ВООРУЖЕННЫЕ СИЛЫ УКРАИНЫ: ОПТОМ И В РОЗНИЦУ

В государственной компании “Укрспецэкспорт” негодуют. И считают неправдой “некоторые факты”, изложенные в материале автора “УК” “Марш Марчука”.

В частности, “Укрспецэкспорт” устами Александра Ляшко, руководителя пресс-службы этого предприятия, усматривает несоответствие действительности в целом ряде фактов, изложенных в статье.А.Ляшко призвал “УК”, “в соответствии с журналисткой этикой, а также существующими в Украине законами об информации”, опровергнуть эти фрагменты публикациии. Свято исповедуя общие с коллегами принципы, знакомим читателей “УК” с письмом пресс-службы “Укрспецэкспорта” в наш адрес.

Руководителю интернет-издания “Украина Криминальная”

В Государственной компании “Укрспецэкспорт”, которую возглавляет Шмаров В.Н., с удивлением восприняли публикацию материала “Марш Марчука”, размещенную на Вашем сайте 30.03.04.

Некоторые факты, изложенные в публикации, по нашему мнению, являются ложью. Особенно это касается выделенной следующей части материала: “…воинской частью № 68879 (г.Славянск Донецкой области), согласно распоряжения министра обороны Украины Шмарова В.Н. от 14.09.1996г. за №148/828 было передано около одной тонны серебра акционерному обществу “Украинские ювелиры”, г. Киев (ныне — ОАО “Киевский ювелирный завод”). Но средства за это серебро Минобороны так и не получило, и никто их не востребовал.

Обращаю Ваше внимание на такие обстоятельства:
Первое, В.Н Шмаров, как министр обороны Украины, не мог подписать распоряжение от 14 сентября 1996г. за №148/828 о передаче серебра АО «Украинские ювелиры», поскольку с июля месяца 1996 года министром обороны Украины был уже другой человек.

Второе, распоряжение за №148/828 датировано не 14 сентября 1996г., а 14 ноября 1996г.

Третье, насколько нам известно, в упомянутом документе за №148/828 идет речь не о передаче одной тонны серебра, а о об организации и доставке на перерабатывающий завод АО «Украинские ювелиры» непригодных для использования аккумуляторных батарей для изготовления знаков Вооруженных Сил Украины в соответствии с заключенным договором между Минобороны Украины и предприятием.

Искаженные факты, приведенные в выделенной части текста, а также заключение автора статьи о том, что (цитирую) «драгметаллы “уплывали” в неизвестность и при министре Радецком, и при министре Шмарове» не соответствуют действительности и наносят вред чести и достоинству В.Н. Шмарова.

Прошу Вас в соответствии с журналисткой этикой, а также существующими в Украине законами об информации, опровергнуть эти части материала и принести свои извинения Валерию Николаевичу Шмарову.

С уважением,руководитель прес-службы ГК «Укрспецэкспорт», член НСЖУ Александр Ляшко

Но извиняться мы не торопимся.

Во-первых, потому что приведенная нами информация почерпнута из официального документа — ИНФОРМАЦИИ ВРЕМЕННОЙ СЛЕДСТВЕННОЙ КОМИССИИ ВЕРХОВНОЙ РАДЫ УКРАИНЫ ПО ПРОВЕРКЕ ВОЗМОЖНЫХ ФАКТОВ НЕСАНКЦИОНИРОВАННОЙ ТОРГОВЛИ ОРУЖИЕМ.

Ссылка на источник в публикации указана. “УК” не несет ответственности за достоверность информации, открыто изложенной членами Комиссии ВР.

Во-вторых, пресс-служба “Укрспецэкспорта” не сочла возможным ознакомить “УК” с копией спорного по дате подписания и содержанию приказа №148/828 за подписью теперь уже бывшего министра Министерства обороны В.Шмарова.

В упомянутом заключении временной следственной комиссии фамилия Шмарова упомянута множество раз. И все — в связи с нарушениями действующего законодательства в области торговли и прочих видов отчуждения оружия и разнообразного армейского имущества. Поэтому “УК” публикует ПОЛНУЮ ВЕРСИЮ доклада Комиссии. С которой, считаем, будет интересно ознакомиться как читателям, так и пресс-службе “Укрспецэкспорта”.

КАК ПРОДАВАЛИ РОДИНУ

“Інформація тимчасової слідчої комісії по перевірці можливих фактів несанкціонованої торгівлі зброєю.

Тимчасова слідча комісія по пepeвірці можливих фактів несанкціонованої торгівлі зброєю має доповісти Верховній Раді України наступне:

Загальновідомо, що Украіні з розпадом колишнього СРСР дісталося майже мільйонне угруповання військ на своій території, забезбепечене всiм необхідним для ведения бойових дій на протязі довгого часу. На стратегічних військових складах знаходились величезні запаси озброєння, військової техники, ГСМ, амуніції та продовольства, розраховані на забезпечення як мiнiмyм десятимільйонної apмiї.

Багатьом з Вас відомі дані, опубликовані в засобах масової інформації, Лондонського інституту стратегічних досліджень.

Згідно цих даних, загальна вартість згаданого вище військового майна у 1989 році складала 89 млрд доларів. А у 1994 році вартість майна Збройних Сил України цей же інститут оцінює у 32.7 млрд доларів. За оцінкою інституту, за цей період у Pociю, згідно договорам про ядерне розброєння, було вивезено техніки i майна на суму 24.3 млрд доларів, продано ж (вони пишуть вкрадено) — на суму 32.4 млрд доларів…

На порушення Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» Указом Президента України від 30.12.1991 р. №28 був утворений Комерційний центр при Miнoбopoні України, який негайно приступив до продажу зброї, військової техники та спецмайна сумнівним закордонним фірмам.

Генеральна прокуратура України направила 19 жовтня 1992 року Miнicтpy оборони Подання за № 196-386 н/с про негайне усунення порушень законів при peaлiзaцiї зброї, військової техніки та спецмайна Комерційним центром. Але це Подання так i не попало на стіл Miнicтра оборони. Проте до Генпрокуратури пішов лист за №148/8-1993 року за підписом підполковника П. Козиря з щирим запевненням, що в цьому питанні буде наведено порядок.

Дуже дорого обійшовся для України цей обман. Biн дозволив ще ширше розкрити для пройдисвітів ycix мастей двері військових складів, на яких за семи печатками зберігалися стратегічні запаси держави.

За даними того ж Лондонського інституту через цей Комерційний центр було вкрадено майна майже на 3 млрд доларів США, або 100 тисяч добротних квартир у наших безквартирних офіцерів.

Дивовижно, що за продовження таких дій Комерційного центру стояли заступник Miнicтра оборони генерал Іван Біжан та начальник Генерального штабу генерал Анатолий Лопата, який, після того як патріотично настроені офіцери і генерали Міноборони стали виступати проти криминального шахрайства керівництва Центру, видав наказ від 19.01.1993 р. за №8 «О создании комиссии по проверке фактов противодействия и дискредитации деятельности Коммерческого центра» і разом з начальником правового відділу підполковником Петром Козирьом сам очолив цю комісію, але ця задумана «Авантюра» їм не вдалася.

Передчуваючи закриття Комерційного центіру, його директор підполковник Г. Кузнєцов заключає в квітні 1993 договор з Президентом AT «Українська финансова група» Валериєм Бабічем і самовольно закуповує 7440 акцій на 160 тис, доларів США, які, в порушення Закону України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю (Декрет КМУ від 19.02.1993 р. №15-93), платіжним дорученням №3 від 23.04.1993 р. Перераховує AT на його банківський рахунок №70067 в АПБ «Україна».

Згодом, на ппідставі виявлених серйозних порушень у фінансово-господарській діяльності, Комерційний центр в червні 1993 року був ліквідований. Матеріали по Комерційному центру з квітня 1993 р. знаходяться в військовій прокуратурі Центрального peгіoнy.

В квітні 1993 року Заступник Miнicтpa оборони генерал Іван Біжан з порушенням вищевказаного Закону та Указу Президента, таємно, без відома Фінансового управління Міноборони, підписуе Угоду зi скандально вiдомим директором фонду «Новое поколение» Вячеславом Шмелевим, якому Міноборони надав необмежені повноваження в області торгівлі зброєю, військовою i спеціальною технікою та майном. Більше того, фонду доручалося представляти інтереси Міноборони на міжнародних переговорах, з реалізації iнвecтиційних проектів та iн.

Цей фонд, де фінансовим директором був керівник інституту трансформації суспільства пан Соскін О.І., мав тісний контакт з відомим торговцем озброення Дмитриєм Стрешинським, який за допомогою заступника Miнicтpa оборони генерала Івана Олійника зyмiв обвести навколо пальця високопосадових чиновників виконавчої влади i перепродати по підробним документам більше тисячі тонн українського озброення та техніки. А генерал Іван Олійник вважав зовсім етичним одночасно отримувати зарплату від цього фонду як Головний консультант по цим аферам.

Примітно, що цей кабальний договір з фондом «Новое поколение» підтримав начальник Головної контрольно-ревізійної інспекції МО полковник Петро Козирь. У доповідній записці Miнicтpy оборони вiн писав: «основну роботу по реалізації військового майна вести через фонд «Новое поколение» у відповідності з Угодою, підписаною Miнicтepcтвoм оборони про надання фонду прав одного з комерційних представників Міністерства оборони».

Ще не встигли висохнути чорнила від Указу Президента про утворення сумнозвісного Комерційного Центру, як за поданням пpeм’єp-мiнicтpa України В. Фокіна 20 січня 1992 р. виходить новий Президентський Указ №45 про утворення Державної зовнішньо-економічної компанії «Український дім» з надзвичайними i, одночасно, протизаконними повноваженнями: безліцензійний продаж іноземним державам i приватним фірмам продукції виробничо-технічного призначення, запасних частин і матеріалів, у тому числі наднормативних запасів, а також здійснення експортних операций по продажу за кордон озброення і військової техніки за погодженою з Міністерством оборони номенклатурою.

На запит кoмicії до Міністерства юстиції отримана відповідь, що зовнішньоекономічна компания «Український дім» Мінюстом не зареєстрована і документи на реєстрацію не подавалися.

Для упорядкування пpoцесiв експорту-iмпорту озброення, боєприпасів, військової та спеціальної техніки, матеріалів військового та подвійного призначення в березні 1992 р. Утворюється Урядова експертно-технічна комісія на чолі з Міністром машинобудування, ВПК і конверсії Антоновим В.І.

В умовах недостатньої закондавчої визначеності поряд з давно існуючою і процветаючою фірмою «Прогрес» виникають «Укрінмаш», «Укроборонсервіс», а згодом, у серпні 1996 року, на базі цих фірм створюється Державна компания «Укрспецекспорт».

Але поряд з названими фірмами торгувати зброєю, військовою та спеціальною технікою почали усі, котрі мали «вихід» на Урядову комісію. Торгівлею зайнялись навіть громадські організації, котрі, згідно Закону та свого Статуту, не мають права торгувати не лише зброєю. а й шкарпетками.

Прикладом тут може бути Міжнародний громадський фонд «Ділова діаспора України», президентом якого є Володимир Гріньов, а члени фонду: заступник Міністра інформації Олег Бай, голова Народно-демократичної партії Анатолий Матвієнко, заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони Олександр Разумков, [голова Міжбанківської валютної біржі Вадим Гетьман та інші] — дописано от руки…

Так, Президент цього фонду в одному із листів від 19 вересня 1994 р. за №3 інформує Віце-прем’єр-міністра пана Шмарова В.М.: «Международный общественный фонд «Деловая диаспора» ходатайствует о выдаче права ведения экспортно-импортных операций по продаже вооружения, продукции военного назначения и ремонту военной техники…» Фонд отримав такий дозвіл. Але що дивовижно, на представлених в лютому 1992 року в Мінюст для реєстрації документах Гриньов В.Б. використав печатку Секретариату Верховної Ради Української Радянської соцілістичної республіки.

У листі від 19 січня 1994 р. №17-118 Генеральний директор об’єднання «Укрімпекс» С. Соколенко повідомляє віце-прем’єр-міністра пана В. Шмарова, що «Укрімпекс» з самого початку своєї діяльності за дорученням Уряду активно включилося у здійснення експортних операцій по поставкам запасних частин спецтexнiки i відремонтованих в Україні вертольотів i літаків. Значна частина виробів перебуває в дорозі.

В лютому 1996 року Miнicтp Мінмашпрому України В. Малєв своїм наказом №65 від 19.02.1996 р. Створює державну зовнішньо-торгівельну фірму «Таско-експорт», а президента корпорації «Таско» В. Павлюкова призначає своїим радником за напрямками діяльності корпорації. Ця фірма негайно приступила до масового продажу військової продукції.

Більше того, в жовтні 1996 р. Анатолий Мінченко письмово дозволив (№ інд 30 від 8.10.96 р.) фірмі «Таскі-експорт» реалізувати контракти:

— з кіпрською фірмою «Lamberton enterprises LTD» по будівництву в Судані підприемства по виготовленню пороху та боеприпасів для стрілецької зброї на 10 млн доларів США;

— з чешською фірмою «Altоr LTD» на експорт електрозапальників на 20 тис. доларів США.

Але дивовижно, що на протязі двох poків icнування цієї фірми перевірка надходження коштів до бюджету від зовнішньо-торгівельної діяльності та виконання податкового законодавства не проводилась.

А ось щe приклад. Акціонерне товариство «Корпорація конверсії Лариса» (м. Кривий Pіг) на протязі 1997 року в звітностях до податкової адміністрації вказувало, що товариство фінансово-господарської діяльності не здійснювало. Однак при перевірці встановлено, що це товариство уклало 8.09.1997 року договір за №04/02 з канадською компаниєю «Is Advantage Trading» (Торонто) на продаж двох вертольотiв типу МІ-8МТВ на загальну суму 960 тис. доларів США. Згідно акту прийому-передачі від 21.03.1997 року ці вертольоти були передані преставнику інофірми, але валюта на рахунок цього товариства так i не поступила.

В березні 1997 року фірма «Укрінмаш» теж продала Камбоджі 2 вертольота МІ-8МТВ на 1.3 млн доларів США.

Дивуе те, що комерційні структури продають такого типу вертольоти, а Кабінет Miнicтpiв України вишукуе їх десь у Франції i закуповує.

Але цього ще мало, тому пунктом 4 постанови КМУ від 31 серпня 1994 року №603-16 «Про заходи щодо організації повітряних перевезень офіційних делегайцій i вищих посадових ociб України» передбачено, що Минмашпрому необхідно вирішити до кінця 1994 року питания про придбання на бартерних умовах двох вертольотів МІ-8МТВ у варіанті «салон» i, в подальшому, передачу їх державній авіакомпанії «Авіалінії України». Таким чином ліва рука не знає, що робить права.

Зовніщньо-економічне товариство «ТОР» (м. Київ, вул. Володимирська, 63б) в грудні 1995 р. продало СП «Ійр-Скорпіо», зареєстрованого 1 вересня 1995 року в Дарницькій райадміністрації, літак АН-26, який згодом був перепроданий болгарській фірмі «Скорпіо-Ійр». Аналогично був перепроданий літак АН-12.

Таким чином торгують зброєю, військовою та спеціальною техникою усі хто спроможний.

Тільки у період з 1994 по 1997 роки Державною службою експортного контролю України було видано 6500 дозволів (ліцензій) на експорт зброї, військової та спеціальної техники, запчастин до них і війського майна.

Згідно статистичним даним за 1995-1997 роки зввітувало про зовнішньоторгівельну операцию щодо торгівлі зброєю, військовою та спеціальною техникою понад 114 фірм і організацій та підприємств.

Більш як до 40 країн світу була експортована ця продукція на суму біля 760 млн доларів США.

Але згідно даним міжнародного довідника «Мировой рынок оружия» тільки в 1994 році Україна зробила офіційні операції по продажу озброєння на суму 2,6 млрд доларів США. Основними споживачами цієї продукції із України були держави Ближнього і Середнього Сходу, Балкани (53,2%), Азія — 28,8%, Латинська Америка — 8,4%, Африка — 4,6%.
На тлі дикого розграбування усього що лише можна поцупити, при заключені контрактів з інофірмами, йшла реалізація озброєння по заниженим цінам, чим спричинялися величезні збитки державі.

Так, в 1995 році начальником РІБ МО генералом Іваном Сень через фірму «Укрінмаш» був преданий комплекс РЕ фактично за безцінь. Неодноразові звернення сладчої комісії до Генеральної прокуратури України щодо зловживання посадових осіб Міноборони при здійсненні продажу техніки радіоелектронної боротьби Генеральна прокуратра листом від 12.09.1997 р. за №19-26027-97/3888 повідомила, що за висновком фахівців, внаслідок невірного визначення залишкової вартості техники РІБ, державі заподіяно матеріальну шкоду в розмірі понад 10 млн доларів США, порушена кримінальна справа.

А ось іще більше ніж показовий приклад — згідно договору №7-к від 22 лютого 1995 р., підписаного начальником штабу озброєння МО України генерал-лейтенантом Львом Миколайовичем Гнатенко, було продано через об’єднання «Укрінмаш» 4 літака СУ-17 М по цінам аналогично мерседесів на 2 млн доларів США. Тоді як відповідно до інформації науково-виробничого концерну «Штурмовики Сухого (Росія)» початкова вартість цього літака становить 2 млн 800 тис. доларів. Звідси залишкова вартість реалізованих літаків повинна бути в середньому 700-800 тис. доларів. Внаслідок занижения вартості 4-х літак1в СУ- 17 М втрачена вигода на 1,2 млн доларів.

Більше того, 56 тис. доларів зовсім не надійшли на банківський рахунок від «Покупця». Дивовижно, але на жаль це нікого iз посадових осіб Міноборони не турбує. Kрім того, тут панують ще и махінації з коштами. Так, в екземплярі Договору об’єднання «Укрінмаш» комісійна винагорода вказана в poзмipi 3,6%, фактично вона склала 4,83%. В результаті чого об’єднання безпідставно зняло з Міноборони більше на 25,3 тис. доларив, ніж передбачено договором.

Загострює увагу факт, як тільки іде реалізація зброї чи військової техніки в одну із країн Близького Сходу, так обов’язково занижується ціна настільки, що далі уже нікуди.

Так, згідно контракту №21593085-100-95 від 21.09.1995 р. Між фірмою «Прогрес» та МО краіни Близького Сходу, було продано i відправлено 29.11.1995 р. 20 млн патронів 7.62, 39 мм на 1,2 млн доларів США, однак генерали Міноборони Лев Гнатенко та Іван Царик в січні 1996 року своїми рішеннями міняють ціну 1 патрону на сміхотливу ціну 3 цента i таким чином знижують суму контракту до 700 тис. доларів. Більше того, комісійна винагорода для фірми «Прогрес» безпідставно збільшена до 15% i склала біля 109 тис. доларів США, але Міноборони України отримало тільки кроіхи — 590 тис. доларів.

Згідно контракту №05311609-025-93 від 14.01.1993 р. Фірма «Прогрес» продала комерйційній фірмі «Глобал Технолоджес Інтернаціонал» автомати Калашникова в кількості 45 тис. штук за сміховинну ціну по 70 доларів за автомат, тоді як в травні 1994 р. ці автомати в кількості 100 тис. штук були продані фірмі «Робі» по ціні 130 доларив США за автомат.

У жовтні 1993 р. були реалізовані 100 шт. танків Т-55 3 ПКТ по ціні 75 тис. доларів за танк, тоді як в вересні 1995 р. були продані 2 танка Т-55, але по ціні 100 тис. доларів за танк.

В червні 1995 р. були продані такі ж танки в кількості 60 шт. за низькими цінами — по 65 тис, доларив за танк.

Небезпечну гру в крутих бізнесменів затіяв колишній начальник Генерального штабу ЗС України генерал А. Лопата.

Листом від 14 квітня 1993 р. за №112/571 він звернувся до віце-прем’єра КМУ пана Івтухова В.І. з проханням подати дозвіл на здійснення на бартерній основі взаємних постачань техніки, комплектуючих і матеріалів без оплати ліцензійного збору та послуг зовнішньоторговельних організацій (прошу звернути увагу: НГШ не хоче мати свідків).

А що ж Міноборони України повинно було отримати, НГШ запропонував: медикаменти та продовольство; чай байховий, лавровий лист, перець чорний, шоколад та натуральний кофе. А це навіщо? Питания відкрито. Оце вам такий бартер.

Мав масце випадок, коли там рашення ООН і ОБСЕ, коли віце-прем’єр-міністр України пан Шмаров В.М. своєю запискою від 31.12.1993., без офіційної реєстрації в діловодстві, яка не могла замінити рішення Уряду, дав Голові СБУ Марчуку Е.К., Голові Держкордону Губенку В.О. та голові Держмиткому України Колосу А.В. наступну вказавку: «В зв’язку з реалазацією додаткової Угоди прошу забезпечити безпеку перевезень та пропуск через державний кордон спецмайна…»

Указом Президента України від 3 січня 1993 р. №3/93 «Про вдосконалення державного експортного контролю» утворено Експортно-технічний комитет при КМУ, на який були покладені функції робочего органу з підготовки матеріалів у питаниях, що належать до компетенції Урядової комісії з експортного контролю, та здійснення контролю за виконанням прийнятих нею рішень. Але в порушення цього Указу постановою Кабинету Міністрів України від 21 вересня 1993 р., №779, підписаною Прем’єр-міністром Л. Кучмою та міністром КМУ В.Пустовойтенко безпідставно було надано право підписувати дозволи (лічензії) на експорт зброї, військової та спеціальної техніки Голові комитету та його першому заступнику.

Це дало можливість розв’язати руки Голові Комитету генералу Цимбалюку В.І. і використовувати своє службове становище при проведенні сумнівного роду операції з експортом зброї та військової техніки.

В Комитеті був зовсім відсутній контроль за фактичним вивозом і поверненням зброї, яка направлялася в украінські військові підпрозділи на територіх колишньої Югославії.

Однією із передумов в зловживанні порядку видачі дозволів (ліцензій) є повна відсутність обліку бланків дозволів як бланків строгого обліку.

Величезні суми коштів від реалізції озброєння залишалися на рахунках комерційних структур і не надходили до Державного Бюджету.

Тільки в об’єднанні «Укрінмаш» залишки незатребуваних коштів Міноборони на 1 січня 1996 р. були 785,0 тис. доларів, а на 1 сочня 1997 р. уже склали 16,7 млн доларів США.

У фірмі «Прогрес» без зарахування до Держбюджету були використані більше 40 млн доларів США на розсуд МО генерала Радецького В.Г., та Biцe-пpeм’єp-міністра України пана Шмарова В.М. Вони цими коштами розпорядилися як зi своими.

Звичайно, якщоб у нашої комісії було більше часу i можливості, то ми б встановили точно, куди i кому пішли ці кошти.

При тотальному пограбунку військового майна служб тилу ЗС України, при відсутності будь-якого контролю з боку керівництва постачальних управлінь тилу, які самі загрузли в корупції, маючи за приклад финансові мaxiнaції величезних масштабів, лідером в цих махінаціях виступає начальник управління пального генерал Борис Заярний.

В порушення Закону «Про приватизацію майна державних підприємств» та постанови Кабінету Miнicтpiв України від 26 червня 1996 р. №678 «Пpo порядок передачі державного майна» Тил Збройних Сил продав 10 військових складів недоторканого запасу пального тилу ЗС України на 2,4 млн грн.

Тільки на військовому аеродромі м.іВасильків Київської обл., де проводиться бойове чергування літаків ППО ЗС України, був проданий громадянину Іорданії Абуражух Махеду склад пального військової частини А-1563 з 66 металевими резервуарами на 25,5 тис. куб. м всього за 115 тис. грн.

Кошти від реаліації військових складів, минаючи Головне финансове управління МО України, перераховувалися безпосередньо в військову частину А-3482 (м.Київ) і використовувалися генералом Заярним на свій розсуд.

Але на цьому фінансові махінації не закінчуються. В січні 1997 р. генерал Заярний укладає договір №1 не з ким-небудь, а з помічником Міністра оборони України, державним службовцем паном Гріншпоном М.П., який одночасно являється i президентом акціонерного товариства «Київ-Донбас», на нібито поставку 700 т автобензина на 367 тис. грн. на умовах постачання згідно інструкції, затвердженої Радою Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. №П-6.

По розпорядженню генерала Заярного Б.Я., кошти були негайно перераховані з військової частини А-3482 платіжним дорученням №22 від 6 лютого 1997 р. на рахунок цього товариства в банку «Надра» м. Київ.

Генерал Заярний Б.Я. майже кожен місяць готує проект доповіді-довідки Miнicтpy оборони за підписом генерала Михайличенка Т.М., в яких стандартно висвітлюють проблеми: «Збройні Сили України опинилися в катастрофічному становищі з забезпеченням паливно- мастильними материалами. В ряді гарнізонів немає можливості підвозити продукти та перевозити школярів і хворих».

І в той же час за розпорядженням генерала Заярного Б.Я. №136/2320 в 1996 році тоннами відправляється з військової частини А-2013 м. Черкаси автобензин А-76 комерційним структурам, а кошти знову перекачуються від «Економінвест», «Фок» та інших на поточний рахунок військової частини А-3482 в м. Київ — де вони вже ждуть своєї участі від генерала-«хазяїна». Такі операції набули постійного характеру.

В ті часи, коли солдати ЗС України ходять в латаних чоботах, в обврваному обмундируваннв начальник речового управління Тилу полковник Пазяк Р.Л. продає через фірму »Укрінмаш» за комісійну винагороду монгольській компанії «Undor Gegeen», м. Уланбатор, хромові, юфтові та кирзові чоботи в кількості 4,8 тис. пар на 46 тис. доларів США, а російській фірмі «Эксойл» — 22338 пар чобіт по ціні 11 грн. за 1 пару.

В червні 1996 р. полковник Пазяк Р.. продає через фірму «Укрінмаш» Швейцарскій фірмі «Гардех LTD» сукно стального та сірого кольору в кількості 28,5 тис. метрів на 122 тис, доларив США, які були затрачені на придбання мінеральних добрив для радгоспу «Земля i воля».

Із-за безвідповідальності керівництва ВПС ЗС України (командувач ВПС генерал В. Антонець) літаки військово-транспортної авіаціх були розпродані за безцінь, розтащені по іншим державам, приватизовані, заарештовані, не повернуті на аеродроми базування.

Згідно листу Державної авіаційної адміністрації України від 18.07.1997 р. №1.10-2446 з 1995. року були передані в аренду Азербайджану та Угорщині 4 військових літака Іл-76 з виключенням їx з реєстру повітряних суден України. Ці літаки виконують комерційні перевезення, заробляють величезні суми коштів, але на жаль в Міноборони кошти чомусь не надходять і їх ніхто із посадових осіб не затребує.

Аналогічно знаходяться в аренді 2 військових літака Іл-76 та 2 АН-12 в Анголі, у яких строк оренди закінчується в березні 2000 року.

Договори ВПС ЗС України, укладені з рядом комерційних авіакомпаній, не відповідали чинному законодавству, хоча існує велика кількість полковників в юридичних службах Міноборони, внаслідок чого 5 літаків ІЛ-76, арендованих авіакомпанією «Атрувера», до сих пір не повернуті із Санкт-Петербурга.

3 квітня 1997 року в аеропорту Вікторія (Іспанія) заарештовано військовий літак ІЛ-76 за №76721 у зв’язку з перевезенням контрабандного вантажу.

Згідно наказу МО України генерала В. Радецького від 20 січня 1994 р. №19 буди виділені три військових літаки ІЛ-76 двом авіакомпаніям «Авіасервіс» та «Хорс» для нібито участі їх в операщях ООН та в міжнародній програмі «Реакція на нафтові викиди».

Листом від 6.01.1994 р. за №306/к Командувач ВПС ЗС генерал В. Антонець виступив перед МО генералом Радецьким з клопотанням на видачу з 15 січня 1994 року авіакомпанії «Хорс» одного літака ІЛ-76 з двома військовими екіпажами з місцем базування м. Лондон.

На запит слідчої комісії представити копії контрактів на використання цих літаків, актів виконаних робіт за кожен місяць, рік, скільки годин вони налітали і кому перерахувалися кошти, генеральні директора авіакомпаній «Хорс» і «Авіасервіс» Е. Самойлов та В. Чистяков відмовилися давати комісії таку інформацію.

А щодо участі війскових екіпажей в комерційних авіаперевезеннях, Міноборони листом від 15 березня 1997 р. за №148/238/Д відповіло наступне: «Військові льотчики участі у комерційній діяльності не беруть, а виконують свої службові обов’язки по управлінню літаками відповідно до займаних посад», ось так думають високопосадові особи юридичної служби Міноборони, даремно не придумаеш.

Нехтуючи вимоги наказу МО України від 15 лютого 1993 №25, керівництво ВПС ЗС України видіяли військові транспортні літаки заказчикам без попередньої оплати, в результаті чого, заборгованість авіакомпаній перед Міноборони склада більше 3 млн доларів США.

Тільки авіакомпанія «Атлант-СВ» заборгувала 2,1 млн доларив. Але як же цю авіакомпанію випестували високі керівники.

Так, командувач ВПС генерал В.Антонець 7 червня 1993 року надіслав МО України клопотання за №25/к на передачу цієї авіакомпанії 2 літаків Іл-76 за нібито здійснення регламентного обслуговування авіалінії «Атлант-СВ» авіатехіники в військах ВПС ЗС України.

Розпорядженням КМУ від 1 квітня 1994 р. за №219-p, підписаного ВО пpeм’єp-мiніcтpa України Ю. Звягільським, були передані цій авіакомпанії 2 літака Іл-76 теж за нібито здійснення регламентного обслуговування авіатехніки ВПС ЗС України. В кінцевому результат! — ні коштів, ні літаків, все зникло без сліду.

А розтаскування та розбазарювання військово-транспортної авіації продовжується.

І знову це розпочиналось, як то кажуть, «з голови».

Так, розпорядженням КМУ від 6 липня 1992 р. №412-p, підписаного Першим Bіце-пpeм’єp-міністром К. Масиком, було передано підприємству «Екопатруль» три військових літаки Іл-76 по залишковій вартості, але ні коштів ні чогось іншого Міноборони так і не отримало.

Розпорядженням КМУ від 31 травня 1995 р. за №305-p, підписаного ВО Прем’єр-міністра України І. Марчуком, були передані в повне господарське відання Львівському авіапідприємству авіакомпанії «Авіалінії України» 2 літака Іл-76 та два АН-12.

Постановою КМУ від 17 серпня 1992 р. №477, підписаною Прем’єр-міністром В.Фокіним, передбачено було залишити Київському авіаційному науково-технічному комплексу імені О. К. Антонова у безстрокове користування три військово-транспортні літака АН-124 «Руслан», два Ан-72 та два АН-74 для комерційної експлуатації транспортною компанією «Руслан», які згідно наказу МО України від 11 березня 1992 р. №31 повинні були знаходитися у розпорядженні наукового центру МО України ГАНІЦ (Феодосія), але наказ Міністра оборони ніхто і не збирався виконувати. Отож знову таки — ні коштів ні літаків ЗС України.

Листом Президента «Укравіапром» Солдатенко від 13 січня 1995 р. №1 інформуе Віце-прем’єр-міністра пана Шмарова В.М. про те, що вже створена корпорація «Міжнародна авіакомпанія «Антонов Аеротрек» і просить дозволу продати цій корпорації 20 військовотранспортних літаків АН-12 по залишковій вартості. Але ніяких коштів Міноборони так і не отримало, зато, як не дивовижно, але факт, новим президентом цiєї корпорації зараз є той самий пан Шмаров, що в свою чергу передавав ці літаки.

В 1992 році із Харківського державіапідприємства, були направлені в Перу три літаки ТУ-134 та АН-32. Відправили і «забули», чи по халатності, чи з власних меркантильних апетитів, але перуанці скористалися такою щедрістю і занесли «подарункові» літаки в свій державний реестр. Тобто привласнили.

А ось зовсім свіжий факт. Запит нашої комісії 18 грудня 1997 року зірвав шахрайську угоду комерційного директора авіазаводу «Авіант» В. Булаша з англійською компанією «Sundold Snipping LTD» на продаж літака АН-124 «Руслан», заводський №03-01, з двома запасними авіадвигунами за 9,2 млн доларів США. Кінцеве використання цього літака вказано — акціонерне товариство «Авіакомпанія Тітан», Poсія.

Аналогічно був раніше вже проданий практично новий (400 годин нальоту) «Руслан» у грудні 1995 р. в Росію нібито як під аренду, а на ділі продали літак за безцінь, але ні коштав, ні літака трудівники заводу так і не отримали, хоча і зверталися за допомогою з цього питания до Президента України, но їм ніхто так не відповів.

Згідно договору №6/97/70-Д від 17.05.97р., між генеральним директором «Укрспецексперт» А. Кукіним, командувачем ВПС генералом В. Антонцем та директором 562 військового авіаремонтного заводу (м.Одеса) В. Юхачовим було продано 4 авіадвигуни р-13-300, які мають залишковий ресурс по 1 тис, годин, за безцінь. Але дивовижно не тільки це, а те що цей військовий завод утримується згідно штату, затвердженому Генеральним штабом ЗС України, на заводі керуютьі працюють офіцери, але він займається зовнішньоторговельною діяльнстю і має валютний рахунок №04-182-366 в банку США, Банкерс Траст Компані Нью-Йорк. Оце так військовий завод Міноборони.

Комісія із-за обемеженого строку дії не спромоглася довести до кінця і розкрити шахрайство з двома науковими кораблями «Академик С. Корольов» та «Космонавт Ю. Гагарін», які згідно листа від 1.12.95 р. за №13/3-4-28 Першого заступника Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії В. Забари за пропозицією МО пана Шмарова В. були продані компанії «Бласко», але кошти від цієї операції Міноборони не отримало.

Положенням «Про порядок приймання і переробки відходів і лому дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння» від 23 червня 1994 року №54/11/161/91 визначений перелік підприємств, котрим потрібно здавати на переробку вказані відходи та лом.

Але в порушення цього Положення, бюджетною військовою частиною 68879 (м. Слав’янськ Донецької обл.), згідно розпорядження Міністра оборони України пана Шмарова В.М. від 14.09.1996 р. за №148/828 було передано біля 1 тонни срібла акціонерному товариству «Українські ювеліри» (м. Київ), але кошти за це срібло Міноборони чомусь так і не отримало і ніхто їх не затребував. Військовою частиною А-2329 (с. Степок, Житомирської обл.) незаконно було передано акціонерному товариству «Роданіт» (м. Житомир) золота i платини більше півкіла, срібла більще 200 кг, але кошти отримали тільки 50 відсотків віртості цих дорогоцінних металів.

В 1994 році військовою частиною А-2365 (43 РА) були передані об’єднанню «Південний машинобудівний завод» м. Дніпропетровськ на утилізацію та вилучення дорогоцінних металів 9 ракет, з яких було вилучено 5,5 кг золота, 96,5 кг срібла, 1,2 кг платини на суму 175 тис. грн. по цінам 1995 року, але згідно Рішення Міністра оборони генерала В. Радецького від 13.01.1994 р. доля отриманих від цієї операції коштів для Міноборони безпідставно вирішено тільки 30 відсотків.

В 1996 році на вказане об’єднання було відправлено 55 ракет з яких вилучено 32 кг золота, 1 тонна 760 кг срібла, 7 кг платини на загальну суму 1,1 млн грн., але до Міноборони кошти до сих пір так i не надійшли і ніхто їх не витребує.

Згідно листу командувача 43 Р від 17.12.1997 р. за №66/yп-559 Міністерству оборони Російської Федерації було продано 24 ракети типу 15 А 35, але невідомо, куди поділися кошти від цієї торгівельної операції.

В порушення чинному законодавству України Mіністр оборони генерал В. Радецький 25 серпня 1994 року дозволив реалізувати 200 т брухту від автодвигунів, знищених ТУ-16 та ТУ-22 Бельгійській фірмі «Діметал» на 92 тис. доларів США, але ці кошти в Міноборони так і не надходили.

Таке становище по збиранню та переробці відходів і лому дорогоцінних, а також кольорових металів призвело до виключення з обороту мільонів гривень, що завдало значну шкоду інтересам держави та воєнному бюджету.

Починаючи з другої половини 1992 р. неодноразово ставилось питання про необхідність проведення інвентаризації озброєнь, військової техніки та інших матеріальних ресурсів Міноборони України.

Рада Національної безпеки і оборони прийняла 17.07.1996 р. рішення з вказівкою Міноборони виконати цю роботу до кінця 1996 року.

Указом Президента України від 21 січня 1998 року за №41/98 знову потребовано від Міноборони завершити інвентаризацію нагромадженого військового майна та техніки.

Невиконанню цих вимог сприяла безвідповідальність, бездіяльність та навмисне нехтування приказів Міністра оборони України деякими посадовими особами по цим питанням.

Особливо начальника Головної контрольно-ревізійної інспекції Міноборони полковника П. Козиря, який вимоги директиви МО 1993 р. №Д-37 про проведення контрольних перевірок повноти і об’єктивності інвентаризації в період розформування частин i з’єднань зовсім не виконував.

Спецорганами України було виявлено та попереджено спроби деяких іноземних фірм та ix представників нанести політичні та економічні збитки державі, шкоду обороноздатності України в результаті реалізації контрактів на експорт українського озброення та військової техніки.

Так, в березні 1994 року було припинено спробу панамської фірми «Global Tecnologіes International Inc» в обхід санкщй РБ ООН поставити зброю України до Хорватії.

В лютому 1995 року було виявлено та попереджено спробу польської фірми «Cenzіn» по підробленим документам вивезти з України до однієї з «горячих точек» партію боєприпасів.

В листопаді 1996 року в аеропорту м. Харкова була припинена спроба ліванської фірми «Трітон S.A.L.» вивезти по підробленим документам за межі України боєприпаси на загальну суму 192 тис, доларив США.

Мають місце факти, коли посадові особи Міноборони безпосередньо проводять переговори про постачання озброєння та військової техніки за кордон, узгоджують кінцеві ціни з представниками інофірм, а потім формально проводять контракти через фірми — спецекспортери.

Так, в листопаді 1996 року представники Міноборони та 562 військового авіаремонтного заводу (м. Одеса) виїжджали у відрядження до Ізраілю та Ефіопії, де проводили конфіденційні переговори щодо участі 562 авіаремонтного заводу в спільному з ізраїльською фірмою «ІАІ» в проекті будівництва авіаремонтного заводу в Ефіопії. Слід підкреслити, що повноважень Уряду та Урядової комісії з експортного контролю на проведення цих переговоров не видавалося. Ця поїздка закінчилась трагічно. У авіакатастрофі загинув офіцер ЗС України.

Але не все вдається попередити, тому все частіше з’являються випадки затримки наших літаків з недозволеною доставкою зброї.

Так, в березні 1995 р. на Азорських островах було затримано український літак АН-125 із зброєю на борту замість медикаментів.

В січні 1996 року порушена Чарджевською прокуратурою Туркменістану кримінальна справа за фактом виявлення та затримання контрабандного вантажу боєприпасів на борту українського літака АН-12, бортовий №11348, що виконував рейс за маршрутом Київ-Донецьк-Чарджев-Калькута.

Весною 1996 року судно з українськими снарядами було затримано біля берегів Таїланду.

На запит слідчої комісії до Державної митної служби України надати інформацію щодо кількості зброї, військової техніки та боєприпасів, що перетнули митний кордон, служба відмовилася надати цю інформацію, посилаючись на її таємницю (виx. №11/2-8909 в1д 18.09.1997 р.).

Загальні висновки

Висновок перший. На основі вивчених матеріалів, діючої системи торгівлі зброєю, механізмів зловживань у цій сфері, та враховуючи відсутність довгий час будь-якого державного контролю над діяльністю державних діячів, чиновників i комерційних структур, пов’язаних з торгівлею військовим майном, Комісія схильна вважати дійсною вищеозначену оцінку втрат України — біля 30-32 млрд доларів США.

Висновок другий. Втрачений матеріальний потенціал наніс ніщивних збитків кожній з сфер життедіяльності України: політичній, економічній, військовій, соціальній тощо.

Пропозиції

1. Визнати за необхідне коригування Конституції України — задля цього в розділі IV до ст.85 Конституції додатково ввести пункт 37 такого змісту:

«Верховна Рада України, за поданням Кабінету Міністрів України, погоджує перелік підприємств зовнішньо-економічної діяльності».

2. Визнати за необхдне коригування Положення про Фонд Державного майна України з метою введення до функцій останнього з питань контролю за рухом майна Міністерства оборони та інших військових формувань України, як майна загальнодержавної власності.

3. Звернути увагу Кабинету Miністрів України на недостатність організаційних заходів щодо припинення визначених зловживань в сфері торгівлі майном, котре передано під управління Міністерству оборони та іншим військовим формуванням України. Задля цього йому треба розробити та подати до Верховної Ради України законопроекти про торгівлю зброєю, про військово-технічне співробітництво, про військовий експертний контроль.

4. Звернути увагу СБУ та Генпрокуратури України на недостатність контролю з їхнього боку за комерційною діяльністю фірм, котрі причетні до торгівлі майном Міністерства оборони та інщих військових формувань України, як майном загальнодержавної власності.

5. Запропонувати Рахунковій палаті Верховної Ради України посилити контроль за якістю обгрунтування i використання Міністерством оборони та іншими військовими формуваннями України бюджетних коштів.

Просимо народних депутатів України пдтримати проект Постанови.”


На языке оригинала. Текст “Информации…” был опубликован в газете “Регион” от 18.04.1998г.

“УК” приглашает к обсуждению злободневной темы – разворовывания Вооруженных Сил Украины – все заинтересованные стороны. Заинтересованные в установлении виновников этого криминального процесса. В свою очередь, редакция продолжит знакомить читателей с главными действующими лицами, причастными к акции под условным названием “Они продавали Родину”.

Продолжение следует

Читайте также: