Балога і «братва». Зграя та її вожді. «Польові дослідження» закарпатської мафії-5

Повінь 1998 року. Держава допомагала, виділяла кошти на ліквідацію наслідків. А що робить мукачівська команда на чолі з тодішнім губернатором Віктором Балогою? Весною 2000 року бригада ГоловКРУ встановлювала цільове використання паводкових коштів. Цитата з акту перевірки: «Виявлено незаконних і не за цільовим призначенням проведених витрат коштів і матеріальних цінностей на суму… …4,8 мільйона гривень. Встановлено незаконних видатків, кредитних коштів на суму 528 тисяч гривень, встановлено нецільове витрачання коштів і матеріальних цінностей по лінії гуманітарної допомоги на суму 96 тисяч гривень, розкрадань на суму 23,8 тисяч гривень».

«Тоді губернатор старанно приховував від громадськості матеріали перевірки ГоловКРУ. Чому? Здогадатися не важко.

Зазначені порушення щодо цільового використання державних коштів стосувалися відновлювальних робіт. А як витрачались кошти на відбудову житла?

За матеріалами кримінальної справи, порушеної у 2001 році за ознаками статті 80 частини другої Кримінального кодексу України проти колишніх посадових осіб закарпатської ОДА Балоги Віктора і Кріля Ігоря, встановлено, що області було виділено 42,5 млн. грн. для кредитування населення, яке постраждало від стихійного лиха. Внаслідок видання названими посадовими особами нормативних документів, що суперечили чинному законодавству, з потерпілих громадян було незаконно стягнуто понад 7 мільйонів гривень.

Та не лише кошти використовувались не за призначенням. Об’єктом зловживань колишніх посадових осіб стала гуманітарна допомога, яка надходила закарпатцям у вигляді товарів та продуктів харчування. Наприклад, 2 грудня 1998 року на адресу потерпілих від стихії мешканців Мукачева (де мером в той час був Віктор Балога) з Волині надійшло двома вагонами 130 тон цукру. Товар розвантажили на складах фірми «Барва-М». Подальша його доля — невідома.

Уже будучи губернатором Закарпаття, Віктор Балога 11 травня 1999 року видає доручення за номером 06-5/854, згідно якого тій же фірмі «Барва-М» було без жодних обгрунтувань передано на реалізацію 320 тонн цукру, що зберігався на балансі обласної комісії з питань гуманітарної допомоги. Внаслідок реалізації гуманітарного цукру фірма «Барва-М» отримала прибуток в особливо великих розмірах на суму близько 700 тисяч гривень. За цим фактом проти колишніх керівників області у жовтні 2001 року також було порушено кримінальну справу за ознаками статті 364. ч.2 (зловживання владою або службовим становищем).

А потім прийшов паводок 2001 року. Коштів бракувало. Обласний бюджет не виконувався. Тоді губернатор Балога замахнувся на святе. З рахунків благодійних фондів, що так важко збирали гроші постраждалим людям, було знято більше трьох мільйонів гривень. Гроші використали на поточні видатки. Але й до нинішнього дня до цих фондів не повернуто «позичені» кошти в сумі 76 тисяч гривень.

З тих же благодійних коштів розпорядженням губернатора Балоги від 20 квітня 2001 року було виділено 900 тисяч гривень як безвідсотковий кредит (вдумайтеся в цю фразу) підприємствам області. Нібито для закупівлі цегли. Звісно, жодної цеглини на ті кошти закуплено не було. А комерційні фірми, які отримали такий «царський» подарунок від губернатора, не спромоглися повністю повернути ці кошти навіть і по сьогодні. А це — 159,5 тисяч гривень.

Далі – більше. Ще в травні 1999 року Указом Президента було визначено механізм ліквідації заборгованості перед працівниками бюджетних установ за рахунок погашення боргів за житлово-комунальні послуги, електроенергію і газ. Зрозуміло, за бажанням самих бюджетників. Тодішній губернатор Віктор Балога вирішив «творчо розвинути» і дещо «підправити» Президентський Указ. Він видав розпорядження, за яким заборгованість можна було погашати продукцією. Але тепер уже ніхто й не питав бюджетників про їхні бажання. Хтось, може, і помітив порушення, але суперечити не наважився. І схема почала діяти.

З державного казначейства бюджетним організаціям області були передані векселя на суму більше 22 мільйонів гривень для взаєморозрахунків з погашення «комунальних» боргів. Не напряму, а через облфінуправління. Так мало бути. Але, коли в останній день червня 1999 року керівники бюджетних підприємств, прихопивши з собою головних бухгалтерів та печатки, прийшли на зустріч з головним фінансистом області, заступником губернатора паном Ігорем Крілем, вони зрозуміли, що лише даремно згаяли час. «Права рука» Віктора Балоги оголосила вердикт, згідно з яким всі векселя у наказовому порядку були передані фірмі з патріотичною назвою «Торговий дім «Закарпаття». Як з’ясувалося, »…для оплати паливно-мастильних матеріалів», купити які дозволялося… лише у тому ж самому «Домі». І далі.

Акти так званого «цільового використання» векселів губернаторський фінансист наказав оформити тут же, в залі засідань. Саме для цього «урочистого акту», виявляється, і потрібні були печатки та бланки, що їх заздалегідь наказали принести із собою керівникам бюджетних організацій. На несміливе питання бюджетників про подальшу долю цього «торгово-домашнього» палива їм відповіли коротко і ясно: «Продасте!».

Але й продати це паливо можна було виключно… фірмі «Торговий дім «Закарпаття». Таким чином всього лише за дві-три години бюджет маленького мукачівського підприємства «погладшав» одразу на 22 мільйони грн. До речі, палива на той час на фірмі не було й близько! Хіба, що на папері. Тому векселі здійснили невеличку подорож і опинилися у двох київських і одному херсонському підприємствах, які поставляли пальне. Щоправда, на шляху до «Торгового дому «Закарпаття» товар змінив маршрут і опинився у фірмі «Октан-М». Ця фірма знаменита тим, що її власником є… рідний брат екс-губернатора пан Іван Балога, його дружина Оксана, двоюрідний брат Балог пан Василь Петьовка та пан Ілля Токар, теперішній голова Мукачівської районної ради. Отаке «співпадіння»! Звісно, згодом це «вексельне» пальне було вигідно реалізовано за «живі гроші» через мережу заправок «Барви». А як з боргами перед бюджетниками? Їх було погашено пізніше, через рік. Але векселя до цього уже не мали жодного стосунку.

Чомусь ця справа попала в поле зору правоохоронців тільки восени 2001 року, коли про неї розповіли журналісти нашої газети «Вісті тижня», а згодом — київського щотижневика «День». Ось тоді, 31 жовтня 2001 року, таки було порушено кримінальну справу № 1188701 за ознаками статті 222, ч.2 (шахрайство з фінансовими ресурсами) Кримінального кодексу України. Сума збитків, нанесених державі, або прибутків, отриманих «Барвою» внаслідок вексельних оборудок, до кінця не встановлена. Але, за самими мінімальними розрахунками, мова йде про мільйони гривень, фактично викрадених від Закарпаття та закарпатців. Патріотизм !!!

Як з’ясувалося, цим фінансові афери фірми «Торговий дім «Закарпаття», для якого монопольними постачальниками прибутків були структури «Барви», не закінчилися.

18 січня 200 року губернатор області В.Балога видає розпорядження з магічним порядковим номером — 13. Виключне право на реалізацію всім бюджетним установам області паливно-мастильних матеріалів надається тому ж таки «Торговому дому «Закарпаття». Будь-яких конкурсів чи тендерів навіть не передбачалось. Як наслідок, протягом 2000 року ця фірма отримала прямо з бюджету близько 6,4 мільйона гривень. Не важко здогадатися, що ці кошти пішли на закупівлю товарів і палива через наближені до тодішнього губернатора структури. Але важливо не це. Через завищення відпускних цін майже вдвічі (!!!) держава втратила майже 2,7 мільйона гривень. Точнісінько на таку ж суму збагатилися водночас всі вищезгадані «сімейні» фірми клану Балоги.

Це далеко не всі факти із життя колишнього губернатора Віктора Балоги та його «барвистого екіпажу». Але сьогодні хочеться сказати одне: «чесному політику» і «щирому патріоту» Віктору Балозі є, ЩО приховувати від людей!»

(За матеріалами газети «Вісті тижня», 2003 р.)

Але не варто думати, що пан Віктор Балога був таким «всемогутнім», що творив всі оці «бюджетні чудеса» виключно завдяки своїм авантюрно-фінансовим здібностям. Ні, він не зміг би здійснити і малої частки всіх цих афер, якби не мав цілковитої підтримки з боку законодавчої гілки закарпатської обласної влади. Я маю на увазі підтримку з боку Закарпатської обласної ради минулого скликання та особисто голови обласної ради пана Івана Іванчо. Саме Іван Васильович допоміг «команді» екс-губернатора області В. Балоги «протягнути», а то й відверто сфальсифікувати кілька «потрібних» рішень обласної ради, що й допомогло «барвовладі» перекачати мільйони народних грошей з бюджету області до своїх власних скарбниць.

Однак, у багатьох людей, які особисто знають Івана Васильовича Іванчо, неодноразово виникало питання: «Яким чином примудрилися вчорашні гендлярі затягти до своєї зграї досвідченого політика і адміністратора Івана Іванча?».

Здається, відповідь на це закономірне питання також можна знайти в одній з публікацій газети «Вісті тижня». Читайте, будь ласка, уривок з цієї статті:

«…Пан Олексій Іванович Іванчо, син голови обласної ради пана Івана Іванчо, нині — бізнесмен, співвласник двох солідних нафтогазових фірм.

Весною 1995 року на шосе поблизу угорського міста Кішварда організував розбійницький напад на туристичний автобус, у якому їхали до Угорщини туристи з Хмельницької області.

На чолі банди з 8-ми «відморозків» Олексій Іванчо пограбував наших (і своїх) співвітчизників, силоміць, під загрозою вбивства, одібравши у них 6000 доларів США, 1700 дойчмарок, золоті прикраси, коштовності та всі інші цінні речі.

Згодом був затриманий угорською поліцією разом із своїм помічником Віталієм Скрипником. В угорській в’язниці просидів під слідством понад 2 місяці. Згодом, дякуючи зв’язкам батька та грошам одного з мукачівських «авторитетів», був депортований в Україну, де мав понести кримінальну відповідальність за злочин.

Генеральна прокуратура Угорщини передала кримінальну справу Олексія Іванча до Генеральної прокуратури України.

У 1997 році Генпрокуратура України направила справу для завершення слідства до прокуратури Закарпатської області.

Колишній заступник прокурора області пан І.Міцода зумів «сховати» справу «під скатертину».

Лише через два роки, у 1999 році, ця справа передається до прокуратури міста Ужгорода, де той таки пан Міцода, який став прокурором міста, знову ховає її у «довгу шухляду».

Місяць тому, дізнавшись про майбутню перевірку комісією Генеральної прокуратури держави, прокурор міста Ужгорода Міцода в «аварійному порядку» швиденько «скидає» цю «панську» справу в УБОЗ УМВС Закарпаття. Хай, мовляв, «мєнти» сьорбають юшку, так давно і круто заварену прокурорами.

Пограбовані хмельничани досі очікують справедливості. В Угорщині свого часу ця скандальна історія була «ласим шматочком» для тих угорських мас-медіа, які намагаються створити у європейських громадян враження, що наша область і наша держава — суцільна «мафіозна структура». З угорських джерел дізналися про цей скандал і журналісти нашої області, але мовчали, очікуючи законного завершення справи.

А тим часом самого пана Іванча-батька досить успішно шантажували синівськими «фокусами» ті сили в команді Балоги, яким потрібен був «слухняний» Іванчо, спочатку перший заступник голови ОДА, а відтак — голова Закарпатської обласної ради.

Ми розуміємо батьківські почуття Івана Васильовича. Але чи можна ставити на одні терези долю власного сина і долю цілої області, щирим патріотом якої намагаєшся бути?..»

(«Вісті тижня», 2001 рік, «Хто такі «друзі народу», і як вони воюють проти соціал-демократів?»)

Отже, і тут, як бачимо, «команда» В. Балоги вдається до своїх улюблених методів: шантажу і примусового залучення до своїх темних справ потрібних цій «команді» людей. На жаль, колишній голова обласної ради Іван Іванчо піддався і шантажу, і спокусі. Він став вірним соратником і «подільником» братчиків з «Барви», а тому й несе рівну з ними відповідальність за все, що творилося в нашій області в часи їхнього панування.

Випереджаючи власну розповідь, скажемо лише, що взимку 2005 року, після перемоги «патріотів із Козиного Болота», пан Олексій Іванчо став… заступником губернатора Закарпатської області В. Балоги. Але це викликало таке масове невдоволення серед населення області, що невдовзі «опришку» Олексію Іванчо довелося тихесенько піти у відставку. Але це буде потім, у наші нинішні дні. А поки що ми розповідаємо про те, що творилося на Срібній Землі в часи першого панування клану «Барви»-Балоги.

А творився справжнісінький розбій, «освячений» іменем державної влади. Щоб уявити собі це реальніше, давайте знову повернемося до розповідей журналістів тієї пори.

Вексельное братство и антиукраинская «антимоскальщина» в «Украинской Швейцарии»

(Газета «2000», 2001 год)

«Где заканчивается политика и начинается «чистый» криминал в нашей стране? Может быть, вопреки расхожему мнению, не на печерских холмах, где, говорят, в коридорах и кулуарах власти представители СДПУ(О) ратовали за снятие с поста губернатора Закарпатья.

Использовав нехитрую – но действенную — схему фиктивных торговых операций по купле-продаже топлива, две закарпатские структуры районного масштаба ухитрились в тихой и заштатной Иршаве «наказать» государственное казначейство на полтора миллиона гривен. Деньги ушли в южный регион, губернатор области – в отставку. Видимо, неспроста — «иршавская» схема скорее всего применялась по всему Закарпатью…

Симпатичный американскому правосудию (нам-то не отдают!) Павел Лазаренко, говорят, украл никак не меньше полумиллиарда долларов. Однако изучение некоторых документов показывает: в провинции «работают» тоже неслабо. Факт: за полгода начальство Иршавского районного отдела образования в тандеме с Торговым домом «Закарпатье» (полностью подконтрольным Мукачевскому горисполкому) сумели объегорить государство почти на полтора миллиона гривен. Вывод: если в стране 25 регионов, и в каждом – по десятку районов, то чисто теоретически только в образовательной сфере местные прохиндеи могли бы в идеале «наказывать» казну на 375 миллионов гривен в год. А ведь есть и другие структуры районного масштаба, не чуждые посягательств на государственные денежные закрома в своих сугубо корыстных целях…

Впрочем, не будем заниматься огульным очернительством нашей не такой уж светлой действительности. Говорят, кое-где есть образцы честных чиновников – и местное население относится к ним с благоговением чуть меньшим, чем к иконам… и дети пальцами на улицах показывают… впрочем, это уж слишком: чиновники у нас по улицам не ходят. Они у нас ездят. На бензиновых машинах. А вот в Иршаве бензин и солярку употребляли для двигателя внутреннего сгорания… государственных денег. Полученная энергия – в виде государственных казначейских векселей — использовалась махинаторами для получения «чисто конкретных» миллионов гривен.

Характерная особенность — в афере участвовали только государственные структуры. Собственно преступный «тандем» состоял из двух участников: Иршавского райотдела образования и ООО «Торговый дом «Закарпатье». Однако не стоит усматривать в этом альянсе союз чиновников с частным бизнесом… ведь назвать упомянутое товарищество частной структурой можно только формально. Три участника товарищества – государственные учреждения!

Справка. Устав общества с ограниченной ответственностью «Торговый дом «Закарпатье». (Зарегистрирован распоряжением Мукачевского горисполкома №269 от 29 марта 1999 года).

Состав участников ООО:

— Фонд приватизации и управления имуществом города Ужгорода;

— отдел коммунальной собственности Мукачевского горисполкома;

— представительство фонда государственного имущества Украины в Ужгородском районе».

Схема – проста. Суть ее – использование одной бумажки и нескольких цистерн. На бумажке – от имени государства – законодательно закреплено право государственных учреждений на компенсацию им из бюджета налога на добавленную стоимость (НДС). В цистерны наливается топливо – как материально ощутимая основа для предстоящих операций. Затем оформляются еще несколько десятков бумажек – договора купли-продажи топлива, в каждом из которых указывается взимаемый в пользу державы НДС. Несколько раз осуществив фиктивную торговлю (цистерны стоят, как стояли!), махинаторы каждый раз получают право на возмещение начисленного налога; а в конечном счете – ту сумму, о которой договорились между собой. Представив бумажки «наверх», участвующая в афере госструктура получает государственные казначейские вексели – обязательства страны погасить долги перед своими учреждениями. Вексели чиновники передают партнерам из коммерческого предприятия – поскольку формально им задолжали. Коммерсанты – по цепочке – своим партнерам в другой части страны. Те – еще кому-нибудь… пока цепочка не приведет к получению из казны означенной в векселях суммы. Но конечное звено, даже если за него ухватятся поднаторевшие в теневой специфике оперативники из органов, как правило, прикрыто так хорошо и находится на таких уровнях иерархии, что размотать цепочку в обратном направлении и установить инициаторов аферы удается далеко не всегда, или – чаще всего – уже после того, как деньги вернуть невозможно: они ушли со счетов по карманам участников сделки.

Справка. Устав «ТД «Закарпатье». Пункт восьмой. «Товарищество в установленном законом порядке осуществляет любые, не запрещенные виды деятельности, в том числе оптовая и розничная торговля природными ресурсами, горюче-смазочными материалами, в том числе нефтью, бензином и т.п. …»

Как это было в Иршаве

Следственные действия Управления по борьбе с экономической преступностью в Закарпатской области. 2000 год. «Проверкой установлено, что Торговым домом «Закарпатье» и Иршавским отделом образования были осуществлены безтоварные фиктивные операции по купле-продаже горюче-смазочных материалов, что могло привести к расхищению государственных средств…».

Созданный весной 1999 года ТД «Закарпатье» приступил к реализации аферы уже летом. Для начала – как необходимое средство для обеспечения махинаций закарпатский торговый дом закупил в ОАО «Торговый дом «Укртатнафта-Киев» (договор поставки №7/628-3 от 2 августа 1999) 1400 тонн бензина и 1395 тонн солярки на сумму в 7000685 гривен. Часть горючего – на сумму в один миллион гривен — 11 августа номинально продана Иршавскому райотделу образования, однако уже 15 августа райотдел продает топливо ТД «Закарпатье». То же горючее на ту же сумму… которое даже не покидало цистерн-хранилищ, принадлежащих Торговому дому. НДС составил 166666 гривен.

Второй из ставших известными эпизодов подобной «бензопрокачки» был организован в декабре того же года. В ход был пущен точно такой же «маятник». 15 декабря по договору купли-продажи №0114/ППМ ТД «Закарпатье» вроде бы продает Иршавскому райотделу образования 353774 тонны дизельного топлива на общую сумму 750 тысяч гривен. Обратно маятник аферы качнулся 28 декабря: по документам Иршавский райотдел продал торговому дому всё те же 353774 тонны солярки по той же цене – три четверти миллиона. НДС – 125 тысяч гривен. Наступавший Новый 2000 год предполагал для махинаторов получение «возмещения» от государства…

Контрольно-ревизионный отдел. Служебная записка. Копии – райотделу МВД и прокуратуре района. «Выявлено, что взаимозачет векселями между райотделом образования и ТД «Закарпатье» города Мукачево проведен с нарушением действующего законодательства. Проведен взаимозачет без получения товарно-денежных ценностей и предоставления услуг. Предъявлены фиктивные акты сверки расчетов между районным отделом образования и ТД «Закарпатье»: то есть, договора, на основании которых проведены взаимозачеты – не выполнены, а проведена компенсация денежными средствами ТД «Закарпатье» на сумму 1800000 гривен».

В дальнейшем – после нескольких админпроцедур – реализовали последнее звено операции. Иршавский райотдел образования получает казначейский вексель на сумму 1410000 гривен (таков номинальный «долг» страны за взятый НДС) и передает вексель своему кредитору – ТД «Закарпатье». А поскольку оказалось (вроде бы совершенно случайно) что точно такую же сумму Закарпатский торговый дом должен херсонской фирме «Днепр-Юг», то вексель из Мукачево был передан в Херсон… где его следы затерялись. Или были затерты по отработанной всеми «подкрышными» теневыми структурами методике.

Итог? Когда «накрыли» иршавский тандем, выяснилось, что государство отдало в чужие руки 1410000 гривен. Естественно, руководство области никто не стал считать причастным к мукачевским и иршавским «антикукушкам» — в отличие от своего пернатого антипода не подбрасывавших яйца в чужие гнезда, а таскавших золотые яйца из госказны при помощи топливных афер. Хотя некоторые факты дают основания так считать.

Нерайонные масштабы

Мукачевским горисполкомом в 1999 году руководил Балога Виктор Иванович. Среди учредителей ТД «Закарпатье» – отдел коммунального имущества мукачевского горисполкома. Среди фирм, качавших топливо по иршавской афере – предприятие «Октан-М», а «октановские» договора от имени фирмы подписывает Иван Иванович Балога, родной брат губернатора… Спустя некоторое время Виктор Балога становится губернатором Закарпатья.

Судя по всему положение Торгового дома «Закарпатье» на негласной карте области позволяло ему проворачивать дела не только в Иршаве…а имеющиеся документы дают все основания полагать, что под крышей сначала мукачевской, а впоследствии губернаторской резиденции работали весьма солидные «антикукушки».

Свидетельство тому – «Реестр казначейских зачетов по горюче-смазочным материалам за 1999 год» по Закарпатской области. Из документа видно, что «топливные» векселя поступали не только из Иршавского района – но из всех входящих в область. Суммы колебались в зависимости от района, но динамика договорных процессов позволяет предположить – действовала общая для всех схема. Май – векселей на сумму два миллиона использовали Раховский и Тячевский районы. Июнь – Хустский и Виноградовский, сумма векселей – та же. В июле – снова Рахов и Тячево плюс два «новичка»: Межгорье и Воловец, но сумма – по-прежнему два миллиона. В августе векселей выдается на семь миллионов гривен – а схема работает уже в девяти районах Закарпатья! Кстати, Иршава тогда «засветилась» впервые – но, видимо, органы не захотели пойти дальше «злоупотреблений местного характера» и реестр казначейских зачетов по ГСМ в работу не взяли…

Всего же данные реестра говорят о том, что с мая по декабрь 1999 года казначейские зачеты по векселям составили 22631794 гривни. Можно считать, пять миллионов условных единиц… и ни одного даже условного уголовного наказания. Только снятия с должностей. Впрочем, срок давности по таким преступлениям довольно долгий; по некоторым – осуществленным по сговору, неоднократно и группой лиц – и срока давности нет, и срок заключения установлен довольно долгий. Так что, вполне возможно, что некоторым из «антикукушек» придется таки «покуковать» в местах не столь курортных, как закарпатские… и злорадства в этой фразе никак не больше, чем горечи за людей, которые понимают госслужбу «чисто конкретно» и «по понятиям» воровского, а не нашего с вами закона…»

(Юрий Игнатов, из Ужгорода, специально для «2000»)

Що можна не помітити під шумок резонансних скандалів?

Відповідь із Закарпатського досвіду (Газета «День», 2001 рік):

»…Відомий тижневик «Політика і культура» помістив у номері, що календарно співпав з 10-річчям державної Незалежності, дотепницьку мапу України, на якій її найзахідніший регіон позначено назвою «Всепроникаючі Барви Закарпаття». Для всіх зацікавлених проблемами життя української провінції така назва не потребує, а вірніше, не потребувала до недавнього часу жодних коментарів. Для решти ж читачів мабуть слід таки подати деякі коротенькі пояснення.

Трішки більше ніж два роки Закарпатську область очолював В.Балога. До того як стати губернатором він обіймав посаду мера Мукачева (другого за чисельністю населення і значенням міста області), а ще перед тим, керував комерційною фірмою «Барва». В принципі, до часу, коли шеф і один із засновників даної фірми В. Балога не перебував на владних посадах, нічим особливим вона не вирізнялась. Хіба що чутками про дуже сумнівне походження стартового капіталу й дбайливе «прикриття» з боку не вельми легального середовища. Але після обрання В.Балоги мукачівським міським головою вистачило року для того, аби численні дочірні підрозділи «Барви» з дивною легкістю проникли й взяли під жорсткий контроль всі найбільш прибуткові сфери життєдіяльності міста.

Ще менше часу знадобилося для поширення впливу «Барви» на всю область. Звісно, цей блискавичний процес знову ж таки дивним чином розпочався відтоді, як В.Балога сів у губернаторське крісло. Усі заїжджі й ненаближені до губернатора місцеві бізнесмени постали перед фактом, що оптова і роздрібна торгівля паливно-мастильними матеріалами, продуктами харчування, акцизними товарами та багато інших видів господарської діяльності стали сферою «виключних інтересів» мукачівської «Барви». Але це, так би мовити, півбіди. Раз у раз в непідконтрольних губернатору місцевих ЗМІ почали з’являтись відомості про те, що у справі процвітання даної фірми не останню роль відіграють спрямовані в «потрібному напрямку» чималі потоки бюджетних коштів регіону.

До подібного роду публікацій і в Києві і в самому Закарпатті спочатку мало хто прислухався. Віртуозним жонглюванням окремих показників губернаторська команда В.Балоги на певний період зуміла переконати всіх, що область за темпами економічного росту й результативністю вирішення наболілих соціальних проблем стала мало не локомотивом попереду всієї України. Більше того, майстерно виписаний самохвальством і популізмом образ «молодих реформаторів» регіонального масштабу, напрочуд вдало поєднувався з рекламою про дружні стосунки В.Балоги з головним урядовим «реформатором» В.Ющенком. Причому останній, судячи з усього, теж не приховував саме такого роду стосунків і під час своїх поїздок в Закарпаття не скупився на публічні похвали «ініціативного та здібного губернатора».

Залишивши на початку червня цього року губернаторський пост, В.Балога здійснив добре продуману піарівську акцію й мотивував свій відхід політичною солідарністю з відставкою В.Ющенка. Поряд з цим, уже вчорашній обласний керівник через контрольовану пресу в черговий раз розголосив про свої «видатні» соціально-економічні досягнення й «небувалий» поступ регіону. Втім, дійсний стан справ вийшов на поверхню в усій своїй непривабливості аж занадто швидко. Потроху з’ясувалось, що область авансом використала значні обсяги державних субвенцій та дотацій (чи не зіграли тут свою роль вищезгадані «дружні стосунки» губернатора з прем’єром?), ще й залізши при цьому у величезні відомчі та банківські борги. Що реальна заборгованість по соціальних виплатах незрівнянно більша декларативної. Що за більшістю основних показників область опинилась на останніх місцях в державі. І взагалі, нарешті випливли на поверхню дуже сумнівні й малопривабливі моменти діяльності колишнього обласного керівництва, які, як не дивно, якраз і пов’язані з виплатою заборгованостей по зарплатах, діяльністю наближених до губернатора комерційних структур, нецільовим використанням бюджетних коштів. Але краще розповісти про все по-порядку…

Указ Президента губернатору не указ?

Події, про які піде мова нижче, переносять нас у позаминулий 1999 рік, коли як відомо, керівництвом держави вживались усі можливі заходи, спрямовані на ліквідацію заборгованості по виплатах зарплат і пенсій. 11 травня 1999 року Президент України Л.Кучма підписує Указ «Про додаткові заходи щодо погашення заборгованості населення за житлово-комунальні послуги», який передбачав механізм покриття заборгованості працівникам бюджетних установ (звісно на добровільних засадах та на підставі письмових заяв) в рахунок погашення сум, не сплачених останніми за житлово-комунальні послуги, електроенергію та газ.

На момент підписання даного указу в Закарпатті щойно вступив на посаду новопризначений губернатор В.Балога. Те, що новачки у будь-яких справах намагаються одразу ж проявити себе, знають усі. Однак у нашому випадку, настирливість, ініціативність і навіть рвучкість новачка проявились, м’яко кажучи, трішки не в тому напрямі. Ще з радянських часів місцеве чиновництво дуже полюбляло хизуватись принципом – «Столиця далеко, а нам тут видніше». Достеменно невідомо, чи виголошував цей принцип хоча б у вузькому колі наближених колишній закарпатський губернатор (до слова, в системі радянських органів влади він за молодістю віку попрацювати не встиг). Зате судячи з конкретних фактів, можна зробити висновок, що діяти подібним чином В.Балога не відмовлявся. І зовсім не задля позування, а з цілком очевидною нині метою…

Отож уже 17 травня 1999 року з посиланням на згаданий вище Указ Президента тодішній керівник Закарпатської області підписує розпорядження №211 «Про забезпечення ліквідації заборгованості з соціальних виплат». Загалом, дане розпорядження не викликало б жодних сумнівів, якби у ньому не фігурувала одна принципова «новація», про яку не було навіть натяку в президентському документі. Суть «новації» зводилась до того, що всупереч положенням Указу Президента, закарпатський губернатор санкціонував погашення заборгованості по зарплатах бюджетникам «за рахунок продукції підприємств та організацій» області й інших регіонів України. Навіщо і в чиїх інтересах знадобилось запроваджувати такий безневинний (на перший погляд) механізм ліквідації бюджетних боргів у межах окремо взятого регіону? Що спонукало посадових осіб до порушення президентського указу? Більш-менш аргументовано відповісти на це питання з’явилась можливість лише тепер…

Зарплата із запахом бензину

Для проведення взаєморозрахунків по заборгованості бюджетних установ Державне Казначейство України видало фінуправлінню Закарпатської облдержадміністрації переказні векселі на загальну суму 22 млн. 631 тис. 794 грн. Дані векселі через фінвідділи райдержадміністрацій були передані відповідним відділам освіти, культури та центральним районним лікарням області. Передача здійснювалась у 8 етапів сумами в 1-2 млн. (лише двічі суми становили відповідно 5,3 та 7 млн. грн.) і охопила період з 28 травня по 16 грудня 1999 року. Таким чином, рух векселів на означеній стадії не містив у собі ніяких порушень. Однак на наступному етапі почали відбуватись речі дещо іншого порядку.

30 червня 1999 року вочевидь не без вказівки губернатора В.Балоги, в облдержадміністрацію запросили усіх керівників та головних бухгалтерів бюджетних установ. Причому запросили прямо з печатками та бланками. Навіщо? Ситуацію тут же прояснив тодішній перший губернаторський заступник з фінансових питань І.Кріль ( показовий збіг обставин: перед призначенням на цю посаду, І Кріль працював на фірмі «Барва» заступником В.Балоги з фінансових питань). Саме він дає присутнім недвозначну вказівку –прямо тут, у залі, підписати акти передачі усіх (!) векселів одній єдиній (!!!) структурі, а саме ТОВ «Торговий дім «Закарпаття»» (м. Мукачево). Перед тим, як заглибитись у суть цієї операції, слід зауважити, що серед ініціаторів заснування торгового дому «Закарпаття» був не хто інший, як В.Балога, котрий працював тоді ще мером Мукачева. З подальшої розповіді читачам стане зрозуміло, яку саме роль відіграв названий торговий дім в справі з переказними векселями.

Беремо на себе сміливість припустити, що керівників бюджетних установ освіти, культури та охорони здоров’я області, мабуть здивувала навіть не стільки вимога про безапеляційну передачу усіх векселів (та ще й на таку кругленьку суму?) одній фірмі, як те, з якою метою їх зобов’язували це зробити. Виявилось, що векселі призначаються для оплати за… паливно-мастильні матеріали (?!), які чомусь мали бути придбані саме в ТОВ «Торговий дім «Закарпаття». Яке відношення мають бензин чи солярка до заробітної плати бюджетникам, – запитаєте Ви? Таке ж питання скоріш за все виникло й у спантеличених керівників установ. Однак розв’язка цієї дилеми виявилася ще більш несподіваною. Не відкладаючи справу у «довгий ящик» керівники бюджетних установ за наступною вказівкою тут же підписали і завірили печатками договори продажу щойно куплених паливно-мастильних матеріалів тому ж таки торговому дому «Закарпаття»!

Бізнес з повітря

Що не кажіть, але 30 червня 1999 року можна було з повним правом оголосити днем «фінансових чудес» Закарпаття. Саме «чудес», оскільки по-іншому назвати факт, коли в одному місці та впродовж одного дня понад 22,6 млн. державних грошей спочатку потрапили у вигляді векселів з райфінвідділів до районних бюджетних установ, потім стали предметом розрахунку останніх за придбаний невідомо навіщо в однієї єдиної комерційної структури бензин, який, в свою чергу, тут же був проданий за тією ж ціною тій самій комерційній структурі, язик не повертається. До речі, на яких умовах проданий! З трьохмісячною розстрочкою оплати!

Але на цьому всі чудеса того дня не завершуються. Після проведених пізніше перевірок фінансово-господарської діяльності торгового дому «Закарпаття», стало відомо, що зазначеної в угодах купівлі-продажу кількості паливно-мастильних матеріалів у нього на момент їх підписання просто не було. Простіше кажучи, фінансові векселі були обміняні на «повітря», яке в документах фігурувало як паливно-мастильні матеріали, а потім ще й стало об’єктом подвійної купівлі-продажу. Повний абсурд! Одразу й не повіриш, що не тільки в присутності, але й з відома та прямого спонукання високопосадових осіб облдержадміністрації могла відбутись така авантюрна оборудка.

А втім, йдемо далі. Після описаного документального оформлення, ТОВ «Торговий дім «Закарпаття»» за чотири прийоми ( з 30 червня по 16 грудня 1999 року) повністю отримав у своє розпорядження векселі на суму 22,6 млн. грн. У свою чергу, він передав їх кільком іншим комерційним структурам України. З якою метою? Для того, щоб нарешті-таки придбати паливно-мастильні матеріали, які вже місяць значились в угодах з бюджетними установами Закарпаття, як продані їм і від них же викуплені! Одержувачами векселів від торгового дому «Закарпаття» стали АТ «Торговий дім «Укранафта-Київ»» (з цією структурою підписано перший договір поставки нафтопродуктів аж 2 серпня 1999 р.), ТОВ «Україна-Нафта-Сервіс» (м. Київ), а також ТОВ «Днепр-Юг» (м. Херсон). Названі фірми вигідно використали векселі для безготівкового погашення своєї заборгованості перед бюджетом по сплаті ПДВ, а тим часом, в самому Закарпатті започаткований керівництвом області хитромудрий бензиновий ланцюжок почав обростати все новими і новими ланками.

Ніби за випадковим збігом обставин, ще в травні 1999 року, торговий дім «Закарпаття» укладає дві угоди (спочатку про відповідальне зберігання, а потім і про поставку паливно-мастильних матеріалів) з такою собі мукачівською фірмою «Октан-М». Ось тут все починає прояснятись і ставати на свої місця. Справа в тому, що дана фірма неформально входить до складу концерну »Барва», а її директором значиться не хто-інший, як рідний брат губернатора – І.Балога. Як засвідчили наступні події, названі угоди з торговим домом «Закарпаття» виявилися звичайною ширмою. Насправді ж, паливно-мастильні матеріали йшли в зворотному напрямі. Весь обсяг нафтопродуктів, отриманих торговим домом «Закарпаття» в обмін на переказні векселі реально поступав на адресу ТОВ «Октан-М» і реалізовувався даною комерційною структурою за «живі» гроші через мережу власних АЗС.

Не слід мабуть додатково розтлумачувати всю вигідність такої схеми для родинної губернаторської фірми. Мало того, що вона отримала можливість не вкладаючи жодної власної копійки отримати під реалізацію високоліквідний товар вартістю 22,6 млн. грн. й заробити на цьому чималі гроші (знаючи рівень рентабельності нафтобізнесу, суму зможете легко підрахувати самотужки). Розрахунки за отримане та реалізоване пальне проводились фірмою «Октан-М» у досить довільному режимі! А це знову ж таки нові прибутки за рахунок «прокручування» вільних (і що найголовніше, державних !) коштів.

Слід наголосити, що «відмивання» бюджетних грошей за даною схемою розтяглося в часі більш як на рік (тобто з серпня 1999 по вересень 2000 р.). Розміри нанесених державі збитків поки-що не підраховані. Однак уже нині доведено, що фактичне, а не номінальне, задеклароване колишнім обласним керівництвом, погашення заборгованості по зарплатах бюджетникам в Закарпатті за 1999 рік завершилось лише влітку 2000 року!

Імідж все, суть – ніщо!

Повертаючись до теми, з яким моральним авторитетом та політичним багажем залишив посаду губернатора В.Балога, доводиться визнати силу інерції громадської думки. Нічого тут не поробиш, але коли людей довший час завалюють купами добірної «локшини», й щедро промивають їх уми та почуття огульним популізмом, вони мимоволі купляються на дешевенькі обгортки і фантики. І цей факт виглядає вдвічі сумнішим, адже справа тут у цинічній спекуляції на підсвідомому й жагучому прагненні усіх нас отримати нарешті кращі й пристойніші умови життя…

Нині В.Балога пробує заінтригувати всіх своїми планами на результативне повернення у політичне життя області. З приводу чи без нього демонструє через залежні ЗМІ свою постійну наближеність до опального екс-прем’єра Ющенка. Навіть на Говерлу з ним видерся, щоб виявити свою причетність до оголошення майбутнього виборчого блоку під «останню надію України». А тим часом, в регіоні йде активний поголос, що саме бізнесові структури В.Балоги, об’єднані під вивіскою мукачівської «Барви», стануть головною організаційно-фінансовою базою в Закарпатті для ющенківського блоку (якщо такий відбудеться) на парламентських виборах 2002 року.

Якщо ця інформація відповідає дійсності й отримає своє практичне підтвердження, неодмінно постануть проблеми морально-етичного плану. Адже виникне доволі дискомфортна роздвоєність між деклараціями та реальними діями претензійного політичного новоутворення. І погодьтеся, що навіть при всьому артистизмі та гіпнотизуючій манерності Ющенка, як «послідовного реформатора», прихильника «прозорої економіки та публічної демократії», душевного страждальця за умови життя «малих українців» (читай нас з вами, простих громадян), буде ой як непросто пояснити, чому передвиборча кампанія очолюваного ним блоку відбувається на кошти, відмиті внаслідок несвоєчасної виплати кровно заробленої отими самими «малими українцями» заробітної платні.

На закінчення хочеться згадати, що у травні поточного року в одній із закарпатських газет були надруковані документальні матеріали (від розпорядчих документів губернатора до копій товарних накладних та довіреностей), які переконливо засвідчують, що у 1999 році за особистим письмовим дорученням В.Балоги фірма «Барва» без жодних обґрунтувань та ознак оплати отримала 320 тон цукру (за тодішніми цінами це щонайменше 700 тис. грн.), що надійшов у регіон як гуманітарна допомога потерпілим від паводку закарпатцям. До сьогоднішнього дня не прозвучало жодного спростування на предмет того, що гуманітарний цукор не був зухвало привласнений наближеною до губернатора фірмою. Між тим, напевно ж не без зацікавленої участі самого В.Балоги, громадськості краю продовжують нав’язувати версії, що, мовляв, колишній губернатор позбувся посади внаслідок «політичної помсти олігархів». Що на це можна сказати? Дивна все-таки склалась у нас традиція. Якщо чоловік украв гривню, то всі вважають його просто злодієм. Якщо ж хтось украв у держави мільйон, то при першій-ліпшій нагоді притягти його до відповідальності, чуємо у відповідь крики про «політичне переслідування» чи «політичне замовлення». І все мабуть було б не так погано, якби не знаходилось чимало таких, що в це вірять…

(Газета «День», 2001 р.)

(Друкується із скороченнями. Далі буде)

Олексій Романов, Світогляд

Читайте также:

Балогу — ближе к «богу». Часть 3

Балогу — ближе к «богу». Часть 2

Балогу — ближе к «богу». Часть 1

Читайте также: