Покинуті на вокзалі: як превізники зловживають на українсько-польських рейсах

Про кинутих на вокзалах сусідньої країни українців, чиї місця зайняв хтось інший, мовчать водії. Про них нічого не чули у держслужбах, які мають захищати наших громадян, про них знають хіба перевізники і ті, кого з валізою і квитком в руках «кидали» на вокзалах. Про те як несолодко може завершитися ваша поїздка і як оскаржити дії перевізника – у матеріалі видання «Четверта влада». 

«Я не можу вас забрати»

Польща. Люлінський автовокзал. Перше липня. На годиннику майже десята вечора. Автобус «Київ-Гдиня» запізнюється на годину. Вечоріє. На свої рейси чекають десятки українців з валізами, пакунками і квитками в руках. Тут, на люблінському автовокзалі, стоять переважно українці. Заробітчани, студенти, туристи. 

У європейському Любліні  є автовокзал з калюжами і базаром. Тут багато вивісок українською мовою, здебільшого про пошук роботи

Напередодні нам розповідали «страшилки», що автобус може не приїхати, запізнитися на пристойний відрізок часу і таке інше. Втім, маючи дев`ять квитків на руках, ми переконані – це не наша ситуація. 

Ми – це делегація у складі рівненських і волинських громадських активістів, журналістів і депутата.

Делегція.З ліва на право: журналістка «Четвертої влади» Ірина Мусій, юристка ГІ «За чесний тендер» Мирослава Примак, депутат Рівнеради, адвокат Микола Бляшин, журналістка ІМІ Мая Голуб, виконавчий директор ГО «Українсько-Польський Союз ім. Т.Падури» Сергій Матлах , керівник ГО «Рівненський центр «Соціальне партнерство» Святослав Клічук, журналістка «Четвертої влади» Анна Калаур. На фото немає представника ГМ «Опора» у Рівному і представниці волинської «Опори» Катерини Шарпатої

У Любліні протягом чотирьох днів ми вивчали досвід польської «Фундації вольностей», яка контролює як чиновники розпоряджаються бюджетними коштами і на скільки прозоро працюють. Детальніше – за посиланням. А ми повертаємося до люблінського вокзалу. 

Минає година чекань. Зрештою автобус з польською табличкою «Gdynia-Kijów» (Гдиня-Київ) прибуває. Беремо валізи в руки, дістаємо паспорти, аж тут:

– У мене тільки сім місць, – говорить водій міжнародного щоденного рейсу, перегородивши вхід у салон.

Автобус «Гдиня-Київ», квитків на проїзд в якому продали більше ніж місць у автобусі

У відповідь організатор поїздки, керівник ГО «Рівненський центр «Соціальне партнерство» Святослав Клічук демонструє придбані за два тижні до рейсу дев`ять квитків. Кожен вартістю 300 гривень. 

– Заберу тільки сімох, – настоює на своєму водій, не говорячи про компенсацію, не пояснивши чому так сталося, дістаючи цигарки і запальничку, ніби, його це не хвилює.

У відповідь на такий ультиматум ми, недовго думаючи, видаємо свій – або поїдуть всі, або ми викликаємо поліцію і блокуємо рух автобуса. Ми переконані, що придбаний квиток – гарантія, що нас довезуть. Зрештою так і має бути. Нагадаємо:

«Квиток на проїзд – документ установленої форми, який  підтверджує факт укладення договору перевезення» (Постанова Кабміну «Про внесення змін до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту»).

Але водій не поспішає нас пропускати в салон.

Водій говорить по телефону зі своїм керівництвом. Праворуч його напарник

Виникає довготривала суперечка. Водій настоює на своєму, кудись відходить поговорити, нервово курить, радиться з напарником. Підходить і заявляє, що він просто водій і не вирішує такі питання. 

Просимо номер керівництва. Нам дають візитку перевізника «Likebus». За вказаними на ній номерами оператор повідомив, що ми телефонуємо до міжнародного Одеського автовокзалу. Про наш рейс оператору нічого не відомо. 

Після наполягань водій телефонує шефу і передає слухавку нам.

Довгу розмову нібито з керівником водія, який представився Віктором Клімчуком (як ми дізналися пізніше розмова була з директором перевізника, – ред.) мав депутат Рівненської міської ради, адвокат Микола Бляшин. Він розповідає як усе відбувалося:

– Я йому повідомив, що в нас 9 квитків роздрукованих і ми маємо право на проїзд і маємо право на місце. Він мені сказав, що таке трапляється, у них зламався автобус (інший автобус, який мав би їхати замість нашого – ред.) і вони не можуть нам забезпечити проїзд. Вони взяли інший автобус, але в ньому менше місць. Я казав, що яка різниця, вони розуміли, що у вас заброньовані місця. На що почув, що так сталося, що авіакомпанії теж відміняють. Я сказав, що це взагалі неприйнятно, і вони навіть не вибачилися. Він сказав: «Ну добре, вибачте», – каже Микола Бляшин. 

Микола Бляшин мав довгу розмову з керівником водія. Зрештою ні до чого не домовилися

– Він мені довго розказував, що таке може бути і вони за таке не несуть відповідальності. Коли я представився, він назвав своє ім`я і прізвище, сказав, що він представник перевізника. Я сказав, що ми маємо повне право на проїзд, все решта – їхні проблеми і хай вони їх вирішують. Або ми зараз викликаємо поліцію, або ми ночуємо тут і квитки нам компенсують, або хай розмовляють з водієм, це їхні проблеми. 

– Вони пропонували компенсацію? – журналістка. 

– Ні. Вони сказали, якщо ми дуже хочемо, нам можуть повернути наші гроші. 

Втім повернути гроші – не варіант. Повертаємося до розмови з водієм. Все більш вірогідним стає варіант з викликом поліції, адже ми вважаємо, що наші права, як споживачів порушили. Незалежно від того в якій ми країні.

Наш колега Андрій Токарський заходить в автобус і в такий спосіб не дає йому просковзнути. Водія це дратує. Він знову бере цигарку. Знову телефонує. З часу нашої зустрічі з ним минає година. Роздратовані пасажири автобуса не розуміють в чому справа. Люди на вокзалі дивуються нашій наполегливості.

Уже одинадцята година. Виїхати з Любліна мали о дев`ятій. Напарник водія відкриває багажник. З автобуса виходять двоє чоловіків, їхні речі виймають. Запитуємо, що сталося. 

– Сів у Гдині. Треба, сказали, пересідати в інший автобус, – відповідає чоловік, забираючи сумку з багажника. 

– Ви купували квиток? – журналістка. 

– Ні. 

– А як же ви їхали? 

– Мені виписали від руки. 

Висаджений чоловік розповів, що мав їхати до Києва. Він не скандалив і не сперечався, просто забрав сумку і пішов де-інде. Ми не знаємо чи компенсував перевізник йому квиток. Втім висадивши його і ще одного пасажира, нашу делегацію забезпечують місцями. 

Доки ставлять багаж, спілкуємося з людьми, які чекають на свої рейси.

Люди здивовані тим як нам вдалося відстояти своє право. Жінка ділиться своєю історією: 

– Нашого автобуса вже два часа немає. Вже дві години, пішла третя. 

– Я в шоці, як так. Це ж не в Україні, що ти взяв білет і можеш перекантуватися десь, – скаржиться її співрозмовник. 

– Він студент, він їде, – говорить жінка, вказуючи на хлопця, який стоїть поруч, – Може, в нього останні гроші, які він віддав (хлопець-студент киває, що так.). Ну правильно, останні. За що він завтра має їхати? Я то таке…

Нас пропускають в салон, не перевіривши паспорти. Ми їдемо. Але на цьому проблему не вирішено. 

Покинуті українці

Цей інцидент не залишився поза увагою. Двоє волинських журналісток – Ірина Мусій і Мая Голуб повідомили про люблінську пригоду на своїх сторінках у Фейсбуці.

Під дописом Маї Голуб писали ті, хто опинився у схожій ситуації. Люди вважаюють, що проблема системна і потребує вирішення. 

Сама Мая час від часу подорожує до Польщі. Розповідає, що вже мала подібний досвід. 

– Рік тому у мене була непередбачувана ситуація на автостанції в Любліні. За кілька днів я придбала квиток з Любліна до Луцька. Я підходила до касирки й питала кілька разів, коли приїде автобус. На що мені вона говорила спочатку «Nie wiem» (не знаю), а потім спокійно відповіла, що мій автобус не приїде. Далі я обміняла квиток на інший рейсовий автобус, що відправлявся на годину пізніше. Доплачувати грошей не довелось. Тоді просто здала квиток і одразу ж отримала новий. В той момент подумала, наскільки важливо розмовляти польською мовою. Якби не говорила польською, ситуація могла бути зовсім іншою,– розповідає Мая. 

Журналістка Мая Голуб робить висновок, що аби вона не володіла польською, відстояти свої права їй було б непросто

– Однак така ситуація повторилась згодом знову у Любліні, – продовжує Мая, – Мені знову продали квиток на автобус, який не приїхав. Але потім віддали гроші за квиток і я поїхала іншим автобусом.

Організатор поїздки Святослав Клічук теж мав подібний досвід. 

– Я вдруге в Любліні і вдруге потрапляю в подібну ситуацію. Вперше це було восени 2015 року. Прийшовши до свого автобусу із завчасно купленими квитками ми дізналися, що місць немає. Перевізник, якщо не помиляюся тоді це був «Люкс-Рейсен», теж продав квитків більше ніж місць, – розповідає Святослав. – Чому вони це роблять? Думаю, що якщо хтось їде з Варшави, то платить більше ніж за квиток з Любліна. Суто жадібність. А людей ні в що не ставлять. Поляки на це дивляться, просто вражені. Вони собі такого не дозволяють.

Святослав Клічук не вперше прийшов з квитками до автобуса у Любліні і почув, що місць немає

Святослав пригадує випадок, коли їхав із Польщі і перевізник взяв двох людей, яким забракло місць. Ці двоє були змушені сидіти в проході. Втім пройти митницю не маючи місця – неможливо. На кордоні водії шукали місця у авто, домовлялися, аби посадити своїх пасажирів. В Україні двоє пасажирів поверталися в автобус.

Про те як з придбаним електронним квитком пасажирів не пустили в автобус «Тячів-Варшава» пише координатор освітніх та виборчих проектів Громадянської мережі ОПОРА в Закарпатській області Святослав Бабіля. У своєму Фейсбуці він розповідає, що телефони компанії не відповідали, запитує як оскаржити дії перевізника. 

Про подібні ситуації, коли європейський відпочинок псують перевізники у ЗМІ писали й раніше. Знову ж таки мова йшла про місто Люблін. Люди чекали автобус годинами і зіштовхнулися з непрофесійністю персоналу і некомфортним транспортним засобом. Це ще раз підтверджує, що проблема глобальна. Чи знають про неї у Любліні? 

У пошуках відповідальних

Пошук відповідальних – довготривалий, виснажливий процес, який показує недоліки роботи і перевізника і чиновників. На підтвердження показуємо ланцюжок наших шукань, які тривали протягом тижня. 

Ми попросили Святослава Клічука, який володіє польською, зателефонувати на міжнародну касу люблінського автовокзалу, де ми зустріли людей, які стали жертвами недобросовісних перевізників. Касир розповів багато цікавого. Щоправда, анонімно.

– Такі ситуації трапляються, але не дуже часто. Може, 1%, особливо коли сезонні праці, чи закінчуються навчання чи свята, – каже касир, – Першого липня був значно більший потік пасажирів – три-чотири тисячі, при тому що зазвичай їх близько тисячі. 

Попри великий наплив, за інформацією працівника автовокзалу, до міжнародної каси зі скаргами того дня ніхто не звертався. Але бувають ситуації, коли кошти за придбаний на касі квиток повертають.

– Якщо квиток придбаний в інтернеті, то треба звертатися до продавця, – повідомляє касир, – Такі ситуації трапляються через те, що водії собі по дорозі часом беруть (без квитків) пасажирів, і можуть не повідомити про це перевізника.

Тим, хто потрапив у таку ситуацію наш співрозмовник рекомендує телефонувати до перевізника (номер вказаний на квитку), або до продавця (автовокзал чи інтернет-сторінка, яка продавала). Також радить звертатися до польського захисту прав споживачів. 

Спробуємо додзвонитися. Ось один із наших квитків. На ньому вказано два номери перевізника «Openline».

Протягом майже двох тижнів після випадку на люблінському вокзалі, польський і український номери перевізника не працювали. Коли український номер запрацював, слухавку підняв чоловік, який представився водієм. Він сказав, що він не причетний до нашого випадку, відмовися спілкуватися з журналісткою і взагалі був незадоволений, що його номер вказують у квитках.

За інформацією з польського реєстру юридичних осіб, відповідальними особами превізника «OPENLINE SPÓŁKA Z OGRANICZONĄ ODPOWIEDZIALNOŚCIĄ» є Юрій Попов, Сергій Шмулевич – особа з таким ім`ям і прізвищем була завновником одеського підприємства «Вікторія», яке займалося перевезеннями. Також чоловік з таким самим ім`ям і прізвищем був у складі робочої групи з питань транспортного та нформаційного забезпечення проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.  

Директором ТОВ «Openline» є Віталій Клімчук. У витягу немає номерів компанії, є лише адреса електронної пошти [email protected] на яку ми надіслали лист-скаргу, але відповіді не отримали. 

У пошуку відповідальних телефонуємо на сайт «Busfor.ua», через який здійснювалась купівля квитків. У центрі підтримки нам повідомили, що в остаточному варіанті наша делегація мала дев`ять заброньованих місць, а не сім. Компанії-продавцю квитків не відомо про будь-яку відміну.

Запитуємо через інформаційний запит чи надходили раніше повідомлення і скарги про те, що людей не забезпечували місцями попри придбаний квиток і як споживачу себе захистити.

«Busfor.ua» відповів: коротко  «Нам дуже шкода, що ви потрапили в таку обурливу ситуацію під час поїздки і від імені всієї компанії ми приносимо свої вибачення за негативний досвід». Ще продавець попросив номер квитків, не звернувши увагу, що їх ми надіслали із запитом.

Спробуємо зв`язатися з українськими компаніями, які вказані у дозволі на здійснення міжнародних перевезень. Цей документ на нашу вимогу показав водій.

            

У ньому вказано, що Міністерство інфраструктури видало дозвіл 26 травня 2017-го року. Стоїть печатка підвідомчої міністерству організації «Укртрансбезпека». А в пункті «договір перевезень» бачимо дві українські фірми: ТОВ «Юніверс» і ПП «Інтертранс». Телефонуємо їм і  чуємо:

– Ми вже не співпрацюємо з «Openline» і станом на перше липня не співпрацювали, – говорить секретарка ТОВ «Юніверс» Марина. На решту питань у ТОВ «Юніверс» не відповідають.

Що скажуть колеги з ПП «Інтертранс»?

– Першого липня компанія «Інтертранс» на даному маршруті не працювала. Ми розпочали працювати з 11 липня, – говорить директор ПП «Інтертранс» Олексій Рисіч. 

– Як так сталося, що в дозволі на здійснення міжнародних перевезень ваша компанія? – журналістка.  

– Тому що дозволи всім паритетчикам (партнерам) одночасно видають. «Openline» вже катався на маршруті і відповідно наші дозволи теж були у нього. 

На сайті Міністерства інфраструктури бачимо Реєстр міжнародних автобусних маршрутів загального користування. Там спробуємо найти дійсних представників перевізника в Україні. На сайті попереджають, що інформація потребує допрацювання. Ми в цьому пререконуємося. Рейс «Київ-Гдиня-Київ» знаходиться у розділі «нові маршрути та маршрути до яких внесено зміни, однак дозволи ще неотримано». На місці, де мають бути вказані найменування, місцезнаходження автомобільного перевізника, номер та дата видачі ліцензії – інформації станом на 31 серпня немає. 

У додатковому списку функціонуючих маршрутів інформації про наш рейс не знаходимо. Втім є інформація, що перевізник Openline працює на маршруті «Одеса-Варшава». Його представник в Україні – одеське ТОВ «Турист». Телефонуємо туди і дізнаємося, що підприємство працює під брендом  «Likebus», візитку якого нам дав водій у Любліні.

Цей бренд зображений і на автобусі «Київ-Гдиня», який застаємо у Рівному. Нашого водія на маршруті немає. 

Автобус з Києва до Гдині, який виїжджав із Рівного «Likebus» 12 липня

Біля зеленого автобуса стоять водії. По фото впізнають свого колегу Олега – це ім`я водія, який першого липня віз нас із Любліна. Коли він чергуватиме колеги не знають, жодних контактів перевізника не дають. Радять підійти до менеджера, який стоїть неподалік.

Представником «Likebus» виявився Максим Матвійчук. Він працює не давно. Каже, що водії виписують лише офіційні квитки, за умови що є вільні місця. Звіт одразу потрапляє в головний офіс. 

Максим Матвійчук каже, що про подібні випадки чує вперше

– Водієві могло бути невідомо, що ми купували квитки? – журналістка. 

– Через що ви купували?

– Басфор.

– Ні, ні, ні. Такого не може бути. Звичайно мав знати. Якщо ви купували електронні білети, то нам ця інформація надається. У нас є відомості. Надає їх Басфор, потім ще Інфобас, всі надають інформацію. 

– Вам відомо про такі випадки, люди зверталися?

– Принаймні при мені – ні, такого не було. (…) Я, чесно, не знаю що таке «Openline» і не можу надати їхніх контактів.

«А ось цього не повинно бути»

Від імені «Likebus» з нами по телефону спілкується директор одеської компанії «Турист» Олександр Руміліатіс. З його слів, під брендом «Likebus» працює кілька компаній, вони мають спільний кол-центр, який у липні ще не працював цілодобово. Олександр фактично бере на себе відповідальність за випадок у Любліні, запитує номер автобуса і обіцяє розібратися.

– Я так розумію, що ваше товариство є представником перевізника Опенлайн в Україні? – журналістка. 

– Так, можна так сказати.(…) Грубо кажучи, сьогодні відповідальність несемо ми за виконання цього рейсу, «Likebus» якби. Тобто це наша відповідальність.

Олександр Руміліатіс, на відміну від персоналу, водіїв, і сайту-продавця квитків, знає про випадки, коли пасажирам відмовляли в проїзді. 

Олександр Руміліатіс каже, що йому відомі подібні випадки. Каже, компанія має наміри в майбутньому продавати квитки лише через каси і інтернет. Фото із особистої Фейсбук-сторінки.

– Така ситуація дійсно проявляється. І в інших компаніях теж. Я не знаю як інші компанії вирішують цю проблему, як вони намагаються від цього піти. На сьогодні наш партнер «Openline», ми – «Турист», наш спільний бренд «Likebus» створили кол-центр. Це справді новий рейс, це нова компанія. На жаль, бувають такі випадки. Але ми над ними працюємо, – розповідає Олександр.

За словами Олександра, такі випадки можуть траплятися через те, що продажем квитків займається низка агентів, серед яких і сайт «Басфор». Кожному із них надають певну кількість квитків для продажу. Втім трапляються випадки, коли хтось продає більше і через пасажири можуть не отримати місць.

– Те, що відбулося 1 липня, швидше за все, хтось із агентів продав більше за свою квоту, – говорить Олександр. 

– Водій взяв людей і виписав від руки їм квиток, – журналістка. 

– А ось цього не повинно бути.

– Нам ці люди і сам водій фактично підтвердив.

– Він не мав права їх брати. Він мав повідомити нас і він не мав права цих людей брати. І сьогодні ми виходимо до того, щоб впринципі не брати людей, які не купували квитки, або в касі, або через інтернет-агентства. Тобто у водія купувати білети не можна. (…) Ми гроші людям усім повертаємо, якщо до нас звертаються.

Олександр Руміліатіс пообіцяв розібратися у цій ситуації, викликати на розмову водія і можливо звільнити. 

Куди скаржитися

В Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів нам повідомили, що до них і раніше зверталися зі скаргами на перевізників, щоправда лише в межах України. Кажуть, до них треба звертатися зі скаргою, в якій обов`язково вказати адресу представника перевізника в Україні.

Більш детальну інформацію про те як оскаржити дії перевізників з різних питань надають в Головному управлінні Держпродспоживслужби у Рівненській області. Там теж не зіштовхувалися зі скаргами на міжнародних перевізників. Але знають як діяти споживачу.

– Перше, що треба зробити це встановити хто вам надавав послуги. Тобто в кого ви придбали квиток кокретно. Потім треба звернутися до цього підприємства письмово з такою заявою-претензією, що такого то числа ви придбали квиток, за явим мало бути відправленння о такій то годині, з такого то автовокзалу, вказати маршрут, – розповідає головна спеціалістка відділу ринкового та метрологічного нагляду Ірина Пилипюк. 

За словами Ірини Пилипюк, у скарзі необхідно описати ситуацію, яка склалася, висловити свої вимоги, описати які збитки ви понесли, просити відшкодувати вартість квитка (якщо є необхідність), усунути певні недоліки з якими ви зіштовхнулися (наприклад, відсутність аптечки, – ред.) До скарги варто прикріпити квиток.

Скарга може бути колективною, від імені особи на яку був придбаний квиток, або ж від імені того хто його купував, якщо це різні люди. 

Зі слів спеціалістки, перевізник може компенсувати вартість квитка, втім, якщо у скарзі ви пишете про завдану моральну шкоду, то компенсувати її можна лише у судовому порядку.

У випадку, якщо перевізник – юридична особа зареєстрована в іншій країні, скаргу необхідно надсилати до його представників в Україні. Знайти представників ви можете в реєстрі міжнародних перевезень на сайті Мінінфраструктури, або ж у документах, які повинен на ашу вимогу показати водій.

Скаргу спеціалістка радить надсилати рекомендованим листом з повідомленням про вручення, аби пересвідчитися, що її отримали. Втім надіслати її можна і електронною поштою. 

– Якщо ви знаєте де знаходиться перевізник, ви можете прийти до них і вручити скаргу під підпис і залишити їм. (…) Після цього треба чекати тридцять днів. Якщо відповіді немає, можна звертатися або до суду, або до нас (до Держпродспоживслужби) за місцем здійснення діяльності підприємства. 

– Якою має бути скарга? – журналістка. 

– Це має бути копія претензії (яку надсилали перевізнику), якщо зверталися до них, копія відповіді. Бо буває таке, що надають відповідь, яка вас не влаштовує, по законодавству неправомірна. Таке буває. І копія квитка. Скарга пишеться в довільному порядку, тільки зазначаєте керівника до якого звертаєтесь, адресу управління. В інтернеті є наш сайт, там все зазначено. 

– Що робить управління, отримавши таку скаргу? 

– Ми отримуємо скаргу. Якщо конкретно вказано об`єкт господарювання, адреса, ми відсилаємо скаргу в Київ для отримання згоди на проведення позапланової перевірки. Коли отримуємо згоду, це все реєструється, розписується, і вже конкретний спеціаліст займається цією скаргою, виходить на перевірку. Здійснює перевірку цього підприємства, збирає пояснення. 

– На предмет чого перевіряють? 

– Перевіряються правила надання послуг пасажирських перевезень. Перевіряється конкретно те, що вказано в заяві споживача. Якщо, наприклад, написано, що не було відправлення по графіку, перевіряємо розклад руху. 

Встановивши порушення Держпродспоживслужба складає протокол про адміністративне правпорушення. Перевізника карають штрафом. 

Ми дізнавалися, що робити споживачу, якщо він хочете, аби компетентні органи з`ясували чи перевізник працює чесно, як отримав дозволи і ліцензії.

В Укртрансбезпеці, печатка якої стоїть на дозволі на здійснення міжнародних превезень, кажуть, що у таких випадках людям треба писати скарги в Міністерство інфраструктури. Розповідають, що раніше з подібними скаргами і запитаннями до них ніхто не звертався.

– Направляєте нам скаргу, ми проводимо перевірку. Але рішення про ананулювання дозволу приймає Міністерство інфраструктури. Бо Міністерство є замовником перевезень. Скаргу з проханням перевірити і вжити заходів до такого перевізника. Необхідно, щоб були факти, щоб дісно можна було провести перевірку, – каже начальник Відділу інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері міжнародних автомобільних перевезень Віталій Сергієнко. 

Від делегації 

Ситуація яка сталася з нами обурлива і неприпустима. Людина, купуючи квиток, покладає певні надії, що вона отримає місце в автобусі і її довезуть. Більше того, купуючи квиток у перевізника, який має всі необхідні дозволи, ми в цьому можемо бути переконані. Втім, коли виникають такі ситуації, не всі люди поспішають писати скарги. Більшість просто купує новий квиток.

Побачивши, що різноманітні зловживання перевізників на міжнародних маршрутах це не рідкість, ми вирішили озвучити цю проблему і маємо намір оскаржувати дії перевізника. 

Автор: Анна Калаур, «Четверта влада»