Супермозгу прижали яйца. Правосудие или расправа?

Разоблачение Супермозга приятно разнообразило затхлый, патриархальный информационный климат осени-2011. Однако чем бы ни завершилась эта история, она оставит тяжелый осадок – воспоминание об истории коллективной глупости, и некомпетентности. А, возможно, и чего-то худшего – расправы над не вполне психически полноценным человеком, имеющим, тем не менее, конституционное право на законный суд.

14 ноября в столице Украины арестован Главный Супермозг страны. И вот – новость: Галицкий районный суд Львова принял решение оставить его обладателя, псевдоврача и псевдохирурга Андрея Слюсарчука под стражей, пока будет идти следствие. А это значит, что он останется за решеткой уже надолго. Как объяснила судья, Супермозг не имел постоянного места жительства, работы, игнорировал повестки в милицию и противился задержанию.

Разоблачение Супермозга приятно разнообразило затхлый, патриархальный информационный климат осени-2011. Любопытно, что вопрос – кто создал из неприметного человечка с лицом дебила интеллектуального монстра – даже не задавался. Телевизионщики стыдливо молчали, а политических деятелей никто об этом не спрашивал.

А было бы интересно!

Глупцы и дебилы

«Больные и дебилы имеют больше способностей, более подвижны и разносторонне развиты, более разрушительны – и более злы… Больные и дебилы имеют своеобразное и непреодолимое влечение друг к другу. Они более интересны, чем абсолютно здоровые люди» (Ницше, «Воля к власти»).

Восхождение несчастного сироты, обремененного скверной наследственностью, в правящий класс Украины, вот подлинная загадка. Как человеку с явными чертами даунизма удалось завладеть вниманием президента страны? Кто-то же должен их лечить?

Но есть на это одна разгадка, и она называется – телевидение. Телевизионщикам нужны сенсации – и они их получили. Правда в том, что у носителя Супермозга и в самом деле есть интересные способности: феноменальная механическая память, наглость и изобретательность. Президент Ющенко имел и еще одно основание назначить Слюсарчука директором Института мозга – то, о котором говорил Ницше…

Быстрая смена отношений – для массового сознания дело обычное. За считанные дни носителя Супермозга окрестили аферистом, причем как раз те, кто раньше его возвеличивал – тележурналисты. Как будто и раньше не было видно убогости идей Слюсарчука, его бедный словарный запас, его ограниченность. И в общем-то, довольны все – журналисты получили сенсацию, зрители — развлечение.

Бизнес фальшиводипломников

Ясно одно. «Проффесора» Слюсарчука будут судить по статье 358 Уголовного Кодекса, «Подделка документов». По ней он может получить до пяти лет тюрьмы, если будет доказано, что он их подделывал лично и действовал в группе.

Но как это доказать? А никак, если не будет улик или надежных свидетельств. А их, скорее всего, не будет. Слюсарчук гарантированно получает иное — часть третью статьи 358, «Использование заведомо подделанного документа», что наказывается штрафом до пятидесяти необлагаемых минимумов доходов граждан (то есть около ста долларов) или арестом на срок до шести месяцев, или ограничением свободы на срок до двух лет. А поскольку обладатель Супермозга нарушил закон впервые, то задерживать его надолго нет никаких оснований.

Сам арест Супермозга выглядит по-человечески понятным (еще бы, когда газетчики подняли такой шум!), но в плане законности и здравого смысла довольно сомнительным делом. Поддельные дипломы можно совершенно спокойно приобрести через Интернет – любые, какие хотите. Цены вполне доступные – от 150 (за дипломы старого, советского образца) до 1000 долларов (новые, пластиковые, с голограммой). Можно даже приобрести диплом обладателя западной ученой степени Ph.D. (что соответствует нашему кандидату наук).

Торговля фальшивыми дипломами – это большой бизнес с миллионными оборотами. Однако никто не арестовывает ушлых производителей фальшивых дипломов, а это значит одно – «фальшиводипломники» умеют делиться.

Не суд, но месть

Несмотря на вопли прессы, вину Слюсарчука в том, что он якобы уморил нескольких человек, назначив им неправильное лечение, надо еще доказать. Для этого нужны годы и многочисленные медицинские экспертизы. Учитывая уровень украинской медицины и ее коррумпированность, вряд ли они убедят кого-либо. Такого понятия как «медицинская ошибка» в Украине не существует. И как бы ни относилась к Слюсарчуку медицинская общественность, она абсолютно не заинтересована, чтобы его судили за его медицинские экзерсисы – для нее это ящик Пандоры.

Единственная, но серьезная угроза для носителя Супермозга – это месть Администрации Президента, которая сама же и выписала ему в сентябре госпремию в 150 тысяч гривен от имени главы государства. Месть за то, что некий недоумок выставил на посмешище само средоточие власти, совершенно логична, тем более что он – выдвиженец Ющенко. Мера пресечения в виде заключения под стражу – далеко не случайна.

Конец под знаком вины

Звезда пэтэушника, совершившего головокружительную карьеру, закатилась. Супермозг оказался поддельным. И очень похоже на то, что его ждет длительное заключение. Его вина перед законом сравнительно невелика, но одураченная им общественность, да и сама власть, жаждет большего.

Вопрос лишь в том, найдутся ли средства, необходимые для ведения тяжбы, у тех людей, кто якобы пострадал от его рук. А это вряд ли – к Слюсарчуку обращались люди небогатые. В Украине нет официальных протоколов лечения тех или иных заболеваний, и доказать, что лжеврач что-то не так сделал, очень трудно. Да и что с него взять? Кроме своей удивительной механической памяти, он практически ничего не имеет.

Через несколько месяцев, пока будет тянуться следствие, о нем просто забудут. Никто не будет проводить эксгумации и приглашать медицинских светил, когда нет политической подоплеки. Скорее всего, Слюсарчук получит максимальный срок, предусмотренный законом, и выйдет на свободу года через два.

Однако чем бы ни завершилась эта история, она оставит тяжелый осадок – воспоминание об истории коллективной глупости, некомпетентности, а возможно, и чего-то худшего – расправы над не вполне психически полноценным человеком, имеющим, тем не менее, конституционное право на суд справедливый и законный.

«Я не хочу, чтобы мне стал противен вид злых – и это моя первая человеческая мудрость», так говорил ницшевский Заратустра. Не будем обманывать хотя бы самих себя, друзья – для того, чтобы так долго, искусно, и с таким азартом обманывать массы людей, как это творил Слюсарчук – от восторженных старушек до самовлюбленных политиков, нужны злые силы, которых у нас просто нет.

Автор: Андрей Маклаков, редактор издания www.balbess.com, для УК


P.S. Новый поворот в деле псевдодоктора Слюсарчука в журналистском расследовании газеты Экспресс-онлайн:

Як псевдолікар вбив дитіну священика

Новий поворот у справi псевдолiкаря Слюсарчука: людина без нiякої медичної освiти, але з розпаленою хворобливою уявою таки взяла до рук скальпель. Пiсля хiрургiчної операцiї на мозку дитини, що її цей нелюд нелегально проводив у непристосованому примiщеннi районної лiкарнi, трирiчний Данилко Прокопчук помер.

— Я — професор! Я — авторитет!

Вiн кричав це в обличчя розгубленим медикам районної лiкарнi, котрi не знали, як дiяти в цiй ситуацiї. Вiн був збуджений, махав руками, вимагав негайно готувати операцiйну. Фраза «Побiйтеся Бога, це ж дитина», видається, вивела його з рiвноваги.

— Навiщо вам Бог, якщо тут я — професор, — аж сичав у вiдповiдь.

На календарi було 9 сiчня 2010 року. Слюсарчук вiдверто говорив неправду, бо на атестатi професора, який йому видадуть на пiдставi сфальсифiкованих документiв, стоятиме дата 17 червня 2010 року.

Мiсто Кременець Тернопiльської областi. Центральна районна лiкарня. Операцiйна.

…За дверима цiєї операцiйної — псевдолiкар Слюсарчук убив дитя. Данилковi Прокопчуку було лише три рочки. Хлопчик бавився i впав. У лiкарнi поставили дiагноз: закрита черепно-мозкова травма.

Цей документ -це вирок.

Цей документ -це вирок.

…Сьогоднi дверi операцiйної замкненi. Намагаюся зрозумiти, що все навколо — не сон. Серцем прагну збагнути те, що вiдбувалося тут. Бо повiрити в таке страшно.

…За дверима цiєї операцiйної шахрай i псевдолiкар Слюсарчук провiв три операцiї на мозковi маленького хлопчика. Результат операцiї запис у журналi №12 за 20.01.2010 р.: дитина померла. У графi «хiрург» — «проф. Слюсарчук».

Уперше менi так важко писати. Так важко знайти слова, аби описати те, що тут вiдбувалося.

Асистентами псевдолiкаря пiд час нейрохiрургiчної операцiї на мозку дитини були справжнi провiднi хiрурги районної та обласної лiкарень. Можливо, хтось iз них i врятував би Данилка. Та вони були лише асистентами шахрая, котрий вирiшив розважитись, вдаючи iз себе «видатного нейрохiрурга».

…Я була там минулої п’ятницi, серце й досi крає бiль: «Як?! Як ми допустили таке?! Як допустили вбивство дитини? Що з нами сталося?»

Але правда нещадна: катом дитини стали шахрай та шахраї, якi всi цi роки покривали його, щоби заробляти. Покривали його «липовi» дипломи, це знаряддя вбивства дiтей. Бо тi посадовцi, якi знали, що Слюсарчук — не лiкар, мимоволi стали спiвучасниками вбивства дитини.

…Данилко був сином священика. На операцiю, щоби морально пiдтримати родину хлопчика, приїхали отцi з Почаєва. Вони благословили «професора Слюсарчука». Накладаючи хрест на псевдолiкаря, служителi церкви не знали, що благословляють на операцiю не лiкаря, а шахрая, котрий видавав себе за лiкаря i став убивцею дитини. Не знав цього i батько дитини, який готовий був померти сам, аби лишень його маленький син жив.

Не знали священики, що благословляють на вбивство хлопчика, якщо хочете, служителя сатани. Бо це вiн, Андрiй Слюсарчук, два мiсяцi тому пiд час зустрiчi кричатиме менi в обличчя: «Я не вiрю в Бога! Бога нема! Нема!»

…Сiчень 2010 року. 16 днiв з життя малої дитини. 16 останнiх днiв. За цей час Данилко, який упав зi стiльчика й мав закриту черепно-мозкову травму, перенiс чотири операцiї. Три з них проводив Слюсарчук. Це засвiдчують документи. Оперував особисто.

Ми вiдтворили тi останнi днi з життя маленького хлопчика.

…6 сiчня. До районної лiкарнi привезли трирiчного малюка. Дитя було непритомним. Мама готувала Святу вечерю, маленький син крутився бiля неї i впав на пiдлогу з дитячого крiселка. Всi й досi дивуються: висота невелика, а дитятко зомлiло. Лiкарi поставлять дiагноз: закрита черепно-мозкова травма, набряк мозку, крововиливи.

«Стан дитини був дуже важким, тому ми викликали санавiацiю та спецiалiстiв з областi», — згадує Галина Старик, дитячий лiкар. Роман Сагайдак, обласний нейрохiрург, який приїхав до Кременця з Тернополя разом iз анестезiологом Iриною Блажевич, прооперував маленького того ж дня. Та пiсля операцiї стан хлопчика не покращувався. Лiкарi знову i знову телефонували в область.

«Це єдиний випадок за всю iсторiю нашої лiкарнi, коли до одного хворого п’ять разiв викликали санавiацiю. Ми просили батька до слiз, аби дозволив вiдправити сина до областi. Пояснювали, що тут ми його не зможемо врятувати, бо у нас навiть немає томографа», — Iгор Бакулiч, лiкар-куратор Данилка, не може забути цiєї дитини.

Цього малого хлопчика, що помер у районнiй лiкарнi, вже нiколи не зможе забути жоден iз лiкарiв. Хiрурги, невропатологи, окулiсти, реанiматологи, завiдувачi вiддiленнями i звичайнi лiкарi — вони всi були на консилiумi, де «головним професором» у порятунку дитини прагнув стати псевдолiкар Слюсарчук.

«Я помiтив, що Слюсарчук пiд час операцiї тримав скальпель не так, як тримають хiрурги. Вони тримають його, як художник олiвець, а вiн — як ото рiзник тримає ножа», — хмурнiє Роман Костiв, завреанiмацiїї цiєї лiкарнi.

Тут сьогоднi чорнi як хмари багато лiкарiв. Є й такi, що вiдвертаються, не хочуть говорити i згадувати. Бо сьогоднi жоден iз них не може сказати, як трапилося, що псевдолiкаря Слюсарчука допустили до операцiйного блоку, де боровся за життя маленький хлопчик. Кажуть, що то батько дитини його привiв сюди.I саме вiн наполiг, аби оперував Слюсарчук…

Шахрай переконав згорьованого батька, що дитину не потрiбно вiдправляти анi до областi, анi до столицi. Переконав, що сам прооперує i вилiкує хворого. Батько повiрив. На жаль, повiрив…

«Менi рекомендували його як великого лiкаря. Ми шукали його дуже довго. Я знав, що про нього багато й на телебаченнi говорять як про великого професора», — отець Георгiй, довiряючи життя власного сина псевдолiкаревi, тодi не знав, що має справу зi шахраєм.

У цьому прошитому журналі задокументовано страшний злочин: убивство псевдолікарем трирічної дитини.

У цьому прошитому журналі задокументовано страшний злочин: убивство псевдолікарем трирічної дитини.

…9 сiчня бездипломний убивця дитини взяв у руки хiрургiчний скальпель. Мозок маленької голiвки вже був оголеним. Трепанацiю зробив пiд час першої операцiї нейрохiрург Сагайдак. Саме вiн й буде асистентом псевдолiкаря на цiй операцiї дев’ятого числа. Анестезiологом був Iгор Бакулiч, лiкар-куратор…

«Слюсарчук усiм казав, що вiн — вiдомий професор. Ось тут на столi лежали його посвiдчення професора, вiдрядження начебто з Республiканського центру екстреної медичної допомоги та рапорт iз цього центру. Подiбнi документи мають i лiкарi, якi приїжджають з обласної санавiацiї. Та й як ми могли його перевiряти: вiн професор чи нi, документи справжнi чи нi?» — Роман Костiв згадує, як зробив якось зауваження в присутностi колег, що Слюсарчук — поганий практик, i став для того ворогом на цi кiлька днiв.

…13 сiчня. Люди сiдали до Святої вечерi. А в операцiйному блоцi районної лiкарнi знову скоювали страшний злочин. Трирiчного Данила Прокопчука оперував псевдолiкар Слюсарчук А.Т. Вдруге. На цей раз асистентом був уже не обласний нейрохiрург, а районний — Iгор Джоджик, нинi завхiрургiї.

«Що тут творилося, ви навiть не уявляєте. Слюсарчук прилетiв до лiкарнi на гелiкоптерi. З ним увесь час був його помiчник iз машиною. Вiн увесь час бiгав кудись, розмахував руками, говорив по телефону. Священикiв було дуже багато — вони його благословляли на операцiю», — так говорять у кулуарах лiкарi.

«Мене здивували препарати, якi виписував малому той професор Слюсарчук. Такi дози, що дорослу людину можна вбити. Ми всi розумiли, що хлопчик помирає, але давати тi дози означало свiдомо вбити те дитя, — згадує Костянтин Буковський, невропатолог. Каже, що тих доз малому тодi таки не дали. Нiхто не пiдписався. Й додає, що це були психотропнi препарати. — Один в один як тi (що ви показували на фотографiї у газетi) рецепти Слюсарчука, якi вiн виписував хлопчинi з Iршави».

…20 сiчня. Люди пили святу Йорданську воду. А в операцiйнiй палатi районної лiкарнi чинили святотатство. Той, хто не вiрить у Бога, хто не має жодного диплома лiкаря, на рахунку якого — сотнi покалiчених i десятки смертей, знову тримав скальпель над голiвкою беззахисної дитини.

Асистентом пiд час третьої операцiїї на головному мозку трирiчного Данилка Прокопчука, де, як i на двох попереднiх, оперував псевдохiрург Слюсарчук, був районний хiрург Бригiдир. Анестезiолог — завреанiмацiї Роман Костiв.

У попереднiх результатах операцiй чергова медсестра нiчого не запише. А в цiй, останнiй, у графi «результат операцiї» виведе чiтко: «помер»…

…Пiд час розслiдування дiянь псевдолiкаря нас, звиклих до всього журналiстiв, уражало багато що.

Розум вiдмовлявся вiрити, що ось так запросто вихованець iнтернату з дипломом ПТУ експериментував над людьми, манiпулюючи їх свiдомiстю, здоров’ям i життям. Аферист лякав їх смертельними дiагнозами, виписував на тi неiснуючi дiагнози лiки, якi оцiнював у тисячi доларiв. Робив переливання кровi у пiдсобках примiщень, через крапельницi вливав якiсь невiдомi медичнi препарати.

Чому люди вiрили псевдолiкаревi? Вiрили, бо безвихiдь була. Бiда була. А вiн знав, що людина в бiдi — беззахисна. I користався з того. Бавився. У «великого дохтура». А люди ставали калiками i помирали вiд тих його «дохтурських» забавок по-справжньому.

Ми дивувалися цинiзмовi правоохоронцiв та прокуратури, якi, знаючи, що це не лiкар, а шахрай iз «липовими» дипломами, дозволяли йому коївати все новi i новi злочини.

Розслiдуючи, ми бачили, як iз дрiбного шахрая, що починав зi сеансiв «гiпнозу й екстрасенсорики», гастролюючи райцентрами i селищами й видурюючи у людей грошi, вирiс небезпечний рецидивiст.

Ми дiзнавалися щораз бiльше. I все ж у деякi речi ми вiдмовлялися вiрити. Тим паче, що вони нiяк не знаходили пiдтвердження.

Рiч у тiм, що ще з самого початку у нас з’явилася iнформацiя: псевдолiкар робив операцiї у лiкарнях. Ми не вiрили у таке. В гуртожитку, пiдсобних примiщеннях, у хатах, квартирах — цi експерименти шахрая-псевдолiкаря ми задокументували. Але у… державних лiкарнях? Ми слухали думки вiдомих лiкарiв. Однi казали, що цей «псевдонейрохiрург» не вiзьме скальпеля у руки й не «полiзе» оперувати. Побоїться. Лише дехто скрушно хитав головою: вiзьме. Вiзьме, бо для нього людське життя — нiщо.

Ми аналiзували. Сперечалися. Нi. Такого не може бути. Не вiрили, бо ж перевiряли цю iнформацiю. У кожнiй областi. Надсилали запити, й кожен начальник управлiння охорони здоров’я кожної з областей України дав нам вiдповiдь: Слюсарчук не оперував нiде.

Сьогоднi ми мусимо визнати знову: ми помилилися вдруге.

Вперше тодi, коли засумнiвалися й заледве не повiрили директоровi Козятинського ПТУ, що «Слюсарчук у них не навчався». Бо тодi ми не знали, що директоровi це вигiдно: адже документи щодо учня його ПТУ знищили. I що вiн мав сказати? Засвiдчити власну недбалiсть? Та й директор майже не збрехав: Слюсарчук на штукатура у нього не довчився. Перевели до Червонограда. Там на швачку якось довчили.

I ось знову. Цього разу наша помилка в тому, що повiрили у наданi начальниками управлiнь охорони здоров’я офiцiйнi письмовi вiдповiдi на нашi запити. Деякi з них нахабно зазначили у своїх вiдповiдях вiдверту неправду — про те, що лiкар Слюсарчук у них нiколи не оперував людей.

Оперував. Нелегально.

Вони збрехали, бо, мабуть, рятували свої. Збрехали, бо цiна правди надто висока — смерть i калiцтва людей. Це — результат операцiй, якi проводив в операцiйних блоках їхнiх лiкарень псевдолiкар i «генiальний професор-нейрохiрург» Слюсарчук. Ми вже сьогоднi знаємо, що пiд ножем рiзника Слюсарчука у державних лiкарнях України помре не лише хлопчик Данилко.

…Коли ми зранку надали мiлiцiї повну i вичерпну iнформацiю про цей випадок, вони спочатку нам не повiрили. Перевiрили ретельно. Помилки не було. I, починаючи з того моменту, вони, як видається, зрозумiли все. I ми їм вдячнi за це.

I вже за три години пiсля нашої розмови спецiальна група оперпрацiвникiв вилучала документи i проводила допити. Втрачати не можна було анi хвилини. Бо зникли останнi сумнiви — на волi розгулює манiяк.

…Я нiколи не бачила трирiчного хлопчика, сина сiльського священика, названого на честь пророка Даниїла, який пiсля операцiй псевдолiкаря Слюсарчука помер торiк у святi вечори.

Сьогоднi ми звертаємось до прокурорiв, мiнiстрiв, мiлiцiонерiв, чиновникiв, професорiв, усiх тих, хто 20 рокiв покривав i покриває псевдолiкаря Слюсарчука, — запам’ятайте смерть цiєї дитини.

Запам’ятайте: вина у смертi цього хлопчика нинi на кожному з вас.

…Данилко Прокопочук. 17.04.2006 — 22.01.2010 — цi дати викарбуванi на хрестi маленької могили. Хай їх запам’ятає кожен покровитель Слюсарчука.

Цiєї смертi ми не пробачаємо нiкому.

Автори: Свiтлана Мартинець, Iгор Починок

P.S. Ми звертаємось до всiх потерпiлих у результатi незаконної лiкарської дiяльностi — не мовчiть!

Телефонуйте: (032) 297-47-33, (032) 297-47-01.

Уже можна не боятися. Кожне ваше свiдчення вiдновлює справедливiсть.

Читайте также: