такі необхідні в побуті речі, як пральна машина, пилосос, електрочайник були недоступними для переважної більшості громадян «великого і могутнього» Радянського Союзу. В той час, як по той бік «залізної завіси» вони були невід`ємною складовою життя таких самих людей.

Часи змінилися, але сутність лишилася.

Незалежно від того, було б Євро-2012 в Україні чи не було, мені, як громадянину своєї країни, незрозуміло, чому я маю жити гірше, аніж живуть такі самі люди за декілька сотень чи тисяч кілометрів звідси. І чому у той саме час буквально сотня далеко не кращих за походженням, освітою, вихованням і відомих преважно своїми антигромадянськими вчинками сімейств вихваляються своїми неправедними статками в країні, де ці статки мали би йти на благо всього суспільства, а не окремих громадян.

Навряд чи українські можновладці, перебуваючи в Шанхаї, чи в Гонконзі, чи в Сингапурі, чи в ОАЕ, користувалися метро. А було б варто – що б порівняти з нашим «склєпом з вагонєтками». Може, це б дало декому з «непересічних» в українській владі зрозуміти, чому в цивілізованому світі до «вождів» дикунів відношення те ж саме, що й до дикунів пересічних – в які би титули вони не «рядилися».

Метро у Мюнхені
Метро у Мюнхені

Метро у Мадриді
Метро у Мадриді

Метро у Токіо
Метро у Токіо

Метро у Гонконгу
Метро у Гонконгу

Метро у Дубаі
Метро у Дубаі

Автор: Ольга Нікольська, Київ

Читайте также: