Що таке воєнні злочини: визначення, історія виникнення, закони та юрисдикція

малюнок: Христина Давтян

З перших днів повномасштабного наступу на Україну Центр прав людини ZMINA отримує  повідомлення про величезну кількість звірств, що вчиняють російські війська. Це й авіаудари по цивільній інфраструктурі міст та селищ, і масові вбивства мирного населення, зґвалтування, катування цивільних та полонених, викрадення активістів, волонтерів, журналістів, представників органів місцевого самоврядування, а також застосування невибіркової зброї.

Усі ці дії, а також низка інших серйозних порушень міжнародного гуманітарного права належать до категорії воєнних злочинів, які не мають терміну давності й за які доведеться відповідати тим, хто їх вчинив. 

Ще 2 березня Міжнародний кримінальний суд розпочав розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності, скоєних у зв’язку з агресивною війною Російської Федерації проти України. А 13 квітня прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан особисто відвідав Бучу під Києвом і назвав Україну “місцем злочину”.

Водночас кількість нових порушень, вчинених російськими військовими в Україні, продовжує стрімко зростати.

У цьому матеріалі фахівці з міжнародного гуманітарного права детально роз’яснюють, які саме діяння слід зараховувати до воєнних злочинів, як виникло це поняття і хто має право карати воєнних злочинців.

Аналітику підготували перший віцепрезидент Української асоціації міжнародного права, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка Микола Гнатовський та віцепрезидент Української асоціації міжнародного права, провідний науковий співробітник Державної наукової установи “Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України” Тимур Короткий.

Що таке воєнні злочини?

Воєнні злочини – це серйозні порушення міжнародного гуманітарного права (порушення законів і звичаїв війни), за скоєння яких передбачено кримінальну відповідальність фізичних осіб на національному та міжнародному рівнях.

Воєнні злочини є одним з видів основних злочинів проти міжнародного права поряд зі злочином агресії, злочинами проти людяності та геноцидом. Воєнними злочинами є серйозні порушення заборон, що містяться як у договірному, так і у звичаєвому міжнародному гуманітарному праві.

Хто має карати за воєнні злочини?

Татьяна оплакивает своего внука Антона

Чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року та Додатковий протокол І до них від 8 червня 1977 року зобов’язують держави криміналізувати серйозні порушення міжнародного гуманітарного права в національному законодавстві. Україна виконує цю вимогу насамперед шляхом внесення до Кримінального кодексу України статті 438 «Порушення законів та звичаїв війни».

Крім того, держави повинні переслідувати в судовому порядку осіб, обвинувачуваних у вчиненні серйозних порушень міжнародного гуманітарного права чи передавати таких осіб державі, готовій здійснити таке переслідування.

Іншими словами, на воєнні злочини (як і на інші види міжнародних злочинів), відповідно до Женевських конвенцій, поширюється принцип універсальної юрисдикції. Він полягає в тому, що будь-яка держава може притягнути особу, винну в скоєнні воєнних злочинів, до кримінальної відповідальності, незважаючи на місце скоєння злочину та громадянство суб’єкта злочину чи його жертви.

У минулому притягнення до відповідальності воєнних злочинців на міжнародному рівні здійснювалось у межах діяльності Нюрнберзького та Токійського міжнародних військових трибуналів, Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії та Міжнародного кримінального трибуналу щодо Руанди, а також низки «гібридних» судових установ (Спеціальний суд для Сьєрра-Леоне, Надзвичайні палати судів Камбоджі тощо). Наразі юрисдикцію щодо воєнних злочинів має Міжнародний кримінальний суд.

Стаття 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду містить перелік складів воєнних злочинів, на які поширюється юрисдикція цього суду.

Чи застосовуються строки давності до воєнних злочинів?

Відповідно до Конвенції про незастосовність строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності 1968 року, до воєнних злочинів строки давності не застосовуються.

Россия как рассадник убийц, мародеров и насильников

Як виникла концепція воєнних злочинів у міжнародному праві?

Ще до початку Першої світової війни держави визнали, що певні порушення законів війни, багато з яких були кодифіковані в Гаазькому положенні про закони й звичаї сухопутної війни 1899 та 1907 років, є злочинами. У 1945 році Статут Нюрнберзького трибуналу визначив воєнні злочини як «порушення законів і звичаїв війни», назвавши ними такі діяння:

1) вбивство цивільних осіб, жорстоке поводження з ними або їхнє переміщення, що здійснювалися на окупованих територіях;

2) вбивство або жорстоке поводження з військовополоненими;

3) вбивство заручників;

4) розграбування суспільної чи приватної власності;

5) безглузде знищення населених пунктів;

6) руйнування, що не спричинені військовою необхідністю тощо (ст. 6 (b) Статуту).

Які воєнні злочини визначають Женевські конвенції 1949 року?

Перелік воєнних злочинів, що становлять серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, охоплює:

1) умисне вбивство;

2) катування і нелюдське поводження, зокрема біологічні експерименти, умисне заподіяння тяжких страждань чи серйозного каліцтва, завдання шкоди здоров’ю;

3) незаконне, невмотивоване і широкомасштабне руйнування і привласнення майна, не спричинене військовою необхідністю, скоєне щодо осіб та майна, які перебувають під захистом конвенцій;

4) примус цивільної особи чи військовополоненого служити в збройних силах ворожої держави;

5) позбавлення особи права на неупереджене і нормальне судочинство; незаконна депортація, переміщення цивільної особи;

6) незаконний арешт цивільної особи;

7) взяття заручників (ст. 50 ЖКІ, ст. 51 ЖКІІ, ст. 130 ЖКІІІ, cт. 147 ЖКІV).

Перелік воєнних злочинів за Додатковим протоколом до Женевських конвенцій 1977 року

Что российские захватчики оставили после себя в городах, селах и домах украинцев. «Обосрали наш город в прямом смысле»

Додатковий протокол I 1977 року розширює перелік серйозних порушень Женевських конвенцій, додаючи до нього такі діяння:

1) перетворення цивільного населення чи окремих цивільних осіб або місцевостей, що не обороняються, і демілітаризованих зон на об’єкти нападу;

2) вчинення нападу невибіркового характеру, що зачіпає цивільне населення чи цивільні об’єкти, коли відомо, що такий напад стане причиною великої кількості смертей, поранень серед цивільних осіб;

3) вчинення нападу на установки або споруди, що містять небезпечні сили, коли відомо, що такий напад стане причиною надмірних смертей, поранень серед цивільного населення або завдасть шкоди цивільним об’єктам;

4) вчинення нападу на особу, коли відомо, що вона припинила брати участь у воєнних діях;

5) віроломне використання емблеми Червоного Хреста, Червоного Півмісяця;

6) переміщення державою-окупантом частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію або депортація чи переміщення всього чи частини населення окупованої території в межах цієї території чи за її  межі;

7) невиправдане затримування репатріації військовополонених чи цивільних осіб;

8) застосування практики апартеїду, інших негуманних і таких, що принижують, дій, заснованих на расовій дискримінації, які зневажають гідність особи;

9) вчинення нападу на ясно розпізнані історичні пам’ятки, твори мистецтва або місця відправлення культу, які є культурною або духовною спадщиною народів і яким спеціальною угодою, укладеною, наприклад, у межах компетентної організації, надається особливий захист, внаслідок чого вони зазнають великих руйнувань;

10) позбавлення захищених осіб права на неупереджене і нормальне судочинство (ст. 85 ДП І).

Зазначені норми про серйозні порушення міжнародного гуманітарного права застосовуються лише до міжнародних збройних конфліктів і тільки до дій, вчинених під час бойових дій проти «захищених осіб»: поранених чи хворих комбатантів, що воювали на суші й на морі, військовополонених і цивільних осіб, зокрема й тих, які опинилися під владою держави, громадянами якої вони не є.

Воєнні злочини як порушення звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права

Воєнний злочин може полягати також у серйозних порушеннях інших норм міжнародного гуманітарного права, зокрема тих, що мають звичаєву природу. Щодо міжнародних збройних конфліктів, держави погодилися, що до таких злочинів належать певні порушення Гаазького положення в редакції 1907 року, зокрема:

1) використання отруйних речовин;

2) безглузде руйнування міст, не спричинене військовою необхідністю;

3) напад на місцевості, що не обороняються;

4) напади на релігійні й культурні установи;

5) розграбування суспільної й особистої власності.

Звичаєві норми міжнародного гуманітарного права також застосовуються під час кваліфікації порушень законів та звичаїв війни за статтею 438 Кримінального кодексу України.

Повний перелік воєнних злочинів за Римським статутом Міжнародного кримінального суду

Юрист объясняет, как найдут тех, кто расстреливал людей в Буче: "Это первая неанонимная война в истории".

Стаття 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду визначає, що  до воєнних злочинів під час міжнародних збройних конфліктів належать не тільки серйозні порушення Женевських конвенцій, але і 26 інших серйозних порушень законів і звичаїв війни, більшість з яких держави розглядають як злочини ще з часів Другої світової війни. Серед них:

1.Серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, а саме будь-яке з таких діянь проти осіб або майна, що охороняються відповідно до положень відповідної Женевської конвенції:

1) умисне вбивство осіб;

2) катування чи нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти над особами;

3) умисне заподіяння сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень або шкоди здоров’ю осіб;

4) незаконне, безглузде та великомасштабне знищення та привласнення майна, не викликане військовою необхідністю;

5) примус військовополоненого або іншої захищеної особи до служби у збройних силах ворожої держави;

6) умисне позбавлення військовополоненого або іншої захищеної особи права на справедливе і нормальне судочинство;

7) незаконна депортація чи переміщення чи незаконне позбавлення волі;

8) взяття заручників.

2.Інші серйозні порушення законів та звичаїв, які застосовуються у міжнародних збройних конфліктах у встановлених рамках міжнародного права, а саме будь-яке з таких діянь:

1) умисні напади на цивільне населення як таке або окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у військових діях;

2) умисні напади на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, які не є військовими цілями;

3) умисне завдання ударів по персоналу, об’єктам, матеріалам, підрозділам або транспортним засобам, задіяним у наданні гуманітарної допомоги або в місії з підтримання миру відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, доки вони мають право на захист, яким користуються цивільні особи або цивільні об’єкти за міжнародним правом збройних конфліктів;

4) умисне вчинення нападу, коли відомо, що такий напад стане причиною випадкової загибелі або каліцтва цивільних осіб або шкоди цивільним об’єктам або великої, довгострокової та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, і заподіяна шкода буде явно несумісною з конкретною і безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою;

5) напад на незахищені і такі, що не є військовими цілями, міста, села, житла або будівлі або їх обстріл із застосуванням будь-яких засобів;

6) вбивство або поранення комбатанта, який, склавши зброю або не маючи більше засобів захисту, беззастережно здався;

7) неналежне використання прапора парламентера, прапора або військових знаків розрізнення та форми ворога або Організації Об’єднаних Націй, а також відмітних емблем, встановлених Женевськими конвенціями, наслідком якого є смерть або заподіяння шкоди особи;

8) переміщення, прямо чи опосередковано, державою-окупантом частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію або депортація або переміщення населення окупованої території або окремих частин його в межах або за межі цієї території;

9) умисне завдання ударів по будівлям, що використовуються для цілей релігії, освіти, мистецтва, науки або благодійності, історичним пам’ятникам, госпіталям та місцям зосередження хворих та поранених, за умови, що вони не є військовими цілями;

10) заподіяння особам, які перебувають під владою протилежної сторони, фізичних каліцтв або здійснення над ними медичних або наукових експериментів будь-якого роду, які не виправдані необхідністю медичного, зуболікувального або госпітального лікування відповідної особи та не здійснюються в її інтересах і можуть спричинити смерть або серйозно загрожують здоров’ю такої особи чи осіб;

11) віроломне вбивство чи поранення осіб, що належать до ворожої нації чи армії;

12) заява про те, що пощади не буде;

13) знищення або захоплення майна ворога, за винятком випадків, коли таке знищення або захоплення диктується військовою необхідністю;

14) оголошення скасованими, зупиненими чи недопустимими у суді прав та позовів громадян протилежної сторони;

15) примус громадян протилежної сторони до участі у військових діях проти їхньої власної країни, навіть якщо вони перебували на службі воюючої сторони до початку війни;

16) розграбування міста або населеного пункту, навіть якщо воно захоплене штурмом;

17) застосування отрути або отруєної зброї;

18) застосування задушливих, отруйних або інших газів та будь-яких аналогічних рідин, матеріалів або засобів;

19) застосування куль, які легко розриваються або сплющуються в тілі людини, таких як оболонкові кулі, тверда оболонка яких не покриває всього сердечника або має надрізи;

20) застосування зброї, боєприпасів та техніки, а також методів ведення війни такого характеру, що спричиняють надмірні пошкодження або непотрібні страждання або є невибірковими за своєю суттю, в порушення норм міжнародного права збройних конфліктів, за умови, що така зброя, такі боєприпаси, така техніка та такі методи ведення війни є предметом всеосяжної заборони та включені у додаток до Римського Статуту;

21) посягання на особисту гідність, зокрема принизливе та образливе поводження;

22) зґвалтування, навернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, як вона визначена у пункті 2 (f) статті 7 Римського Статуту, примусова стерилізація та будь-яка інша форма сексуального насильства, що також є серйозним порушення Женевських конвенцій;

23) використання присутності цивільної особи або іншої захищеної особи для захисту від військових дій певних пунктів, районів або збройних сил;

24) навмисне завдання ударів по будівлям, матеріалам, медичним установам та транспортним засобам, а також персоналу, що використовують відповідно до міжнародного права відмітні емблеми, встановлені Женевськими конвенціями;

25) умисне вчинення дій, спрямованих на голодування цивільного населення, як способу ведення війни шляхом позбавлення цивільного населення необхідних для виживання предметів, включаючи умисне створення перешкод для надання допомоги, як це передбачено у Женевських конвенціях;

26) набір або вербування дітей віком до п’ятнадцяти років до складу національних збройних сил або їх використання для активної участі у бойових діях.

Деталізація складу кожного із названих воєнних злочинів, що належать до юрисдикції Міжнародного кримінального суду, міститься у окремому документі – Елементах злочинів.

Воєнні злочини у конфліктах неміжнародного характеру

Охарактеризовані вище норми застосовуються під час міжнародних збройних конфліктів. Разом з тим, договірних норм, що регулюють збройні конфлікти неміжнародного характеру, у сучасному міжнародному праві набагато менше. Левова частина з них міститься у Додатковому протоколі II від 8 червня 1977 року.

Положення Протоколу ІІ визначають дії сторін під час збройних конфліктів неміжнародного характеру, однак не містять жодних норм щодо відповідальності, а сформоване в звичаєвому міжнародному праві визначення воєнних злочинів у частині їхнього вчинення під час неміжнародних збройних конфліктів є недостатньо чітким. Водночас Статутом Міжнародного кримінального трибуналу щодо Руанди 1994 року було вперше передбачено кримінальну відповідальність індивідів за воєнні злочини у контексті неміжнародного збройного конфлікту, що полягали у серйозних порушеннях статті 3, спільної для чотирьох Женевських конвенцій 1949 року.

Римський статут Міжнародного кримінального суду серед воєнних злочинів у збройних конфліктах неміжнародного характеру визначає чотири серйозні порушення загальної статті 3 Женевських конвенцій 1949 року (зазіхання на життя і фізичну недоторканність, зазіхання на людську гідність, взяття заручників і порушення права на справедливий суд) і 12 серйозних порушень законів і звичаїв війни (серед яких напади на цивільних осіб, грабіж, зґвалтування, заподіяння каліцтв тощо).

Автор: Тимур Короткий , Микола Гнатовський; Центр прав людини ZMINA

Читайте также: