Економічний армагеддон: кінець «білоруського дива»

Просто в центрі Європи є держава, опис якої нагадує середньовічну пастораль. Там рівні гладенькі сільські дороги й газифіковані будинки навіть у селах. Там чисті, привітні й цілком безпечні міста. Там немає численних етнічних злочинних угруповань. Там міліціонери не беруть хабарів. Але…

Не складно здогадатися, що мова йде про останню диктатуру Європи – Білорусь. Пересічні українські громадяни часто висловлюють тихий захват від побаченого в Білорусі. Щоправда, бажання переїхати туди на ПМП висловлюють одиниці. Водночас молоді амбітні білоруси чомусь реалізовувати себе бажають не в Мінську, а переважно в Москві та Києві. Певно – це одна з причин того, що нині «білоруське диво» приречене на зникнення.

Економічний армагеддон

Кажуть, що демократія ставиться до своїх громадян як до дорослих, авторитаризм – як до підлітків, а диктатура – як до дітлахів. Безмежну владу президента Лукашенка пересічним громадянам компенсує казкова ідилія повсякденного життя. Може, і не надто заможного – проте ситого й стабільного. Й уже це одне робить «білоруське диво» вкрай непевним.

Мінський політолог Юрій Шевцов стверджує, що наразі в Білорусі альтернативи Лукашенкові немає й бути не може. Саме на цій людині тримається і вся система влади всередині країни, і контракти, угоди та надії на інвестиції ззовні. Моторошно навіть уявити долю Білорусі без Лукашенка. На жаль, людина смертна. І як казав булгаковський Воланд – вона ще й випадково смертна.

Проте життя часто буває непередбачуванішим за будь-які можливі прогнози. Наразі «білоруське диво» почало хитатися ще за живого Лукашенка. За півроку в країні шалено зросли ціни. На 35,2% подорожчала картопля, на 30 – цукор, на 22 – паливо, на 10,2 – алкоголь, на 15 – пасажирські перевезення. Все це в умовах суспільства, що живе на тверду стабільну зарплату, яку, зрозуміло, ніхто не підвищує; і де підприємці можуть брати на роботу не більше трьох родичів.

За даними Белстата, протягом півроку на 40% впав експорт білоруських нафтопродуктів. 15% білоруських підприємств виявилися збитковими. Лідерами зі збитковості наразі є підприємства машинобудування, металообробки, електроенергетики. За півроку 2010-го негативне сальдо білоруської економіки сягнуло $3,5 млрд за бюджету країни в $10 млрд. Такого шаленого зростання цін і таких руйнівних процесів в економіці Білорусь не пам’ятала, певно, з «лихих 90-х».

Штучна пастораль

Аналіз причин падіння білоруської економіки підштовхує до вкрай невтішних висновків – від самого початку її «диво» було цілковито штучним витвором, який існував виключно завдяки грошовим вливанням із боку Росії.

Усе почалося взимку нинішнього року, коли Росія зажадала змінити умови постачання російської нафти. Лукашенко наполягав, щоб усю нафту в Білорусь завозили за митом у 35%, Росія захотіла, аби Білорусь отримувала 6,3 млн т нафти взагалі без мита (обсяг внутрішнього споживання Білорусі), а решту – зі 100% митом. Офіційний Мінськ мав погодитися з такими умовами – під загрозою зупинки опинилися білоруські НПЗ. «Бацька» кривди не пробачив і пригрозив заблокувати вступ Білорусі до Митного союзу з Росією і Казахстаном.

Проте вже в травні з’явилася нова проблема: з’ясувалося, що Мінськ регулярно недоплачує Москві гроші за газ, уперто розраховуючись за минулорічним тарифом. За п’ять місяців Білорусь заборгувала росіянам близько $200 млн. Суперечка за газовий борг призвела до газової війни між Мінськом і Москвою та відключеннями газу Білорусі. Лукашенко визнав борг перед Москвою, але натомість зажадав від Росії погасити борг за транзит газу через свою країну. І теж погрозив припинити транзит газу. Врешті-решт Білорусь пішла на налигачі в Москви – за транзит Росія сплатила $228 млн замість $260 млн, на яких наполягали білоруси. Мінськ також приєднався до Митного союзу.

А невдовзі на світ Божий вилізли проблеми Білорусі в паливній галузі, спричинені митною політикою Москви. Вона була змушена зменшити імпорт російської нафти на 49,8% на рік. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі з енергоносіїв сягнуло $2,2 млрд. І полегшення Мінську чекати немає звідки – у 2014 році Газпром зобов’язався підняти до рівня світових ціни на газ усередині самої Росії.

Звичайно, бацька демонструє взірцевий оптимізм. Білорусь почала отримувати нафту з Венесуели та Ірану, а на модернізацію енергетики та зменшення її залежності від Росії бацька має намір витратити $46 млрд. Керманичам Газпрому можна закинути що завгодно, але не необізнаність на суворих нюансах ринку, за яким живе весь світ, окрім білоруської глибинки. В Газпромі чудово розуміють, що нафта з Венесуели та Ірану обходитиметься Мінську ледь не вдвічі дорожче за російську. А $46 млрд у Лукашенка банально немає, й узяти йому їх ніде. МВФ уже надав Білорусі допомоги на $1,5 млрд і обіцяє довести цю суму до $2 млрд – не більше. Росія ж припинила кредитувати Білорусь іще в 2009 році. Тільки у 2011 році приріст виплат по російських боргах Мінська становитиме близько $1 млрд.

Тихе розлучення

Така прохолода у відносинах Росії з Білоруссю має кілька пояснень. По-перше, білоруський бацька просто гірше від зубного болю набрид кремлівським можновладцям вимогами особливого ставлення до себе коханого. Запровадження експортного мита на транзит російської нафти у 2007 році, відмова підігрувати політиці Росії у 2008-му (Абхазія й Південна Осетія), відмова сплачувати борги за газ у 2010-му – все це кого завгодно доведе до сказу. Україну карали за менше.

По-друге, Москва більше не має потреби демонструвати якісь особливі відносини з Білоруссю. Надавати їй дешеві кредити мало сенс на тлі постійних сварок із Ющенком – це був приклад того, яка Росія добра й щира зі своїми друзями.

По-третє, «білоруське диво» мозолить очі мешканцям РФ. Не маючи змоги та бажання будувати «дива» для власних громадян, керманичі Росії втомилися пояснювати, чому вони позичають гроші «диву» чужому.

Четверте й найголовніше – Росія і сама не має більше грошей, щоб підтримувати на плаву «білоруське диво». 2010 року з Резервного фонду Росії на покриття дефіциту бюджету РФ вилучать 1,392 трлн руб. У фонді залишиться близько 467 млрд руб., які випаруються у 2011 році мов роса на сонці.

«Білоруське диво» наразі приречене. Нинішня ситуація для Білорусі загрожує стрибком цін, падінням рівня життя й усіма привабами дикого капіталізму з бандитами, заставними аукціонами й масовою еміграцією білорусів. Лукашенко має тільки два виходи. Або провести масштабну приватизацію білору­ських державних підприємств за участю й західних корпорацій – і тоді обов’язково доведеться повернути свободу слова, вільні вибори та відповісти на низку неприємних питань. Або за борги дати приватизувати майно росіянам за дешевими цінами. А це означатиме втрату Мінськом своєї незалежності як такої.

У нинішньому світі дозволити собі «дива» можуть тільки держави з потужною економікою та надійними ринками збуту. «Дива» ж, побудовані завдяки чужим фінансовим вливанням, легко можуть бути зруйновані як економічною кризою, так і свідомими діями тих, хто «інвестував» у такі проекти. Зокрема, й «дива», досягнуті коштом знижок на газ, передачею території під військову базу чужої держави. Приклад Білорусі доводить: коли утриманець стає непотрібним, Кремль позбавляється його без жалю.

ЦИФРА

За даними Белстата, протягом півроку 2010-го півроку на 40% впав експорт білоруських нафтопродуктів, 15% білоруських підприємств виявилися збитковими, негативне сальдо білоруської економіки сягнуло $3,5 млрд за бюджету країни в $10 млрд.

Автор: Дмитро Вовнянко, фото: Reuters, Український Тиждень

Читайте также: