Украина: страхование пассажиров на транспорте: откровенная профанация

Существующая в Украине система обязательного страхования от несчастных случаев на транспорте противоречит отечественному законодательству и международной практике. Хуже того: является общественно вредной, так как не предусматривает обеспечение страховой защитой пассажиров в городах и не обеспечивает соответствующего и гарантированного возмещения вреда, причиненного при перевозке пассажиров.

Існуюча в Україні система обов’язкового страхування від нещасних випадків на транспорті суперечить вітчизняному законодавству та міжнародній практиці, є суспільно шкідливою, що не передбачає забезпечення страховим захистом пасажирів у містах і не забезпечує відповідного та гарантованого відшкодування шкоди, заподіяної при здійсненні перевезенні пасажирів.

Основна мета страхування від нещасних випадків на транспорті – відшкодування шкоди, нанесеної здоров’ю й життю застрахованого, або компенсація втрачених доходів при тимчасовій або постійній втраті працездатності в результаті дії несподіваних, короткочасних зовнішніх факторів або виникнення непередбачених обставин, наприклад, аварій.

Застрахованими вважаються пасажири з моменту оголошення посадки в морське або річкове судно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки водії, тільки під час обслуговування поїздки.

Кожному застрахованому транспортна організація, що виступає агентом страховика, повинна видавати страховий поліс, але на практиці це не проводитися. Наприклад, при страхуванні пасажирів – він міститися на зворотному боці квитка. У такому квазі страховому полісі, який не відповідає вимогам Закону України «Про страхування» та Цивільному кодексу України, оскільки зазначається лише вид обов’язкового страхування, найменування, адреса, телефон страховика, розміри страхового платежу та страхової суми.

Лише у деяких випадках (придбання квитка студентом або особою пільгової категорії) зазначається прізвище застрахованого, в інших випадках – поліс видається фактично на пред’явника, що суперечить законодавству та створює умови для шахрайства. Оскільки в залізничному квітку не зазначено дані застрахованої особи, страхову виплату може отримати навіть особа, яка фактично не була в потязі під час нещасного випадку. Безперечно, це можливо, якщо акт про такий випадок підпише провідник та бригадир. В сучасних умовах це досить ймовірно.

При страхуванні пасажирів усіх видів транспорту міжнародних сполучень страховий платіж включається у вартість квитка й утримується з пасажира транспортною організацією у розмірі до 1,5% вартості проїзду, на маршрутах приміського сполучення до 3% вартості проїзду. Примус громадян до укладання договору страхування щодо власного життя суперечить нормам Цивільного кодексу України, а відсутність вибору страхувальником страховика створює неконкурентні та монопольні відносини за цим видом страхування. Сьогодні цей квазі вид страхування здійснює невеличка купка страховиків, яка «виграла» відповідні тендери в Укрзалізниці та автоперевізників.

Показники розвитку обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті в Україні за останні роки свідчать про неефективність цього виду страхового захисту та його високу корумпованість. Зокрема, рівень виплат становить не більше ніж 4%, що у 11 раз менше загальних показників по всім видам страхування. Частка страхових виплат, компенсованих перестраховиками, становить 0,01%. При цьому на перестрахування направляється 12% надходжень страхових платежів.

За експертними оцінках з 563,4 млн. грн. страхових платежів з обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті в Україні, отриманих за останні п’ять років, понад 450 млн. грн. або 80% була направлена страховими компаніями до транспортних організацій у вигляді як агентської винагороди, так і неофіційної допомоги.

У даний час не завжди в повному обсязі та своєчасно здійснюється відшкодування пасажиру шкоди, заподіяної йому в процесі перевезення. Крім цього, є й проблеми, що стоять перед перевізниками, в тому числі – відсутність у перевізників необхідних коштів для відшкодування заподіяної шкоди.

Фактично ризик відповідальності самого перевізника трансформується в ризик самого пасажира, що довірив своє життя й здоров’я транспортному перевізникові при придбанні проїзного документа. Більше логічним було б закріплення обов’язку перевізника страхувати свою відповідальність за життя й здоров’я при перевезені пасажирів всіма видами транспорту, в т.ч. містах. Зазначена позиція знаходить своє підтвердження й у міжнародній практиці. Так, у закордонному законодавстві більш типовим є закріплення цивільно-правової відповідальності перевізника перед пасажирами, у зв’язку із чим перевізникові ставиться в обов’язок застрахувати таку відповідальність.

Законодавство про страхування цивільної відповідальності перевізника перед пасажирами є в багатьох країнах світу, у тому числі й у наших транспортних партнерів (Казахстан, Білорусь, Молдова, Киргизстан). Досвід цих країн показує, що запровадження цього виду страхування дає позитивний результат, як у плані забезпечення адекватної й своєчасної компенсації шкоди постраждалим пасажирам, так і в плані збереження фінансової заможностіперевізників.

Страхування цивільної відповідальності перевізника орієнтовано на майнові інтереси, пов’язані з відповідальністю страхувальника (транспортної компанії) за шкоду, заподіяну пасажирам, вантажовласникам і іншим третім особам (наприклад, вантажоодержувачам).

При страхуванні цивільної відповідальності потерпілим фізичним і юридичним особам виплачується грошове відшкодування в сумах, які були стягнені за цивільним позовом на користь потерпілих у випадку заподіяння їм каліцтва або смерті та/або загибелі або ушкодження їхнього майна в результаті страхового випадку.

Пострадянське обов’язкове страхування від нещасних випадків пасажирів на транспорті за рахунок самих пасажирів серед країн бувшого СРСР залишається тільки в Україні. В Узбекистані та Росії планується замінити цей вид на обов’язкове страхування цивільної відповідальності перевізника.

Висновки

1. Існуюча в Україні система обов’язкового страхування від нещасних випадків на транспорті суперечить вітчизняному законодавству та міжнародній практиці, є суспільно шкідливою, що не передбачає забезпечення страховим захистом пасажирів у містах і не забезпечує відповідного та гарантованого відшкодування шкоди, заподіяної при здійсненні перевезенні пасажирів.

2. Обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності перевізника перед пасажирами є більш ефективним механізмом, ніж існуюче обов’язкове особисте страхування пасажирів на транспорті.

3. Для комплексного реформування системи страхування на транспорті пропонується передбачити страховий захист життя і здоров’я пасажирів на рівні не менше ніж, наприклад, 500 тис. грн. У такій ситуації у перевізників виникне економічна необхідність мати депозит, або банківську гарантію або поліс страхування цивільно-правової відповідальності перед пасажирами для здійснення перевезень. У свою чергу, суспільство отримає надійний і реальний інструмент соціального захисту громадян від нещасних випадків на транспорті.

Автор: Александр Залетов, заместитель Председателя Совета Лиги страховых организаций Украины, кандидат экономических наук, Лига-Блоги