Янукович наважився на люстрацію — що з того вийде

Іронія долі: нинішній президент Янукович, напевне, єдиний серед українських президентів, якому вигідно провести люстрацію в Україні. І котрий за певних обставин реально може це зробити. Звісно, наволочі в оточенні Президента, якій люстрація ні до чого, вистачає. Але вирішувати не наволочі. Про виграші від люстрації для країни та Президента далі.

Малоймовірною подією за часів Президента Януковича виглядає проведення люстрації. Яка там люстрація, коли навіть важко уявити, що Президент би відмовився від тієї злополучної межигірської резиденції! Але якщо проаналізувати сьогоднішню масову недовіру до політики партії влади з боку громадян, накопичення вкрай негативних настроїв у суспільстві, гальмування обіцяних (і вкрай необхідних) реформ з боку оточення самого Президента — саме такий несподіваний та неочікуваний крок як «люстрація від Януковича» міг би радикально змінити ситуацію в країні на краще. А саме:

  1. дати можливість очиститись самому Гаранту від підозр в «царюванні та корупції;
  2. позбавитись п’явок-хамелеонів в найближчому оточенні, при владі, які зайняті лише «висмоктуванням» останніх соків з вкрай ослабленої держави. Таких «смоктунів» у вищих ешелонах влади сьогодні – явна і переважна більшість: достатньо проаналізувати минуле та сьогодення в діяльності переважної більшості народних депутатів, урядовців та інших високо посадовців. Сьогодні вони — тягар, проблема і ганьба для самого Гаранта. Ті ж «тушки», безперечно, першими при нагоді зрадять і самого Гаранта;
  3. довести власну рішучість і розірвати раз та назавжди «залізні обійми» східного сусіда, який у своїй експансії як раз і спирається на «бывших», у вищих ешелонах української влади. Європа, куди прагне більшість громадян України, такий крок поза увагою не залишить. Та й Гарант після такого кроку стане бажаним гостем в європейському товаристві;
  4. привести до управління державою людей, здатних мислити і діяти по-державному. Які хочуть жити в своїй, але європейського зразка країні з відповідними стандартами політики, економіки і суспільного життя. І які ще не встигли чи не змогли ще іммігрувати в пошуках кращого шансу реалізувати себе не на Батьківщині.

Це б дало змогу перекроїти політичну карту країни на користь самого В.Януковича (аякже, з усього має бути особиста користь!), а головне – розчистити шлях для реформ у країні та роззброїти «п’яту колону», яка працює на кого завгодно (в тому числі й ворожі розвідки), але не на державу, і не на самого Віктора Федоровича.

Така, фантасмагорична, на перший погляд, ідея насправді реальна. І озвучена вже була наближеною до тіла одіозною Ганною Герман, на той час – заступницею голови президентської адміністрації, в 2009 році. Та тільки продовження те не знайшло — оточення чітко відреагувало на загрозу і вказало пані Ганні на безглуздість розповсюджувати подібні «дурниці». Звісно: хто ж собі сам могилу риє?..

Але що цікаво: проведення люстрації найменше загрожує самому Президенту. Він, завдяки своєму добре відомому та малопривабливому минулому, у радянські часи не займав високих посад ні в партійних, ні в радянських, ні в силових структурах. Та й ймовірність, хоча й критична, співпраці з органами КДБ, — не те саме, що пряме звинувачення у цій співпраці. А, навіть, якщо б такий компромат опоненти В.Януковича і витягнуть на світ Божий, то компромати минулого не завадили стати йому Президентом…

І якщо б Президент відважився на люстрацію, закликав би громадян підтримати цей крок, згуртуватись перед конкретними зовнішніми та внутрішніми загрозами — дивись, й увійшов би в історію як «батько нації». Сьогоднішні закиди в «прислуговуванні Москві» та «прокремлівському курсі» відпали б самі по собі.

Найбільший зиск для самого Президента від операції «люстрація» – рішуче позбутись баласту пристосуванців-можновладців у найближчому оточенні, як і всіляких різновекторних, шкідливих впливів. Ворогів, звісно, побільшає, але їх – ворогів — народові буде не шкода. Нехай «бывшие» йдуть доводити свою дієспроможність в бізнес або на пенсію. Не складеться — нехай купують житло в більш теплих країнах і іммігрують туди з своїми родинами та капіталами (їхніх статків на це вистачить) — не все ж «пересічним українцям» щастя за кордоном шукати! Горя від цього країні не буде. Та й життя раєм за кордоном для них не стане – у перманентному очікуванні кримінального переслідування з боку оновлених люстрацією правоохоронних органів колишньої Батьківщини

А як бути з рядом одіозних олігархів (всім в країні відомі їхні прізвища) та з криміналітетом, які не підпадають під люстрацію, але шкода від них державі нині – величезна, запитаєте ви? Звісно, це питання… Але й тут вихід є. Олігархи мають зосередитись на розвитку власного бізнесу та сплаті податків державі, а ще — піклуватися про свій власний імідж та добре ім’я.

Адже останнє – неабиякий капітал, до якого небайдужі впливові бізнес-партнери у світі. А працювати з ними, рано чи пізно, все одно прийдеться — глобалізація, як не як. Добре ім’я одним лише піаром не зробиш, все рівно оцінять тебе по справах твоїх… А криміналітет буде швидко задавлений оновленим тією ж люстрацією правоохоронним апаратом – як це довела на власному прикладі та ж Грузія.

Менш близькі «родинні зв’язки» з Радянським Союзом центральноєвропейських сусідів, на відміну від України, дозволили пройти їм люстрацію на переломному етапі ще на початку 90-х. Саме націоналістичні устремління, які були тоді на піку популярності (до речі, в Україні також), стали надійним підґрунтям для швидкого очищення влади і суспільства.

Підтримка більшості населення цих країн та розуміння необхідності люстрації не дала схибити правителям, процес очищення влади відбувся. Результат – країни живуть за європейськими стандартами. Менш потужні ресурсами за Україну прибалтійські країни, Польща, Чехія, Угорщина, Румунія – економічно незалежні сьогодні, з рівнем заробітних плат, що в рази перевищують українські.

В державах Центральної Європи люстрація, декомунізація були проведені на підставі спеціальних законів, які були прийняті парламентами держав в 1990-1997 роках, як правило, спеціально визначеними цими законами органами (люстраційними судами, комісіями).

Під люстрацію підпадали: високопосадовці комуністичних та партійних органів, агенти спецслужб, їх «добровільні помічники», колишні посадовці, які чинили тиск на права та свободи громадян, на свободу слова, офіцери та вищі посадовці, які служили в органах держбезпеки в чітко визначені терміни (як правило з 40-х по 80-і роки минулого століття).

По різному вирішувалися питання надання публічності інформації щодо люстрованих. Але в усіх без виключення країнах, інформація оприлюднювалася в разі, коли причетна особа претендувала на публічну посаду.

Вистачало і негативу (не обійшлося від намагання звинуватити непричетних в політичних цілях чи розправитись з особистими ворогами, застосувати сам факт будь-якої бізнесової співпраці з іноземними партнерами як доказ співпраці з спецслужбами їхніх держав; складності виникали і з виявлення та доведення вини таємних, засекречених агентів).

Але негатив від впровадження люстрації неможливо порівняти з тією користю, що принесла люстрація цим державам та громадянським суспільствам екс-соціалістичних країн.

Ефективність проведеної люстрації: з влади, включаючи найвищі щаблі, пішли партійні боси, сексоти, зрадники свого народу, а разом з ними, що НАЙГОЛОВНІШЕ, стереотипи управління старої влади.

Скептики в Україні стверджують, що момент упущено, і люстрація, мовляв, неактуальна.

Але про брехливу цинічність цих тверджень свідчать сьогоденні процеси люстрації в Грузії.

Щойно розпочався другий етап люстрації в цій країні. Перший був спрямований на подолання тотальної корупції, коли високопосадовці повинні були підтвердити документально джерела походження своїх статків. В іншому випадку — майна вони позбувались, та від влади були відсторонені. У владу, в поліцію, на таможню були підібрані нові люди, без темного минулого, з новими поглядами на управління державою.

Допускаю, що президент Саакашвілі не обійшовся без допомоги західних радників, які тестували старих та навчали нових управлінців. Але ж позитивні зміни очевидні, і їх неможливо замовчувати (що старанно робить сусідня до Грузії Россія). І Грузію сьогодні не впізнати… А нинішній етап грузинської люстрації має на меті – очищення влади від колишніх партфункціонерів і агентів КДБ та ФСБ. Вони мають піти з посад на протязі місяця, в противному разі – їх імена стануть відомі суспільству.

Отже, виважена, але безкомпромісна люстрація, яку б ініціював і втілив нинішній Президент України (з врахуванням досвіду країн, які її пройшли), на відміну від стихійних революцій — найбільш прийнятний для суспільства крок. І чому б не звернутися за допомогою до тих же чехів, які є зразком проведення люстрації? Без зовнішніх помічників — країн, яким люстрація дала «нове дихання», європейське життя, не справитися Президенту. Якби ж то вистачило мудрості…

А поки що з люстрації в Україні свідомо роблять посміховисько та черговий фарс. Найймовірніший кандидат на люстрацію — майор Мельниченко — заявляє про створення партії «Українська люстрація». Майор, якого в чомусь розумному, конструктивному, моральному не запідозриш (такий собі сірий виконавець чужої волі), відверто дискредитує саму ідею люстрації. Хто за ним стоїть в даному випадку — лишається здогадуватись.

За всю так звану «нову історію» в Україні (а це 20 років!) не те що бурхливої дискусії щодо люстрації не було — відбулися гучними заявами, сміхотворними оргкомітетами на кшталт «суд над КПРС», та й годі… А створене в 2008 році громадське об’єднання «Люстрація» ніяким впливом у суспільстві не користується; та хто про нього взагалі щось знає?..

Люстрація в Україні сьогодні – один із жупелів, створюваних політтехнологами в інтересах певних сил. Останні варіації люстрації «по-тягнибоківськи», яка має стосуватись лишень опозиції – нічого спільного з класичною люстрацією не мають. Як, власне, і не має країні і реальної опозиції.

Саме проведення люстрації, як це зробили вищезгадані країни — шляхом прийнятих парламентами законів, в Україні сьогодні неможливе. При владі, в тому числі в українському парламенті, не дивлячись на 20 років формальної незалежності — майже половина тих, хто займав керівні посади в партійних та комсомольських органах за радянських часів, працював у карально-репресивних структурах чи мав (і нині має) неприємності з законом.


Інфографіка «Український тиждень»

Опубліковані дослідження ймовірної присутності агентів КГБ, комуністичної і комсомольської верхівки СССР серед державних службовців України станом на травень 2009 року, підготовлене Борисом Чикулаєм, засновником і головою неприбуткової громадської організації «Форум Українців Чеської Республіки».

Колишні комуністичні та комсомольські ватажки, агенти КДБ на державних посадах в Україні — це зло для молодої держави, яку вони розвалюють і дискредитують. Їх державницький параліч та бездіяльність очевидні, байдужість до майбутнього країни вражає. Але ще більше зло – ті, кого вони «виховують» та ведуть за собою: таких собі «царів звірів» без моралі, совісті та принципів.

Трутнів, які, дивлячись на старших, «успішних» (модне нині слівце), прагнуть лише збагачення за рахунок інших громадян та держави (згадайте «молоду команду» мера Києва Черновецького). «Духовний Чорнобиль давно вже почався», — пише Ліна Костенко. Шкода від нього суспільству не менша, аніж від Чорнобилю реального. Ланцюгова реакція бездуховності, нищення принципів, бідності, роздорів розколює і нищить суспільство. Найближче майбутнє – невизначене та безперспективне для більшості її громадян.

Народ на території України, нажаль, ніколи монолітністю та однодумністю не відрізнявся. Справжньої опозиції, здатної протистояти владі – сьогодні не має. Громадянського суспільства поки що – теж, а стати справжнім лідером в натовпі неможливо. Отже, погрози в тому, що він, народ, змете все і всіх крадіїв на своєму шляху, схоже, сьогодни ніким із можновладців всерйоз не сприймаються. От і політика по відношенню до власного народу поки що будується за принципом: «не вір своїм очам, вір моїй совісті» (якої, як всі вже впевнилися, у представників правлячої верхівки немає). Невпинне інформаційне зомбування з провладних каналів, цинічні і брехливі виступи так званих опозиціонерів мають на меті якнайдовше зберегти існуючий статус-кво. На черзі — повернення темників кучминської епохи.

Напередодні виборів до парламенту гучнішають голоси живих і неушкоджених все тих же кандидатів на люстрацію. Суспільству знову нав’язується вибір між поганим і ще гіршим. А все тому, що з цією нечистю в суспільстві до цього часу не покінчено, ніяких висновків зі злодіянь фактичних ворогів України не зроблено, а самі вороги – не ізольовані і не ліквідовані.

Між тим критична маса невдоволених у країні стрімко зростає. Революція може трапитись раніше люстрації. І з цим владі потрібно рахуватись.

Може відважитесь, пане Президенте, приємно здивувати народ?

Автор: Ольга Нікольська, спеціально для «УК» 

Читайте также: