«Добийте її, бо вона здасть вас ментам»

«Добийте її, бо вона здасть вас ментам», — порадила господарка квартири, в якій четверо парубків щойно зґвалтували її неповнолітню подругу. Два тижні мама 16-річної Людмили Процак не знала, що трапилося з її раптово зниклою донькою. Коли ж понівечене тіло школярки врешті знайшли в недобудованій п’ятиповерхівці в самому центрі Тлумача, Євгенія Процак ще довгих п’ять років мучилася запитанням: хто і за що так жорстоко замордував її Людочку? Тільки цієї осені особи підозрюваних у вбивстві та зґвалтуванні тлумацької школярки вдалося встановити. Це були четверо молодих чоловіків та одна жінка — усі місцеві мешканці. Одразу після вбивства один із них терміново виїхав за кордон. Всі інші — і далі мешкали в Тлумачі, тож затримали їх без проблем. У міліції затримані, начебто, визнали свою вину. Однак невдовзі ймовірних убивць і ґвалтівників почали по одному випускати з-під варти. Містечком поповзли чутки: затримані відкупляться від покарання. Збентежена таким поворотом справи Євгенія Процак звернулася до громади і несподівано знайшла підтримку: люди у Тлумачі самі уже були налякані тим, що підозрювані у вбивстві опинилися на свободі. Тоді був пікет під стінами районної прокуратури і навіть під стінами лікарні, куди за медичною допомогою звернувся хтось із підозрюваних. Священик у церкві оголосив про збір коштів на адвоката для сім’ї Процаків…

Вулиця Макуха вибігає із центру містечка, перед автостанцією перетинає річечку, а трохи далі, на пригірку — нова хата, яку батьки Люди Процак почали будувати десь на початку 90-х, коли тільки переїхали до Тлумача із приміського села Прибилова. Цією вулицею дівчина ходила щодня: до школи, до центру, до подруг, на вечірки в молодіжне кафе «Юріс», де суботніми вечорами була дискотека. Пройдена тисячі разів дорога здавалася знайомою і безпечною.

Саме на цій вулиці Люду бачили востаннє: у ніч на 19 жовтня 2002 року. Вона стояла на майданчику перед «Юрісом», збираючись із танців додому. Мусіла йти сама, ніхто не викликався (чи не наважився) провести дівчину-красуню. Зрештою, Люда йшла так не вперше. Та й скільки там тієї дороги: попри недобудовану п’ятиповерхівку, через місток до автостанції, трохи вгору, десять хвилин — і вдома.

Але додому Люда не потрапила. Через два тижні пошуків її понівечене тіло знайшли на сходовій клітці п’ятого поверху в недобудованому будинку на тій-таки вулиці Макуха. За сотню метрів від школи, де вона провчилася десять років. За кількадесят метрів від «Юріса», куди вона востаннє ходила на танці. За десять хвилин до дому, де на неї чекали бабуся і маленька сестричка…

П’ять років тому, коли сталося це нещастя, Людиних батьків у Тлумачі не було. Обставини змусили Євгенію Процак та її чоловіка поїхати на заробітки в Чехію. «Ми й раніше їздили трохи по заробітках, чоловік — більше, а я старалася знайти роботу тільки на літо, щоб восени, коли дитина йде до школи, бути вдома, — пригадувала в розмові з репортером «ГК» мама убитої дівчини. — Той рік була в Чехії три місяці, вернулася в серпні, скупила, що треба було Людочці до школи, але мусіла ще їхати. Ми проводили газ, позичили багато грошей, треба було віддавати».

Пані Євгенія згадує останні розмови з донькою і знаходить ще одне виправдання для вимушеної поїздки. Мовляв, Люда дуже переймалася подальшим навчанням у вузі, хотіла поступити в університет на економіку, але не була впевнена, що батьки зможуть забезпечити її навчання. «Я їй говорила: аби ти вчилася доню, а ми вже поможемо, — говорила вона. — Якби я була не поїхала, щоб Людочка могла поступити, то вона могла собі щось таке зробити, в такому шоці була».

За словами матері, Люда не говорила, що має якісь особисті проблеми, що хтось їх переслідує, чіпляється до неї. Все гаразд було і в школі, вчителі хвалили старанну ученицю, яка вважалася майже відмінницею. Мама не боронила 16-річній доньці ходити на танці, але завжди наказувала триматися разом із подругами-однокласницями і не пхатися до незнайомих. Не було у Люди і хлопця, з яким би вона постійно зустрічалася, дівчина не поспішала зав’язувати такі стосунки, допоки не поступить до вузу.

Востаннє пані Євгенія поговорила з донькою за тиждень до того, як сталося нещастя. В неділю, три хвилини по телефону. І знову — жодної тривоги не було в голосі Людмили. Тому таким несподіваним, як грім з ясного неба, став дзвінок від брата: «Женю, все лишай, їдь додому, Людочка пропала».

Потім були жахливі два тижні пошуків і ще страшніша знахідка. Ще не знаючи, що трапилося з донькою, у розпачі жінка зверталася до ворожок і знахарів, які говорили їй щось про чоловіків і закинутий будинок. Обійшла всі околиці Тлумача. Кинулася до найближчих Людиних подружок, які бачили її востаннє, але ті мовчали.

«Дуже тяжко мені від людей, що дві неділі ми шукали і ніхто слова не сказав, хоч би щось, — з докором згадувала мама. — Байдужість від людей дуже дивувала. Їздила у Франківськ до міліцейського генерала, просила помочі, а тільки на десятий день дали щось зо сто солдатів і пса, аби шукав. Може, якби раніше…».

Коли тіло дівчини знайшли, здалося, що її замордували якісь садисти. Страшні синці, груди обпечені недопалками. Хто міг так познущатися з невинної дівчини? Довгих п’ять років мама убитої не мала спокою через цю думку. Боялася за свою меншу, тоді ще чотирирічну доньку. Та й сама, коли виходила з хати увечері, зі страхом оглядалася навколо. «Я заспокоювала себе заради тої, другої дитини, що їх Бог має наказати, — говорила пані Євгенія. — Але Бог накаже по-своєму, а ми маємо помогти Богові наказати. Той, хто таке зробив, має там, в тюрмі, подумати, що він таке наробив. Як то взяти невинну дитину і знищити? І нема ніякої кари за це?».

Розповідають, що ймовірного вбивцю Людмили Процак затримали випадково. Місцевий молодий чоловік перестрів на кладці якусь дівчину, студентку. Відібрав сумочку і не відпускав від себе. Кажуть, при цьому пригрозив: «Тихо будь, бо зроблю так само, як з Людов Процачков». Дівчина втекла від причепи і розповіла про лиху пригоду вдома. Батьки одразу звернулися в міліцію. За кілька хвилин того чоловіка затримали. За короткий час у міліції опинилися ще двоє парубків (особу третього ймовірного співучасника також встановили, але він ще п’ять років тому поїхав за кордон, де працювала його мама). Ще однією затриманою виявилася молода жінка, яку Євгенія Процак вважає однією з головних винуватиць загибелі своєї доньки.

«Я не знаю тієї жінки, вона трохи старша за мою Люду, — розповідала вона репортерові «ГК». — Вона сама місцева, але наймала ще квартиру в такому гуртожитку для якогось свого інтересу. Кажуть, там кожен день якісь збиралися, не знаю, що там робили. Ніби у тій квартирі те все і сталося. І коли Люда вже була непритомна, та жінка міряла пульс і казала: добийте її, бо вона вас здасть».

За попередньою версією, Люду підібрали в машину, коли вона була на півдорозі додому, біля автостанції. Чомусь вона погодилася сісти в авто, де були четверо хлопців і згадана жінка. Разом поїхали до тієї квартири, яка мала в містечку лиху славу. Уночі, щоб замести сліди злочину, убиту дівчину відвезли до недобудованої п’ятиповерхівки, витягли на п’ятий поверх і залишили…

Коли на початку вересня підозрюваних у вбивстві затримали, містечко завирувало: тлумачани не сподівалися, що до злочину можуть бути причетні місцеві, грішили на когось заїжджого. Але ще більше громада зворохобилася, коли затриманих по одному почали відпускати з-під варти. Люди стали на підтримку родини Процаків, організували пікети під прокуратурою та лікарнею, куди за медичною допомогою звернувся один із затриманих. «Мами бояться відпускати дітей увечір, бо не знають, чи повернуться, чи ні, — говорила репортерові «ГК» учасниця пікету пані Галина. — Якщо люди будуть виступати, то вони змушені будуть то слідство продовжувати, не затруть його».

Євгенія Процак не може змиритися з тим, що підозрюваних відпускають на волю. Каже, що боїться за меншу доньку, яку тепер з тривогою виглядає зі школи. «Якщо не буде зрушень, якщо ту жінку, що казала, аби Людочку добили, не закриють, буде мітинг в Франківську, — каже згорьована мама. — Як буде треба, найму автобус і поїдемо до Києва. Люди нарешті мені помагають».

Люду Процак поховали на тутешньому цвинтарі. Щоб потрапити сюди з центру містечка, треба пройти цілу вуличку Макуха — попри школу, колишню молодіжну дискотеку, добудовану вже п’ятиповерхівку, а тоді перейти місток через річку, минути автостанцію і, трохи не дійшовши додому, звернути убік…

Богдан СКАВРОН, Галицький кореспондент

Читайте также: