Від любові до ненависті — одне завантаження на Pornhub

Все минає, і навіть кохання. Колись на згадку залишалися особисті листи й ікебани, валентинки, пасмо волосся чи ґудзик. Сьогодні цю роль відіграють дані: гігабайти селфі та години відео, якими обмінюються закохані. І все було добре, поки поширення інтернету не призвело до появи «порнопомсти» (англ. «revenge porn»). Це коли для дискредитації колишнього чи колишньої ображений коханець (або рідше коханка) публікують відео чи фото із відвертими сценами за участі іншої особи — і без дозволу останньої.

 Американка Керрі Ґолдберґ (Carrie Goldberg) відчула на собі негативні наслідки цього явища — і вирішила стати адвокатом для всіх жертв нового злочину XXI століття. Керрі прагне переконати всіх жертв порнопомсти в тому, що вони не зробили нічого поганого, надіславши колись своїм «ексам» інтимні фото, адже це — не злочин. Злочин — без згоди поширювати такі дані, і саме за це потрібно карати за законом. Пропонуємо адаптований переклад розповіді про те, як працюють захисники онлайн-прав — в суді, в інтернеті та навіть на Pornhub.

Поява нового онлайн-злочину

В більшості штатів США діють «положення проти порнопомсти». Наприклад, у штаті Нью-Джерсі, де розглядаються справи декількох клієнтів Керрі Ґолдберґ, із 2004 року злочином вважається, якщо «особа, яка не мала дозволу чи законного права і знала про це, тим не менше здійснила публікацію фотографій, фільмів, відеозапису або будь-якого зображення іншої особи, на якому видно інтимні частини тіла або статевий акт за участі іншої особи, якщо тільки ця особа особисто не погодилась на публікацію матеріалів». Схожі акти діють у Великобританії, Ізраїлі, Німеччині, деяких штатах Австралії.

Правильніше  називати акти «протидією розповсюдженню інтимної інформації без взаємної згоди». Адже не завжди особи, що публікують фото і відео, навіть особисто знайомі із жертвою та мають підстави для помсти. Інколи мотивацією стає бажання заробити або ж прославитись в інтернеті. Значного розголосу, наприклад, набула історія 2014 року з публікацією інтимних фото відомих актрис. Дані поцупили хакери, зламавши хмарне сховище — і лише наприкінці 2016 року одного зі злочинців засудили до ув’язнення на 18 місяців.

Клієнтки Керрі Ґолдберґ (у переважній більшості це — жінки) часто не мають стосунку до зіркового життя. Один з нещодавніх випадків — позов 21-річної дівчини (назвемо її Джесіка) до колишнього хлопця, який в бажанні самоствердитись дійшов до порушення закону. Після закінчення стосунків він декілька місяців погрожував опублікувати інтимні фото, а згодом таки реалізував погрози. Дівчина дізналася про це від незнайомця, який надіслав їй SMS на особистий мобільний номер про те, що знайшов її контакти на сайті PornHub. Виявилось, що колишній хлопець не тільки опублікував інтимні фото Джесіки на одному з найпопулярніших ресурсів дорослого контенту. Він вказав справжнє ім’я та прізвище, точну адресу проживання, додав посилання на сторінку дівчини в Facebook — і від імені Джесіки пообіцяв всім користувачам оральний секс.

Джесіці та її адвокату потрібно було не тільки доводити провину хлопця, але й переконувати окремих учасників досудового розслідування в тому, що такі дії справді є злочином. Хоча порушення закону про недопустимість розповсюдження інтимного контенту без згоди особи привертає значну увагу медіа, судової практики обмаль. Жертви соромляться розголосу, а якщо й звертаються в поліцію, то мають справу із некомпетентними кадрами, що не вміють збирати цифрові докази порушення закону.

Хто захищає жертв

Керрі Ґолдберґ знається на використанні онлайн-інструментів для пошуку доказів. Колись ставши жертвою мстивого бойфренда, сьогодні вона спеціалізується на захисті приватності, коли йдеться про неправомірні дії в інтернеті з використанням інтимного контенту. Серед її клієнтів є такі, як Джесіка, чиї фото опинилися онлайн без її відома і дозволу. Але є й особи, від яких вимагали статеві послуги або гроші, залякуючи публікацією інтимних фото. Адвокатка з Нью-Йорку навіть консультує підлітків, які стали жертвами нападів сексуального характеру і відео з якими є в інтернеті. Також вона роз’яснює в школах, як потрібно оновити уроки сексуальної освіти. Дітям слід пояснювати елементарні речі про інтернет: якщо вам переслали відео із діями сексуального характеру — не потрібно його поширювати, а треба повідомити уповноваженого співробітника школи чи батьків.

Більшість порушників залишаються непокараними через розгубленість і сором жертв. Ґолдберґ переконує клієнток, що вони не зробили нічого аморального чи незаконного. Вона рішуче заперечує твердження, що не слід надсилати іншим людям оголені фото чи відео, якщо не хочеш, щоб вони опинилися в інтернеті. Це — суб’єктивні аргументи, що фактично апелюють до обмеження прав. Якщо існують збоченці, які таємно фотографують спідню білизну жінок на вулицях — чи означає це, що жінка, якій це не подобається, не повинна виходити у спідниці?

Ґолдберґ наводить приклад із відомою спортивною репортеркою ESPN Ерін Ендрюс (Erin Andrews), яка стала жертвою таємної відеозйомки у номері готелю. Інцидент стався 2008 року, коли Майкл Баретт зробив декілька відео, на яких вона повністю оголена. Пізніше відео з’явилися в інтернеті і стали предметом тривалого судового розгляду, в результаті якого Баретт провів декілька років у в’язниці за переслідування. Чи винна Ендрюс у тому, що роздяглася в готельному номері перед тим, як вирушити до ванної кімнати? Суть злочину —  не в тому, чи знають жінки про зйомку і чи погоджуються на неї. Суть — в самому поширенні інтимного контенту як такого. На цьому і потрібно робити акцент.

Керрі Ґолдберґ: «— Зробити оголене фото і надіслати його комусь — це не віктимна поведінка. Сьогодні це — майже норма для більшості користувачів, частина інтимного спілкування пари. Згадаймо про те, що під час війни солдати вирушали на фронт із пінап-зображеннями своїх подруг, дружин. Так, інтимні фото можуть бути використані проти вас, але, якщо чесно, практично все сьогодні можна використати проти вас.»

В інтересах Джесіки, Керрі Ґолдберґ розпочала справу із законного вилучення фотографій з інтернету — саме цього клієнтка прагнула в першу чергу. До недавнього часу єдиним дієвим способом вилучити небажані кадри було заявити про порушення авторських прав. Особа, яка зробила фотографію, автоматично отримує всі права на неї: всі наші селфі є об’єктами нашого авторського права. Якщо ж ваш автопортрет виклали в інтернет, аналогічно із музичними творами або кіно, ви маєте право вимагати у сервісів хостингу та пошукових мереж вилучити зображення, що порушує копірайт. Використання закону про авторські права в боротьбі з порнопомстою скидається на використання податкових норм для арешту легендарного Аль Капоне, але ефективність його перевірена. Копірайт — чи не єдине обмеження, яке визнає інтернет-спільнота.

Ситуація покращилася, коли Ґолдберґ з іншими активістами отримала підтримку політиків. Тодішній генеральний прокурор Каліфорнії Камала Гарріс (Kamala Harris) організувала розробку та впровадження нової політики безпеки. Була створена форма, яку сайти пропонують заповнювати жертвам порнопомсти без необхідності апелювати до захисту авторського права. На початку 2015-го нову політику запровадили Reddit, Twitter та Facebook, невдовзі приєдналися Instagram, Google, Bing, Yahoo. Тоді Google пояснила, що застосувала до інтимних зображень ті самі обмеження в пошуковій видачі, що й до електронних ключів, даних банківського рахунку особи тощо.

Мабуть, найбільшу увагу привернула заява PornHub, адже порносайт є чи не найрозповсюдженішою зброєю мстивих володарів чужих фото. Із жовтня 2015-го PornHub зобов’язалася видаляти контент у відповідь на заяву про неправомірне розміщення. Привернення уваги суспільства до специфічної онлайн-злочинності спричинило закриття інших помсто-сайтів. Проте навіть сьогодні існують сайти, що спеціалізуються на розміщенні інформації про колишніх партнерок (рідше — партнерів) із інтимними фото, відео та образливими коментарями. У кібербулінґу учасниками стають навіть тролі, які особисто не знають жодного з пари.

Ґолдберґ займається практичною стороною захисту порушених прав, а тим часом правозахисниця Даніель Сайтрон (Danielle Citron) випустила книгу із теорією природи емоційних злочинів в інтернеті «Hate Crimes in Cyberspace» (2014), в якій доводить тезу — правосуддя повинно розцінювати порнопомсту як порушення громадянських прав та принципу рівності. Цілком очевидно, що більша частина онлайн-переслідувань, агресивної образливої мови та неправомірної публікації фото переслідує жінок і представників меншин. Жертви втрачають почуття власної безпеки, відмовляються від спілкування, навіть із друзями та старими знайомими; часто порнопомста шкодить кар’єрі та професійним успіхам — все це, на думку Сайтрон, свідчить про підрив рівних можливостей розвитку особистості в соціумі. Вона наполягає на криміналізації порнопомсти, включаючи онлайн-погрози, на рівні з покаранням за переслідування і статеве домагання.

Сайтрон, Ґолдберґ та інші активісти з групи Cyber Civil Rights Initiative підтримують прийняття законів щодо протидії та покаранню за поширення інтимного контенту без згоди особи. Однак діяльність цієї спільноти звинувачують у спробах обмежити свободу інтернету, впровадити широку цензуру. Вимога до технологічних компаній вилучати всі зображення оголеного тіла, розміщені без відома осіб, призведе до блокування суспільно-важливих сюжетів. За умови виконання вимог правозахисників, суспільство ніколи би не побачило зображення тортур щодо в’язнів у Абу-Грейб. То невже весь інтернет потрібно відфільтрувати тільки для того, щоб захистити почуття гідності окремих осіб? Відповідь Керрі Ґолдберґ та її клієнток однозначна, але IT-спільнота не згодна із ними, як і законодавці.

Загублені у нетрях закону

Керрі Голдберг вважає, що з юридичної точки зору такий злочин має досить унікальну особливість: сама неправомірна дія, за яку передбачено покарання (публікація фото) і є найголовнішим доказом вини особи. Але важко описати злочин порнопомсти чітко, використовуючи «літеру закону». Ось лише деякі причини, з яких положення про криміналізацію поширення інтимних фото не були затверджені або ж були прийняті із виключеннями:

• занадто широкий опис предмету неправомірного діяння, через що проти прийняття акту в Арізоні виступила Американська спілка захисту громадянських свобод;

• відсутність в проектах вказівки на те, що поширення контенту має бути вчинене саме з наміром статевого переслідування в інтернеті, щоб завдати жертві страждань. Таке обмеження декриміналізує осіб, які просто заробляють на публікації порнопомсти;

• положення про злочин, прийняте у Міннесоті, звільняє від відповідальності за поширення фото і відео, які були свідомо створені для продажу, демонстрації, а також за поширення продукції наукового, навчального змісту;

• проект федерального закону, який минулого літа представила демократка з Каліфорнії Джекі Шпайєр (Jackie Speier), містить схожі виключення, окрім того, він передбачає імунітет для онлайн-сервісів та обмеження відповідальності за опубліковані інтимні фото. Тільки за таких умов документ може отримати підтримку Кремнієвої Долини.

Затвердження положень, навіть із недоліками, все ж можна вважати прогресом. Більше не буде вважатися нормою публікація відвертих світлин колишнього партнера, тепер це — злочин. Звичайно, не завжди можна чітко визначити особу, яка безпосередньо здійснила публікацію. Але у справі Джесіки таких труднощів вдалося уникнути. Коли адвокати отримали дозвіл витребувати від інтернет-провайдерів інформацію про IP-адреси, з яких здійснили публікацію фото дівчини на PornHub, вони привели до будинку матері колишнього хлопця Джесіки, Крістофера Моркоса (Christofer Morcos). Невдовзі він визнав порушення права на приватне життя іншої особи, а суд встановив покарання у вигляді 5 років випробувального терміну, 100 годин примусових робіт, заборонив наближатись до дівчини та її родини, а також направив на огляд до психіатра.

Нові технології злочину та кари

Керрі Ґолдберґ називає особливості поширення інформації в інтернеті чи не головною причиною того, що люди взагалі зважуються на порнопомсту. Анонімність дозволяє залишатися «білим та пухнастим» для родичів, принагідно публікуючи гидкі речі про колишніх близьких подруг чи друзів. Стримуючий фактор, яким слугує для соціально залежної людини громадська думка, нівелюється в інтернеті. Можна вчинити практично будь-що і не зашкодити власній репутації. Злочинці навіть не розуміють, наскільки вразливими роблять об’єктів своїх дій.

З судової практики США: в 2013 році правозахисники штату Меріленд змогли довести провину чоловіка, який опублікував рекламу відверто сексуального характеру про свою колишню дружину. Мова йшла про запрошення до грубого статевого акту, із вказівкою адреси проживання жінки та її дітей. Після цього 50 чоловіків відвідали житловий комплекс, деякі намагалися самовільно потрапити до її житла.

Нові технології дають і адвокатам додаткові інструменти в роботі. Одного разу, щоб відстежити шантажиста, Керрі відшукала номер телефону компанії, пов’язаної із сайтом, на якому її клієнтка познайомилася з чоловіком. Номер був також пов’язаний з обліковим записом Facebook, з якого адвокати дізнались, що він проживає у Луїзіані, разом із дружиною. Там не було адреси проживання, зате було розміщене фото приватного будинку. Ґолдберґ знайшла цей же будинок в сервісі Google Street View, відправила на фактичну адресу лист-попередження про кримінальну відповідальність за розповсюдження інтимних даних клієнтки, — і більше цей чоловік не виходив на зв’язок із своєю потенційною жертвою.

Адвокатам доводиться продивлятись сотні сторінок порносайтів, ресурсів із сумнівною репутацією. Адам Мессі (Adam Massey), один з партнерів Ґолдберґ у юридичній фірмі, щиро ненавидить цю частину роботи, однак намагається ставитись до неї як до процесу пошуку доказів у стосах паперових документів. Він знайшов спільноти фанатів аматорського порно, які самостійно вистежують в мережах дівчат і хлопців з відео, викривають їх справжні персональні дані і розповсюджують. Існування таких спільнот — вже злочин.

Керрі особисто дотримується правила, що навіть в еру публічного ексгібіціонізму, яким займаються і пересічні користувачі, і відомі персонажі (привіт, Кім Кардаш’ян), інші хочуть приховувати своє інтимне життя. Суспільство повинне забезпечувати їх право на це. Доступність мереж в жодному разі не повинна обмежувати право вибору — лише ми самі можемо вирішувати, публікувати чи ні зроблені нами оголені фото. В суспільстві XXI століття не повинно бути місця страху, що дружній Facebook одного дня перетвориться на вороже зібрання моралістів, які обговорюють твої відверті знімки.

За матеріалами NewYorker  | Переклад Blog Imena.UA