Заплатиш двічі! Як «Креді Агріколь банк» чистить кишені пенсіонера-боржника
В кінці 2002 року я отримав кредит на купівлю автомобіля у акціонерному банку «Індустріально-експортний банк» (тепер це Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь банк»).
Нещодавно прочитав на Вашому сайті за адресою http://cripo.com.ua/?sect_id=13&aid=120692 лист одного з позичальників КБ «Надра», що скаржився на банківську систему України та зокрема Національний банк України, які спричинили до неплатоспроможності багатьох громадян, які насмілились взяти кредит. Відгукуючись на ваш заклик, вирішив повідомити і свою історію взаємовідносин з банком.
В кінці 2002 року я отримав кредит на купівлю автомобіля у акціонерному банку «Індустріально-експортний банк» (тепер це Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь банк»). У 2004 року мої прибутки значно зменшились (зараз я пенсіонер) і я не зміг належним чином виконувати вимоги договору. Обіцяючи реструктуризацію боргу, банк фактично змусив мене підписати додаткову угоду, відповідно до якої збільшив розмір процентної ставки. Тобто я повинен був платити ще більше, хоч і так ледве давав собі раду із цим кредитом.
В результаті таких дій банку я не зміг оплачувати кредит. Працівники банку забрали у мене автомобіль, і за моєю спиною на підставі виконавчого напису нотаріуса продали його задешево. При цьому вони вдавались до різноманітних хитрощів: обіцяли знайти покупців автомобіля за ринковою вартістю, взяли у мене на кілька тижнів автомобіль, щоб показати покупцю, попросили оформити довіреність, бо цей покупець мовляв відмовився і треба шукати іншого. Зрештою, так як отриманих від продажу автомобіля грошей не вистачило на роздутий новими процентами і пенею борг, то банк звернувся до суду.
У 2006 році Кіровським районним судом міста Донецька за головуванням судді Проніна С.Г. було винесено рішення про стягнення з мене всієї суми заборгованості за кредитним договором. Так як жодного нерухомого чи цінного майна після шахрайського продажу банком автомобіля я не маю, то заборгованість стягується виконавчою службою з моєї пенсії.
Я вже вирішив, що важкі стосунки з банком завершились, однак у квітні 2011 року мене викликали до Волноваського районного суду Донецької області у справі про… стягнення з мене кредитної заборгованості за тим самим кредитним договором. Виявилось, що банк весь цей час з 2006 року продовжує нараховувати відсотки на кредит, і вже з урахуванням нового курсу валют. Крім того банк «продав» мій борг товариству з обмеженою відповідальністю «АУЗ Факторинг», повністю ігноруючи наявність судового рішення 2006 року. Я вже не кажу про те, що суддя Троян Л.Г., який розглядав справу, взагалі не враховував мою думку та зауваження.
На підтвердження мого «боргу» взагалі не було надано жодного переконливого доказу. Складається таке враження, що суди визначають розмір кредитної заборгованості, беручи навіру слова банків. Я вимагав дослідити детальний розрахунок заборгованості, виписку по рахунку, хоч якісь більш-менш достовірні документи. Проте банк надав лише сумнівний розрахунок на одному аркуші, де взагалі не було зазначено, яким чином, за яким відсотком та на які суми нараховані проценти. І що найприкріше, суддя Троян Л.Г. байдуже поставився до моїх клопотань, ніби справа була вже вирішена, а залишилось тільки «дотриматись процедури».
Що ж це виходить? Банк буде рахувати мені відсотки доскону? Кожні п’ять років матиму нові і нові рішення про стягнення «кредитної заборгованості» за одним і тим самим кредитним договором? Куди ж подівся конституційний принцип «Україна — соціальна держава», де мій соціальний захист?
Наразі я подав апеляційну скаргу на зазначене рішення до Апеляційного суду Донецької області (розглядатиме справу суддя Сорока Галина Пилипівна). І прошу шановну редакцію висвітлити мою проблему — може, це допоможе організувати громадський контроль щодо вирішення моєї справи в апеляційному суді.
З повагою і вдячністю, Дзюба Микола Володимирович, читач «УК», Донецька область
